ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року

Справа № 14/312

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого,

Корнілової Ж.О. - доповідача,

Чернова Є.В.,

розглянувши касаційні скарги

Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації

на постанову

Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014

у справі

№ 14/312 Господарського суду Рівненської області

за позовом

заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до

Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,

за участю:

Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації

про

визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України; витребування вказаного майна з володіння Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та передачу Фонду державного майна України

за участю: від прокуратури: Романов Р.О. (посвідчення від 03.03.2015 № 677),

та від представників сторін:

від позивача:

Сіднєнко О.Л. (довіреність від 17.09.2014 № 252),

від відповідача:

Кушнір О.С. (довіреність від 26.12.2014 № ПЗГ-08/4683), Дербеньова В.А. (довіреність від 03.12.2014 № ПЗГ-08/4399),

від третьої особи:

Асіпцова О.В. (довіреність від 03.02.2015 № 21/2015),

від Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації: Анашкіна О.В. (довіреність від 01.07.2014 № 2-3923),

від Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації: Соловйова М.С. (довіреність від 05.06.2014 № 5Д-1483),

від Відкритого акціонерного товариства "Акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт": Шишкіна М.Ю. (довіреність від 03.03.2015 № 677),

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України 30.06.2005 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" на підставі статті 36¹ Закону України "Про прокуратуру", статті 4 Цивільного кодексу УРСР, статей 386, 387, 392 Цивільного кодексу України, статей 2, 29, 54 Господарського процесуального кодексу України. У позові позивач просить визнати право власності на частини нафтопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, довжиною 1433 км; витребувати їх з володіння та передати Фонду державного майна України. Підставою представництва у суді інтересів держави в особі Фонду державного майна України є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою. Порушення інтересів держави полягає у тому, що держава в особі Фонду державного майна України як органу, уповноваженого державою виконувати функції у спірних правовідносинах, позбавлена права власності на майно.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 (суддя Марач В.В.) позов задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та передано їх Фонду державного майна України.

Рішення мотивоване тим, що до 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами" Радою Міністрів СРСР постановою № 193 від 12.02.1988 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР" передано станом на 01.01.1988 на баланс останнього, зокрема, нафтопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова (листи Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами № 8 від 17.02.1988 та Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 20.05.1994 № 01-1/690). Наказом начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970 № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР. Наказом від 05.08.1970 № 94 місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівне. Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів у межах України. На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 № 169. Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" є Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс", зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне від 23.11.2001 № 2790-р та розташоване у місті Рівне. Основним видом діяльності ДП є трубопровідний транспорт загального користування. По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи ДП без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти ДП знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областей, загальна довжина трубопроводу на території України складає 1433 км. Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26.07.1995 укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, які проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопроводів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною Радою України (Закон України від 02.07.1999 № 820-ХІV). За дорученням Уряду України від 02.08.1995 № 14837/96 Фонд державного майна України зобов'язався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993. За інформацією Фонду державного майна України від 28.07.2005 № 10-27-11427, з 1995 року Фондом проводилась робота з російською стороною зі збору документів, необхідних для врегулювання права власності. На даний час право власності на зазначене підприємство за Російською Федерацією не визнано. Фондом державного майна України передача вказаного підприємства російській стороні не здійснювалась. Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність СРСР" від 06.03.1990, магістральний трубопровідний транспорт, яким є нафтопродуктопровід, перебував у загальносоюзній власності. Таким чином, до моменту проголошення незалежності України (24.08.1991) зазначене майно перебувало у всесоюзній власності. З 24.08.1991 магістральний трубопровідний транспорт, що перебуває на території України, Україна набула у власність на підставі правонаступництва. Верховною Радою Української РСР прийнято постанову "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506, якою введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Відповідно до статті 1 Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-ХІІ, підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Статтею 8 даного Указу доручено Кабінету Міністрів України провести переговори і укласти угоди з урядами інших республік щодо їх власності на майнові комплекси і фінансові ресурси, що перебувають на території України, а також майнові комплекси і фінансові ресурси України, що перебувають на території інших республік. Належність підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, до власності держави Україна також закріплено у статтях 1, 13 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991. Також цими нормами Закону визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29.11.1990. У розумінні зазначених норм законодавства частина нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км належала до загальносоюзної власності, тобто право власності на неї підлягало визнанню за державою Україна. На підставі статей 386, 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України. Всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав належних доказів про те, що право власності на нафтопродуктопроводи, зареєстроване в Державному реєстрі прав за Дочірнім ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" чи за будь-якою іншою юридичною особою або іноземною державою. Враховуючи, що Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" користується вказаними нафтопродуктопроводами незаконно, зазначене майно підлягає поверненню державі Україна.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 (у складі колегії суддів: Гудак А.В. - головуючого, Олексюк Г.Є., Бучинської Г.Б.) рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 скасовано, провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014 у справі 14/312 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.) постанову Рівненського апеляційного господарського від 25.04.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області скасовано з передачею справи до цього ж суду для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 по суті.

Постанову мотивовано тим, що суду апеляційної інстанції з урахуванням статті 2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22.06.1993 № 3313-ХІІ, необхідно взяти до уваги, що відповідно до наказів начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970 № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтпостачу РРФСР та наказу від 05.08.1970 № 94 місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівне. Суду апеляційної інстанції необхідно було з'ясувати: 1) чи підписувався протокол між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про правовий статус спірного майна?; 2) чи підтверджує Фонд державного майна Російської Федерації, відповідно до Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22.06.1993 № 3313-ХІІ, прийняття спірного майна до свого підпорядкування?. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Скасовуючи рішення про задоволення позову, та припиняючи провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що судом першої інстанції помилково застосовано Указ Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452 "Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", оскільки Прикарпатське районне управління магістральних нафтопроводів на час прийняття Указу перебувало у підпорядкуванні Російського Держконцерну із забезпечення нафтопродуктами "Роснафтопродукт". Правовий статус зазначеного майна не регулюється нормами Закону України "Про підприємств, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції безпідставно посилається на статтю 21 Закону України "Про власність СРСР" від 06.03.1990, оскільки такого закону не існувало. Відповідно до статті 16 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22.06.1993 № 3313-ХІІ, суперечки щодо тлумачення та застосування норм цієї угоди вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів сторін угоди, і не вирішуються в судовому порядку. Проте касаційна інстанція не погоджується з висновками апеляційного суду, виходячи з наступного. Відповідно до статті 16 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 22.06.1993 № 3313-ХІІ, суперечки щодо тлумачення та застосування норм цієї Угоди вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів на різних рівнях. Вищий господарський суд України констатує, що сторонами Угоди є держави Україна та Російська Федерація, а не господарюючі суб'єкти цих країн. Угодою не заборонено господарюючим суб'єктам України та Російської Федерації вирішувати даний спір у господарських судах України. Посилання апеляційного суду щодо "невирішення спорів у судовому порядку" не випливає зі статті 11 зазначеної Угоди. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають під час укладання, змін, розірвання і виконання господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. У вирішенні питання: чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують всі спори у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб'єкт господарської діяльності. Відповідно до частини 3 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна. Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Безпідставно припинивши провадження у даній справі, апеляційний господарський суд всупереч вимогам пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, не перевірив законність та обґрунтованість рішення по суті в повному обсязі, як це передбачено частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна інстанція звернула увагу на те, що суд апеляційної інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції, припинивши провадження у справі помилково встановив певні обставини справи після здійснення перегляду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі №14/312 (у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю.- головуючого, Миханюк М.В., Савченко Г.І.) рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області, Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федеральне агентство з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західне акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області скасувати, і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційних скаргах заявники посилаються на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 13.05.2014 № 1, відповідно до частини 5 статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 3 статті 2¹ Господарського процесуального кодексу України, положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, та враховуючи пропозиції робочої групи Вищого господарського суду України з упорядкування спеціалізації суддів та/або судових палат, створеної рішеннями зборів суддів Вищого господарського суду України від 22.04.2014 № 3, затверджено склад судових палат Вищого господарського суду України (додаток № 1); спеціалізацію суддів відповідних палат Вищого господарського суду України для розгляду конкретних справ (додаток № 2); персональний склад колегій суддів у складі судових палат Вищого господарського суду України (додаток № 3).

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 04.07.2014 № 25-р у зв'язку із закінченням строку повноважень судді четвертої палати Капацин Н.В., та для належної організації роботи суддів четвертої судової палати, керуючись рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 21.02.2011 № 1 внесено зміни до додатку № 3 рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 13.05.2014 № 1 у частині персонального складу колегій суддів четвертої судової палати, сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О., Чернов Є.В., Цвігун В.Л.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2014 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.) касаційну скаргу Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" прийнято та призначено до розгляду на 13.01.2015 о 12:15.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2014 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.) касаційну скаргу Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації прийнято та призначено до розгляду на 13.01.2015 о 12:15.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2014 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.) касаційну скаргу Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації прийнято та призначено до розгляду на 13.01.2015 о 12:15.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Бенедисюка І.М. від 12.01.2015 № 05-05/1 у зв'язку з відпусткою судді Чернова Є.В. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Цвігун В.Л. для розгляду касаційних скарг Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2015 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Цвігун В.Л.) відкладено розгляд касаційних скарг Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області на 10.02.2015 о 12:15 у зв'язку з надходженням до Вищого господарського суду України 12.01.2015 касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" та необхідністю вирішення питання про прийняття касаційної скарги до провадження або її повернення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.01.2015 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Цвігун В.Л.) відновлено Відкритому акціонерному товариству "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" пропущений строк на подання касаційної скарги, прийнято касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області до касаційного провадження та призначено розгляд скарги в судовому засіданні Вищого господарського суду України на 10.02.2015 о 12:15.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Бенедисюка І.М. від 09.02.2015 № 05-05/88 у зв'язку з виходом з відпустки судді Чернова Є.В. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В. для розгляду касаційних скарг Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації, Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2015 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.) відкладено розгляд касаційних скарг Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації, Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області на 10.03.2015 о 12:15 у зв'язку з надходженням 10.02.2015 до Вищого господарського суду України клопотання Генеральної прокуратури України про відкладення розгляду вказаних касаційних скарг для надання відзиву на касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" та клопотання Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтрас" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" про відкладення розгляду вказаних касаційних скарг для надання додаткових відзивів на касаційні скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.03.2015 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.) відкладено розгляд касаційних скарг Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації, Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області на 17.03.2015 о 12:15 у зв'язку з надходженням до Вищого господарського суду України 10.03.2015 клопотання від представника відповідача - Кушнір О.С. про відкладення розгляду скарги для надання додаткового відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 (у складі колегії суддів: Овечкіна В.Е.-головуючого, Корнілової Ж.О.-доповідача, Чернова Є.В.) припинено провадження за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області.

Ухвалу мотивовано тим, що з урахуванням вимог статті 107 Господарського процесуального кодексу України Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" не є належним суб'єктом касаційного оскарження, оскільки в даному випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, скаржник не довів, що його охоронювані законом інтереси є порушеними. Відсутність у Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" підстав для касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду по суті унеможливлює подальше касаційне провадження, та є підставою для його припинення на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, провівши запис розгляду справи за допомогою системи технічної фіксації судових процесів "SRS Femida", заслухавши прокурора, представників сторін, за участю представників Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено: до 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14.09.1988 № 294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою від 12.02.1988 №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами" передала за станом на 01.01.1988 до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР), в тому числі, нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова (листи Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами від 17.02.1988 № 8-ю та від 20.05.1994 №01-1/690 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів).

Відповідно до наказу начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970 № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР.

Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 05.08.1970 № 94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів перенесено до міста Рівне.

Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України.

На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 №169.

Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" є Дочірнє Підприємство "Прикарпатзахідтранс", зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне від 23.11.2001 № 2790-р та розташоване у місті Рівне.

По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи ДП без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти ДП знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областях, загальна довжина трубопроводу на території України складає 1433 км.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 №293 структурному підрозділу магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем розташування, місто Рівне - надано статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" та перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26.07.1995 укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною Радою України (Закон України від 02.07.1999 №820-XIV).

За дорученням Кабінету Міністрів України від 02.08.1995 №14837/96 Фонд державного майна зобов'язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993.

Декларацією про державний суверенітет України від 16.07.1990 проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності і рівності у зовнішніх зносинах. Зазначеною Декларацією також проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю народу, матеріальною базою суверенітету Республіки, і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Статтею 89 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) визначено, що держава є власником всього державного майна.

Відповідно частини 1 статті 19 Закону СРСР від 06.03.1990 N1305-I "Про власність в СРСР", до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Відповідно до пункту 13 статті 97 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), до виключного відання Верховної Ради України належить, зокрема, здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання.

Згідно з пунктами 1, 2 постанови Верховної ради Української РСР від 06.06.1991 N1165-ХII "Про перехід до юрисдикції Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки", державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять до юрисдикції Української РСР. Кабінету Міністрів Української РСР доручено затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки; не мають юридичної сили, і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів щодо власності об'єктів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.

Статтею 4 Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990 №142-XII передбачено, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки; до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; порядок створення і функціонування на території України нових об'єктів власності радянських республік, інших держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян визначається законодавством Української РСР; власність в Українській РСР виступає в таких формах:

- державна;

- колективна;

- індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності; відносини власності встановлюються і регулюються на підставі законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 N506 -XII введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Постанова втратила чинність з дня затвердження Постановою Верховної ради України Державної програми приватизації.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" 24.08.1991 Україну проголошено незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинним на території є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 N1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розміщенні на території України з прийняттям цього Указу перейшли у державну власність України.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 N1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 N1540-XII, доручено Кабінету Міністрів України в основному до 01.10.1991 забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій до відання органів державного управління. Повністю закінчити вказану роботу до 01.12.1991. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Дію статті 2 зупинено Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 N 8-92 щодо повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 N1540-XII, визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990. Рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди (прийняті чи вчинені на підставі законодавства СРСР) щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними (стаття 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 N 1540-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" визначено, що організацію роботи з переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, до відання органів державного управління України покладається на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.1991 N 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, до відання яких переходять зазначені підприємства.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 N 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" передбачено, що після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід до їх відання підприємств, установ та організацій, які надсилають до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України. В додатку до зазначеної постанови визначено перелік міністерств і відомств України, до відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України. Також зазначено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, які розташовані на території України і не охоплені цим додатком, звертаються до Урядової комісії.

Суди дійшли до правильного висновку, що зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України, тобто право державної власності на спірне майно (частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км) виникло на підставі закону в силу правонаступництва.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10.03.1992 № 47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 № 293, структурному підрозділу Південно-Західного-підприємства магістральних, нафтопродуктолроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням, місто Рівне, Україні, присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій та його структурних підрозділів.

При цьому, майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР до загальнодержавної власності не передавалось. Майно передано до відання Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями.

Право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, не передавалось, у встановленому законом порядку, будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність.

Під час створення Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів спірне майно не переходило у його власність, а залишалось у загальносоюзній власності держави СРСР.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що вказане майно станом на 24.08.1991 не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому з державної власності України, немає.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що наказ Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987 "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами", постанова Ради Міністрів СРСР від 12.02.1988 №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами", якою станом на 01.01.1988 передано до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне, Українська РСР, в тому числі, нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, не є правовстановлюючими документами, і не містять відомостей про передачу права власності на майно.

Основною умовою для визначення статусу будь-якого об'єкта нерухомості підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно та обтяження таких прав, згідно з чинним законодавством, є державна реєстрація прав на нього.

При цьому, будь-яких правовстановлюючих документів на спірний об'єкт скаржниками у даній справі не надано. Враховуючи положення статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України, скаржниками не доведено підстав перебування спірного майна у власності відповідача чи будь-якої іншої юридичної особи.

У касаційних скаргах скаржники вказують, що Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" створено як підприємство з майном, фінансовими та іншими правами, що на 100% належить Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" (правонаступником якого є ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт"), і до цього часу перебуває в його віданні та управлінні. При цьому, іноземну інвестицію внесено станом на 02.11.1992 на весь період діяльності підприємства. Формою здійснення інвестиції, як вказано в інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію в Україні, виданого обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області, реєстраційний №1358-2/55, було створення Дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору. Згідно з інформаційним повідомленням обласного управління зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області №1358-2/55 станом на 01.11.1993, Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" здійснено інвестицію у формі створення Дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, а саме: Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" у вигляді обладнання для нафтопроводів, а не всього майна, включаючи магістральний трубопровідний транспорт - частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, загальною довжиною 1433 км.

Крім цього, у касаційних скаргах скаржниками зазначено, що внесення інвестиції ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт" на території України підпадає під дію Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про сприяння та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998. Проте місцевим господарським судом не виконано положення зазначеної міжурядової угоди в частині здійснення експропріації майна іноземного інвестора тільки в суспільних інтересах у встановленому законодавством порядку з виплатою ринкової вартості таких інвестицій до моменту експропріації.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність вказаного твердження, виходячи з наступного.

Для реєстрації іноземних інвестицій прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, проте станом на 24.01.1995, на час реєстрації іноземної інвестиції, в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт", діяли Декрет Кабінету Міністрів України (далі - Декрет) "Про режим Іноземного інвестування" від 20.05.1993 № 55-93 та наказ Міністерства фінансів України від 09.07.1993 № 47 "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва".

Згідно з пунктом 2 статті 4 Декрету, іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, перелічені у статті 3 цього Декрету, зокрема, шляхом створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

Відповідно до статті 20 Декрету, підприємство з іноземними інвестиціями: може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992 № 293 "Про присвоєння юридичного статусу і перейменування Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів" структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем знаходження, місто Рівне, Україна, присвоєно статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", і перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

В розділі 1.1. статуту Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації (управи) від 22.03.1993 № 169р зазначено, що Прикарпатське управління "Прикариаттранснафтопродукт" створено на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з пунктом 1.4 статуту Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993 № 169, до його складу входять слідуючі структурні підрозділи без права юридичної особи:

- майданчик "ЗР" з лінійною дільницею 42 від 560 км до 684 км,

- майданчик "4Ч" з лінійною дільницею 42 від 684 км до 808 км,

- наливна станція "Новоград-Волинський",

- ЛВДС-5С з лінійною дільницею 42 від 808 км до 868 км,

Лінійною дільницею 43 від 0 до 118 км,

Лінійною дільницею 23 від 0 до 220 км;

- майданчик "ІК" з лінійною дільницею 43 від 118 км до 295 км,

- майданчик І/І з лінійною дільницею 43,

- трасою І від 295 до 384 км,

- трасою 13 від 0 до 24 км,

- трасою 18 від 0 до 7 км,

- трасою 16 від 0 до 73 км,

- трасою "В" від 0 до 9 км,

- майданчик 2/І з трасою ІА від 384 до 420 км,

- трасою 19 від 0 до 66 км,

- трасою 13 від 24 до 57 км,

- ремонтно-будівельне управління в місті Ужгороді.

Дочірнє підприємство є правонаступником майнових, фінансових та інших прав та зобов'язань Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів; місцезнаходження підприємства: Україна, місто Рівне, вул. Котляревського,18 (пункти 1.5, 1.6 статуту). Тобто Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" створено не шляхом заснування, а шляхом реорганізації діючого підприємства у формі структурного підрозділу - Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів у Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", що не передбачено положеннями вказаного Декрету.

Відповідно до статтей 14, 27 Декрету, іноземний інвестор повинен надати документи щодо загального обсягу інвестиції; форми, періоду її здійснення, об'єкта інвестицій, юридичного імені (фірмової назви), юридичного статусу та державної належності іноземного інвестора та його представників на території України. Крім цього, необхідно надати документи, які підтверджували б переміщення об'єкта інвестиції через митну територію України, що в подальшому є підставою для звільнення іноземного інвестора від сплати митних платежів та інших податків. Тобто таких документів Прикарпатським управлінням "Прикарпаттранснафтопродукт" для реєстрації іноземної інвестиції не надано, і в матеріалах справи такі документи не містяться та вказане майно знаходилось на території України (в роки існування СРСР). При цьому, існувала Українська РСР, тому нафтопродуктопровід не міг бути зареєстрований як іноземна інвестиція.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що іноземну інвестицію зареєстровано обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області без надання іноземним інвестором документів, підтверджуючих наявність іноземної інвестиції.

Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 (яка втратила чинність після прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 N4107-VI), основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.01.2011 N4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав держави на території України та за її межами.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" спірне майно як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави Україна в особі Фонду державного майна України. Таким чином, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності, та яке перебуває у власності Держави Україна за законом.

Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", код ЄДРПОУ 13990932, створено на підставі наказу від 27.11.1992 № 293 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів (місто Самара, РФ), тобто, в той час коли питання власності на майно між Україною та Росією не врегульовано. Вказану Угоду між Україною і Росією підписано лише 15.01.1993.

Згідно зі статтею 19 Угоди від 15.01.1993, Угода набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами. Україною зазначену Угоду ратифіковано 15.01.1993 постановою Верховної Ради України від 22.06.1993 N3313-XII.

Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993 досягнуто шляхом обміну нотами Міністерством закордонних справ Російської Федерації від 24.12.1993 N331 н/усс та Міністерством закордонних справ України від 11.01.1994.

Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969, початком тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993 слід вважати дату ноти Міністерства закордонних справ України.

Відповідно до статті 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22.06.1993 № 3313-ХІІ, сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях сторін, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів СРСР від 04.12.1991.

За статтею 2 Угоди кожна зі сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб щодо розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 01.12.1990 перебували у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Згідно зі статтею 11 Угоди, сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на підставі цієї Угоди власністю однієї сторони та розташованих на території іншої сторони, визначається відповідно до законодавства сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що Російська Федерація визнає право власності України щодо розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, що перебували станом на 01.12.1990 у віданні органів державного управління колишнього союзного підпорядкування. Правовий статус вказаних об'єктів, виходячи зі статті 11 Угоди, визначається на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн. Проте тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна колишнього союзного підпорядкування, розташованого на території України, таке майно є загальнодержавною власністю.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, скасовано Законом України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 № 4107-VI, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення, основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 №4107-VI, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.01.2011 №4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 20.10.1994 №217/94-ВР "Про повноваження Фонду державного майна України щодо забезпечення виконання Угоди між Україною та Російською Федерацією, Україною та Республікою Білорусь про взаємне виконання прав та регулювання відносин власності" на Фонд державного майна України покладено функції, які відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що протоколом спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 05.10.2006 (далі - протокол) сторони обмінялися інформацією про хід проведення робіт з актуалізації переліку об'єктів, розміщених на територіях України і Російської Федерації, на які можуть претендувати обидві сторони відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993. Сторони домовилися після закінчення вказаної роботи направити одне одному уточнені переліки об'єктів. Протоколом від 28.05.2007 (місто Київ) (пункт 5) сторонами прийнято до уваги, що питання про правовий статус ділянок нафтопродуктів підприємства ДП "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт", які проходять по території України, входить в компетенцію засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії. Протоколами від 28.07.2008 та від 14.10.2010 Українською стороною проінформовано Російську сторону про те, що питання про врегулювання права власності на ДП "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" знаходиться на контролі Кабінету Міністрів України. Дане питання відпрацьовується зацікавленими міністерствами і відомствами України з метою прийняття остаточного рішення (місто Київ).

Протоколом восьмого засідання Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 07.07.2011 (місто Москва) (пункт 2.47) визначено, що питання про правовий статус об'єктів, на які претендує Російська Федерація і Україна, повинні вирішуватися в межах Угоди.

Питання врегулювання прав власності на майно відповідача згідно з Угодою від 15.01.1993 і підготовкою відповідного протоколу було предметом обговорення на сьомому засіданні підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії (протокол від 24.11.2011, місто Москва).

Згідно з протоколом спільних консультацій з розгляду питання комплектів документів, наданих для підтвердження права власності відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993 від 13-15.03.2012 додаток №2, було запропоновано російською стороною визначити експертно-правову організацію з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність в СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт", погодити з українською стороною форму звернення і направити її до вказаної організації. Українською стороною прийнято до уваги вказану пропозицію.

Протоколом від 22.06.2012 (місто Київ) встановлено, що в першій половині 2012 року проведено три спільні консультації (13-15 березня, 27-29 березня, 23-24 травня) з участю представників підприємств-балансоутримувачів для розгляду наданих комплектів документів, необхідних для врегулювання прав власності на об'єкти, розташованих на території України, зокрема, ДП "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (місто Рівне). За їх результатами підписано 3 протоколи.

Протоколом восьмого спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії від 15.03.2013 (місто Київ) визначено, що Фондом державного майна України розглянуто пропозицію Російської сторони про визначення експертно-правової організації з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", і вирішено продовжити роботу з пошуку шляхів вирішення питання про врегулювання прав власності на майно відповідача.

Протоколом десятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 15.10.2013 (м.Калуга) пункт 2.39 у сфері власності доручено сторонам закінчити роботу з узгодження і підготувати до одинадцятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації проекту протоколу про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України та на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії з питань власності 14.10.2010.

Щодо вирішення питання власності на одинадцятому засіданні Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання проекту протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України і на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії по питанням власності 14.10.2010, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України скаржниками не надано належних доказів вирішення питання щодо правового статусу спірного об'єкта.

Щодо об'єкта, який є предметом спору, і розташований на території України, на який заявлено майнові претензії Російської Федерації в рамках Угоди від 15.01.1993 (ратифікована 22.06.1993), то як свідчать зібрані у справі докази, суд дійшов до правильного висновку, що документів про врегулювання права власності на спірний об'єкт у рамках Угоди Російською стороною не надано.

Водночас, визначення права власності на майно, що є предметом даного розгляду в межах справи №14/312 узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, яка висвітлена в постанові від 07.08.2014 щодо вирішення господарськими судами на загальних підставах усіх спорів у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб'єкт господарської діяльності.

При цьому, сторонами не надано, і в матеріалах справи відсутній відповідний протокол, підписаний між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про визначення правового статусу спірного майна в рамках Угоди від 15.01.1993 (ратифікована 22.06.1993). Компетентними органами офіційно рішення щодо правового статусу спірного майна (у формі протоколу) не приймалось.

Також скаржниками не надано належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття спірного майна до свого підпорядкування відповідним органом з управління державним майном Російської Федерації в рамках Угоди між Україною та Російською Федерацією від 15.01.1993 (ратифікована 22.06.1993).

Тому до врегулювання даного питання в межах Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22.06.1993 №3313-ХІІ щодо належності майна, спірне майно є державною власністю України.

Посилання скаржників на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 10.10.2005 №01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29.09.2005 №3.2.-2005", де зазначено, що відповідно до статті 16 Угоди від 15.01.1993 суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, а тому відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі в разі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, до уваги колегії суддів не береться, з огляду на наступне.

Статтею 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993 зазначено, що сторони визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у Договорі "Про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР" від 04.12.1991.

У статті 4 Угоди зазначено, що сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Інші об'єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди за взаємною домовленістю Сторін.

Тобто у зазначеній Угоді конкретизовано, що шляхом переговорів повинні вирішуватися спірні питання виключно щодо майна, яке належить до соціальної сфери.

Також відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 10.10.2005 №01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29.09.2005 №3.2.-2005", органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20.10.1994 №217/94-ВР, є Фонд державного майна України, який має співпрацювати з відповідним органом Російської Федерації.

Вказаним інформаційним листом повністю підтверджується той факт, що у зазначеній Угоді йде мова саме про об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а не про все майно, що знаходиться на території України, а тому положення статті 16 Угоди про те, що суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, стосуються тільки об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км не відносяться до об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а тому питання щодо визначення права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км повинно вирішуватися компетентними органами обох країн у господарському суді України, згідно з нормами законодавства України, за місцем розташування спірного майна.

Відповідно до приписів Прикінцевих положень Господарського кодексу України та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства.

Згідно зі статтею 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог статті 387 Цивільного кодексу України, власник має права витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км підлягають поверненню у власність Держави Україна, оскільки Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" користується нафтопродуктопроводами незаконно.

Господарський суд відповідно до приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до пунктів 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права, та фактичних обставин справи, з достовірністю встановлених господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на підставі яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.

Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевказане, а також приймаючи до уваги доводи сторін, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Рівненської області про те, що позовні вимоги Генерального прокурора України, заявлені в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про витребування майна з володіння Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", зокрема, частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452, встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Судами встановлено, що сторонами не надано, і в матеріалах справи відсутній протокол між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про правовий статус спірного майна.

Фонд державного майна Російської Федерації, відповідно до Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22.06.1993 № 3313-ХІІ, прийняття спірного майна до свого підпорядкування, не підтверджує.

Відповідно до статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 111⁹ Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статями 111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації, Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 14/312 Господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя

Овечкін В.Е.

Судді:

Корнілова Ж.О.

Чернов Є.В.