Провадження № 22-ц/783/516/15 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія:20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Зверхановської Л.Д. і Шеремети Н.О.,

при секретарі Ясиновській Я.М.,

за участю позивачки ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_4; відповідача ОСОБА_5 і його представника - адвоката ОСОБА_6; відповідачки ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 і ОСОБА_8 та апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 07 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_9, в кінцевій редакції позовних вимог якого просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними (з посиланням при цьому на статті (зокрема) 202, 203 ч.3, 209, 215, 216, 225, 228, 230, 231, 231 ЦК України):

- Договір дарування земельної ділянки від 26 січня 2011 року, розміром 0,06 га за адресою АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 (в подальшому - «спірна земельна ділянка», «Договір дарування від 26.01.2011 року»);

- Договір № 1 від 14 квітня 2011 року про купівлю-продаж будівельних матеріалів, з яких самочинно побудовано незавершене будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 (в подальшому - «Договір купівлі-продажу будівельних матеріалів»);

- Договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, а саме - житлового будинку, готовність якого складає 61 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1(в подальшому - «спірне незавершене будівництво», «Договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва»).

Крім цього, позивачка просила розподілити між нею таОСОБА_5 спільне сумісне майно подружжя, що є предметом даного спору, внаслідок чого визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 ідеальну частину спірної земельної ділянки (т.3, а.с. 32-37).

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачка з 01.02.1996 року по 18.09.2008 року перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, за час якого набули майно, яке згідно зі ст.61 СК України, є об'єктом права спільної сумісної власності. До цього майна належить спірна земельна ділянка, надана у власність згаданому відповідачу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд. Також до об'єктів права спільної сумісної власності належать матеріали та обладнання, що були придбані за спільні сімейні кошти та використані ними для побудови спірного незавершеного будівництва.

Однак, за Договір дарування від 26.01.2011 року відповідач без її відома та згоди подарував вищевказану земельну ділянку своїй матері ОСОБА_10 Вважає цей договір удаваним та таким, що вчинений з метою ускладення судового процесу. Крім цього, на момент укладення даного договору між нею та ОСОБА_8 ще тривав судовий спір з приводу розподілу незавершеного будівництвом будинку, а на сам будинок було накладено арешт та заборонено його відчуження.

Крім цього, відповідач ОСОБА_8 без її відома та згоди продав своїй матері ОСОБА_10 за Договором купівлі-продажу будівельних матеріалів будівельні матеріали з яких було побудовано спірне незавершене будівництво. Вказаний договір укладено з порушенням норм законодавства, при цьому його також укладено під час дії арешту на це майно та оголошення заборони на його відчуження.

Наприкінці 2011 року їй також стало відомо про те, що за Договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва ОСОБА_10 продала спірне незавершене будівництво ОСОБА_7 Цей договір було укладено у той час, коли діяла ухвала суду про забезпечення позову, якою було заборонено відчуження будівельних матеріалів, з яких побудовано спірне незавершене будівництво.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано недійсним договір № 1 від 14.04.2011 року про купівлю-продаж будівельних матеріалів, з яких самочинно побудовано незавершене будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 від 16 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, зареєстрований у реєстрі за № 1276 та посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 26 січня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10, що посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про що внесено запис у реєстр за № 49, згідно якого ОСОБА_5 передано у власність ОСОБА_10 земельну ділянку розміром 0,06 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер даної земельної ділянки: 4610300000:25:036:0121.

Розподілено між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спільне сумісне майно подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 600 квадратних метрів, кадастровий номер: 4610300000:25:036:0121; цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель(т.3, а.с. 144-150).

Дане рішення оскаржили відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Апелянти просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Вважають, що судом не було встановлено належним чином обсягу майна колишнього подружжя, позивачки ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_5, на час припинення спільного ведення господарства, не було встановлено загальну вартість цього майна тощо.

Стверджують, що у 2001 році земельну ділянку, яка є складовою частиною предмету спору, було безоплатно передано у приватну власність лише відповідачу ОСОБА_5, а не членам його сім'ї, що стверджується (зокрема) постановою Бориславського міського суду Львівської області від 31.10.2008 року.

Вважають, що судом не дано належної оцінки тому, що ОСОБА_7 купила у ОСОБА_10 об'єкти нерухомого майна, а саме: об'єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, на якій він розташований, а не будівельні матеріали за які судиться позивачка ОСОБА_3 (т.3, а.с. 164-165; 172-177).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів і адвоката ОСОБА_6 на підтримання доводів апеляційних скарг та заперечення цих доводів зі сторони позивачки і її представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 01 лютого 1996 року (т.1, а.с. 27). Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 18 вересня 2008 року шлюб між ними розірвано (т.1, а.с. 70).

Рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 21 червня 2001 року № 307 ОСОБА_5 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю (т.1, а.с. 46).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі чч. 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо обєктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Оскільки земельну ділянку ОСОБА_5 було надано у приватну власність у червні 2001 року, то відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин вище згаданої норми ч. 5 ст. 61 СК України в редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI.

В подальшому, Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-УІ (який набрав чинності 13.06.2012 року і, відповідно, був чинним на час ухвалення судом оскаржуваного рішення) вище згадану норму ч. 5 ст. 61 СК України з Сімейного кодексу України було виключено.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Відтак, ураховуючи встановлені обставини справи та визначені відповідно до них відносини на підставі ст. ст. 81, 116 ЗК України, ст. 60 СК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що одержана відповідачем ОСОБА_5 під час шлюбу, у червні 2001 року, у власність шляхом приватизації земельна ділянка є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 11.03.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.03.2011 року, ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_5 про поділ незавершеного будівництва, спорудженого на вище згаданій земельній ділянці, - з тих підстав, що це незавершене будівництво є самочинним, а відтак не може розцінюватися, як об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим не підлягає державній реєстрації (т.1, а.с. 16-20).

За вище наведених обставин на час укладення ОСОБА_5 Договору дарування земельної ділянки від 26.01.2011 року, згідно якого він належну йому на праві приватної власності земельну ділянку подарував ОСОБА_10, були відсутні правові підстави, які б перешкоджали укладенню цього Договору дарування земельної ділянки.

Позивачкою і її представником, як у позовній заяві, так і в суді апеляційної інстанції, також не було наведено конкретних правових підстав для визнання Договору дарування земельної ділянки недійсним.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині визнання недійсним Договору дарування земельної ділянки від 26.01.2011 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за її безпідставністю та необгрунтованістю.

Відповідно, підлягає скасуванню оскаржуване рішення і в частині визнання за позивачкою ОСОБА_3 права власності на 1/2 ідеальну частину цієї земельної ділянки.

Як стверджується матеріалами справи, право приватної власності ОСОБА_10 на об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, готовність якого складає 61 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на час укладення нею Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16.11.2011 року (недійсність якого є предметом позовних вимог) стверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 31964294, виданим 08 листопада 2011 року Комунальним підприємством Львівської обласної ради „Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстраційним № 35095140, номер запису: 4362 в книзі 28 (т. 2, а.с. 31).

Державна реєстрація вище згаданого об'єкта незавершеного будівництва за ОСОБА_10 ніким не оспорювалася і на час укладення Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16.11.2011 року залишалася чинною, а відтак були відсутні правові підстави, які б перешкоджали укладенню цього Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва.

Позивачкою і її представником, як у позовній заяві, так і в суді апеляційної інстанції, також не було наведено конкретних правових підстав для визнання Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва недійсним.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16.11.2011 року також підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за її безпідставністю та необгрунтованістю.

Відповідно, також відлягає скасуванню оскаржуване рішення і в частині визнання за позивачкою ОСОБА_3 права власності на 1/2 ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови цього незавершеного будівництва.

Як вбачається зі змісту вище згаданих рішення Бориславського міського суду Львівської області від 11.03.2010 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 22.03.2011 року, ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні її позову до ОСОБА_5 про поділ незавершеного будівництва також і з тих підстав, що у відповідності до ч. 3 ст. 331 ЦК України об'єктом поділу могли бути лише будівельні матеріали з яких було споруджено це самочинне незавершене будівництво (т.1, а.с. 16-20).

В той же час, як встановлено судом та стверджується матеріалами справи, предметом Договору № 1 про купівлю-продаж будівельних матеріалів, з яких самочинно побудовано незавершене будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 14.04.2011 року, були саме ці будівельні матеріали, які є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідача ОСОБА_5 і позивачки ОСОБА_3 (т.1, а.с. 83-87), однак остання не давала своєї згоди на відчуження ОСОБА_5 цих будівельних матеріалів.

Відтак, суд першої інстанції правомірно визнав вище згаданий договір купівлі-продажу будівельних матеріалів недійсним, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п.п. 3 і 4, 314 ч.2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 і ОСОБА_8 та апеляційну скаргу ОСОБА_7 частково задовольнити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 07 жовтня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3:

- про визнання недійсним Договору дарування земельної ділянки від 26 січня 2011 року, розміром 0,06 га за адресою АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_10;

- про визнання недійсним Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_7, а саме - житлового будинку, готовність якого складає 61 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі та для побудови незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1;

- про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки розміром 0,06 га за адресою АДРЕСА_1,

- скасувати і в цих частинах ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні цих позовних вимог.

В решті рішення Бориславського міського суду Львівської області від 07 жовтня 2014 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: