ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року

Справа № 915/1163/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Євсікова О.О.

суддів:

Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)

за участю представників:

від позивача:

Толстоухова Н.С. дов. від 22.09.2014р.

від відповідача:

Петровський Д.О. дов. від 15.12.2014 № 412

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

на рішення

Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2014р.

та на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р.

у справі

№ 915/1163/14 Господарського суду Миколаївської області

за позовом

Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Дельта-лоцман"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

про

стягнення 333807,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року ДП "Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "СП "Нібулон" про стягнення з відповідача 201974,46 грн. канального збору, 131131,03 грн. вартості наданих позивачем послуг з регулювання руху суден (далі - РРС), нарахованих за проходження належними відповідачу суднами Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу (БДЛК) і Херсонського морського каналу (ХМК) під час здійснення вантажних комерційних рейсів в період з 23.01.2014р. по 31.05.2014р., а також 3% річних у розмірі 1701,63 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2014р. (суддя Мавродієва М.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р. (головуючий суддя Разюк Г.П., судді Колоколов С.І., Шевченко В.В.), позов задоволено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 11, 530, 625 Цивільного кодексу України), статті 3 Господарського кодексу України, статті 115 Кодексу торговельного мореплавства України та статей 6, 22 Закону України "Про морські порти України", з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати канального збору та вартості наданих позивачем послуг з регулювання руху суден.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 11, 181, 182, 319, 322, 326, 331, 334, 901, 903 Цивільного кодексу України, статей 3, 174, 307 Господарського кодексу України, статей 2, 9, 39, 43, 45 Бюджетного кодексу України, статей 110, 111, 115 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 67 Водного кодексу України, статей 6, 22 Закону України "Про морські порти України", статей 4, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на недоведеності виникнення у держави чи ДП "Адміністрація морських портів України" права власності на Бузько-Дніпровсько-лиманський канал і Херсонський морський канал, як на гідротехнічні споруди, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності на них, та на обумовленій цим відсутності у позивача права на стягнення канального збору, а також на тому, що зарахування портових зборів (в тому числі канального збору), які є дохідною частиною бюджету, на розрахунковий рахунок господарюючого суб`єкта (позивача) є порушенням вимог бюджетного законодавства України. На думку заявника, вказані вище канали є природними внутрішніми водними шляхами загального користування, за плавання по яких не має справлятися платіж у вигляді канального збору, оскільки позивач не довів як обов'язковості замовлення та отримання послуг з користування БДЛК та ХМК і послуг з регулювання руху суден, так і неможливості плавання суден товариства без одержання цих послуг.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" у поданому відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін законні та обґрунтовані рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2014р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р. як такі, що узгоджуються з правовими висновками Вищого господарського суду України у аналогічних справах за участю тих же сторін.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши доводи присутніх представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в період з 23.01.2014р. по 31.05.2014р. належні ТОВ СП „НІБУЛОН" судна проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом та Херсонським морським каналом під час здійснення вантажних комерційних рейсів, у зв'язку з чим, відповідно до вимог чинного законодавства позивачем нараховані канальний збір та збір за надані цим суднам послуги служби регулювання руху суден послуги (СРРС). Факт проходження суднами відповідача каналами та надання відповідачу послуг підтверджується виписками та копіями з вахтового журналу, записами радіолокаційного контролю за рухом суден відповідача Автоматизованої інформаційної обчислювальної системи підтримки регулювання руху суден "Дельта-Навігатор", з яких видно курс руху суден, також виписками з радіопереговорів між СРРС та капітанами суден, квитанціями СРРС.

Для сплати канального збору та вартості наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки:

- за січень 2014 року: №МР-00253, №МР-00254, №МР-00256, №МР-00257, №МР-00258, №МР-00260, №МР-00261, №МР-00262 від 23.01.2014; №МР-00341, №МР-00351, №МР-00352, №МР-00353, №МР-00359, №МР-00360, №МР-00369, №МР-00351 від 31.01.2014;

- за лютий 2014 року: №МР-00375, №МР-00630, №МР-00637 від 26.02.2014; №МР-00639, №МР-00640, №МР-00645, №МР-00655, №МР-00656 від 27.02.2014; №МР-00665, №МР-00666, №МР-00669, №МР-00671, №МР-00674, №МР-00679 від 28.02.2014;

- за березень 2014 року: №МР-00966, №МР-00966, №МР-00967 від 25.03.2014; №МР-00973 від 26.03.2014; №МР-00982, №МР-00986, №МР-00986 від 27.03.2014; №МР-00988, №МР-00990, №МР-01015 від 30.03.2014; №МР-01076, №МР-01077, №МР-01078, №МР-01080, №МР-01083, №МР-01086, №МР-01088 від 31.03.2014;

- за квітень 2014 року: №МР-01235, №МР-01238, №МР-01240 від 11.04.2014; №МР-01292, №МР-01293, №МР-01294, №МР-01295, №МР-01297 від 16.04.2014; №МР-01410, №МР-01411, №МР-01412, №МР-01413, №МР-01414, №МР-01415, №МР-01416, №МР-01417, №МР-01418, №МР-01419 від 28.04.2014; №МР-01488, №МР-01493, №МР-01500, №МР-01501, №МР-01503, №МР-01504, №МР-01506, №МР-01510, №МР-01512 від 30.04.2014;

- за травень 2014 року: №МР-01515, №МР-01516, №МР-01517, №МР-01518, №МР-01519, №МР-01701, №МР-01724, №МР-01802, №МР-01815, №МР-01816, №МР-01817 від 28.05.2014; №МР-01831, №МР-01834 від 29.05.2014; №МР-01900, №МР-01901, №МР-01902, №МР-01903, №МР-01904 від 31.05.2014.

Однак, відповідач оплату за надані послуги не здійснив.

ДП "Адміністрація морських портів України" направило на адресу ТОВ СП „НІБУЛОН" претензії № 942 від 26.02.2014р., № 1429 від 21.03.2014р., № 2209 від 28.04.2014р., №3190 від 19.06.2014р., № 2684 від 21.05.2014р., які залишені відповідачем без відповіді, що слугувало підставою для звернення з даним позовом.

Згідно з приписами ч.ч.1,3,4 статті 22 Закону України "Про морські порти України" у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об'ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди. Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом. Канальний збір справляється на користь власника каналу.

Відповідно до вимог ч.3 статті 23 Закону України "Про морські порти України" державні стратегічні об'єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.

Процедура справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів встановлена Порядком справляння та розмірами ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013р. №316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.06.2013р. за №930/23462.

Відповідно до п.п.1.2,3.1 цього Порядку канальний збір за проходження суден каналом Дунай - Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре), Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом (далі - БДЛК), Херсонським морським каналом (далі - ХМК), Керч-Єнікальським каналом (далі - КЄК) справляється на користь власника каналу.

Із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин вбачається, що гідротехнічні споруди - Бузько-Дніпровсько-лиманський канал та Херсонський морський канал, належать державі, а їх балансоутримувачем є позивач, що підтверджується відповідним витягом з Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України. Водночас, з 13.06.2013р. канальний збір за проходження Бузько-Дніпровсько-лиманським та Херсонським морським каналами повинен сплачуватись позивачу, якому передані вказані гідротехнічні споруди згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. №163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морський портів України" та складеними на його виконання актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013р. і розподільчим балансом від 13.06.2013р.

Згідно з п.п.1,4,14 статті 1 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту); гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден; стратегічні об'єкти портової інфраструктури - об'єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.

Відповідно до вимог п.13 ч.1 статті 15 Закону України "Про морські порти України" Адміністрація морських портів України утворюється з метою справляння та цільового використання портових зборів.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.02.2013р. № 91 затверджено Порядок ведення Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, відповідно до п.п.2.2,2.4.1 якого внесенню до Реєстру підлягають відомості про власника (балансоутримувача) ГТС та/або експлуатуючу організацію, технічні характеристики та технічний стан ГТС. Відомості про власника (балансоутримувача) ГТС та/або експлуатуючу організацію вносяться на підставі копій документів, що підтверджують право власності/користування цими ГТС.

Згідно з даними Реєстру гідротехнічних споруд власником (балансоутримувачем) Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу та Херсонського морського каналу визначено: ДП "Адміністрація морських портів України" (філія Дельта-лоцман); акт приймання-передачі майна від 13.06.2013р.)

З врахуванням приписів статей 1, 15, 22, 23 Закону України "Про морські порти України" та п.п.2.2,2.4.1 Порядку ведення Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, судами попередніх інстанцій були обґрунтовано відхилені доводи позивача щодо недоведеності виникнення у держави в особі ДП "Адміністрація морських портів України" права власності на Бузько-Дніпровсько-лиманський канал і Херсонський морський канал, як на гідротехнічні споруди, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації права власності на них, та щодо обумовленої цим відсутності у позивача права на стягнення канального збору.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.3 статті 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з приписами ч.2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, в розумінні ч.3 статті 326 Цивільного кодексу України та п.1 статті 1, п.13 ч.1 статті 15, ч.3 статті 23 Закону України "Про морські порти України" ДП "Адміністрація морських портів України" є уповноваженим державою суб'єктом на управління Бузько-Дніпровсько-лиманським та Херсонським морським каналами, оскільки вказане державне підприємство забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, які закріплені за адміністрацією морських портів України на праві господарського відання, справляння та цільове використання портових зборів.

При цьому з матеріалів справи вбачається та відповідачем не спростовано законність набуття державою права власності на Бузько-Дніпровсько-лиманський та Херсонський морський канали як на гідрографічні споруди. Відтак, презюмується правомірність набуття ДП "Адміністрація морських портів України" права господарського відання на вказані споруди, та, як наслідок, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність у позивача передбаченого законом права на стягнення канального збору.

Колегія суддів вважає, що додатковим підтвердженням наявності у держави права власності на Бузько-Дніпровсько-лиманський та Херсонський морський канали є та обставина, що згідно імперативних приписів абзацу 16 пункту "г" ч.2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування включені до переліку об'єктів, що мають загальнодержавне значення, та не підлягають приватизації.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч.3 статті 136 Господарського кодексу України для захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

У зв'язку з наведеним, визнаються непереконливими доводи скаржника про необхідність додаткової державної реєстрації права власності на вищезгадані гідрографічні споруди в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, окрім Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України.

Водночас доводи заявника про те, що зарахування портових зборів (в тому числі канального збору), які є дохідною частиною бюджету, на розрахунковий рахунок господарського суб`єкта, є порушенням вимог Бюджетного кодексу України, судами правомірно відхилені як такі, що не відповідають вимогам Закону України "Про морські порти України" та наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013р. №6, яким затверджено Порядок обліку та використання коштів від портових зборів та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.2013р. за № 931/23463. Адже, Закон України "Про морські порти України", стаття 22 якого чітко визначає одержувачем канального збору його власника, а не державний орган доходів і зборів, є спеціальним законом, що підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин.

Касаційна інстанція також не приймає до уваги бездоказові посилання відповідача на те, що Бузько-Дніпровсько-лиманський та Херсонський морський канали є природними внутрішніми водними шляхами загального користування, за плавання по яких не має справлятися платіж у вигляді канального збору, оскільки відповідно до ч.2 статті 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розділом ІІ переліку внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджених постановою КМ України від 12.06.1996р. № 640, Бузько-Дніпровсько-лиманський та Херсонський морський канали відносяться до морських судноплавних шляхів на Бузько-Дніпровський лимані та р.Південний Буг.

Більше того, такі посилання скаржника суперечать його доводам про обов'язковість державної реєстрації права власності на вищезгадані гідрографічні споруди.

Приймаючи судові рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що портові збори є обов'язковими цільовими платежами, встановленими законодавством і обов'язок з їх оплати відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, статей 1, 3, 84 Кодексу торговельного мореплавства України виникає безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює діяльність з торгового мореплавства на підставі фактів проходження судном каналами. Як встановлено господарським судом Миколаївської області, судна відповідача при здійсненні ними перевезень до/від причалу ТОВ „СП „Нібулон" до Херсонських портів (терміналів) за будь-яких яких умов рухались каналом, тому позовні вимоги в частині стягнення 201974,46 грн. заборгованості з канального збору є такими, що доведені відповідними доказами та підлягають задоволенню.

При цьому суди попередніх інстанцій врахували п.п.3.1.18,3.1.19 Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морських каналах, згідно з якими на колінах цих каналів є ділянки, на яких зони забровкового плавання взагалі відсутні, окрім того, зони забровкового плавання на різних колінах каналу знаходяться то справа, то зліва. На ділянках каналу, де зони забровкового плавання відсутні, судна зобов'язані рухатись каналом.

Чинним законодавством справляння канального збору не ставиться в залежність від того, чи йшло судно каналом весь час, чи частково, чи пересікало його один або кілька разів, чим спростовується твердження скаржника про можливість справляння канального збору лише в разі постійного руху судна каналом.

Судами при розгляді справи достеменно встановлено той факт, що належні товариству судна (баржі, буксири), які проходили каналами, відносяться до суден групи "А", оскільки відповідачем здійснювалися перевезення зернових культур вантажними комерційними рейсами. При цьому суд першої інстанції послався на наявні в матеріалах справи коносаменти, в яких зазначено, що вантаж на відповідних баржах направляється з відповідних філій ТОВ СП «НІБУЛОН» на зовнішній рейд ДП "Миколаївський міський торговельний порт" для перевантаження, тобто для виконання вантажних операцій, що є підставою для віднесення цих суден до групи "А".

Натомість твердження скаржника про нездійснення його суднами "комерційних рейсів" є безпідставним та таким, що не відповідає положенням ч.ч.1,2 статті 3 Господарського кодексу України, за якими під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Отже відповідачем не доведено, що належні йому судна здійснювали технологічні переміщення водними шляхами зернових вантажів без мети досягнення економічних результатів та одержання прибутку.

Що стосується вартості послуг служби регулювання руху суден, то місцевий та апеляційний господарські суди під час прийняття судових рішень виходили з того, що такі послуги надаються передусім з метою забезпечення безпеки судноплавства на морі та на внутрішніх водних шляхах, тому їх оплата також є обов'язковою. Позивачем належними доказами в їх сукупності підтверджено факти проходження судами каналу та відповідно і користування послугами служби регулювання руху суден, а саме виписками та копіями з вахтових журналів, записами радіолокаційного контролю за рухом суден відповідача Автоматизованої інформаційної обчислювальної системи підтримки регулювання руху суден "Дельта-Навігатор", виписками з радіопереговорів між СРРС та капітанами суден, квитанціями СРРС, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 131131,03 грн. за отримані послуги служби регулювання руху суден за встановленими тарифами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє безпідставні твердження заявника про недоведеність як обов'язковості замовлення та отримання послуг з регулювання руху суден при проходженні відповідачем Бузько-Дніпровсько-лиманського та Херсонського морського каналів, так і неможливості плавання суден товариства без одержання цих послуг, з огляду на наступне.

Згідно вимог статті 115 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до приписів п.1 ч.3 статті 19 Закону України "Про морські порти України" виключно державними підприємствами, установами та організаціями надаються послуги з регулювання руху суден.

Пунктом 4.1 Положення про службу регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 28.05.2001р., передбачено, що служби регулювання руху суден (СРРС) створюються для надання послуг з регулювання руху суден, які перебувають у зоні дії СРРС, з метою забезпечення безпеки мореплавства, ефективності судноплавства, охорони людського життя на морі, запобігання забрудненню довкілля з суден.

Згідно з п.3.2 Порядку надання послуг з регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 291 від 08.05.2013р., для суден каботажного плавання та суден місцевого базування заявка на послуги з регулювання руху суден надається капітаном судна у зоні дії ЦРРС/ПРРС через засоби радіозв'язку. Вихід капітана судна на радіозв'язок з відповідним ЦРРС/ПРРС вважається поданням заявки на надання послуг з регулювання руху суден.

Таким чином, вказані дії капітана судна, які не потребують подання письмової заявки, є достатнім доказом того, що судно користується послугами СРРС, і, як наслідок, повинно їх сплачувати.

Крім того, зі змісту пунктів 2.3.1 та 3.2.7 Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 01.08.2007р. №655, вбачається, що вихід капітана судна на радіозв'язок з відповідним СРРС/ПРРС вважається поданням заявки на рух судна та також є підтвердженням того, що судно фактично користується послугами СРРС.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 21 Закону України "Про морські порти України" тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою КМ України від 03.06.2013р. № 405 регулювання руху суден включено до переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню.

Разом з тим, колегія суддів враховує ту обставину, що в період з 23.01.2014р. по 31.05.2014р., за який позивачем нарахована та заявлена до стягнення з відповідача заборгованість за надані позивачем послуги з регулювання руху суден, діяли Тарифи на послуги з регулювання руху суден, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №966 від 03.12.2013р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.12.2013р. за №2139/24671 та набрав чинності з 08.01.2014р., чим спростовується твердження скаржника про необхідність визначення сторонами порядку справляння та розміру збору за послуги служби регулювання руху суден виключно на договірних засадах.

Згідно з ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Касаційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволенню вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1701,63 грн., що нараховані на суму заборгованості по канальному збору та послуг з регулювання руху суден відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення канального збору та збору за регулювання руху суден, нарахованого за період, що настав після набрання чинності Законом України "Про морські порти України", а саме після 13.06.2013р. (постанови ВГСУ від 30.07.2014 у справі №923/47/14, від 31.07.2014 у справі №915/47/14, від 09.10.2014 у справі №923/496/14, від 24.11.2014 у справі №915/701/14).

Однак колегія суддів вважає недоречними посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на постанови ВГСУ у інших справах, предметом позову в яких було стягнення канального збору та збору за регулювання руху суден, нарахованого за період, що передував набранню чинності Законом України "Про морські порти України".

Відповідно до статті 111^{7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.}

^{Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

^{Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.}

^{При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.}

^{Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" залишити без задоволення.

Рішення Господарського Миколаївської області від 22.09.2014р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р. у справі № 915/1163/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді : О.А. Кролевець

О .В. Попікова