Головуючий у першій інстанції Рева С. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса до Київської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про скасування протоколу № 10 засідання комісії,

встановила:

16.06.2014 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса (далі - ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса) звернувся до суду із зазначеним позовом, який в подальшому уточнював, та просив ухвалити рішення, яким визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та поновити позивачу строк позовної давності на звернення з позовом про скасування Протоколу № 10 засідання комісії з рішення спірних питань при Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України у Київському районі м. Одеси від 06.08.2010 року, а також визнати незаконним та скасувати зазначений Протокол (далі - Протокол № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 06 серпня 2010 року комісія з рішення спірних питань при Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України у Київському районі м. Одеси (далі - ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси) прийняла рішення про виплату потерпілому на виробництві ОСОБА_3 одноразової допомоги. Зазначене рішення Комісії було оформлене Протоколом № 10 від засідання Комісії від 06.08.2010 року).

Однак, позивач вважає, що у ОСОБА_3 відсутні правові підстави для отримання одноразової допомоги, оскільки позивач проводить одноразові страхові виплати у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК вперше.

Оскільки відповідачу вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності 10.05.1988 року, коли діючим законодавством не була передбачена виплата одноразової допомоги, а проходження 16.03.2010 експертизи ОСОБА_3 було повторним, то правові підстави для проведення зазначеної виплати у відповідача відсутні.

Стосовно пропуску позовної давності, позивач зазначив, що далі - ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси було припинено шляхом ліквідації, про що 18.09.2013 було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В свою чергу, ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса було створено 01.07.2013 року, при цьому про існування Протоколу № 10 від 06.08.2010 позивачу стало відомо лише в листопаді 2013 року, після звернення ОСОБА_3 з позовом до ВВД ФССНВН та ПЗ у м. Одеса про визнання неправомірною відмову у призначенні одноразової страхової виплати та стягнення цієї виплати.

Представник Київської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі - Київська міжрайонна МСЕК) до судового засідання не з'явився, був сповіщений належним чином, але під час судового розгляду надав заяву про застосування строку позовної давності та письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що засідання Комісії було проведено з повним додержанням вимог законодавства.

Щодо пропуску строку позовної давності представник Київської міжрайонної МСЕК зауважив, що позивач є правонаступником ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси, до якого перейшли всі права та обов'язки останнього, а тому посилання на поважність пропуску строку позовної давності є хибним.

Представник Одеської міської ради також надав заперечення проти позову, посилаючись на те, що Одеська міська рада є неналежним відповідачем по справі, оскільки не приймала участі у засіданні комісії та не підписувала Протокол № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року.

Представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради вказав на те, що районна адміністрація також є неналежним відповідачем через відсутність з її боку порушення чи оспорювання законних прав та інтересів позивача, при цьому звернув увагу, що жодної позовної вимоги до районної адміністрації не заявлено.

Представник третьої особи - ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, вказував на безпідставність та надуманість позовних вимог, просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одесі було відмовлено через пропуск строку позовної давності для захисту позивачем своїх прав. При цьому суд також обґрунтовував свій висновок тим, що правових підстав для задоволення позовних вимог ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одесі немає, оскільки позивачем обраний неправильний спосіб захисту своїх прав.

В апеляційній скарзі ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одесі ставить питання про скасування вищевказаного судового рішення із ухваленням нового - про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду було ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту, оскільки він просив визнати незаконним і скасувати Протокол № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року, в той час як мав оскаржити в судовому порядку не протокол, а рішення Комісії.

Крім того, суд зазначив, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Однак , з жодним із таких висновків суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступні обставини.

Так, у відповідності до діючого законодавства, позовна давність не є часовою межею для звернення з позовом до суду, її пропущення має своїм наслідком розгляд і вирішення справи по суті, яке полягає у відмові в задоволенні позовних вимог. Сплив позовної давності не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.

Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Суд не може достеменно зробити висновок про закінчення строку позовної давності, він може лише встановити, що з моменту, на який вказує позивач, минуло більше трьох років.

Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб'єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чи не зупинявся або не переривався строк давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.

З огляду на викладене, суд мав застосувати правила позовної давності лише при обґрунтованості позовних вимог.

У разі ж, якщо суд встановив необґрунтованість позовних вимог, про що ним вказано в мотивувальній частині рішення, то суд мав відмовити в позові саме через його необґрунтованість.

Разом, з тим, як було зазначено вище, у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови в позові, з огляду на наступне.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 06.08.2010 року Комісією ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси було розглянута заява ОСОБА_3 про призначення йому одноразової допомоги у зв'язку із стійкою втратою ним працездатності та було винесено рішення, яке було оформлене Протоколом № 10, та яким заява ОСОБА_3 була задоволена у повному обсязі (а.с.54).

Однак, колегія суддів зазначає, що в Комісії не було правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 в період з 04 серпня 1987 року по 23 грудня 1988 року працював бетонником на підприємстві СУ "Промстрой" тресту Днепртяжстрой" та 05 вересня 1987 року під час виконання трудових обов'язків, він отримав травму у вигляді перелому стегна, у зв'язку з чим на 180 днів потрапив на стаціонарне лікування, що підтверджується Актом № 3 від 07 вересня 1987 року (а.с.9-10).

ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси було припинено шляхом ліквідації, про що 18.09.2013 р. було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В свою чергу, 01.07.2013 року було створено ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса - позивач у справі.

В листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса про визнання неправомірною відмову у призначенні одноразової страхової виплати та стягнення на його користь одноразової страхової виплати.

До вказаної позовної заяви ОСОБА_3 додав Протокол №10 засідання Комісії від 06.08.2010 року, який і став єдиною правовою підставою для звернення до суду з позовними вимогами.

Із викладеного вбачається, що ніякого рішення Комісія не ухвалювала, а прийняла рішення щодо виплати ОСОБА_3 одноразової страхової виплати у формі Протоколу № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року.

Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком Комісії, оскільки останній є незаконним і таким, що не відповідає вимогам чинного на час стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_3 законодавства, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999р. № 1105-ХІУ у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками отриманої травми ОСОБА_3 вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності 10.05.1988 року, що підтверджується довідкою ЛТЕК (а.с.52).

Однак, на момент стійкої втрати ОСОБА_3 професійної працездатності діяли Правила відшкодування підприємствами, установами та організаціями шкоди, затверджені постановою Держкомпраці СССР та Президіуму ВЦСПС від 13.02.1985р., згідно яких одноразова допомога при отриманні травми на виробництві не призначалася.

Право на одноразову допомогу було введено 14.10.1992 року Законом України "Про охорону праці", згідно ст. 11 якого власник зобов'язаний відшкодовувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу.

У відповідності до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 9) спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

Таким чином, на момент отримання травми ОСОБА_3 у 1987 році та встановлення у нього стійкої втрати професійної працездатності - 10.05.1988 року, права на отримання одноразової допомоги із ФССНВНВ та ПЗ в Україні не існувало.

ФССНВНВ та ПЗ в Україні проводиться одноразова страхова виплата у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК уперше.

Разом з тим, проходження 16.06.2010р. експертизи ОСОБА_3 є повторним (згідно довідки МСЕК від 16.03.2010р. № 003218), а тому не дає права на зазначений вид виплат (а.с.53).

Комісією під час розгляду та вирішення питання виплати ОСОБА_3 одноразової допомоги не було взято до уваги те, що згідно довідки ЛТЕК від 10.05.1988р. йому вперше було встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1988 році, а тому Протоколом № 10 засідання Комісії від 06.10.2010 року були порушені вимоги ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Крім того, відповідно до п. 5.1. Положення про комісію при виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України з питань вирішення спорів, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України від 01.11.2001р. № 37 рішення комісії є обов'язковим для виконання сторонами спору.

Однак, у відповідності до п.4.6. вищевказаного Положення, рішення комісії оформлюється у формі протоколу, який підписується головою комісії, або особою, що його заміщує.

Таким чином, Протокол № 10 рішення Комісії від 06.08.2010 року і є по своїй суті рішенням, оскільки ухвалення останнього у формі саме Протоколу передбачено чинним законодавством України.

Враховуючи викладене, та те, що згідно п. 5.3. вказаного Положення рішення комісії може бути оскаржено до суду, то позивач мав оскаржити до суду Протокол № 10 рішення Комісії від 06.08.2010 року, який є по своїй суті рішенням.

Таким чином, рішення суду в тій частині, що позивач обрав спосіб захисту, який не передбачений діючим цивільно-процесуальним законодавством, є безпідставним і хибним, оскільки Рішення Комісії щодо виплати потерпілому одноразової допомоги у разі стійкої втрати ним професійної працездатності, виноситься виключно у формі Протоколу.

З огляду на викладене, та враховуючи, що для винесення Протоколу № 10 від 06.08.2010 року у Комісії ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси не було правових підстав, то вказаний Протокол № 10 має бути визнаний незаконним і скасований.

Колегія суддів також зазначає, що в листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса про визнання неправомірною відмову у призначенні одноразової страхової виплати та стягнення одноразової страхової виплати. До відповідної позовної заяви ОСОБА_3 додав не що інше, як Протокол №10 засідання Комісії від 06.08.2010 року (а.с.112-115).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.03.2014р. у задоволенні позову було відмовлено (а.с.116-118).

Однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 18.06.2014р. вищевказане рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково, та з ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса на користь ОСОБА_3 було стягнуто одноразову страхову виплату у розмірі 82 824 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. (а.с.119-121)

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (далі - ВССУ) від 19.11.2014р. зазначене рішення апеляційного суду Одеської області від 18.06.2014р. було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.122-124).

При цьому, у вказаній ухвалі було зазначено наступне.

Відповідно до листа начальника ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси від 10 вересня 2010 року за № 237 ОСОБА_3 було відмовлено у призначенні одноразової допомоги, з посиланням на те, що стійка втрата працездатності вперше йому була встановлена у 1988 році до вступу у дію Закону України "Про охорону праці", а огляд МСЕК від 06 березня 2010 року вважається вторинним, тому відсутні підстави для призначення одноразової допомоги (а.с. 22).

Колегія суддів ВССУ також зазначила, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до п. 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Вказані правила затверджено і введено в дію з 01 липня 1993 року.

ОСОБА_3 вперше встановлено втрату 60% професійної працездатності у 1988 році, тобто до прийняття та введення в дію зазначених Правил.

Таким чином, вищевказаною ухвалою ВССУ було звернуто увагу суду на необхідність застосування до спірних правовідносин законодавства, яке діяло на час стійкої втрати ОСОБА_3 професійної працездатності.

На даний час апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.03.2014р. апеляційним судом Одеської області не розглянута.

Що стосується висновку суду про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за завою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Застосовуючи строк позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що згідно Наказу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про внесення змін до наказу виконавчої дирекції Фонду від 26.03.2013р. №148 "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Одеській області" від 08.04.2013р. №181 правонаступником всіх прав та обов'язків відділень виконавчої дирекції Фонду - у Приморському районі м. Одеси, у Київському районі м. Одеси, у Малиновському районі м. Одеси та у Суворовському районі м. Одеси стало ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса.

Оскільки за загальними правилами суть правонаступництва полягає у переході прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого, то ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса достовірно було відомо про винесення рішення Комісії у формі Протоколу № 10 від 06.08.2010 року.

Оскільки представник ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса звернувся до суду з даним позовом 16.06.2014 року, то ним без поважних причин пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду для захисту своїх прав.

Однак, у повній мірі з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Так, як вбачається із вищевказаного Наказу ВВД ФССНВНВ та ПЗ України "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду в Одеській області №148 від 26.03.2013р., то ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси було ліквідовано з 01 липня 2013 року. В свою чергу, з 01 липня 2013 року було створено ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса (а.с.174).

Таким чином, новостворене ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса могло дізнатись про порушення своїх прав щодо винесення незаконного Протоколу № 10 засідання комісії від 06.08.2010 року лише після 01 липня 2013 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Наказом № 181 від 08.04.2013 року були внесені зміни у вищевказаний Наказ № 148, та ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса вважається правонаступником всіх прав та обов'язків ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Приморському, Київському, Суворовському та Малиновському районах м. Одеси.

Разом з тим, доводи представника ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса про те, що він дізнався про порушення прав лише в листопаді 2013 року, після того, як був ознайомлений з позовом ОСОБА_3 до ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса про визнання неправомірною відмову у призначенні одноразової страхової виплати, стягнення одноразової страхової виплати та стягнення моральної шкоди, матеріалами справи не спростовані.

Колегія суддів зазначає, що висновки суду про те, що представник ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса мав дізнатись про порушення своїх прав з моменту винесення Протоколу № 10 засідання Комісії, тобто з 06.08.2010 року, є безпідставними, оскільки в той час ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одесі не існувало, а висновки суд ґрунтуються на припущеннях, що у відповідності до ст.60 ЦПК України не допускається.

Разом з тим, враховуючи, що ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса є правонаступником прав та обов'язків ВВД ФССНВНВ та ПЗ у Київському районі м. Одеси, то строк позовної давності в даному випадку має відраховуватись з 06.08. 2010 року.

Враховуючи викладене, та те, що ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса було створене 01 липня 2013 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що строк позовної давності для звернення ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса до суду за захистом своїх прав по даній справі пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню, а порушене право - захисту, шляхом часткового визнання Протоколу № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року незаконним і його часткового скасування.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що спірним Протоколом № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року зафіксовано вирішення також іншого питання - повернення коштів на лікування постраждалій ОСОБА_4, однак позивач жодним чином не висловлював свого відношення до цього рішення, заяв про залучення вказаної особи до участі у справі не подавав.

У зв'язку з цим, визнанню незаконним і скасуванню підлягає лише перше питання Протоколу № 10 щодо виплати одноразової допомоги постраждалому ОСОБА_5 (в Протоколі помилково зазначено ОСОБА_5 замість ОСОБА_3).

Протокол № 10, в частині другого питання щодо повернення коштів на лікування постраждалій ОСОБА_4, підлягає залишенню без змін, оскільки не є предметом даного спору.

Колегія суддів також вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ВВД ФССНВНВ та ПЗ у м. Одеса до Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, оскільки зазначені юридичні особи жодним чином не причетні до оспорюваного Протоколу № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року, а тому є неналежними відповідачами у даній справі.

Та обставина, що до членів вказаної Комісії входили також посадові особи Одеської міської ради та Київської районної адміністрації Одеської міської ради, не є підставою для визнання вказаних юридичних осіб належними відповідачами у справі.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, оскільки ухвалюючи рішення, суд неправильно застосував норми матеріального права.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ВВД ФССНВН та ПЗ у м. Одесі до Київської міжрайонної МСЕК задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати питання перше Протоколу № 10 засідання Комісії від 06.08.2010 року щодо виплати одноразової допомоги постраждалому ОСОБА_5

Що стосується питання другого щодо повернення коштів на лікування постраждалій ОСОБА_4, то вказаний Протокол № 10 підлягає в цій частині залишенню без змін.

У задоволенні позовних вимог ВВД ФССНВН та ПЗ у м. Одесі до Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради відмовити, як заявлених безпідставно.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса до Київської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про скасування Протоколу № 10 засідання комісії з рішення спірних питань від 06.08.2010 року задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати Протокол № 10 засідання комісії з рішення спірних питань при відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань України в Київському районі м. Одеси від 06.08.2010 року.

У задоволенні позовних вимог Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса до Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради відмовити, як заявлених безпідставно.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко