Справа

№ 127/27973/14-ц Провадження № 22-ц/772/1489/2015

Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.

Категорія 33

Доповідач Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року

м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого : Міхасішина І.В.

Суддів: Стадника І.М., Голоти Л.О.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до УМВС України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, -

встановила:

В грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до УМВС України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди , завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що під час перебування під слідством, тримання під вартою з 12.03.2008 року по 04.06.2014 року йому було завдано матеріальну шкоду, яка виразилася у втраченому заробітку, а також маральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, значному погіршенні стану здоров'я, психічних розладах у вигляді істерії та схильності до суїциду, приниженні честі та гідності. З урахуванням викладеного , просив стягнути з Державної казначейської служби України відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 58 664, 40 грн., моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 40% від задоволеної суми позову за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 58 664,40 грн., та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник Романов В.В. просили рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначав, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку поданим доказам та обставинам справи щодо характеру і розміру завданої незаконним засудженням моральної шкоди, та що визначений судом розмір 100 000 грн. є неспівмірним із заподіяною шкодою. Крім того, судом не враховано, що інтереси позивача представляв адвокат Романов В.В., який протягом усього часу провадження у справі безкоштовно здійснював свою професійну діяльність, витрати на оплату якої повинні бути компенсовані державою.

В своїй апеляційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначало, що судом в порушення вимог законодавства стягнуто шкоду та судовий збір з Державного казначейства України, оскільки останнє не несе відповідальності за дії органів державної влади і не уособлює в собі поняття державного бюджету, а здійснює повноваження по обслуговуванню коштів державного бюджету, порушення прав та законних інтересів позивача не допускало, крім того в таких справах сторони звільнені від сплати судових витрат.

В свою чергу прокуратура Вінницької області в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначала, що правові підстави для відшкодування шкоди позивачу відсутні, оскільки останнім не доведена незаконність дій органів досудового слідства і прокуратури, а також недоведений факт заподіяння матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та моральної шкоди.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник Романов В.В. свою апеляційну скаргу підтримали з підстав, зазначених в ній, просили суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та прокуратури Вінницької області заперечили, просили суд її відхилити.

Представник прокуратури Вінницької області - прокурор Клименко Д.С. апеляційні скарги прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області підтримав, проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив, просив суд її відхилити.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області - Бубела Н.А. апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та прокуратури Вінницької області підтримала, проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечила.

Представник УМВС України у Вінницькій області - Горецький Ю.М. апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та прокуратури Вінницької області підтримав, проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився , про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.

Колегія суддів , заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області , прокуратури Вінницької області необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідачів ОСОБА_2 було заподіяної матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного засудження, яка виразилася у втраченому заробітку в розмірі 58 664, 40 грн. та враховуючи ступінь та глибину душевних страждань, термін перебування під слідством та судом визначив розмір моральної шкоди в сумі 100 000 грн. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу ,суд першої інстанції виходив з того, що визначена позивачем сума є необґрунтованою з урахуванням вчинених процесуальних дій поза судовим засіданням та часу судових зсідань, при цьому адвокат позивача здійснював свою діяльність безкоштовно.

З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися неможливо.

По справі встановлено, що 12.03.2008 року ОСОБА_2 затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 14.03.2008 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вироком Староміського районного суду м. Вінниці від 27.05.2010р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.08.2010 року, ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні вбивства ОСОБА_7 за ч.1. ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на 13 років. Згідно з ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання, до покарання призначеного за новим вироком, зараховано покарання відбуте частково за вироком Староміського районного суду м. Вінниці від 27 травня 2005 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на 14 років (а.с. 6-17).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.03.2012 року зазначений вирок та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19.08.2010р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд (а. с. 79-81, ).

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2014 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вбивстві ОСОБА_7 у зв'язку з не доведенням вчинення інкримінованого йому злочину за ч.1 ст. 115 КК України. Скасовано відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнено з-під варти із залу суду (а.с.86-97).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.09.2014р. зазначений вирок залишено без змін. ( а. с. 18-21).

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом ч.5 ст. 5 Конвенції кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян .

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею третьою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативнорозшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний

термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно із п.11 Положення про застування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/41 для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Відповідно до п. 12 Положення у місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п.11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст.12 Закону постанову (ухвалу).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

За змістом п. 8 Положення розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

При заліку заробітку громадянина, який відбував покарання в місцях позбавлення волі, враховується тільки та його частина, яка нарахована йому після відрахування витрат на утримання виправно-трудових установ.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження своїх вимог про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 58 664, 40 грн., виходячи з середньомісячного заробітку в розмірі 30 дол. США, що еквівалентно 946,20 грн. , ОСОБА_2 подав довідку, написану гр. ОСОБА_8 від 26 грудня 2014 року про те, що з 03.04.2007 року по 12.03.2008 року ОСОБА_2 орендував у нього автомобіль Мерседес Бенц, д.р.н. НОМЕР_1 для перевезення замовником вантажів, яка припинилася 12.03.2008 року в зв'язку з арештом ОСОБА_2 (а.с. 22).

Надана позивачем довідка не може бути прийнята колегією суддів до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує трудову діяльність позивача.

Належних та допустимих доказів, які підтверджують, що ОСОБА_2 на час затримання працював за трудовим договором (контрактом), на підставі цивільно-правової угоди, мав трудову книжку, чи здійснював діяльність, основану виключно на особистій праці останнього, був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку як платник податку, доказів , які підтверджують розмір отримуваного доходу ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надано, клопотання про витребування таких доказів також не заявлялися. Вимоги ч.4 ст. 10 ЦПК України судами було виконано.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, з урахуванням показників Держкомстату середньої заробітної плати по Вінницькій області за період з 12.03.2008 року по 04.06.2012 року, суд першої інстанції виходив з доведеності суми втраченого заробітку позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 12 Положення про застування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в прийнятій постанові (ухвалі) вказаного органу, зокрема,

зазначається докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку (доходу) з посиланням на документи, на підставі яких проведено розрахунок (розмір середньомісячного заробітку, період, протягом якого громадянин був відсторонений від попередньої посади, перебував під вартою як запобіжного заходу, відбував покарання або адміністративне стягнення; сума податків, що підлягає утриманню за цей період часу, підсумкова сума, що підлягає виплаті в рахунок втраченого заробітку).

Зазначених вимог суд першої інстанції не виконав, не навів відповідних розрахунків, а також не вказав показники Держкомстату середньої заробітної плати, на які суд послався у своєму рішенні, за відсутності таких відомостей в матеріалах справи.

Виходячи з чого, вимоги позивача про відшкодування втраченого заробітку є недоведеними та не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно з п. 17 Положення відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Як роз'яснено в п.9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вказаних положень не врахував, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають до застосування щодо визначення розміру моральної шкоди, виходячи з мінімального розміру заробітної плати.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на період перебування ОСОБА_2 під слідством та судом з 12.03.2008 року по 04.06.2014 року (6 років 2 місяці і 23 дні) та виходячи з вимог позивача, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим 91035,7 грн. ( 1218 грн. х 74 місяці і 23 дні); однак враховуючи ступінь та глибину душевних страждань позивача, завдану незаконним засудженням, істотність вимушених змін у житті відповідача, характер моральних страждань, враховуючи вимоги розумності та справедливості, розмір моральної шкоди, завданої позивачу необхідно визначити в сумі 100 000 грн.

При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження своїх доводів про істотне погіршення стану свого здоров'я, внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності та засудження.

Доводи прокуратури Вінницької області про те, що ОСОБА_2 самостійно , за відсутності доведеної під час розгляду кримінальної справи протиправної поведінки правоохоронних органів , обмовляв себе у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 ККУ країни, що вплинуло на строки досудового та судового слідства та перебування останнього під вартою, не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 під час досудового слідства тричі подавав явку з повинною: 13.09.2005 року, 25.04.2006 року, 10.03.2008 року. В подальшому як під час проведення досудового слідства, так під час розгляду справи в суді ОСОБА_2 заявляв, що вказані явки були подані в результаті застосування до нього психічного та фізичного насильства. Вказані заяви ОСОБА_2 були перевірені і постановою помічника прокурора Староміського району м. Вінниці в порушенні кримінальної справи було відмовлено. Такі ж висновки містяться в постанові заступника прокурора м. Вінниці про відмову у порушення кримінальної справи та у висновку, складеному працівниками УДДПВП у Вінницькій області.

Однак, у виправдовувальному вироці Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.09.2014 року встановлено неефективність проведеної перевірки прокуратурою заяви ОСОБА_2 про застосування до нього незадоволених методів слідства, що змусило його написати явки з повинною, оскільки вони не містять відповіді на всі доводи, викладені у скаргах ОСОБА_2, про що також було зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого уду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.03.2012 року.

Таким чином, матеріалами справи не спростовано доводів ОСОБА_2 щодо зазначених ним обставин, а тому підстави для застосування ч. 4 ст. 1176 ЦК України відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Бюджетного кодексу України Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 встановлено, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Згідно з частиною першою статті 33 Цивільного кодексу держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Водночас Конституція України гарантує громадянам у випадках відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів (статті 56, 62).

За змістом ст. ст. 4 Закону України «Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845, на органи Казначейства України та його територіальні органи покладено обов'язок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

В порушення вищевказаних норм, суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_2 шкоду не за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання Державним казначейством України у безспірному поярдку з єдиного казначейського рахунку, а з Державного казначейства України, яке не відповідає за зобов'язаннями державних органів своїм майном.

Також, суд першої інстанції поклав обов'язок відшкодування судового збору в сумі 243, 60 грн. з Державного казначейства України, проте, відповідно до ст. 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сторони в цих справах звільняються

від сплати судових витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 40% від суми задоволеного позову є необґрунтованими та недоведеними та не підлягають до задоволення

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно із ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Інтереси ОСОБА_2 у цивільній справі представляв адвокат Романов В.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 19.09.2014 року, за умовами п.4.1 якого розмір гонорару адвоката встановлюється в додаткових угодах до вказаного договору

Як роз'яснено в п. 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не надано доказів сплати адвокату Романову В.В. будь-яких коштів на оплату правової допомоги, а також не надано розрахунку відповідних витрат.

При цьому , адвокатом Романовим В.В. в судовому засіданні було підтверджено, що представництво інтересів ОСОБА_2 ним здійснювалося безкоштовно.

За таких обставин, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення, а тому рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 307, п.1.ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області , прокуратури Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, 100 000 (сто тисяч) гривень моральної шкоди.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ І. М. Стадник

/підпис/ Л.О. Голота

З оригіналом вірно: