ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року

Справа № 918/792/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Овечкіна В.Е.,

суддів :

Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача

-ОСОБА_4,

відповідача третьої особи

-не з'явились, -не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на ухвалу

Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.2015

у справі

№918/792/13

за заявою

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про перегляд за нововиявленими обставинами постанови

Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2014

за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

до третя особа

фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - Дубенське районне споживче товариство)

про

стягнення 98728,92 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 (судді: Демидюк О.О., Павлюк І.Ю., Бучинська Г.Б.) змінено рішення господарського суду Рівненської області від 17.06.2014 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 86446,43 грн. збитків, 1728,00 грн. судового збору та 3427,57 грн. витрат за проведення судової експертизи, а в решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 (судді: Дужич С.П., Мамченко Ю.А., Саврій В.А.) залишено без задоволення заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у даній справі у зв'язку з відсутністю нововиявлених обставин.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 в поданій касаційній скарзі просить рішення від 17.06.2014, постанову від 22.09.2014 та ухвалу від 11.03.2015 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, а саме ст.ст.24,33,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на рішення апеляційного суду Рівненської області від 03.12.2014 у цивільній справі справі №22-ц/787/2469/2014, яким встановлено факти відсутності переходу спірного нерухомого майна у володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та відсутності виникнення у останньої права розпорядження магазином (в тому числі шляхом його передачі в оренду іншій особі), які обумовлені невиконанням Дубенським районним споживчим товариством (продавцем) обов'язку по передачі позивачу проданого майна, придбаного останнім на прилюдних торгах. Заявник вважає, що власник обрав не той спосіб захисту своїх прав, заявивши позов до неналежного відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, оскільки шкода була завдана покупцю тільки внаслідок невиконання Дубенським районним споживчим товариством (далі - Дубенське РСТ) своїх обов'язків продавця. Крім того, відповідач наголошує на створенні передумов для порушення своїх законних прав орендаря щодо відшкодування вартості поліпшень орендованого майна, здійснених за письмовою згодою орендодавця (третьої особи), а також на удаваності договору оренди від 01.07.2012, укладеного позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, та визнає цей договір таким, що вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана ухвала - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що у встановленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Однією з умов перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі ст.112 ГПК України є істотність цих обставин для вирішення спору. Тому результат перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами залежить від того, чи спростовують ці обставини факти, які покладено в основу судового рішення.

Як роз'яснено в п.п.2,5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. Також не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону, зокрема, статті 38 ГПК.

Як на нововиявлену обставину відповідач вказує на встановлений у рішенні апеляційного суду Рівненської області від 03.12.2014 у цивільній справі №22-ц/787/2469/2014 той факт, що Дубенське РСТ (продавець) не виконало свого обов'язку по передачі придбаного позивачем на прилюдних торгах спірного нерухомого майна - приміщення магазину "Сільгосппродукти" по вул. Сурмичі, 86 в м.Дубно, при цьому Дубенське РСТ повинно було попередньо витребувати дане приміщення у ФОП ОСОБА_5, як орендаря, і таким чином, спірне нерухоме майно у володіння позивача не перейшло, а тому неправомірним є стягнення з відповідача 86446,43 грн. упущеної вигоди.

Залишаючи без змін постанову від 22.09.2014, апеляційний суд правомірно виходив з того, що, по-перше, невиконання третьою особою обов'язку продавця по передачі відчуженого майна позивачу-покупцю за актом приймання-передачі, на яке заявник посилається в обґрунтування існування нововиявлених обставин, є відомою сторонам обставиною. По-друге, ця обставина вже досліджувалися судом при прийнятті постанови, їй надавалася належна оцінка колегією суддів апеляційної інстанції, зокрема, в останньому абзаці третьої сторінки постанови від 22.09.2014 зазначено, що в "матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем майна орендодавцеві Дубенському районному споживчому товариству, а також передачі приміщення власнику на його вимогу" (т.2 а.с.144).

Крім того, апеляційним господарським судом при вирішенні спору було достеменно встановлено, що право власності позивача на приміщення магазину, що знаходиться по вул. Сурмичі, 86, в м.Дубно, підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів, виданим 13 липня 2012 року, витягом про державну реєстрацію прав №36835364 від 13 липня 2012 року, виданим комунальним підприємством "Архітектор" Дубенської міської ради, технічним паспортом на приміщення, і таким чином, право власності на вказане приміщення магазину виникло у ОСОБА_6 з 13 липня 2012 року, що враховано при прийнятті постанови (т.2 а.с.143).

Таким чином, про обставини, на які вказує відповідач в заяві як на нововиявлені, ФОП ОСОБА_5 була обізнана, дані обставини досліджувались в ході судового розгляду даного спору в апеляційній інстанції і враховувалися колегією суддів в ході всебічного, повного та об'єктивного дослідження матеріалів даної справи, а тому дані обставини не є нововиявленими, оскільки були відомі на час прийняття постанови Рівненського апеляційного суду від 22.09.2014, та не є істотними, так як були враховані судом при прийнятті зазначеної постанови.

Отже, в основу заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відповідачем фактично покладено нову суб'єктивну оцінку вже досліджених обставин справи.

Крім того, виходячи зі змісту ч.4 ст.334 ЦК України (в редакції від 13.06.2012р., чинній на дату укладення договору купівлі-продажу магазину від 13.07.2012 за результатами аукціонних торгів) моментом набуття права власності за договором про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, є момент такої реєстрації, але аж ніяк не момент передання майна, як на цьому безпідставно наполягає скаржник, помилково ототожнюючи норми частин 1 та 4 ст.334 ЦК України.

У зв'язку з цим, колегія вважає, що встановлена судовим рішенням в цивільній справі обставина відсутності передачі відчуженого майна третьою особою (продавцем) позивачу-покупцю за актом приймання-передачі, яку відповідач помилково вважає нововиявленою, не має істотного характеру для вирішення даного спору та не спростовує вищенаведені факти, які покладено в основу постанови, а саме в обґрунтування підстав для часткового задоволення позову, відтак, викладені у цьому рішенні обставини не мають ознак нововиявлених обставин в розумінні ст.112 ГПК України.

Касаційна інстанція також зазначає, що порушення судами норм процесуального права, якщо воно мало місце, зокрема, в частині незалучення належного відповідача до участі у справі, саме по собі не може свідчити про існування нововиявлених обставин в розумінні ст.112 ГПК України. Адже, вказане порушення є підставою для звернення заінтересованої сторони з апеляційною чи касаційною скаргою в порядку ст.ст.91,107 ГПК України, а не для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Як роз'яснено в п.8.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Отже, господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.

Касаційна інстанція враховує те, що, заявляючи про існування підстав для перегляду за нововиявленими обставинами постанови від 22.09.2014, відповідач фактично наголошує на необхідності апеляційного перегляду справи по суті та в повному обсязі, в тому числі в площині застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права (подання позову до неналежного відповідача, незалучення належного відповідача, перевірка дійсності договору оренди від 01.07.2012 тощо), що безумовно виходить за межі впливу нововиявлених обставин, зазначених заявником (невиконання третьою особою обов'язку продавця по передачі відчуженого майна позивачу-покупцю за актом приймання-передачі).

Відтак, колегія не може прийняти до уваги порушені відповідачем питання щодо створення передумов для порушення своїх законних прав орендаря щодо відшкодування вартості поліпшень орендованого майна, здійснених за письмовою згодою орендодавця (третьої особи), а також передчасні посилання заявника на удаваність договору оренди від 01.07.2012, укладеного позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, чи визнання цього договору таким, що вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки зазначені питання можуть бути лише предметом інших позовних проваджень. Адже, згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У зв'язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність встановлення судовим рішенням в цивільній справі нововиявлених обставин, які б мали істотне значення для правильного вирішення спору в даній справі та спростовували б факти, покладені в основу постанови від 22.09.2014.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111^{5,1117-11111,112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,}

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 у справі №918/792/13 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун