ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 лютого 2015 р. Справа № 802/3636/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мультян Марини Бондівни,

за участі секретаря судового засідання: Щербацької Ольги Сергіївни

представників сторін:

позивача: Томенка Р.М., Дремлюха О.М.

відповідача: Шеремети В.В., Богачук О.М., Романовича С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна кампанія"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна кампанія" (далі - ТОВ "Вінницька будівельна компанія") до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки № 1970/1501/37085210 від 18 липня 2014 року та, відповідно, із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями № 0018651502, № 0018661502 та № 0018671502 від 29 липня 2014 року вважає їх протиправними та просить скасувати.

Ухвалою Вінницького окружного адміністратвиного суду від 10 листопада 2014 року позовну вимогу частині щодо стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна компанія" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2014 року в розмірі 5 199 112 грн. - залишено без розгляду.

В судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечували та просили врахувати подані письмові заперечення (том 1 а.с. 209-214).

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна кампанія" зареєстровано як суб'єкт господарювання 29 квітня 2010 року реєстраційною палатою виконавчого комітету Вінницької міської ради.

Головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб Вінницької ОДПІ Богачук О.М. та головним державним ревізором-інспектором сектору оподаткування та контролю об'єктів і операцій Вінницького відділення Вінницької ОДПІ Шереметою В.В. на підставі ст. 20, п. 82.2 ст. 82, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна компанія" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5199112 грн. за квітень місяць 2014 року згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок № 9032314052 від 06 червня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №1970/1501/37085210 від 18 липня 2014 року висновками якого встановлено порушення вимог п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 22.1 ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року із змінами та доповненнями на порушення Наказу № 1492 від 25 листопада 2011 року "Про затвердження форм та Порядку заповнення податкової звітності з податку на додану вартість" ТОВ "Вінницька будівельна компанія" завищено заявлено суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2014 року на 5199112 грн.; п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 22.1 ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року із змінами та доповненнями на порушення Наказу № 1492 від 25 листопада 2011 року "Про затвердження форм та Порядку заповнення податкової звітності з податку на додану вартість" ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" занижено суму податку на додану вартість до сплати в бюджет за квітень 2014 року на 96270 грн.; п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 22.1 ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" завищено суму відємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту у наступних звітних періодах: за березень 2013 року на 9723 грн.; за квітень 2013 року на 1320446 грн., за травень 2013 року 245721 грн.; за червень 2013 року 24591 грн.; за жовтень 2013 року на 99757 грн.; за листопад 2013 року на 167561 грн.; за грудень 2013 року на 1042627 грн.; за січень 2014 року 159944 грн.; за лютий 2014 року на 228503 грн.; за березень 2014 року на 147501 грн. та за квітень 2014 року на 370252 грн. на порушення п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 22.1 ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" занижено суму позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту у наступних звітних періодах: за січень 2013 року на 8877 грн.; за липень 2013 року 46153 грн.; за серпень 2014 року на 780696 грн.; за вересень 2013 року на 110601 грн.; за грудень 2013 року на 71974 грн.; за січень 2014 року на 12690 грн.; за лютий 2014 року на 44028 грн.; за березень 2014 року на 14263 грн. та за квітень 2014 року на 1421587 грн.

Позивачем були подані заперечення від 28 липня 2014 року на зазначений акт перевірки (том 1 а.с. 22).

Однак, згідно листа № 3014/10/1502 від 30 липня 2014 року заперечення на акт перевірки подане з порушенням порядку і строків визначених п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України (том 1 а.с. 23-24).

На підставі зазначеного акту перевірки Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області винесено податкові-повідомлення рішення форми В4 № 0018671502 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 370252 грн., податкове повідомлення-рішення форми В1 № 0018661502, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5199112 та штрафні санкції 1299778 та податкове повідомлення-рішення форми Р № 0018651502, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1203383 грн. тому числі за основним платежем на суму 962796 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 240677 грн.

04 серпня 2014 року ТОВ "Вінницька будівельна компанія" подано на скаргу на зазначені податкові повідомлення-рішення (том 1 а.с. 31-32).

Рішенням № 13030/10/02-32-10-02-11 від 21 серпня 2014 року про результати розгляду первинної скарги Головне управління Міндоходів у Вінницькій області залишає податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення (том 1 а.с. 33-37).

27 серпня 2014 року ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" повторно подано на скаргу на податкові повідомлення-рішення № 0018661502, № 0018671502 та № 0018651502 (том 1 а.с. 38-40).

Рішенням № 3281/16199-99-10-01-15 від 12 вересня 2014 року про результати розгляду повторної скарги Державна фіскальна служба України залишає податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення (том 1 а.с.48).

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Податкового Кодексу України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено в судовому засіданні ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" здійснювала ввезення на митну територію України нових та вживаних автомобілів, а також запчастин до них відповідно до контракту укладеного Мєдісон Мотор Факторе ЛТД (Продавець) із ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" (Покупець) № 1 від 05 вересня 2012 року.

Пунктом 1 даного контракту визначено, що Продавець зобов'язується поставляти і передавати у власність Покупцеві придбаний у країнах Європи товар: транспортні засоби і запчастини до них нові та вживані, а Покупець зобов'язується приймати цей товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього контракту.

Причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у якому виникло від'ємне значення податку на додану вартість є ввезення товарів (вживані вантажні автомобілі) на митну територію України.

Так, ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" віднесено до складу податкового кредиту отримані податкові накладні від ТОВ "Рішення ком" по організації робіт по отриманню сертифіката відповідності на загальну суму 412500,06 грн.

Судом встановлено, що ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість операцій з поставки імпортованих на митну територію України вживаних автотранспортних засобів використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановлену на основі домовленості з покупцем. Водночас, при розмитненні цього ж товару позивачем сплачено платежі з податку на додану вартість виходячи з митної вартості зазначеної ВМД з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів.

Так, зокрема, відповідачем при аналізі цін на реалізовані в періодах, що перевіряються, товари (вживані автотранспортні засоби) які були імпортовані, зроблено висновок, що в порушення п. 190.1ст. 190 Податкового кодексу України ТОВ "Вінницька будівельна кампанія" занижено суму податкових зобов'язань.

Визначаючи заниження податкових зобов'язань, податковий орган виходив із різниці між сумою податку на додану вартість сплаченій при імпорті та сумою податку на додану вартість при подальшій реалізації транспортних засобів. При цьому, нормативною підставою стало посилання відповідача на порушення позивачем п. 190.1 ст. 190 ПК України (реалізація на митній території України товарів за ціною нижче митної вартості).

Відповідно до п. 190.1ст. 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187. Податкового кодексу України, визначсено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Водночас ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до пп.. 14.1.71 п. 14 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно п.п. 14.1.219 п. 14 ст. 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Митна вартість застосовується виключно для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст. 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Згідно до п.п.200.1, 200.2 та 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Разом з тим, згідно з п.201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Правовий аналіз наведеного нормативного положення свідчить про те, що право платника податків на податковий кредит виникає у випадку підтвердження господарських операцій податковими накладними чи іншими первинними документами.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Щодо посилань на акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Рішення Ком" з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток та інших обов'язкових платежів по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Старксервіс" то в силу приписів Податкового кодексу України не являється актом перевірки, а лише в рамках проведення перевірки конкретного суб'єкта господарювання може зафіксувати факт неможливості отримання підтвердження або спростування певних юридичних фактів.

Надаючи правову оцінку даним доказам, суд виходив з того, що у відповідності до постанови Верховного суду України у справі № 21- 42а-10 від 31 січня 2011 року, не виконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки сам для цієї особи.

Варто відмітити, що податковим законодавством не ставиться в залежність отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування від підтвердження правомірності нарахування сум податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру такого податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податковим органом не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Також суд виходить з того, що чинним законодавством на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в тому числі дотримання ними вимог податкового закону. Кожен платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, позивач не може нести відповідальність за діяльність свого контрагента.

Вказана правова позиція підтверджена і постановами Верховного Суду України від 22 жовтня 2010 року та 31 січня 2011 року. Крім того, вона повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22 січня 2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві зі сторони його контрагента, зазначеного в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

В силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0018651502 від 29 липня 2014 року винесене Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0018661502 від 29 липня 2014 року винесене Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0018671502 від 29 липня 2014 року винесене Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна компанія" сплачений судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мультян Марина Бондівна