ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2015 р. К/800/66810/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року по справі № 826/9652/13-а

за позовом ОСОБА_4

до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області,

Голови комісії з проведення ліквідації Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області

про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Комісії з проведення ліквідації Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про скасування наказу від 22 травня 2013 року № 52-0 «Про звільнення у зв'язку з ліквідацією управління ОСОБА_4.», поновлення на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта сектору юридичної роботи Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2013 року по день фактичного поновлення на посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 наказом від 1 березня 2012 року № 20-0 призначено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта сектора юридичної роботи, з випробувальним терміном 3 місяці на період відсутності основного працівника з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом від 16 липня 2012 року № 79-0 позивача переведено на посаду головного спеціаліста Відділу державного управління природокористування.

З 11 вересня 2012 року позивача згідно наказу від 11 вересня 2012 року №122-0 переведено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта сектору юридичної роботи.

Наказом від 20 лютого 2013 року № 11-в ОСОБА_4 надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 18 березня 2013 року по 6 лютого 2016 року.

Згідно наказу від 22 травня 2013 року № 52-0 ОСОБА_4 звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта сектору юридичної роботи за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з ліквідацією Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 березня 2013 року № 98, наказу Держуправління від 21 березня 2013 року «Про ліквідацію Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області».

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача відбулось у зв'язку з ліквідацією Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області та проведено з дотриманням норм КЗпП України.

Суд касаційної інстанції такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій вважає передчасними з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, лише у випадку змін в організації виробництва і праці, витому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 зазначеного Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина 6 статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто, заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років має лише один виняток - звільнення можливе у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації. Разом з тим, під поняттям повної ліквідації підприємств, установ і організацій, яке міститься в частині 3 статті 184 КЗпП України, слід розуміти ліквідацію, тобто припинення всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Відповідно до пункту 1 «Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19 грудня 2006 року № 548, встановлено, що Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і входить до сфери його управління.

Згідно Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», утворено Міністерство екології та природних ресурсів шляхом реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

На підставі пункту 1 Прикінцевих положень Закону України від 16 жовтня 2012 року № 5456-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні» (далі - Закон № 5456-VІ), відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 16 травня 2013 року створено Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, який відповідно до Закону № 5456-VІ наділений повноваженнями Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (частина 3 статті 84 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій зазначеним вище обставинам не надано належної правової оцінки та не враховано при ухваленні рішень.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.