-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2015 року
Справа № 3/246-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді
Корсака В.А.
суддів
Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Сумської міської ради
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2015
у справі
№ 3/246-09 Господарського суду Сумської області
за позовом
Сумської міської ради
до
Приватної фірми "Валентина"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" в особі Сумського відділення
про
зобов'язання вчинити дії
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивача
не з'явився
- - відповідача
не з'явився
- - третьої особи
Корецький І.Г.
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2009 року Сумська міська рада звернулась до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Приватної фірми "Валентина", в якій просила суд: 1. Зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (категорія земель: землі житлової та громадської забудови) загальною площею 0,0500 га за адресою: м. Суми, площа Незалежності, 8, кадастровий номер земельної ділянки: 5910136300:02 002 0021, згідно опису меж земельної ділянки (акту погодження (встановлення) меж земельної ділянки від 20.12.2007), а саме: по № кутів повороту 92-16-18-172-17-37- між суміжними точками, 37-89-92- по стіні будівлі, шляхом знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомого майна загальною площею 819,1 кв. м., згідно технічного паспорту, виготовленого КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" за адресою: м. Суми, площа Незалежності, 8, крім нежитлового (підвального) приміщення загальною площею 135,6 кв. м., придбаного Приватною фірмою "Валентина", згідно договору купівлі-продажу від 16.10.2006, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу К.Д. Рибалка, зареєстрованого в реєстрі за № 6612. 2. Зобов'язати відповідача привести вказану земельну ділянку у стан, який передував початку будівництва, протягом 15 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. 3. Судові витрати покласти на відповідача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.12.2009, яка прийнята та розглянута судом, т.2., а.с.69-70).
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.09.2013 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" в особі Сумського відділення.
Дана справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Сумської області від 09.09.2014 (головуючий Лиховид Б.І., судді: Зражевський Ю.О., Джепа Ю.А.) у даній справі позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 (головуючий Істоміна О.А., судді: Барабашова С.В., Білецька А.М.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Сумська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Приватна фірма "Валентина" та Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" в особі Сумського відділення не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
22.04.2015 у судовому засіданні представник Сумської міської ради Харченко О.О. надав суду свої усні пояснення по суті спору, які враховані судом.
Приватна фірма "Валентина" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.10.2006 Приватна фірма "Валентина" (відповідач у справі) за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Альянс", придбала нежитлове приміщення (підвальне приміщення кафе - закусочна на 24 місця) загальною площею 135,6 кв. м., розташоване в м. Суми, площа Незалежності, 8 (т. 1, а. с. 44, 107).
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 704 "Про надання дозволу на будівництво, реконструкцію, перепланування, капітальний ремонт об'єктів" від 19.12.2006 відповідачеві надано дозвіл на реконструкцію кафе площею 135,6 кв. м. на площі Незалежності, 8 в м. Суми з надбудовою другого поверху площею 202, 9 кв. м. та прибудовою площею 175, 9 кв. м. (том 1, а. с. 11, 108).
У 2007 році ПП "Дячук Ю.А." розроблено проектну документацію "Реконструкція кафе пл. Незалежності, 8 в м. Суми" (т. 2, а. с. 1-51).
Проведення будівельних робіт з реконструкції вищезгаданого кафе з надбудовою другого поверху та прибудовою відповідачем здійснювалось на підставі дозволу № 52 від 05.04.2007 на виконання будівельних робіт, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради (т. 1, а. с. 109), та дозволу на виконання земельних робіт № 44 від 06.04.2007, виданого Зарічною районною в м. Суми адміністрацією (т. 1, а. с. 110).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 24.07.2008 у справі № 2/454-07 за Приватною фірмою "Валентина" визнано право приватної власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 819,1 кв. м., з надбудовою другого поверху та прибудовою, яке реконструйоване з нежитлового приміщення (підвальне приміщення кафе - закусочна на 24 місця) площею 135, 6 кв. м. та знаходиться за адресою: пл. Незалежності, 8 в м. Суми.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2008, яка набрала законної сили, вказане рішення суду скасовано і прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що реконструкція кафе здійснювалось з відхиленням від проекту, а сам об'єкт не прийнятий в експлуатацію.
В позові позивач послався на те, що об'єкт було збудовано відповідачем на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, реконструйовану відповідачем споруду не прийнято в експлуатацію, а згідно статті 18 Закону України "Про основи містобудування" експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється".
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Статтею 212 вказаного Кодексу передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідним є врахування, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Місцевим господарським судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності і у власність чи у користування відповідачу не надавалась, відповідне право в установленому законом порядку за Приватною фірмою "Валентина" не зареєстровано.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що Приватною фірмою "Валентина" вживалися заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою, яка є предметом спору. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.
Місцевим господарським судом також встановлено, що при відчуженні нерухомого майна - кафе закусочної на 24 місця площею 135,6 кв. м. до набувача (ПФ "Валентина") право користування земельною ділянкою, розташованою під нерухомим майном та необхідної для обслуговування нерухомого майна, не переходило.
Зазначені обставини у встановленому законом порядку не спростовано.
На підставі зазначеного та сукупності поданих до матеріалів справи доказів, дії вказаної особи кваліфіковані судом першої інстанції, як самовільне зайняття земельної ділянки, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 212 Земельного кодексу України.
Таким чином, встановивши факт самовільного використання спірної земельної ділянки Приватною фірмою "Валентина", суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, правильно застосував до спірних відносин норми матеріального та процесуального права, а саме положення статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статті 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статтю 43 Господарського процесуального кодексу України.
Отже , висновки першої інстанції в частині зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, є достатньо обґрунтованими.
Стосовно вимоги в частині приведення земельної ділянки у стан, який передував початку будівництва та знесення самовільно зведеного об'єкту, слід зазначити наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, реконструкція кафе здійснювалась ПФ "Влентина" з відхиленням від проектної документації "Реконструкція кафе пл. Незалежності, 8 в м. Суми", розробленої ПП "Дячук Ю.А." у 2007 році, що підтверджується: протоколами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про правопорушення у сфері містобудування від 10.05.2007 (т. 1, а. с. 12) та від 18.06.2007 (т. 1, а. с. 14), постановами про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудування № 34 від 10.05.2007 (т. 1, а. с. 13) та № 53 від 18.06.2007 (т. 1, а. с. 16), приписом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 60 від 18.06.2007 (т. 1, а. с. 15).
У зв'язку з систематичним порушенням законодавства у сфері будівництва та архітектури під час проведення реконструкції спірного кафе наказом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 27.07.2007 № 4 дозвіл № 52 від 05.04.2007 скасовано, що підтверджується листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 145/01-03 від 06.08.2007 (т. 6, а. с. 120).
Частиною десятою статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Однак, незважаючи на всі застосовані заходи примусу, попередження та відсутність дозволу органу державного архітектурно-будівельного контролю, відповідач продовжував будівництво та реконструкцію спірного об'єкту нерухомості на землі, що належить територіальній громаді м. Суми.
Як встановлено судом першої інстанції, проектна документація "Реконструкція кафе пл. Незалежності, 8 в м. Суми ", розроблена ПП "Дячук Ю.А." у 2007 році не проходила державної експертизи.
Згідно з частиною першою та третьою статті 301 Закону України "Про планування і забудову територій" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснювався на підставі сертифіката відповідності, який видавався інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю з урахуванням частини четвертої цієї статті. Для одержання сертифіката відповідності замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додається, в т.ч. проектна документація на будівництво об'єкта, погоджена та затверджена в установленому законодавством порядку.
Частиною другою статті 28 вказаного Закону визначено, що проектна документація на будівництво, порядок розроблення, погодження і затвердження проектної документації на будівництво об'єктів містобудування встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.
Відповідно до пунктів 9.12 ДБН А.2.2.-3-2004 "Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва", затвердженого наказом Держбуду України від 20 січня 2004 року № 8, проектна документація до її затвердження підлягає обов'язковій комплексній державній експертизі згідно з законодавством незалежно від джерел фінансування будівництва.
Згідно листів філії ДП "Укрдержбудекспертиза" в Сумській області від 07.12.2012 № 175/01-05 (т. 6, а. с. 20) та від 08.07.2013 № 51/01-05 (т. 8, а. с. 9) проектна документація "Реконструкція кафе пл. Незалежності, 8 в м. Суми", розроблена ПП "Дячук Ю.А." в 2007 році, на проведення державної експертизи не надавалась.
Вказана обставина підтверджується також висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи № 481/482 по справі № 3/246-09 від 29.04.2013 (т. 6, а. с. 87-100), в якому зазначено про невідповідність вказаної проектної документації вимогам ДБН А2.2-3-2004 "Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва", а саме: робочий проект не містить основних креслень щодо: електропостачання, вентиляції, опалення, пожежної сигналізації; в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про проведення робіт з інженерних вишукувань або їх уточнення; в робочому проекті та пояснювальній записці до нього відсутнє "Архітектурно-планувальне завдання", який є обов'язковою складовою вихідних даних при проектуванні об'єктів; оскільки об'єкт виконано у вигляді прибудови до 5-ти поверхового житлового будинку, то при проведенні реконструкції повинні були виконуватись вимоги ДБН В.3.2-2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт", але необхідні роботи проведено не було, такі документи відсутні в матеріалах.
Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що самочинним будівництвом вважається будівництво об'єкту нерухомості за наявності хоч одного з елементів:
будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто цільове призначення земельної ділянки, наданої у власність або користування (оренду), прямо не передбачає зведення (будівництво) певного об'єкту нерухомості;
будівництво без належного дозволу, тобто без дозволу на виконання будівельних робіт та дозволу на будівництво (до 12.03.2011 - дня втрати чинності Законом України „Про планування і забудову територій") або без зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, які належать до І - III категорій складності, чи дозволу на виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, які належать до IV і V категорій складності (з 12.03.2011 дня набрання чинності Законом України „Про регулювання містобудівної діяльності");
будівництво без належно затвердженого проекту, тобто без архітектурного проекту на будівництво, розробленого, погодженого і затвердженого в порядку, передбаченому Законом України „Про архітектурну діяльність" (а до 12.03.2011 також Законом України „Про планування і забудову територій"). Стаття 1 Закону України „Про архітектурну діяльність" визначає поняття проекту. Проект - це документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил;
будівництво з істотними порушеннями будівельних норм і правил, тобто зведення об'єкту нерухомості з суттєвим відхиленням від установлених державних будівельних норм, регіональних і місцевих правил забудови. Стаття 16 Закону України „Про основи містобудування" визначає поняття будівельних норм, державних стандартів, норм і правил. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природнокліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та як найкращих умов життєдіяльності людини. Будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом. Істотність порушення при будівництві об'єкту нерухомості будівельних норм та правил є ознакою самочинного будівництва, однак істотність таких порушень - це оціночне поняття, встановлення якого потребує спеціальних знань у галузі будівництва.
За загальним правилом частини другої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно не набувається. Разом з цим, частина п'ята вказаної статті передбачає одне із виключень з цього правила. Відповідно до названої норми на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Таким чином, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п'ятої статті 376 ЦК України допускається законодавством при наявності двох обставин: 1) позивач є власником (користувачем) земельної ділянки; 2) таке будівництво не порушує права інших осіб.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач реконструював об'єкт без належно затвердженого проекту, тобто, самочинно. Право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташовано спірний об'єкт, відповідач не оформив. Відповідні відомості в матеріалах справи відсутні.
Сам по собі дозвіл на реконструкцію кафе, в розумінні статті 125 Земельного кодексу України, яка визначає момент виникнення права користування земельною ділянкою, не свідчить про те, що у відповідача виникло право користування відповідною земельною ділянкою.
Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції зазначені обставини не спростував, не надав їм належної правової оцінки та неправильно застосував норми матеріального права.
За таких обставин, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню. Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.
Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Постанова апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Пунктом 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 у справі № 3/246-09 скасувати.
Рішення Господарського суду Сумської області від 09.09.2014 у справі № 3/246-09 залишити в силі.
Стягнути з Приватної фірми "Валентина" (40018, м. Суми, вул. О. Дундича, 11, ідентифікаційний код 30845993) на користь Сумської міської ради (40000, м. Суми, майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 23823253) 1 705, 20 грн. (одна тисяча сімсот п'ять гривень двадцять копійок) судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити Господарському суду Сумської області видати наказ на виконання даної постанови.
Головуючий суддя В.А. Корсак
С у д д і М.В. Данилова
Т.Б. Данилова
скопійовано
-
скопійовано
-
