ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"26" січня 2015 р. Справа № 911/4830/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна земля», Хмельницька обл., смт. Теофіполь

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа», м. Бровари

про стягнення 85 377,88 грн.

Суддя Щоткін О.В.

За участю представників:

позивач - Вергелес П.В. предст. дов. б/н від 02.01.2015

відповідач 1 - Лозюк С.Ф. предст. дов. №8 від 20.08.2014;

відповідач 2 - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна земля» (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа» (відповідач-2) про стягнення 40 402,24 грн. штрафних санкцій, які складаються з: 33 166,06 грн. відсотків річних від простроченої суми та 7 236,18 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 та Договором поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013, укладеним між відповідачем-1 та позивачем щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строки визначені договорами, які забезпечені порукою відповідачем-2.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.11.2014 у справі №911/4830/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 25 листопада 2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.11.2014 розгляд справи було відкладено на 16 грудня 2014 року.

11.12.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд солідарно стягнути з відповідачів 75 699,04 грн., з яких: 33 166,06 грн. відсотків річних, 7 236,18 грн. пені та 33 469,80 грн. курсової різниці.

Суд розглянувши подану заяву, вважає за необхідне зазначити наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Таким чином, позивачем було змінено предмет даного позову шляхом додаткового нарахування курсової різниці.

Частиною 4 статті 22 ГПК України унормовано, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Враховуючи те, що у судовому засіданні 25 листопада 2014 року суд не перейшов до розгляду справи по суті, суд вирішив прийняти заяву позивача та розгляди спір, виходячи з позовних вимог, які в ній зазначені.

16 грудня 2014 року через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.12.2014 розгляд справи було відкладено на 12 січня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2015 строк розгляду спору було продовжено в порядку ст. 69 ГПК України та відкладено розгляд справи на 26 січня 2015 року.

12.01.2015 позивач, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, подав через канцелярію суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 85 377,88 грн. заборгованості, з яких 34 849,35 грн. відсотків річних, 7 669,05 грн. пені та 42 859,48 грн. курсової різниці.

Розглянувши заяву про уточнення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»

Проаналізувавши подану заяву позивача, з урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що за своєю правовою природою це заява про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову - 85 377,88 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

26.01.2015 року через канцелярію суду відповідачем-1 були подані заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, які були озвучені представником у судовому засіданні. Зазначені заперечення залучені до матеріалів справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

26.01.2015 року в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Рідна земля» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно Договорів поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 (Договір поставки-1) та № АП-20-0180 від 05.08.2013 (Договір поставки-2), Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» звернулося до Господарського суду Київської області області із позовною заявою про солідарне стягнення із ТОВ «Рідна земля» та ТОВ «Акруа» 60 000,05 грн. суми основного боргу, 2 936,16 грн. пені, 14 186,65 грн. штрафу, 12 900,69 грн. відсотків річних за період із 02 листопада 2013 року до 13 березня 2014 року.

Господарським судом Київської області 29 травня 2014 року було прийнято рішення по справі № 911/1119/14, яким позовні вимоги позивача були задоволені частково та вирішено стягнути з відповідача-1, та відповідача-2 суму основного боргу в розмірі 55 027,05 грн., відсотки річних - 12 874,38 грн., пеню - 2 932,60 грн., штраф - 14 186,65 грн., а також витрати по сплаті судового збору - 1 725 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 29 травня 2014 року у справі №911/1119/14 змінено.

Позовні вимоги позивача були задоволені частково та вирішено стягнути з відповідача-1, та відповідача-2 суму основного боргу в розмірі 55 000,05 грн., відсотки річних - 12 874,38 грн., пеню - 2 889,12 грн., штраф - 14 186,65 грн. за період 02 листопада 2013 року по 13 березня 2014 року.

В подальшому, у зв'язку з тим, що рішення господарського суду Київської області від 29 травня 2014 року у справі №911/1119/14 станом на листопад 2014 року не було виконано, позивач скористався своїм правом та донарахував відсотки річних та пеню за період, який не був врахований у даному рішенні, а саме з 14 березня 2014 року по 16 листопада 2014 року, а також нарахував курсову різницю.

Відповідач-1 проти позову заперечує та зазначає, що позивач маючи реальну можливість стягнути заборгованість з відповідача-2 свідомо затягував час, тим самим створивши штучну ситуацію, яка призвела до нарахування пені, відсотків та курсової різниці.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Сутність солідарного обов'язку полягає у тому, що кожен з боржників, до якого пред'явлена вимога кредитора, повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. При цьому кредитор, вирішуючи питання щодо пред'явлення вимоги до всіх боржників разом чи до кожного з них окремо, діє на свій власний розсуд та не зобов'язаний дотримуватись будь-якої послідовності, оскільки це не передбачено законом.

У зв'язку з вищевикладеним, суд не приймає до уваги дані заперечення відповідача-1.

Щодо заявленої позивачем пені в сумі 7 669,05 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.2 Договорів поставки відповідачі повинні сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідач-1 просив застосувати до позовної вимоги про стягнення пені позовну давність, у зв'язку з тим, що на його думку, позивачем було пропущено строк звернення до суду з даною вимогою, оскільки до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один.

З приводу даних заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом встановлено, що позивач звернуся до суду з позовною заявою (вх. №5004) до відповідачів 11.11.2014 року.

Пунктом 2.1 Договору поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 передбачено, що 3 625,22 грн. ТОВ «Рідна земля» мало сплатити не пізніше 30 квітня 2013 року, а 14 496,88 грн. - не пізніше 01 листопада 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив свої договірні зобов'язання за Договором поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013, а саме, в строк до 30 квітня 2013 року та 01 листопада 2013 року не здійснив оплату отриманого товару.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені за зобов'язанням по сплаті 3 625,22 грн. сплинув 30 квітня 2014 року, а за зобов'язанням по сплаті 14 496,88 грн. 01 листопада 2014 року.

Пунктом 2.1 Договору поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013 передбачено, що 4 521,30 грн. ТОВ «Рідна земля» мало сплатити до 15 серпня 2013 року, а 18 085,20 грн. до 01 листопада 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив свої договірні зобов'язання за Договором поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013, а саме, в строк до 15 серпня 2013 року та 01 листопада 2013 року не здійснив оплату отриманого товару.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені за зобов'язанням по сплаті 4 521,30 грн. сплинув 15 серпня 2014 року, а за зобов'язанням по сплаті 18 085,20 грн. 01 листопада 2014 року.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, як строку в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а саме:

- для звернення з вимогою до відповідачів про стягнення пені за договором поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 за несвоєчасну сплату 3 625,22 грн. позивач міг звернутися до суду до 30 квітня 2014 року, а з вимогою про стягнення пені за несвоєчасну сплату 14 496,88 грн. - до 01 листопада 2014 року.

- для звернення з вимогою до відповідачів про стягнення пені за договором поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013 за несвоєчасну сплату 4 521,30 грн. позивач міг звернутися до суду до 15 серпня 2014 року, а з вимогою про стягнення пені за несвоєчасну сплату 18 085,20 грн. - до 01 листопада 2014 року.

Відповідач-1 також, у свої запереченнях вказує на те, що позивач неправомірно здійснив нарахування пені за період, який перевищує шестимісячний строк, передбачений п. 6 ст. 232 ГК України.

Суд не погоджується з такими запереченнями відповідача-1 з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За словами позивача, він, здійснюючи нарахування пені, керувався пунктами 5.3. Договорів поставки.

Проаналізувавши умови даних пунктів, суд дійшов висновку, про те, що хоч в тексті й застосовується посилання на позовну давність, фактично сторонами було збільшено строк, протягом якого позивач має право нараховувати штрафні санкції та встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно бути виконане.

У зв'язку з вищевикладеним та враховуючи те, що за період з 02 листопада 2013 року по 13 березня 2014 року, за рішенням господарського суду Київської області від 29.05.2014 по справі № 911/1119/14 вже було стягнуто пеню, суд здійснив власний розрахунок та встановив, що нарахування пені мало бути здійснене наступним чином:

- За договором поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 на суму заборгованості у розмірі 3 625,22 грн. пеня за період з 14.03.2014 по 30.04.2014 складає 71,51 грн., на суму заборгованості у розмірі 14 496,88 грн. пеня за період з 14.03.2013 по 01.11.2014 складає 1939,40 грн.;

- За договором поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013 на суму заборгованості у розмірі 4 521,30 грн. пеня за період з 14.03.2014 по 15.08.2014 складає 363,31 грн., на суму заборгованості у розмірі 18 085,20 грн. пеня за період з 14.03.2014 по 01.11.2014 складає 2419,45 грн.

Таким чином, пеня за розрахунком суду складає 4793,67 грн.

Відповідач - 1 просить суд зменшити розмір неустойки, застосувавши приписи ст. 551 ЦК України, аргументуючи це своїм скрутним матеріальним становищем та тим, що на думку відповідача-1, позивач не зазнав збитків, у зв'язку з неналежним виконанням Договорів поставки.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Так, розглянувши матеріали справи, враховуючи матеріальне становище сторін та те, що штрафні санкції та інша відповідальність за порушення грошового зобов'язання в сукупності є не співрозмірними з сумою основного боргу, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 70%, з 4793,67 грн. до 1438,10 грн.

З огляду на це, вимога про стягнення з відповідача 7 669,05 грн. пені підлягає задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1438,10 грн. пені.

Також, позивач заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача 34 849,35 грн. відсотків річних.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування річних було проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, і в розмірі, погодженому сторонами в Договорі, за період, який не був охоплений рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2014 року у справі № 911/1119/14.

Відповідач-1 проти позовної вимоги про стягнення з нього 34 849,35 грн. відсотків річних заперечує, обґрунтовуючи це тим, що п. 5.5. Договорів передбачено, що при затримці платежу Продавець має право встановити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошовими коштами з моменту прострочення до фактичної оплати, а Покупець зобов'язаний оплатити його у строк не більше трьох банківських днів.

Дані заперечення не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що п. 5.5. Договорів регламентує порядок стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, а не відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України, а отже для стягнення відсотків річних пред'явлення позивачем рахунку нічим не передбачено.

Згідно з п. 5.5. Договорів поставки, Сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 днів з дати, коли Товар повинен бути сплачений Відповідачем-1 та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що сторони в договорі передбачили стягнення річних за невиконання умов договору понад 90 календарних днів в розмірі 96%, суд, здійснивши власний розрахунок відсотків річних, встановив, що заявлені позивачем до стягнення відсотки річних відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому дана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 34 849,35 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів 42 859,48 грн. курсової різниці.

Сторонами в пункті 2.2 договорів поставки було передбачено, що при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з урахуванням фактичного курсу купівлі-долара США (Євро) на дату оплати згідно до графіку закріпленого в п. 2.1. за наступною формулою:

S1=S0*A1/A0, де

S0 - сума договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1. договорів поставки;

S1 - сума в гривнях, що підлягає сплаті з урахуванням п. 2.2. договорів поставки;

A0 - вартість у гривнях одного долару США (Євро) за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення даного договору;

A1 - вартість у гривнях одного долару США (Євро) за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1. договорів поставки.

Підтвердженням фактичного курсу купівлі-продажу є довідка банку.

Відповідно до п. 1.3. Договорів поставки, під фактичним курсом розуміється курс купівлі, встановлений філією та/або відділенням банку, в якому у Продавця відкритий поточний рахунок на відповідну дату.

Положення п. 2.2. застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі-продажу. При застосуванні п. 2.2 Договорів поставки Продавець виставляє Покупцю рахунки, які Покупець зобов'язаний оплатити протягом одного банківського дня.

Пунктом 1.3. Договору поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 встановлено, що вартість одного долару США на дату укладення договору складає 8,137 грн./дол.

Як вбачається з довідки № КІЕ-52/1460 від 10.12.2014 відділення ПАТ «Перший український міжнародний банк» «Регіональний центр в м. Києві», в якому у позивача відкритий поточний рахунок, курс долара США на 22.10.2014 року (коли відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 15 000,00 грн. на підставі платіжного доручення № 28) складав 12,95 грн./дол., станом на 17.11.2014 року (коли відповідачем було повністю погашено заборгованість) складав 15,3343 грн./дол.

Відповідно до розрахунку курсової різниці за договором поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 позивач за основу брав курс 13,11 грн./дол. США станом на 22.10.2014 та курс 15,75 грн./дол. США станом на 17.11.2014.

У зв'язку з викладеним, судом було здійснено власний розрахунок курсової різниці та встановлено, що розмір курсової різниці по Договору поставки № АП-20-0054 від 25.04.2013 складає 19 684,34 грн. = (15 000 грн.*12.95/8.137=23 872,43 - 15 000 = 8872,43) +(12 230,85*15,33/8,137= 23 042,76 - 12 230,85 = 10 811,91).

Пунктом 1.3. Договору поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013 встановлено, що вартість одного Євро на дату укладення договору складає 10,765 грн./Євро.

Як вбачається з довідки № КІЕ-52/14 від 06.01.2015 відділення ПАТ «Перший український міжнародний банк» «Регіональний центр в м. Києві», в якому у позивача відкритий поточний рахунок, курс Євро на день сплати заборгованості (17.11.2014 року) складав 19,39 грн./Євро.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок курсової різниці за Договором поставки № АП-20-0180 від 05.08.2013, суд встановив, що він є вірним та відповідає обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що розмір курсової різниці у сумі 22 248,89 грн. є обґрунтований, підтверджений належними доказами та обрахований вірно.

Відповідач-1 проти вимоги про стягнення з нього курсової різниці заперечує, обґрунтовуючи це тим, що ні ТОВ «Рідна земля», ні ТОВ «Хімагромаркетинг» не мають права проводити розрахунки в іноземній валюті.

Відповідно до частини 2 статті 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях.

В свою чергу, частина 2 статті 198 Господарського кодексу України передбачає, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях.

Разом з тим, відповідно до п. 1. Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. № 1998, формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважається, що під час формування цін є обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни на продукцію, у структурі собівартості якої є частка імпорту.

Дослідивши умови договорів поставки, судом встановлено, що ціни на товар в встановлено саме в гривні, а не в доларах США чи в Євро. При цьому, сама формула за допомогою якої визначається ціна на момент здійснення оплати визначає ціну товару на момент здійснення оплати саме в гривнях, а не доларах США чи Євро. Зазначене не суперечить вищевказаним положенням закону.

Жодних заборон щодо визначення ціни з урахуванням зміни офіційного курсу іноземної валюти норми чинного законодавства України також не місять, в зв'язку з чим, з урахуванням встановленого законом принципу свободи договору сторони вправі визначати ціну саме таким чином, тобто визначивши спосіб її перегляду (зміни) в майбутніх (тривалих) розрахунках певним чином.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

До того ж, відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом

Оскільки гривня, як грошова одиниця України (національна валюта) є законним платіжним засобом в Україні (стаття 3 Закону України від 05.04.2001р. N2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), то й ціна у договорі зазначається у гривнях.

Отже, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статі 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Виходячи з системного аналізу зазначених законодавчих приписів, норми щодо визначення ціни носять диспозитивний характер, тобто, сторони договору на власний розсуд встановлюють ціну та/або порядок її визначення.

Таким чином, позивач та відповідач-1 мали право укласти Договір та встановити у ньому ціну в сумі, яка є еквівалентною іноземній валюті.

У зв'язку з вказаним вище, позовна вимога про стягнення 42 859,48 грн. курсової різниці підлягає частковому задоволенню у розмірі 41 933,23 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що рахунки-фактури № АП-20-0054 та № АП-20-0180 від 08.12.2014, які виставлені позивачем в порядку, передбаченому п. 2.2 договорів поставки, не можуть бути підставою для будь-яких оплат, оскільки містить певні недоліки, у зв'язку з чим, не можу вважатись бухгалтерським документом в розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій.

Первинні документи повинні складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); дата і місце складання; зміст, обсяг та одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Датою оформлення первинного документа буде вважатися дата, на яку припадає обопільне узгодження (приймання) сторонами договору всіх пунктів договору щодо обсягів поставки товарів (робіт), їх вартості, повноти і якості виконання, що і буде підтвердженням факту їх поставки (виконання).

Відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Положенням про Державний комітет статистики України затвердження типових форм первинної облікової документації, що є обов'язковими для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, належить до компетенції Держкомстату.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджується Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставляються (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги.

У зв'язку з чим, суд не приймає до уваги зазначені твердження відповідача-1 з підстав їх необґрунтованості.

Для забезпечення виконання зобов'язання відповідача-2 позивачем з ТОВ «Акруа» було укладено Договір поруки № ПР-20-0054 від 06.09.2013 року відповідно до п. 1.1 якого, ТОВ «Акруа» є поручителем перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за належне виконання зобов'язань ТОВ «Рідна земля» за Договорами поставки.

Згідно з п. 1.3. Договору, ТОВ «Акруа» відповідає перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за виконання зобов'язання ТОВ «Рідна земля» в повному обсязі. ТОВ «Акруа» відповідає у тому ж обсязі, що і ТОВ «Рідна земля», включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат тощо.

Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, у разі порушення ТОВ «Рідна земля» зобов'язань за Договорами поставки, ТОВ «Акруа» разом з відповідачем-1 (боржником) відповідають перед ТОВ «Хімагромаркетинг» як солідарні боржники.

У зв'язку з чим, вимоги про солідарне стягнення з ТОВ «Рідна земля» та ТОВ «Акруа» пені, відсотків річних та курсової різниці є обґрунтованими та правомірними.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідача підлягає до стягнення 1438,10 грн. пені, 34 849,35 грн. відсотків річних та 41 933,23 грн. курсової різниці. В іншій частині позову суд відмовляє.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в пп. 4.1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, судовий збір у розмірі 1745,65 грн. покладається судом на відповідачів порівну.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна земля» (30600, Хмельницька обл., Теофіопольський р-н, смт. Теофіополь, вул. Леніна, 84, ЄДРПОУ 31961269) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код 36432705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код 30262667) - 1438 (одну тисячу чотириста тридцять вісім) грн. 10 коп. пені, 34 849 (тридцять чотири тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн. 35 коп. відсотків річних та 41 933 (сорок одну тисячу дев'ятсот тридцять три) грн. 23 коп. курсової різниці.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна земля» (30600, Хмельницька обл., Теофіопольський р-н, смт. Теофіополь, вул. Леніна, 84, ЄДРПОУ 31961269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667) - 872 (вісімсот сімдесят дві) грн. 83 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код ЄДРПОУ 36432705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667) - 872 (вісімсот сімдесят дві) грн. 83 коп. судового збору.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 10.02.2015р.

Суддя О.В. Щоткін