ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - УМВС) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2008 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - ГУ МВС) від 6 листопада 2008 року № 653 «Про результати службової перевірки слідчого підрозділу Виноградівського РВ ГУ МВС України в Закарпатській області та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» та від 18 листопада 2008 року № 482/ос, яким позивача звільнено з посади; зобов'язати ГУ МВС поновити його на займаній посаді та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивував протиправністю дій відповідача стосовно притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність, а також прийняттям протиправного наказу про звільнення внаслідок недотримання відповідачем порядку звільнення позивача з посади, а саме без проведення службового розслідування та під час тимчасової непрацездатності, що призвело до порушення його права на працю.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 20 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року, позов задовольнив повністю.

При вирішенні спору у справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зокрема, в частині виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, погодився з їхніми висновками про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), оскільки заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року не з вини працівника.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), УМВС, яке є правонаступником ГУ МВС, посилаючись на неоднакове застосування статті 235 КЗпП та пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 листопада 2008 року по 20 січня 2012 року скасувати.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2013 року та 25 лютого 2014 року (№№ К-19098/10, К/9991/25655/11 відповідно), у яких цей суд за результатами розгляду подібних відносин, посилаючись на пункт 24 Положення, дійшов висновку, що виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути стягнуто не більше як за один рік.

Разом із цим рішення Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2013 року № К-27727/09, що також додане на підтвердження неоднакового правозастосування, не може братися до уваги, оскільки у цій справі касаційний суд не ухвалив остаточного рішення, а направив справу на новий розгляд.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом статті 235 КЗпП та пункту 24 Положення у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Положення, відповідно до пункту 24 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на момент виникнення спірних відносин та розгляду справи у суді законодавством, яке регулює спірні відносини, було установлено обмеження у відшкодуванні заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.В. Кривенко

Судді:

М.І. Гриців

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький