ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року

Справа № 910/23275/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін за позовом: позивача: Остапенко С.Г. - дов. від 14.11.14, відповідача: Попічко Р.Р. - дов. від 28.02.14, Шендріков Д.О. - дов. від 28.02.14,

касаційну скаргу

Міністерства оборони України

на постанову

Київського апеляційного господарського суду

від

17.02.15

у справі

№910/23275/14 Господарського суду міста Києва

за позовом

Міністерства оборони України

до

Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

про

стягнення 58222,93 грн.

Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" 58222,93 грн., з яких: 46904,20 грн. неправомірно утримуваних коштів та 5040 грн. - 3% річних і 6278,73 грн. інфляційних втрат. Позивач посилався на те, що відповідач, в порушення пункту 5.3 договору комісії від 28.02.11, незаконно утримав 24554,20 грн., які були йому перераховані покупцем за спецвироби, оскільки ці кошти не підтверджені відповідними фінансовими документами; що в порушення пункту 1.2 договору, він не погодив свої витрати з позивачем (комітентом) та витратив 22350 грн. на послуги зі здійснення контролю доставки виробів. Отже, як зазначає позивач, відповідач неправомірно розпорядився коштами, що надійшли від реалізації спецвиробів, та не перерахував їх позивачеві. Позов обґрунтований приписами статей 11, 15, 16, 261, 257, 525, 526, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.14 (суддя Шкурдова Л.М.) у задоволенні позову відмовлено. Суд установив, що відповідач на законних підставах утримав спірні кошти, а тому відсутні підстави для їх повернення позивачеві. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 1020, 1024 Цивільного кодексу України, статті 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", статей 6, 19 Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.15 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Міністерство оборони України, яке просить судові рішення у справі скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 628, 629, 1014, 1017, 1020 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Міністерство не погоджується з висновком судів про відсутність підстав для стягнення спірних коштів та наголошує на невірному дослідженні судами обставин справи і зібраних доказів. Він вважає безпідставним і таким, що не ґрунтується на договорі, утримання відповідачем спірних сум витрат.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.02.11 між Міністерством оборони України - комітентом і Державною компанією з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - комісіонером був укладений договір комісії №270/4/25-113Р/USE-17.2-54-Д/К-11. За умовами цього договору комітент доручив комісіонеру, а останній зобов'язався за комісійну плату укласти та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього контракт з покупцем-нерезидентом на експортну поставку на умовах FOB морський порт спецвиробів згідно зі специфікацією, які передаються комітентом комісіонеру для реалізації. Пунктом 1.2 договору передбачено, що всі витрати комісіонера, які пов'язані з реалізацією спецвиробів покупцю (у тому числі, зазначені у додатку №3 до договору), підлягають обов'язковому письмовому погодженню з комітентом. Відповідно до пункту 1.3 договору комісіонер укладає та виконує окремий договір з третіми особами для проведення передпродажної підготовки спецвиробів, зазначених у додатку №1 до договору. При цьому, роботи з передпродажної підготовки виконуються за граничними цінами, які не можуть бути перевищеними та підлягають коригуванню за фактом виконаних робіт. Різниця між граничною вартістю робіт та вартістю фактично виконаних робіт перераховується на рахунок комітента. Показники погоджених з комітентом калькуляцій витрат комісіонера за договором внесено у зведену відомість запланованих надходжень та витрат за договором (пункт 1.5 договору). Загальна вартість спецвиробів, за якою комітент передає їх для реалізації комісіонеру, встановлена в розмірі 2 922 200 грн. (пункт 4.1 договору). Кількість спецвиробів - 5000 одиниць (додаток №1 до договору). Згідно з пунктом 5.1 договору за виконання доручення за договором комісіонер з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату, що складає 5,43 % (у тому числі ПДВ) від загальної суми коштів, отриманих комісіонером від покупця за контрактом за реалізовані спецвироби (пункт 4 додатку №3). Перерахунок суми комісійної плати здійснюється виходячи з документально підтверджених витрат сторін щодо виконання умов договору та фактичної суми коштів, що надійшли від покупця за реалізовані спецвироби. У пункті 5.3 договору сторони обумовили, що комісіонер не має права утримати кошти (частину коштів) з тих, що перераховані йому покупцем за спецвироби в рахунок відшкодування своїх витрат, якщо ці витрати не визначені договором та додатками до нього, не підтверджені відповідними фінансовими документами, не погоджені з позивачем, або понад розміри, що погоджені комітентом. Суди також установили, що на виконання доручення позивача відповідач 09.09.11 уклав з Державним підприємством "Шепетівський ремонтний завод" договір №USE-17.2-237-Д/К-11. За вказаним договором завод зобов'язався надати послуги з передпродажної підготовки спецвиробів у кількості 5000 одиниць; ціна послуг 561900 грн. Господарські суди установили, що витрати відповідача на організацію реалізації спецвиробів покупцю, витрати відповідача на оплату послуг Державного підприємства "Шепетівський ремонтний завод" з передпродажної підготовки спецвиробів, витрати на відрядження представників комісіонера (добові, проїзд, проживання у готелі) тощо, передбачені і погоджені сторонами у зведеній відомості запланованих надходжень і витрат (додаток № 3 до договору). В процесі розгляду спору господарські суди установили, що відповідач у відповідності до умов спірного договору утримав з коштів, що надійшли від покупця, окрім комісійної плати, витрати, понесені ним при організації реалізації спецвиробів та витрати відповідача на відрядження його представників для здійснення контролю доставки спецвиробів у сумі 46904,20 грн.; що таке утримання відбулося в межах узгоджених і запланованих витрат та підтверджено документально. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Міністерства оборони України про стягнення з Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" 46904,20 грн. неправомірно утримуваних коштів, 5040 грн. - 3% річних і 6278,73 грн. інфляційних втрат. При цьому позивач посилався на те, що відповідач, в порушення умов договору комісії, незаконно утримав 24554,20 грн., як таких, що не підтверджені відповідними фінансовими документами, та не погодив з позивачем витрати на послуги зі здійснення контролю доставки виробів у сумі 22350 грн. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість цих вимог. Відповідно до приписів статі 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові (стаття 1020 цього ж Кодексу). Разом з тим, статтею 1024 Цивільного кодексу України унормовано, право комісіонера на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору комісії. Так, за приписами наведеної норми комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема, у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, і це установлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем були надані відповідачеві послуги за договором комісії від 28.02.11 №270/4/25-113Р/USE-17.2-54-Д/К-11. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди установили, що відповідач, як то передбачено спірним договором, утримав з коштів, що надійшли від покупця (окрім комісійної плати) витрати, понесені ним при виконанні договору; що утримання витрат з організації реалізації спецвиробів у розмірі 24554,20 грн. та 22350 грн. витрат на послуги зі здійснення контролю доставки спецвиробів відбулося в межах запланованих і погоджених сторонами витрат, що узгоджується з умовами спірного договору та підтверджено документально. Отже, як установили суди, відповідач правомірно розпорядився спірними коштами, що надійшли від реалізації спецвиробів, утримавши їх, а тому відсутні підстави для повернення таких коштів позивачеві. Відповідно до вимог статті 111^{7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі апеляційним господарським судом. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки вони спростовуються обставинами установленими судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, що, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.}

Враховуючи викладене, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 108, 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.15 у справі №910/23275/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець