КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 826/16026/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Азот», приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот», публічного акціонерного товариства «Рівнеазот», публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Азот», ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот», ПАТ «Рівнеазот», ПАТ «Концерн Стирол» звернулися до суду першої інстанції із позовами, в яких просили: визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 № 488 «Про використання природного газу підприємствами-виробниками мінеральних добрив».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 позов задоволено частково: визнано незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 № 488 «Про використання природного газу підприємствами-виробниками мінеральних добрив»; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

29.09.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №488 «Про використання природного газу підприємствами - виробниками мінеральних добрив».

01.10.2014 текст зазначеної постанови розміщено на офіційному сайті Кабінету Міністрів України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови з 01.10.2014 до закінчення осінньо-зимового періоду 2014/15 року або до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України припинити використання для технологічних потреб природного газу підприємствами, які виробляють мінеральні добрива (код 20.15 згідно з КВЕД), крім такого, що буде імпортований цими підприємствами після набрання чинності цією постановою.

Відповідно до Національного класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, під кодом 20.15 значиться вид економічної діяльності «Виробництво добрив та азотних сполук», що включає в себе: 1) виробництво добрив азотних та азотовмісних, фосфорних або калійних добрив; сечовини, необроблених природних фосфатів і калійних солей; 2) виробництво азотних сполук - азотних та сульфоазотної кислот, аміаку, хлориду амонію, карбонату амонію, нітритів і нітратів калію.

Згідно довідок ЄДРПОУ одним із основних видів діяльності позивачів є виробництво добрив і азотних сполук (код 20.15 згідно з КВЕД).

Наведене свідчить, що оскаржуваною постановою позивачам як виробникам мінеральних добрив заборонено з 01.10.2014 використовувати для технологічних потреб природний газ, який станом на 30.09.2014 знаходився у власності позивачів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що враховуючи встановлену судом невідповідність оскаржуваної постанови законам України, та зважаючи, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №647 від 26.11.2014 оскаржувана постанова визнана такою, що втратила чинність, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для її скасування, а відтак - необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржувана постанова повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів, зокрема, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури; забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України. Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Оскаржуваною постановою відповідача з 01.10.2014 припинено використання для технологічних потреб природного газу підприємствами, які виробляють мінеральні добрива, в тому числі позивачами, крім такого, що буде імпортований цими підприємствами після набрання чинності цією постановою.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22.07.2014 № 1595-УІІ Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням часткової мобілізації.

Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

В свою чергу, вказана стаття Закону визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації має такі повноваження, зокрема: здійснює заходи з організації забезпечення мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні в межах своїх повноважень, видає акти з цих питань; організовує розроблення проекту мобілізаційного плану України на особливий період та визначає порядок управління національною економікою України та заходи із забезпечення її функціонування в особливий період; визначає джерела і порядок фінансування заходів мобілізаційної підготовки та мобілізації; створює мобілізаційний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів; встановлює порядок розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а також порядок їх відпуску в особливий період; визначає порядок укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), зокрема на поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг, у тому числі щодо поставки готової продукції, забезпечення виконання зазначених завдань (замовлень) матеріально- технічними ресурсами, а також щодо їх фінансування; організовує в разі оголошення мобілізації переведення національної економіки на функціонування в умовах особливого періоду; розробляє порядок відшкодування державою вартості майна, яке було примусово відчужено у підприємств, установ і організацій у зв'язку з виконанням ними мобілізаційних завдань (замовлень) в особливий період та громадян, які надають в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, що є їх власністю, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова КМ України була прийнята в межах повноважень та в інтересах національної економіки в період її фактичного функціонування в особливий період.

Крім того, посилання позивачів та мотиви суду першої інстанції про те, що оскаржуваною постановою порушено статтю 321 Цивільного кодексу України, а саме порушується право власності позивачів на користування у виробництві газом є в даному випадку безпідставним з огляду на частину 2 статті 321 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким законом, як вище зазначалося є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який надає повноваження Уряду в інтересах суспільної необхідності, а саме в інтересах національної економіки в період її функціонування в особливий період регулювати використання природного газу підприємствами, до яких відносяться позивачі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України, видавши постанову від 29.09.2014 № 488 «Про використання природного газу підприємствами- виробниками мінеральних добрив», діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно мотивів суду першої інстанції про те, що відповідач на вимогу суду надати ряд документів (в тому числі матеріали погодження проекту оскаржуваної постанови, пояснювальну записку до проекту постанови, висновки про проведення експертиз проекту постанови) надав лише витяг з протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 №81, що дає суду підстави вважати, що Кабінетом Міністрів України не доведено дотримання під час розгляду питання про прийняття спірної постанови Кабінету Міністрів України №488 вимог Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Регламенту Кабінету Міністрів України, колегія суддів зазначає наступне.

Недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акту.

Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 06.07.2011 у справі № К-33230/10 та роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-05/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів».

У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що твердження суду першої інстанції про незаконність оскаржуваної постанови КМ України у зв'язку з порушенням процедури її прийняття є безпідставним.

В свою чергу, частково погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що в матеріалах справи наявна постанова Кабінету Міністрів України №647 від 26.11.2014 «Про порядок закупівлі природного газу промисловими, енергогенеруючими та теплогенеруючими (в частині промислових обсягів газу) підприємствами», якою визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 № 488 «Про використання природного газу підприємствами - виробниками мінеральних добрив», що є предметом оскарження в даній справі.

А тому оскільки акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує чи може породжувати певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, то відсутність правовідносин, що зумовлює реалізація оскаржуваного акту, виключає можливість надання судового захисту.

Таким чином, оскільки оскаржувана постанова втратила чинність, то підстави для її скасування відсутні, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив частково законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив частково її скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2014 № 488 «Про використання природного газу підприємствами-виробниками мінеральних добрив» та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні даної позовної вимоги відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий : Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 30.03.2015.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.