ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Служби безпеки України (далі - СБУ), управління СБУ в Хмельницькій області (далі - управління СБУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до СБУ, управління СБУ про визнання неправомірними дій та стягнення одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

Суди встановили, що ОСОБА_10 проходив військову службу в органах СБУ з 1978 року по 14 грудня 2007 року. Відповідно до наказу Голови СБУ від 23 листопада 2007 року № 1847-ос він був звільнений з військової служби за станом здоров'я, 11 грудня 2007 року йому встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби. Відповідно до статті 29 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України», пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ він має право на одержання одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення з розрахунку розміру щомісячного забезпечення у 6153 грн 91 коп. Однак відповідач виплатив йому допомогу у розмірі 39 816 грн, хоча відповідно до неведених вище законодавчих актів належало до виплати 221 540 грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 16 квітня 2009 року позов задовольнив: визнав дії управління СБУ при нарахуванні та виплаті ОСОБА_10 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, неправомірними, постановив стягнути з управління СБУ на користь ОСОБА_10 несплачену частину одноразової грошової допомоги у з'вязку із встановленням III групи інвалідності в розмірі 181 724 грн 76 коп.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2010 року апеляційні скарги СБУ та управління СБУ задовольнив частково: змінив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року, виклавши її резолютивну частину у такій редакції: «визнати протиправними дії управління Служби безпеки України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_10 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, виходячи із складу грошового забезпечення, визначеного п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.

Зобов'язати управління Служби безпеки України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_10 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, виходити із складу грошового забезпечення військовослужбовців, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням виплачених коштів».

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 листопада 2013 року скасував постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок, постанова № 499 відповідно) у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2014 року (справа № К/9991/61613/12), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України зазначив, що виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру грошового забезпечення позивачу як інваліду ІІІ групи застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не постанова № 499, яка звужує поняття «грошове забезпечення», наведене у частині другій статті 9 зазначеного Закону.

Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що системний аналіз статей 9, 16 Закону № 2011-XII та Порядку дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом Кабінету Міністрів України делеговано право визначати не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються. При цьому Кабінет Міністрів України у постанові № 499 не вийшов за межі вимог статті 16 Закону № 2011-XII і встановленими умовами не обмежив права військовослужбовців, а отже, управління СБУ при нарахуванні одноразової грошової допомоги діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-XII.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-XII).

За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті зазначеного Закону Кабінет Міністрів України постановою № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам III групи, у разі настання інвалідності в період проходження військової служби, у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

Частина друга статті 16 Закону № 2011-XII та Порядок не суперечать один одному, оскільки цим Законом Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір одноразової грошової допомоги.

Кабінет Міністрів України у Порядку не вийшов за межі вимог статті 16 Закону № 2011-XII і встановленими умовами не обмежив права військовослужбовців, оскільки у постанові № 499 деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат, встановлених Законом.

Щодо визначення складових грошового забезпечення стосовно виплати одноразової грошової допомоги слід зазначити таке.

Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Водночас частина друга статті 9 Закону № 2011-XII складові грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку: розмір одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби, визначається Порядком, а складові такого грошового забезпечення - відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький