ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2015 року м. Київ справа № 800/132/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддів при секретарі судового засідання за участю позивача представників Верховної Ради України Конституційного Суду України

Заяць В.С. - (суддя-доповідач) Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Руденко Н.В., ОСОБА_1, Кот О.В., Гребінника Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа Конституційний Суд України про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII, поновлення на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2014 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Верховної Ради України (з урахуванням уточнення позовних вимог) про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII (далі - Постанова № 775-VII) в частині дострокового припинення повноважень та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги, поновлення його на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року.

ОСОБА_1 обґрунтував позовні вимоги тим, що оспорювана постанова Верховної Ради України є незаконною, прийнята за відсутності підстав для звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді та з порушенням визначеної процедури звільнення.

Зазначив, що Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття відповідно до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України».

При цьому в судовому засіданні не заперечував можливості скасування внесених змін до Конституції України самою Верховною Радою України.

Процедура звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, яким передбачено, що якщо орган, який призначив суддю Конституційного Суду України, ставить питання про порушення цим суддею присяги, Конституційний Суд України проводить перевірку і за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики приймає рішення про наявність підстав для розгляду Верховною Радою України питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України або про відсутність таких підстав. Рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України приймається, якщо за нього проголосувало не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду України. Інформація про рішення Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України направляється на розгляд органу, який призначив суддю Конституційного Суду України, у триденний строк з дня прийняття рішення.

В порушення визначеної процедури Конституційний Суд України не проводив перевірку і рішення про наявність чи відсутність підстав для звільнення його з посади судді Конституційного Суду України Конституційним Судом України не приймалось.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив Вищий адміністративний України в задоволенні позову відмовити, так як Верховна Рада України, ухвалюючи постанову № 775-VII, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник третьої особи просив суд при увалені рішення врахувати, що на даний час вільних вакансій судді в Конституційному Суді України немає.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Частинами 1, 2 статті 148 Конституції України визначено, що Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 149 Конституції України на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, встановлені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності , визначені в частині 2 статті 127 цієї Конституції.

До повноважень Верховної Ради України належить призначення на посаду та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України (пункт 26 частини 1 статті 85 Конституції України).

Пунктом 5 частини 5 статті 126 Основного Закону України передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Аналогічна норма міститься в статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України», відповідно до якої повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі порушенням суддею присяги (пункт 5 частини 1). Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених пунктами 4, 5 приймається Верховною Радою України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України Постановою Верховної Ради України від 4 серпня 2006 року № 83-V. Відповідно до статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» ОСОБА_1 прийняв присягу судді Конституційного Суду України.

Постановою Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» № 775-VII від 24 лютого 2014 року достроково припинені повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді.

Підставою для прийняття такого рішення стало те (як зазначено в постанові Верховної Ради України), що Конституційний Суд України, приймаючи рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.

Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, притому що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.

Рішенням від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши 02 грудня 2014 року у відкритому судовому засіданні справу № 21-302а14 за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» в частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_2, зобов'язання Верховної Ради України утримуватися від вчинення певних дій, висловила правову позицію, відповідно до якої Конституція України не уповноважує Конституційний Суд України визнавати нечинність конституційної норми, незважаючи на те, в якій юридичній формі вона була закріплена.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 85 Конституції України саме до повноважень Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених Розділом XIII цієї Конституції.

Конституційний Суд України Рішенням № 20-рп/2010, у прийнятті якого брав участь ОСОБА_2, не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених Конституційним Судом України, а не Верховною Радою України як уповноваженим на це органом.

Очевидна невідповідність дій ОСОБА_2 при прийнятті рішення № 20-рп/2010 Конституції України, складеній ним присязі та наслідки цих дій давали Верховній Раді України підстави розцінити дії ОСОБА_2 як порушення присяги судді Конституційного Суду України та звільнити його з посади.

Дотримуючись правової позиції, висловленої Верховним Судом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Відповідно до статті 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Згідно зі статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України;

актів Президента України;

актів Кабінету Міністрів України;

правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Статтею 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР визначено, що завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Аналізуючи підстави, внаслідок яких Верховна Рада України прийшла до висновку про порушення позивачем присяги судді Конституційного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, зокрема, таке.

Статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР передбачено, що суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України.

Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».

Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Премєр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.

Таким чином, офіційне урочисте зобов'язання (присяга), яке дає суддя Конституційного Суду України з нагоди отримання ним особливо відповідальної компетенції, покладає на нього обов'язок неухильного дотримання зазначеного зобов'язання, наслідком порушення якого може бути звільнення судді з посади органом, який його призначив.

Ухвалюючи 30 вересня 2010 року рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення зазначив, що визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

В резолютивній частині рішення Конституційний Суд України вирішив покласти на органи державної влади обов'язок щодо невідкладного виконання зазначеного рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку «Про конституційну ситуацію в Україні», прийнятому на 85 пленарному засіданні (Венеція, 17-18 грудня 2010 року) зазначила, що в кінці 2007 року, 102 депутати звернулися до Конституційного Суду України (далі - КСУ) з поданням про визнання закону про внесення змін до Конституції України № 2222 неконституційним. Автори стверджували, що при ухваленні закону був порушений порядок його розгляду і прийняття, оскільки він був прийнятий в грудні 2004 року без отримання обов'язкового висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності зі статтями 157 і 158 Конституції (відповідно до вимог статті 159 Конституції). У своїй ухвалі від 5 лютого 2008 року Конституційний Суд України заявив, що, коли закон № 2222 набув чинності 1 січня 2006 року, його положення стали складовою частиною Конституції, а сам Закон втратив свою чинність. Таким чином, Суд відхилив це подання через його невідповідність вимогам до конституційного подання, передбаченим статтею 39 Закону про Конституційний суд.

У пункті 38 Венеціанська комісія висловила думку, що судова практика Конституційного суду повинна бути послідовною і основуватися на переконливих аргументах для того, щоб бути прийнятою народом. Зміни в судовій практиці мають бути обґрунтованими і аргументованими з тим, щоб не підірвати правову визначеність. Принцип правової визначеності, як один з ключових елементів верховенства права, також вимагає, щоб при оголошенні конституційних змін неконституційними час, що минув з моменту їх прийняття, брався до уваги. Більше того, коли рішення суду ґрунтується тільки на формальних або процедурних підставах, основний ефект від такого рішення також повинен бути взятий до уваги. Іншими словами, остаточне рішення має бути засноване на критерії пропорційності, відповідно до якого вимога дотримання конституційності повинна бути збалансованою відносно негативних наслідків скасування конституційних змін та прийшла до висновку (пункт 70), що відновлення за рішенням Конституційного Суду України варіанту Конституції 1996 року ставить питання про легітимність дій у минулому, оскільки інституції України працювали протягом кількох років на основі конституційних норм, пізніше визнаних неконституційними. Це також ставить питання легітимності щодо діючих державних інституцій, оскільки і президент і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними. Президент України, після цього рішення, має набагато більше повноважень, ніж могли передбачити виборці, коли він обирався. Діяльність основних державних органів у даний час базується на основі правил, змінених судом, а не на правилах, змінених Верховною Радою України як демократичним легітимним органом.

Верховна Рада України, ухвалюючи 24 лютого 2014 року постанову «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» № 775, прийшла до висновку про порушення суддями Конституційного Суду України, які приймали рішення № 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року, присяги судді так як вони порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України.

Аналізуючи висновки Верховної Ради України в частині щодо порушення присяги судді ОСОБА_1 при ухваленні рішень № 3-рп/2012 та № 2-рп/2013, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що зазначені рішення Конституційний Суд України прийняв у межах його виключної компетенції, встановленої статтею 150 Конституції України, що не впливає на вирішення справи по суті.

Щодо процедури звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що доводи позивача про те, що процедура звільнення судді Конституційного Суду України визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України є безпідставними, оскільки Регламент є внутрішнім документом Конституційного Суду України, що прийнятий цим судовим органом.

При цьому Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді.

Конституція України наділяє повноваженнями звільняти суддів за порушення присяги той орган, що їх обрав або призначив, що закріплено в статті 126 Конституції України, аналогічне положення міститься і в статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР.

Частиною 2 статті 84 Конституції України передбачено, що рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Статтею 91 Конституції України визначено, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, який затверджений Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі Регламент Верховної Ради України), передбачений порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб.

Відповідно до частин 1, 5 статті 47 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада України приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом.

Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються Верховною Радою шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Статтею 216 Регламенту Верховної Ради України передбачено, що Верховна Рада України звільняє з посад суддів Конституційного Суду України відповідно до пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України та статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР. Підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України організовує Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України.

Порядок звільнення з посад суддів Конституційного Суду України встановлено статтею 208 Регламенту Верховної Ради України, відповідно до частини 7 якої звільнення з посад таких осіб здійснюється відкритим голосуванням. За результатами голосування оформляється відповідна постанова Верховної Ради України.

Рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 було прийнято на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке відбулося 24 лютого 2014 року, більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порядок звільнення суддів Конституційного Суду України, встановлений Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР та Регламентом Верховної Ради України, що гарантує їх незалежність і недоторканність, порушений не був. Іншого порядку звільнення вказаних осіб законодавством України не передбачено.

Керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа Конституційний Суд України про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII, поновлення на посаді судді Конституційного Суду України з 24 лютого 2014 року відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді :