АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження : 22ц/790/1841/13 Головуючий 1-ї інстанції - Колодяжна І.М.

Справа № 2-12050/2012 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : стягнення збитків.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Гелашвілі Т.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 січня 2013 року

по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айліс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - фізична особа підприємець ОСОБА_3 про стягнення завданих майнових збитків у вигляді упущеної вигоди від витоку, розголошення і незаконного використання комерційної таємниці та дій з недобросовісної конкуренції, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Айліс» (далі Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення завданих майнових збитків у вигляді упущеної вигоди від витоку, розголошення і незаконного використання комерційної таємниці та дій з недобросовісної конкуренції, посилаючись на те, що наказом від 03 листопада 2009 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду менеджера по збуту до Товариства за постійним трудовим договором з 05.11.2009 року з окладом за штатним розписом, а відповідно наказу від 03 жовтня 2011 року на посаду менеджера по збуту відділу «Anita» Товариства - ОСОБА_1 за постійним трудовим договором з 03.10.2011 року з окладом за штатним розписом.

У січні 2010 року між Товариством і фізичними особами підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з додержанням письмової форми укладено окремі ліцензійні договори, відповідно до вимог яких фізична особа підприємець ОСОБА_3, як Ліцензіар, що володіє правом власності на зареєстрований знак для товарів і послуг «Мамин Дом» (надалі іменується «Знак») і який засвідчений Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг, безоплатно надав Ліцензіатам - Товариству та ФОП ОСОБА_4 дозвіл на використання Знака (ліцензію) при розповсюдженні товарів, визначених в цьому договорі, а також - трьохсторонній договір про спільне використання, нерозголошення та захист комерційної таємниці і конфіденційної інформації.

На підставі положень трьохстороннього договору між Товариством та відповідачами по справі було укладено Угоду про нерозголошення комерційної таємниці у відповідності до якої всі, без виключення, члени їх трудових колективів - користувачів комерційної інформації, в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов'язались не розголошувати інформацію про місце, дату та вартість виготовлення спідньої (нижньої) білизни торгівельної марки «Мамин дім», інформації про підрядні організації та іншу інформацію відповідно до п.1.2 зазначеної Угоди.

Однак, відповідачі вступили між собою у протиправну змову про наміри та дії щодо державної реєстрації власної торгової марки, Інтернет сайту, а також про спільну організацію власного виробництва, як суб'єктів господарської діяльності в порушення встановленого порядку проведення господарської діяльності та реалізації на ринку України даної сфери товарів тієї ж самої або повністю аналогічної продукції, робіт та послуг виключно на усталеній базі Товариства. В результаті недобросовісної конкуренції, дії відповідачів призвели до фактичного усунення Товариства з ринку України товарів для дітей та спідної білизни для вагітних жінок та заповнення цієї ринкової ніші на публічному ринку, в тому числі в мережі Інтернет, значних майнових збитків, вкрай тяжких та негативно-суттєвих фінансово-економічних наслідків господарсько-підприємницької діяльності.

Відповідачі та їх представники проти позову заперечували, обґрунтовуючи тим, що відсутній причинний зв'язок між їх діями та упущеною вигодою Товариства «Айліс».

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 січня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Айліс» 668 386,25 грн. завданих майнових збитків; судовий збір у розмірі 3 354 грн.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ті судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В даному ж випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не відповідає цим вимогам процесуального закону.

Відповідно до ст. ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового чи трудового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Айліс» та стягуючи в солідарному порядку з відповідачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 668 386,25 грн. завданих майнових збитків, суд першої інстанції виходив з того, що через неправомірні дії відповідачок, які перебували з ТОВ «Айліс» у трудових відносинах стався виток, розголошення комерційної та конфіденційної інформації шляхом свідомого та навмисного поширення її між третіми особами та в їх особистих інтересах, що спричинило товариству майнові збитки у вигляді упущеної вигоди.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального законів.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 працювала у позивача на посаді менеджера зі збуту з 05.11.2009 року по 09.04.2012 року, ОСОБА_1 - на посаді менеджера зі збуту відділу Аnita з 03.10.2011 року по 17.02.2012 року (а.с.15,16,19,20,25,26).

Частина друга статті 130 КЗпП України, на підставі якої в тому числі, позивач обґрунтовував свої вимоги як підставу стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, перелічує юридичні факти, сукупність яких дає власникові право притягти працівника до матеріальної відповідальності. Таких юридичних фактів чотири: порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням і шкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода - це основний елемент юридичного складу, який породжує обов'язок працівника відшкодувати матеріальну шкоду і дає право підприємству, установі, організації (або власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу) притягти працівника до матеріальної відповідальності.

Однак неотриманий дохід до неї не включається. На неприпустимість покладення на працівника відповідальності за неотриманий дохід (включення неотриманого доходу до складу прямої дійсної шкоди) прямо зазначається в частині четвертій ст. 130 КЗпП України.

За таких обставин посилання позивача та суду першої інстанції як підставу відповідальності відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ст. 130 КЗпП України є безпідставним.

Визначаючи суму матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач, з яким погодився суд першої інстанції, виходив з того, що рішенням господарського суду Харківської області від 04.12.2012 року з ТОВ «Айліс» на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_4 стягнуто 668 386,25 грн. При цьому господарський суд вказав, що стягнута сума складає вартість товару поставленого ОСОБА_4 товариству на підставі договору поставки № 01-05/1- від 05.01.2010 року. Вказаний товар товариство від ФОП ОСОБА_4 отримало, проте його вартість поставщику не оплатило(а.с.81-83).

Обґрунтовуючи заявлений до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позов в частині розміру матеріальних збитків у сумі 668 386,25 грн., стягнутої за рішенням господарського суду, товариство посилалось на те, що з вини відповідачів, які в період знаходження з позивачем у трудових відносинах, порушили умови договору про спільне використання, нерозголошення та захист комерційної таємниці і конфіденційної інформації, знизився продаж товару, поставленого ФОП ОСОБА_4 товариству на підставі договору поставки № 01-05/1- від 05.01.2010 року.

Проте будь-яких доказів взаємозв'язку того, що зниження продажу товару, який був поставлений ФОП ОСОБА_4 товариству ще в січні 2010 року та виявленою комп'ютерною перепискою по електронній пошті відповідачами в січні-березні 2012 року між собою та з ОСОБА_5 із міста Рига (Прибалтика), ОСОБА_6, ОСОБА_7 про можливу спільну діяльність, матеріали справи не містять (а.с.56-80).

Доказів спричинення відповідачками товариству прямої дійсної шкоди, а не майнових збитків у вигляді упущеної вигоди підприємства, позивачем суду також не надано.

Доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях, що заборонено законом.

Не можуть відповідачки також нести відповідальність і відповідно ст. 22 ЦК України, оскільки вказана норма права є загальною і застосовується до правовідносин які виникли сумісно із спеціальним законом такої відповідальності.

Посилання суду, як на підставу відповідальності відповідачок, на норми Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» є безпідставними, оскільки статтею 2 визначено, що вказаний закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Судом установлено, що ОСОБА_2 суб'єктом підприємницької діяльності не являється, що підтверджується довідкою Державної Реєстраційної Служби України від 12.10.2012 року (а.с.21).

Укладена 27 квітня 2010 року угода між ОСОБА_2 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 про нерозголошення комерційної таємниці відповідно її умов у разі такого розголошення передбачає дисциплінарну відповідальність та штраф у розмірі 4 000 грн. (а.с.18). Позивач ТОВ «Айліс» стороною цієї угоди не являється.

Не може нести відповідальність ОСОБА_2 і згідно підписаного нею 07.02.2007 року зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці наданого нею ФОП ОСОБА_3 В судовому засіданні установлено, що на час підписання зобов'язання ОСОБА_2 не працювала ні у ФОП ОСОБА_8 ні у ТОВ «Айліс». А тому вказане зобов'язання не породжує ніяких наслідків

Тому посилання позивача та суду на вказану угоду та зобов'язання , як доказ завдання збитків діями ОСОБА_2 товариству «Айліс» є необґрунтованими.

Та обставина, що ОСОБА_1 відповідно довідки Державної Реєстраційної Служби України від 26.10.2012 року з 05.07.2010 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності правового значення немає, оскільки позивачем заявлено вимоги до ОСОБА_1 як фізичної особи, а не підприємця, який може відповідати згідно Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» в суді господарської юрисдикції.

Посилання позивача на скачані з Інтернету прайси фірми Mamma Lux та інші по продажу жіночої білизни, в яких комерційним директором значиться ОСОБА_1, також правового значення немає, оскільки сам позивач у своїй позовній заяві вказує і судом першої інстанції це встановлено, що така фірма зареєстрованою не значиться. Крім того, будь-яких доказів того, що вказана в прайсі Mamma Lux жіноча білизна виготовлена та поставлена Mamma Lux одним із контрагентів позивача по ескізам, які є інтелектуальною власністю ТОВ «Айліс», матеріали справи також не містять (а.с.75-80).

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння майнової шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (протиправність діяння, факт заподіяння шкоди, причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, вина заподіювана шкоди), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Позивач, не надав доказів зниження обсягу продажів товарів поставлених фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 за договором поставки № 01-05/1- від 05.01.2010 року та настання прямих майнових збитків внаслідок дій відповідачок.

На підставі викладеного та враховуючи, що відповідачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є суб'єктами відповідальності по відшкодуванню майнових збитків у вигляді упущеної вигоди відповідно вимог ст.130 КЗпП України та вимог Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 316-317, 324 цивільного процесуального кодексу України,колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 січня 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Айліс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення завданих майнових збитків у вигляді упущеної вигоди від витоку, розголошення і незаконного використання комерційної таємниці та дій з недобросовісної конкуренції відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді