ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року

Справа № 908/2507/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Мачульського Г.М. (доповідач),

суддів

Коробенка Г.П.,

Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр Лимитед"

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду

від

25.11.2014

у справі

№908/2507/14

Господарського суду

Запорізької області

за позовом

прокурора міста Енергодара Запорізької області в інтересах держави в особі Енергодарської міської ради

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр Лимитед"

третя особа

Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області

про

припинення права постійного користування земельною ділянкою

за участю

- прокурора:

Клюге Л.М. (посвідчення № 014652 від 17.01.2013),

В С Т А Н О В И В:

Прокурор міста Енергодара Запорізької області звернувся в суд в інтересах держави в особі Енергодарської міської ради (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр Лимитед" (далі - відповідач) про припинення права постійного користування земельною ділянкою, переданою у постійне користування на підставі державного акту серія ІІ - ЗП № 002363, загальною площею 1, 1354 га, загальною вартістю 1 628 045, 75 грн., яка складається із земельної ділянки № 1 площею 1, 0470 га вартістю 1 501 213, 00 грн., розташованої по вулиці Придніпровській, 27 "б" у місті Енергодарі, та земельної ділянки № 2 площею 0, 0844 га вартістю 126 832, 75 грн., розташованої по вулиці Придніпровській, 27 "в" у місті Енергодарі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка використовується відповідачем не за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.08.2014 (суддя Азізбекян Т.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Ільїн О.В.), вказане рішення скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2014, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, первинним користувачем вказаної земельної ділянки був виробничий кооператив "Агро", який набув відповідних прав на земельну ділянку у 1990 році.

Згідно акту вибору та обстеження земельної ділянки від 10.04.1990 №78, який засвідчений усіма членами державної комісії та скріплений відповідними печатками, земельна ділянка надавалась кооперативу "Агро" під будівництво виробничої бази.

Рішенням Енергодарської міської ради від 17.04.1990 №78 "Про затвердження актів вибору земельних ділянок" кооперативу "Агро" було затверджено передачу земельної ділянки площею 1, 6 га та дозволено проведення проектних та будівельних робіт на вказаній ділянці.

Згідно установчого договору від 29.12.1991 Мале підприємство "Тавр Лимитед" стало правонаступником кооперативу "Агро", а отже набуло усіх прав та обов'язків кооперативу, в тому числі право користування земельною ділянкою та виробничою базою.

Державна реєстрація Малого підприємства "Тавр Лимитед" проведена 19.03.1992 на підставі рішення Енергодарського міськвиконкому №69, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію №13619511 від 06.02.1995.

Державна комісія здійснила обстеження земельної ділянки та розташованої на ній бази, та дійшла висновку про можливість розташування бази на цій ділянці, що підтверджується актом вибору та обстеження від 06.04.1992 №91.

Рішенням Енергодарської міської ради від 24.04.1992 №3 Малому підприємству "Тавр Лимитед" (у подальшому реорганізованому в Товариство з обмеженою відповідальністю "Тавр Лимитед") було відведено земельну ділянку під розміщення господарських будівель площею 1, 31 га. У складі цієї ділянки була виділена окрема ділянка площею 0, 6 га під будівництво промислової бази, що підтверджується рішенням Енергодарської міської ради від 07.08.1994 № 9.

У березні 2000 Енергодарською міською радою проведена інвентаризація земельної ділянки та затвердженні межі фактичного користування відповідачем 11 354 га з цільовим призначенням "під виробничу базу", що підтверджується рішенням Енергодарської міської ради № 1 від 29.03.2000.

У 2001 на дату видачі Державного акту на право користування земельною ділянкою ІІ-ЗП № 002363 від 06.12.2001 об'єкт нерухомості "виробнича база" на земельній ділянці був збудований.

10 липня 2002 актом державної технічної комісії об'єкт "Кафе - закусочна "Риф", був прийнятий в експлуатацію, а рішенням Енергодарської міської ради від 17.07.2002 №131, був затверджений та введений в експлуатацію.

30.01.2014 Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області на підставі Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", згідно наказу Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 30.01.2014 №74, постанови старшого слідчого СВ Енергодарського МВ УМВС України в Запорізькій області від 03.10.2013, направлення №38, проведено позапланову перевірку за додержанням відповідачем вимог земельного законодавства, яку було оформлено актом перевірки дотримання об'єктами господарювання вимог законодавства №5 від 06.02.2014.

За результатами перевірки встановлено, що відповідач використовує наступні земельні ділянки : - земельна ділянка комунальної власності, землі промисловості, в місті Енергодарі площею 1,0469 га ; - земельна ділянка комунальної власності, для обслуговування пляжної зони, в місті Енергодарі, площею 0, 0885 га.

У пункті акту перевірки 16.2 щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, фахівцями інспекції з посиланням на пункт "а" частини першої статті 91, пункт "а" частини першої статті 96 Земельного кодексу України, абзац третій пункту "а" статті 6 Закону України № 963-ІУ, пункт 5 Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963, зазначено, що товариством використовуються земельні ділянки не за цільовим призначенням.

В розділі ІІІ акту перевірки вказується, що товариством порушуються вимоги статті 96 Земельного кодексу України.

В результаті перевірки встановлено, що на земельній ділянці № 1 наданій для розташування виробничої бази, розташовується двоповерхова будівля, дві альтанки відкритого типу з навісом, господарча будівля, водно - моторний гараж та чисельні замощення. Земельна ділянка № 1 для розташування виробничої бази не використовується, виробнича база не функціонує, виробничий процес не ведеться. На земельній ділянці №2 площею 884, 3 кв. м, наданій для розташування будівель для обслуговування пляжної зони, розташоване кафе - закусочна "Риф", ділянка використовується не за цільовим призначенням.

За висновками інспекторів - фахівців інспекції, при здійсненні забудови земельної ділянки посадовими особами відповідача порушені вимоги статей 60, 61 Земельного кодексу України.

Крім того, судами встановлено, що згідно кримінального провадження №12014080160000283 посадові особи відповідача, виконуючи організаційно - розпорядчі та адміністративно - господарські функції, неналежним чином поставилися до виконання своїх службових обов'язків, передбачених положеннями статутних документів товариства, стосовно забезпечення законного, у тому числі за цільовим призначенням, використання земельної ділянки, та у період 1999 - 2009 років, в порушення вимог пункту "г" частини 2 статей 61, 96, 125, 126 Земельного кодексу України, пункту 4 частини 2 статті 89 Водного кодексу України, частини 2 статті 48 Закону України "Про охорону земель", частини 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 8 "Порядку користування землями водного фонду", якими забороняється використання, у тому числі для будівництва, земельних ділянок, розташованих у прибережних захисних смугах уздовж річок та навколо водойм, без оформлення відповідних дозволів, на вказаній земельній ділянці, яка розташована у прибережній захисній смузі уздовж Каховського водосховища та згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ЗП № 002363 від 06.12.2001 надана у постійне користування відповідачу для розміщення виробничої бази та для розміщення споруд для обслуговування пляжної зони, допустили незаконне будівництво, яке виразилося у самовільному зведені будівель та споруд, без отримання відповідачем відповідних дозвільних документів в органах державної влади та місцевого самоврядування на зміну цільового призначення земельної ділянки та проведення на ній будівельних робіт.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 10 квітня 2014 у справі № 316/751/14-к (провадження №1 - кп /316/103/14) Братуху Юрія Миколайовича звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження за обвинуваченням Братухи Юрія Миколайовича у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України закрито.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що земельні ділянки використовуються відповідачем у межах категорії, визначеної державним актом на право постійного користування землею, а прокурором не доведено факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки відповідач використовував надану йому земельну ділянку не за її цільовим призначенням, згідно з вимогами статті 143 Земельного кодексу України право користування відповідача на спірну земельну ділянку підлягає припиненню примусово.

Проте судові рішення прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи з наступного.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Згідно цієї статті у комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Статтею 12 цього кодексу визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 143 вказаного кодексу передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, пунктом "а" частини першої 1 цієї статті передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначення.

При цьому, статтею 144 цього кодексу визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Так, згідно із частиною першою цієї статті у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. А частиною третьою вказаної норми передбачено, що рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Таким чином статтею 143 вказаного кодексу передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, а статтею 144 цього кодексу визначено порядок припинення права користування такими земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.04.2010 №6-11831св08.

З приписів наведених вище норм права також вбачається, що волевиявлення органу місцевого самоврядування щодо набуття і припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, здійснюється шляхом прийняття відповідних рішень.

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними (п.8).

Статтею 211 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, як, зокрема, невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням (ч.1 п. ґ).

Таким чином підставою для притягнення відповідача до цивільної відповідальності крім встановленого факту порушення земельного законодавства, має бути невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, про які зазначено у статті 144 цього кодексу.

Отже дотримання визначеного статтею 144 вказаного кодексу порядку припинення права користування земельними ділянками, є обов'язковим, а не дотримання такого порядку має бути підставою для відмови у позові у даній справі.

Між тим судами обох інстанцій не досліджено питання про те, що до звернення у суд з даним позовом про припинення права постійного користування земельними ділянками, дотримано порядок, визначений статтею 144 Земельного кодексу України щодо видання відповідним органом вказівок про припинення порушення земельного законодавства, та щодо звернення його до відповідного органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, не досліджено чи приймалось останнім рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Крім того, із встановлених судами обставин справи вбачається, що у відповідача, як правонаступника, у постійному користуванні знаходиться дві земельні ділянки, одну із яких відведено під виробничу базу, а іншу - під розміщення будівель для обслуговування пляжної зони.

При цьому, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, яке згідно статті 143 Земельного кодексу України є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку, слід розуміти таке її використання, яке здійснюється в інших цілях, ніж ті, для яких її було виділено.

Встановивши, що на земельній ділянці, наданій відповідачу у постійне користування для розміщення виробничої бази, крім самої не функціонуючої виробничої бази розташована двоповерхова будівля, дві альтанки, господарська будівля, водно-моторний гараж, будинок охорони та гараж, а сама територія огороджена забором, судами не встановлено цільове призначення цих об'єктів забудови, а відповідно не перевірено належними доказами чи мало місце використання земельної ділянки не за цільовим призначенням

Крім того, як вбачається із судових рішень, одним із мотивів при їх прийнятті суди зазначали забудову пляжної зони, при цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доказів про належність земельної ділянки до земель водного фонду не надано, а суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем самовільно збудовано будівлю кафе-бару, яка не є об'єктом для обслуговування пляжної зони, а використовується як нічний розважальний заклад.

Разом з тим, застосовуючи до даних правовідносин положення статті 143 Земельного кодексу України суди обох інстанцій мали дослідити саме наявність чи відсутність обставин використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а не досліджувати особливості використання пляжної зони як землі водного фонду, що до предмету та підстав позову у даній справі не відноситься.

Крім того, судом апеляційної інстанції у прийнятій постанові не наведено мотивів щодо доводів відповідача про те, що судом в адміністративній справі визнано протиправним призначення та проведення перевірки, та дії інспектора в частині проведення перевірки.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII^{1 Господарського процесуального кодексу України" відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а недодержання судами цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.11).}

Згідно вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно ст.105 ч.2 п.7 вказаного кодексу, в постанові.

Оскільки суди обох інстанцій припустились порушень вказаних норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а з'ясування цих обставин справи пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, за наслідками скасування судових рішень справу належить направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111^{5, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,}

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр Лимитед" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2014 у справі №908/2507/14, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

В.І. Шаргало