open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2015 р. Справа № 914/3962/14

За позовною заявою: Виконуючого обов»язки прокурора Франківського району м.Львова, м.Львів, в інтересах держави в особі Львівської міської ради, в особі

позивача: Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівавтокомплектація», м.Львів

про: стягнення заборгованості за постачання теплової енергії в розмірі 234 999,60 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю представників :

від прокуратури : Клак Ю.Г.- прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури м.Львова;

від позивача: Собечко Г.І. - представник ( довіреність від 14.08.2014 р.);

від відповідача: Винниченко М.П. - представник (довіреність №149 від 01.12.2014р.);

Судом роз»яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 811 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу, заяв про відвід судді до суду не поступало.

Суть спору: Позов заявлено виконуючим обов»язки прокурора Франківського району м.Львова в інтересах держави в особі: Львівської міської ради, в особі позивача: Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 234 999,60 грн., з якої : основний борг -202676,37 грн., 3981,09 грн. - пеня, 2997,81 грн. -3% річних, 25344,33 грн. - інфляційні нарахування.

Ухвалою суду від 10.11.2014 р. порушено провадження у справі і прийнято позовну заяву до розгляду; судове засідання призначено на 26.11.2014р.; вимоги до прокурора та сторін по підготовці справи до розгляду у судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

Ухвала про порушення провадження у справі отримана прокуратурою - 13.11.2014 р., що підтверджується повідомленням №79014 0930382 2 про вручення рекомендованої поштової кореспонденції, ЛМКП «Львівтеплоенерго» - 13.11.2014р. (повідомлення про вручення №79014 0930381 4), ТзОВ «Львівавтокомплектація» - 17.11.2014р. (повідомлення №79014 0930380 6 про вручення рекомендованої поштової кореспонденції).

В судове засідання 26.11.2014 року відповідач явку повноважного представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву та документів на виконання вимог ухвали від 10.11.2014 року до суду не подав. Із клопотаннями, заявами відповідач до суду не звертався.

Ухвалою від 26.11.2014 року розгляд справи відкладався на 08.12.2014 року.

01.12.2014р. за вх.№91994/14 в суді зареєстровано клопотання представника позивача про долучення до справи документів.

З підстав, наведених в ухвалі суду від 08.12.2014 року розгляд справи відкладався на 15.12.2014 року на 15 год.30 хв.

Ухвала від 08.12.2014 р. отримана відповідачем 15.12.2014 р., що підтверджується наявним у справі повідомленням №79014 0942509 0 про вручення рекомендованої поштової кореспонденції.

За вх.№54318/14 в суді 15.12.2014 року зареєстровано подане представником позивача клопотання про долучення до матеріалів справи Акту від 25.11.2013 року про включення системи теплопостачання до об»єктів відповідача в опалювальному сезоні 2013/2014 рр.

15.12.2014р. за вх.№54319/4 зареєстровано подане представником позивача клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв»язку із відсутністю предмета спору. До клопотання долучено незасвідчені копії: повідомлення №2/103 від 27.08.2014 р. про відступлення права вимоги; заяви №81 від 29.08.2014 р.; договору від 27.08.2014 р. про відступлення права вимоги; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №871 від 21.11.2014р.; договору від 11.12.2014 р. про переведення боргу; протоколу від 11.12.2014 р. про залік однорідних зустрічних вимог; довіреності №149 від 01.12.2014р. на представника «Львівавтокомплектація» .

15.12.2014р. за вх.№54354/14 в суді зареєстровано подану прокурором заяву про долучення до матеріалів справи Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з відомостями, які містить ЄДР, про позивача та про відповідача станом на 09.12.2014 р.

В судове засідання 15.12.2014 року відповідач явку представника не забезпечив, вимог суду згідно ухвал по справі не виконав. Із клопотаннями, заявами відповідач до суду не звертався.

Ухвалою від 15.12.2014 року, розгляд справи відкладався на 15.12.2014 року.

23.12.2014р. за вх.№55789/14 в суді зареєстровано Додаткові пояснення по справі, подані представником позивача.

23.12.2014 р. за вх.№55734/14 в суді зареєстровано лист від представника позивача, у якому надано інформацію про відсутність в провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає судових рішень цих органів.

23.12.2014р. за вх.№55736/14 в суді зареєстровано подану представником позивача Заяву про долучення до матеріалів справи документів : підтвердження обсягів постачання відповідачу теплової енергії; копії рахунків, виставлених відповідачу до оплати; докази направлення відповідачу рахунків; розрахунок заборгованості по ТзОВ «Львівавтокомплектація».

23.12.2014 року за вх.№6110/14 зареєстровано подане прокурором в порядку ст.22 ГПК України клопотання про зміну предмету позову та про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за спожиту теплову енергію в сумі 202 676,37 грн. (за період з 01.12.2013 р. по 31.08.2014р.), а також пені - 3981,09 грн., 3% річних -2997,81 грн., інфляційних нарахувань -25344,33 грн., у зв»язку з уточненням розрахунку суми та періоду заборгованості, яке прийнято судом та приєднано до матеріалів справи.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відповідно до п.3.11 вказаної Постанови пленуму ВГСУ, ГПК, зокрема стаття 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення», або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог тощо. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінити її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об»єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

В судове засідання 23.12.2014 року прибули прокурор та представники сторін.

Відповідач відзиву на позовну заяву та витребуваних документів не подав.; причини, які обумовили невиконання вимог суду згідно ухвал у справі в період з 10.11.2014 р. ( дати порушення провадження у справіі ) і станом на 23.12.2014 р. суду не повідомив, поважність причин не обґрунтував та не довів. Однак, в усній формі представник відповідача в судовому засіданні ствердив про наявність підстав для припинення провадження у справі, у зв»язку із відсутністю предмету спору з мотивів, які наводив позивач у поданому 15.12.2014 р. (вх.№543/12) клопотанні.

В судовому засіданні Прокурор підтримав клопотання ( вх.№6110/14 від 23.12.2014р.) , просить врахувати його при розгляді справи.

Із клопотанням в судовому засіданні ознайомлений представник відповідача (ТОВ «Львівавтокомплектація» Винниченко М.П. ( що засвідчив письмовим записом на клопотанні Прокурора), клопотання підримав представник позивача, ЛМКП «Львівтеплоенерго», про що на клопотанні прокурора представником вчинено відповідний запис.

Враховуючи, що представниками сторін не надано суду повної, обґрунтованої відповіді на запитання, які виникали в ході судового засідання по обставинах справи, беручи до уваги, що відповідачем не виконано вимоги суду згідно ухвал від 10.11.2014р., від 26.11.2014р, від 08.12.2014р. і не подано обґрунтованого відзиву на позовну заяву, не подано суду в оригіналах для огляду документів, на які обидві сторони посилались клопочучи про припинення провадження у справі та стверджуючи про відсутність спору між сторонами (крім того, представником позивача не надано для огляду оригіналів договору постачання теплової енергії на підставі якого заявлено прокурором позов та додатків до цього договору), суд вбачав за доцільне та необхідне задоволити клопотання прокурора (клопотання поступило 23.12.2014р. вх.№6111/14): продовжити строки розгляду справи та відкласти розгляд справи, з метою надання можливості учасникам судового процесу скористатись наданими їм процесуальними правами, обґрунтувати позицію кожного учасника судового процесу стосовно заявлених у справі вимог та підтвердити належними доказами.

Відтак, ухвалою від 23.12.2014 року суд продовжив строк розгляду справи на 15-ть днів з 12.01.2015р. та відклав розгляд справи на 22.01.2015 року. У подальшому, ухвалою від 22.01.2015р.у справі суд виправив допущену описку в п.1 ухвали від 23.12.2014 року та виклав п.1 цієї ухвали в наступній редакції: «продовжити строки розгляду справи на 15 днів з 08.01.2015р.».

На виконання вимог суду згідно ухвали від 23.12.2014 року представником позивача подано до суду 21.01.2015 року заяву про долучення до матеріалів справи документів, які перелічені у заяві (заява зареєстрована в суді за вх.№2243/15). У переліку долучених документів, зокрема: лист позивача із поясненнями стосовно розрахунку; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2013-2014рр.; копії актів про відключення відповідача від постачання гарячої води від 30.03.2012р. та від 23.11.2012р.; пояснення щодо надання оригіналів документів (які в незасвідчених копіях долучені до заяви представника позивача про припинення провадження у справі); розрахунки заборгованості по договорах; акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем станом на 20 січня 2015 року; копія листа №39-3613 від 30.10.2014 р., які разом із заявою долучено та приєднано до матеріалів справи.

21.01.2015 року за вх.№2241/15 в суді зареєстровано заяву представника позивача у якій, у зв»язку з виявленням нових обставин у справі просить суд відкликати клопотання, подане 15.12.2014 р. про припинення провадження у справі.

21.01.2015 р. за вх. №248/15 в суді зареєстровано заяву представника позивача про зменшення позовних вимог. У заяві, посилаючись на погашення відповідачем суми основного боргу, представник позивача просить суд зменшити позовні вимоги та стягнути з ТзОВ «Львівавтокомплектація» 3981,99 грн. пені, 2997,81 грн. - 3 % річних та 25344,33 грн. інфляційних нарахувань (разом - 32 324,13 грн).

За вх.№2458/15 в суді зареєстровано 22.01.2015 року відзив за вих.№164 від 20.01.2015 року на позовну заяву, поданий представником ТзОВ «Львівавтокомплектація», у якому стверджується, що на час звернення із позовною заявою і справді була наявна заборгованість за спожиту теплову енергію, даний факт визнається ТзОВ «Львівавтокомплектація». Підтверджується, що заборгованість виникла на підставі договору №4217/ф про постачання теплової енергії в гарячій воді від 02.11.2007 року і на момент звернення з позовною заявою складала суму в розмірі 202 676,37 грн. Стверджується, що загальна сума, яка підлягала до стягнення (із врахуванням пені, 3% річних та інфляційних нарахувань) становила 234 999,60 грн. та про те, що станом на даний час заборгованість в сумі 202 676,37 грн. за договором №4217/ф про постачання теплової енергії в гарячій воді від 02.11.2007р. погашена, що підтверджується протоколом заліку зустрічних однорідних вимог від 11.12.2014р., на підставі договору про відступлення права вимоги від 27.08.2014р., договору про переведення боргу від 11.12.2014р., а також, що даний факт підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Крім того, у поданому відзиві представник відповідача повідомляє, що ним визнаються заявлені вимоги в частині 3% річних в розмірі 2997,81 грн., інфляційних у розмірі 25344,33 грн., пені в розмірі 3981,09 грн., а також про те, що сторони дійшли згоди і уклали мирову угоду з графіком погашення заборгованості яка визнається відповідачем. Просить суд затвердити дану мирову угоду та припинити провадження у справі.

До відзиву представником відповідача долучено: оригінал акту звірки взаємних розрахунків за теплову енергію від 20.01.2015р. між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ТОВ «Львівавтокомплектація» за договором №4217Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді від 02.11.2007р. по справі господарського суду №914/3962/14, відповідно до даних у якому: основний борг - 0 грн.; пеня - 3981,99 грн.; 3% річних -2997,81 грн. ; інфляційні нарахування -25355,33 грн.

Крім того, до відзиву долучено Пояснення відповідача за вих.№159 від 19.01.2015 р., у якому повідомляє суд, що оригінали документів, отриманих від первісного кредитора за договором про відступлення права вимоги від 27.08.2014 р., не були передані відповідачу (ТОВ «Львівавтокомплектація»), оскільки вони були передані за іншим договором про відступлення права вимоги, де відступалося право вимоги на значно більшу суму. Однак, враховуючи, що обставини , які підтверджуються відповідними документами вже встановлені в рамках іншого судового провадження, це підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області по справі №5015/4335/11 від 27.10.2011 року, відповідач стверджує, що має місце преюдиція, а отже дані докази не підлягають дослідженню судом у даній справі.

Крім того, у відзиві відповідач інформує суд, що йому відомо про факт виконання первісним кредитором п.2.2 договору від 29.08.2014р., проте документів, які підтверджують даний факт відповідач не може надати. (причини , їх поважність не вказано і не обгрунтовано).

До відзиву долучено незасвідчені копії: повідомлення № вих.2/103 від 27.08.2014 р. про відступлення права вимоги; заяви № вих.№81 від 29.08.2014 р.; договору про відступлення права вимоги від 27.08.2014 р.; мирову угоду від 15.01.2015 року між відповідачем і позивачем у даній справі для затвердження судом (мирова угода підписана представником позивача Собечко Г.І. та директором ТОВ «Львівавтокомплектація» Ковальовим О.О., завірена гербовою печаткою товариства).

22.01.2015 року за вх.№ 2510/15 в суді зареєстровано подану представником позивача заяву, у якій просить суд розглянути справу по суті та стягнути з відповідача заборгованість за постачання теплової енергії у розмірі 234 999,60 грн. у тому числі : 202 676,37 грн. основного боргу, 3981,09 грн. пені, 2997,81 грн. 3% річних, 25344,33 грн. інфляційних втрат.

В судове засідання 22.01.2015 року з»явився прокурор, який позовні вимоги (із врахуванням заяви яка подана до суду 23.12.2014 р. і зареєстрована за вх.№6110/14) підтримав, просить задоволити у повному обсязі.

Представник позивача позовні вимоги прокурора підтримав, просить позов задоволити у повному обсязі із врахуванням поданої заяви (вх.№2510/15 від 22.01.2015р.).

В судовому засіданні представник позивача підтвердив (відображено у протоколі судового засідання), що у поданій до суду заяві від 21.01.2015 р. (вх.№3341/15) волевиявленням позивача є відмова від розгляду по суті поданого 15.12.2014 р. (вх.№54319/14) клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, підтвердженням чого і є подана 22.01.2015р. заява представника позивача (вх.№2510/15) про розгляд справи по суті і стягнення з відповідача на користь позивача заявленої прокурором до стягнення заборгованості в сумі 234 999,60 грн.

З підстав, наведених у відзиві, представник відповідача в судовому засіданні просить затвердити мирову угоду, яка долучена ним до відзиву. Стверджує, що основний борг в сумі 202 676,37 грн. за договором постачання теплової енергії в гарячій воді №4217/ф від 02.11.2007р. погашений, що підтверджується протоколом заліку зустрічних однорідних вимог від 11.12.2014р, на підставі договору про відступлення права вимоги від 27.08.2014 року, договору про переведення боргу від 11.12.2014 року, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків. Заявлені у позові вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 2997,81 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 25344,33 грн. і пені в розмірі 3981,09 грн. визнаються відповідачем, що підтвердив представник останнього в судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з»ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Для повного та всебічного з»ясування обставин у справі і розгляду клопотання відповідача про затвердження мирової угоди, об»єктивної оцінки доводів відповідача про погашення основного боргу в сумі 202 676,37 грн. за наведених у відзиві обставин, в процесі розгляду даної справи було витребувано з архіву господарського суду Львівської області судову справу №5015/4335/11 для ознайомлення із наявними у цій справі документами. (Виготовлені судом копії із документів у справі №5015/4335/1 долучаються до матеріалів даної справи).

Враховуючи строки розгляду даної справи, правових підстав та можливості для відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Справа розглядається по суті за заявленими прокурором вимогами (із врахуванням заяви прокурора від 23.12.2014 р. ( вх.№6110/14).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, повно та об»єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

02 листопада 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (Споживач) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (Енергопостачальна організація) укладено Договір №4217/Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до якого Енергопостачальна організація бере на себе зобов»язання постачати Споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах згідно з додатком №1 до цього договору на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади., а Споживач зобов»язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. ( надалі - Договір).

У Додатку №1 до Договору сторонами погоджено обсяги постачання теплової енергії. Енергопостачальна організація постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до об»єктів Споживача (які перелічені під порядковими номерами « 1-10» в графі Додатку №1 «назва об»єкта» з максимальним тепловим навантаженням 1,14800 Гкал/годину.

Додатком №2 до Договору №4217/Ф від 02.11.2007 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді є погоджена Споживачем і Енергопостачальною організацією Схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між ними.

За умовами п.п.6.1,6.2 Договору розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п.6.3 Договору Споживач до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує Енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді якщо тариф на теплову енергію є одно ставковим.

Споживач до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує Енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження, яка визначається як Ѕ величини річної плати за приєднане теплове навантаження якщо тариф на теплову енергію є двоставковим.

За умовами п.п.7.2.3 п.7.2 Договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію Споживач сплачує Енергопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п.п. 10.1.,10.4. Договору термін його дії встановлено до 01.10.2008 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно п.3.1.3 Договору Споживач має право на підключення субабонентів до своїх мереж після отримання письмового дозволу від Енергопостачальної організації.

З матеріалів у справі вбачається, що 17.01.2013 року між Споживачем та Енергопостачальною організацією було укладено Додаткову угоду до договору №4217/Ф від 02.11.2007 року про постачання теплової енергії в гарячій воді. Додаткова угода укладена про наступне : «У зв»язку з проведеним уточненням обсягів споживання теплової енергії сторони погоджуються додатки №1,2 до договору №4217/Ф від 02.11.2007р. про постачання теплової енергії в гарячій воді викласти в редакції, вказаній в додатках №1,2, які є невід»ємною частиною даної додаткової угоди і вважати зобов»язання, які випливають з даної угоди, чинними з 01 грудня 2013р.».

У Додатку №1 до Додаткової угоди від 17.01.2013р. сторонами погоджено обсяги постачання теплової енергії. Енергопостачальна організація постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до об»єктів Спооживача (перелічених під порядковими номерами « 1-3» в графі Додатку №1 «назва об»єкта» максимальним тепловим навантаженням 0,825860 Гкал/годину.

Додатком №2 до Додаткової угоди від 17.01.2013р.є погоджена Споживачем і Енергопостачальною організацією Схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між ними.

Як встановлено судом у судовому засіданні 22.01.15. при огляді оригіналів документів, наданих позивачем, 31.03.2014 року між Споживачем та Енергопостачальною організацією було укладено Додаткову угоду до договору №4217/Ф від 02.11.2007 року про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Додаткова угода укладена про наступне: «У зв»язку з проведеним уточненням обсягів споживання теплової енергії сторони погоджуються додатки №1,2 до договору №4217/Ф від 02.11.2007р. про постачання теплової енергії в гарячій воді викласти в редакції, вказаній в додатках №1,2, які є невід»ємною частиною даної додаткової угоди і вважати зобов»язання, які випливають з даної угоди, чинними з 01 листопада 2013 року по 31 листопада 2013 р.».

У Додатку №1 до Додаткової угоди від 31.03.2014р. сторонами погоджено обсяги постачання теплової енергії. Енергопостачальна організація постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до об»єктів Споживача (перелічених під порядковими номерами «1-4» в графі Додатку №1 «назва об»єкта» максимальним тепловим навантаженням 0,829000 Гкал/годину.

Додатком №2 до Додаткової угоди від 31.03.2014.є погоджена Споживачем і Енергопостачальною організацією Схема розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між ними.

Заявлені вимоги Прокурор обґрунтовує тим, що договірні зобов»язання щодо оплати вартості теплової енергії відповідач належно не виконав і за період з 01.12.2013 р. по 31.08.2013 р. допустив заборгованість перед позивачем в розмірі 202 676,37 грн.

Окрім того, за порушення строків виконання зобов'язання щодо оплати вартості теплової енергії на підставі п.п. 7.2.3. п.7.2 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу та заявлено до стягнення 3981,09 грн. пені за період 26.04.2014р. по 30.09.2014р.; 3% річних в сумі 2 997,81 грн. за період з 26.01.2014р. по 30.09.2014р., 25 344,33 грн. інфляційних нарахувань за період з 26.01.2014р. по 30.09.2014р. (розрахунки долучені до матеріалів справи).

Як вбачається із розрахунку, основний борг в сумі 202 676,37 грн. нарахований за період з грудня 2013 року по серпень включно 2014 року. В розрахунок основного боргу включено вартість фактично спожитої у вказаному періоді теплової енергії (139209,31 грн.), вартість приєднаного теплового навантаження (82841,49 грн.), що в сукупності складає суму 222 050,80 грн., яка відображена у графі розрахунку «всього нараховано,грн.». У спірному періоді оплачено відповідачем 19374,43 грн., відтак сума основного боргу склала 202676,37 грн. (222050,80 грн. -19374,43 грн.). На підставі даних, відображених у розрахунку, судом встановлено, що за період з червня по серпень місяць 2014 року включно споживання теплової енергії відсутнє, однак плата за спожиту теплову енергію нараховувалася і включена у нараховану суму 222050,80 грн. з якої за мінусом платежів на суму 19374,43 грн. і вираховано суму основного боргу 202 676,37 грн.

Зазначене підтверджено у письмових поясненнях позивача, долучених до заяви (вх.№2243/15 від 21.01.15р), та підтверджено представником позивача у судовому засіданні.

Відповідач не висловив зауважень чи заперечень проти даних, які відображені у розрахунку заборгованості на суму 202 676,37 грн., однак стверджує, що станом на даний час заборгованість в сумі 202 676,37 грн. погашена.

Щодо розрахунків інфляційних втрат, 3% річних та пені відповідач теж не висловив зауважень, визнав позовні вимоги прокурора про стягнення 3% річних в розмірі 2997,81 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 25344,33 грн., пені в розмірі 3981,09 грн. і просить затвердити мирову угоду стосовно погашення заборгованості по нарахованих інфляційних, 3% річних та пені.

Відповідач визнає, що станом на момент подання позову до суду загальна сума заборгованості, що підлягала до стягнення з відповідача становила 234 999,60 грн.

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 №3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ст.121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов»язок представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» , підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Відповідно до п.п.3,4,5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб»єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов»язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб»єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Оскільки ЛМКП «Львівтеплоенерго» створене Львівською міською радою та підпорядковане управлінню інженерного господарства Львівської міської ради, яке є представником власника - територіальної громади міста Львова і є органом, до сфери управління якого входить підприємство, невиконання відповідачем своїх зобов»язань за договором завдає істотної шкоди інтересам держави, а саме в особі органу місцевого самоврядування - Львівської міської ради.

Відповідно до ст.18 ГПК прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

У статті 29 ГПК визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов»язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов»язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов»язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі коли обидва згадані учасники судового процесу -прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження у справі згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК. (Таку позицію займає і Вищий господарський суд України у Постанові пленуму від 22.03.2012 р. №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»).

В даному випадку позиція прокурора і позивача стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті; позивач у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 234 999,60 грн. заборгованості, про що подано до суду 22.01.15 р. відповідну заяву (вх.№2510/15), тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задоволити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві із врахуванням заяви прокурора від 23.12.2014 р. (вх.№6110/14).

За таких обставин, а також враховуючи, що позов у даній справі заявлено прокурором, який несе обов»язки і користується правами сторони (у тому числі правами, передбаченими у частині четвертій статті 22 ГПК), подана позивачем заява від 21.01.15 р. (вх.№248/15) про зменшення позовних вимог судом до розгляду не приймається, а ціна позову не змінюється і відповідає ціні, вказаній прокурором у позовній заяві.

Враховуючи подану позивачем 22.01.15 р. (вх.№2510/15) заяву про розгляд справи по суті та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 234 999,60 грн., а також подану позивачем днем раніше ( 21.01.2015р. вх.№2241/15) заяву про відмову від клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України (таке волевиявлення позивача його представник підтвердив в судовому засіданні 22.01.15р.), а також зважаючи , що до розгляду справи по суті суд перейшов у судовому засіданні 22.01.2015 року, суд приймає відмову позивача від клопотання (вх.№54319/14 від 15.12.14р), і приєднавши його до матеріалів справи, розглядає спір по суті.

Щодо клопотання відповідача, заявленого у відзиві про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі, то суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи із наступного.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв»язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов»язує неможливість судового розгляду справи.

Частина перша статті 80 ГПК визначає підстави припинення провадження у справі. Господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема у випадку, коли після порушення провадження у справі буде встановлено, що сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Згідно ч.1 ст.78 ГПК, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Досліджуючи умови мирової угоди, суд виходить з норм ст.13 ЦК, яка визначає межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов»язана утримуватимся від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства;не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Господарський суд також відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо: мирова угода не відповідає загальним вимогам норм матеріального права щодо змісту угод; мирова угода містить умови, які виходять за межі предмета спору; мирова угода не містить відомостей про умови, розмір і строки виконання зобов»язань сторін; мирова угода стосується осіб, які не є сторонами спору.

Відповідно до п. 3.19. Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ( в чинній редакції), вказується, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК).

Мирова угода може бути укладена і стосовно певної частини позовних вимог.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

Суддя має роз»яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи, зазначивши про це в ухвалі.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

За результатами розгляді питання про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу. Ухвала, крім загальних відомостей, визначених ст.86 ГПК, повинна містити відомості про: затвердження мирової угоди; те, що мирова угода не суперечить закону і не порушує прав й законних інтересів інших осіб.

Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

За змістом наведеної норми, перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов»язком суду, тобто суд зобов»язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін.

Якщо суд установить, що реалізація права позивача на відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог, права відповідача на визнання позову призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов»язаний відмовити в реалізації цих прав і розглянути справу по суті.

У п.2 абз.1 мирової угоди від 15 січня 2015 року вказано: «Інша частина зобов»язань,а саме, частина зобов»язань в сумі 202 676 гривень 37 копійок (основний борг), погашена на підставі заліку однорідних зустрічних вимог, проведення заліку однорідних зустрічних вимог підтверджується протоколом про залік однорідних зустрічних вимог. Залік однорідних зустрічних вимог був проведений відповідно до договору про переведення боргу від 11 грудня 2014 року та договору про відступлення права вимоги від 27 серпня 2014 року».

У поясненнях вих.№159 від 19 січня 2015 року, які долучені до відзиву, відповідач повідомив суд, що оригінали документів за договором від 27.08.2014 року про відступлення права вимоги не були відповідачу передані, оскільки вони були передані за іншим договором про відступлення права вимоги, де відступалось право вимоги на значно більшу суму.

Про відсутність у позивача оригіналів документів, які ним в незасвідчених копіях подавались до клопотання вх.№54319/14 від 15.12.14р про припинення провадження у справі, підтвердив позивач у поясненнях, долучених до заяви, яка поступила до суду 21.01.2015 року (вх.№2243/15).

У п.2.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 р. №18 « Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ( в чинній редакції ) вказано, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

Правила нотаріального засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Окрім того, судом враховуються і такі, встановлені обставини.

За Договором про відступлення права вимоги від 27 серпня 2014 року сторонами є ТзОВ «Львівські автобусні заводи», що зареєстроване за адресою: 03124, м.Київ, вул.Бульвар Івана Лепсе, буд.6, код ЄДРПОУ (за текстом - Первісний кредитор) та ТзОВ «Львівавтокомплектація, що зареєстроване за адресою: 79026, м.Львів, вул.Стрийська,45, код ЄДРПОУ:33982081 ( за текстом - Новий кредитор).

Відповідно до п.1.1 за умовами даного Договору Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, в тому числі права вимоги виконавця обов»язків щодо повернення частини суми боргу, яка складає 450 000,00 грн. належного Первісному кредитору на підставі договору про закупівлю товарів, робіт та послуг №18/11 від 18.11.2009 року (по тексту - Основний договір), укладений між Первісним кредитором та Львівським комунальним підприємством №1, зареєстрованим за адресою: м.Львів, вул.Грунтова,1 б, код ЄДРПОУ 23884071, (по тексту -Боржник).

Як вбачається з п.4.1. , цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов»язань за цим договором.

Згідно умов цього Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов»язаннях, що виникли з Основного Договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (п.1.2). За цим Договором Новий кредитор набуває право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника повернути грошові кошти в порядку та на умовах, визначених Основним договором, укладеним між Первісним кредитором та Боржником в частині відступлення права вимоги (п.1.5). Відповідно до п.1.6 з моменту вступу в силу цього Договору в Нового кредитора виникає право вимоги до Боржника в сумі 450 000 ,00 грн.

Відповідно до п.1.7 Право вимоги засновано на: а) договорі про закупівлю товарів, робіт та послуг №18/11 від 18.11.2009 року; б) видатковій накладній №3А-0000045 від 18.11.2009 р.; в) акті приймання-передачі від 27.11.2009 р.; г) рішенні Господарського суду Львівської області по справі №5015/4335/11 від 27.10.2011 року.

За умовами в п.1.8, копії документів вказаних в п.1.7 цього Договору передаються Первісним кредитором Новому кредитору в момент підписання цього Договору, про що складається відповідний акт прийому-передачі документів, який підписується Сторонами і є невід»ємною частиною даного Договору.

Як зазначено у п.1.9,-за цим Договором Новий кредитор одержує беззаперечне та беззастережне право вимагати від Боржника належного та своєчасного виконання зобов»язань за Основним договором в частині відступлення права вимоги. Відповідно до п.1.10, до Нового кредитора переходять всі права, які забезпечують зобов»язання Боржника.

Відповідно до п.1.11 Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданого за цим Договором права вимоги, але не несе відповідальності за невиконання цієї вимоги Боржником., а відповідно до п.2.1 - Первісний кредитор зобов»язаний забезпечити Нового кредитора повною, правдивою інформацією, яка має відношення до права вимоги, що передається, а також передати в оригіналах, або належно засвідчених копіях первинні документи, які її підтверджують.

Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов»язанні повинен передати новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для її здійснення.

Слід зазначити, що ЦК України не пов»язує передачу документів, які засвідчують права, що передаються, з правовими наслідками у вигляді переходу прав первісного кредитора. Така передача лише підтверджує сам факт переходу прав від первісного до нового кредитора. У тому разі, коли заміна кредитора відбувається на підставі договору, порядок і строки передання документації, зазначеної в ч.1 ст.517 ЦК, визначаються за домовленістю сторін а у тих випадках, коли домовленістю сторін договору не було встановлено порядок і строки передання документації чи заміна кредитора відбувається на підставі закону, слід керуватися приписами ст.530 ЦК.

У п.1.8 договору від 27.08.2014 року не вказані строки передачі документів, перелічених у п.1.7 договору, новому кредитору, а лише те, що такий факт має підтверджуватись актом прийому-передачі документів, який є невід»ємною частиною договору.

Доказів того, що Первісним кредитором виконано зобов»язання згідно п.п.1.8 і 2.1 Договору від 27.08.2014 року (тобто, акту прийому-передачі документів) суду теж не подано до справи (зокрема відповідачем який за договором від 27.08.20124 р. виступає в статусі Нового кредитора), хоча такі документи суд витребовував в ухвалах по справі.

Судом оглянуто матеріали судової справи №5015/4335/11, на рішення від 27.10.2011 року у якій є посилання в п.п.»г» п.1.7 Договору від 27.08.2014 року та встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2011 року у справі №5015/4335/11 було повністю задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 та стягнуто з останнього на користь позивача 5 988 884,93 грн. заборгованості, з якої : 4 600 000,00 грн. основний борг, 460 693,15 грн. пеня, 3% річних в сумі 210 591,78 грн., 717 600,00 грн. інфляційні втрати, а також - 25 500,00 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Підставою заявлених у справі №5015/4335/11 був Договір про закупівлю товарів, робіт і послуг №18/11 від 18.11.2009 року за умовами якого продавець взяв на себе зобов»язання здійснити поставку та передати у власність покупця автобуси, а останній зобов»язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п.1.4 договору №18/11 від 18.11.2009 року рішення на укладення цього договору прийнято тендерним комітетом покупця (протокол від 08.11.2009р.)

Первинними документами, які підтверджували факт господарської операції між продавцем і покупцем за договором №18/11 від 18.11.2009 року і які оцінювались судом при прийнятті 27.10.2011 року рішення у справі №5015/4335/11 були видаткова накладна №ЗА-0000045 від 18.11.2009 р. і Акт прийому-передачі від 27.11.2009р.

11.11.2011 р. на примусове виконання рішення від 27.10.2011 року господарський суд видав позивачу ( ТзОВ «Львівські автобусні заводи») наказ у справі №5015/4335/11.

При огляді матеріалів, які є у справі №5015/4335/11 судом також встановлено, що 19.12.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» зверталось до господарського суду Львівської області із заявою (вх.№ 6050/14) у якій просило замінити у виконавчому провадженні №30256160 сторону виконавчого провадження - стягувача іншою юридичною особою, а саме Приватним підприємством «Синерджі Консалтинг», що зареєстроване за адресою м.Львів, вул.Стрийська,45,79026, код ЄДРПОУ: 36027357, мотивуючи вимоги у заяві тим, що внаслідок укладення договору №1-14 про відступлення права вимоги від 01.10.2014р., право стягнення з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 перейшло від ТзОВ «Львівські автобусні заводи» до Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг» з 01 жовтня 2014 року та долучаючи до заяви копію Договору №1-14 від 01 жовтня про відступлення права вимоги а також Акту від 01 жовтня 2014 року прийому-передачі документів до договору №1-14 про відступлення права вимоги.

Ухвалою суду від 22.12.2014 року заява була повернута заявнику ( ТзОВ «Львівські автобусні заводи») без розгляду .

26.12.2014 р. ТзОВ «Львівські автобусні заводи» повторно звернулось до господарського суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Підстава - укладений між ТзОВ «Львівські автобусні заводи « і ПП «Синерджі Консалтинг» Договір №1-14 від 01 жовтня 2014 року про відступлення права вимоги. У зазначеній заяві заявник посилався на те, що внаслідок укладення договору №1-14 про відступлення права вимоги від 01.10.2014 р. право стягнення з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 перейшло від ТзОВ «Львівські автобусні заводи» до Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг» з 01 жовтня 2014 року.

За умовами Договору №1-14 від 01.10.2014р. про відступлення права вимоги ТзОВ «Львівські автобусні заводи» (за тестом -Первісний кредитор) передає, Приватне підприємство « Синерджі Консалтинг» (за текстом - Новий кредитор) приймає на себе право вимоги, в тому числі права вимоги щодо стягнення грошової суми, яка складає 6014620 (шість мільйонів чотирнадцять тисяч шістсот двадцять) грн.93 коп., належного Первісному кредитору згідно рішення Господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2011 року по справі №5015/4335/11 за позовом ТзОВ «Львівські автобусні заводи» до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, на підставі договору про закупівлю товарів, робіт та послуг 18/11 від 18.11.2009 року, надалі за текстом - Основний Договір, укладений між Первісним кредитором та Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1, зареєстрованим за адресою: м.Львів, вул.Грунтова, 1б, код ЄДРПОУ 23884071, надалі за текстом - Боржник.

Слід відзначити, що як встановлено судом, за рішенням господарського суду Львівської області від 27 жовтня 2011 року у справі №5015/4335/11 загальна сума, яка підлягала стягненню з Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 на користь ТзОВ «Львівські автобусні заводи» (тобто, присуджена до стягнення сума заборгованості плюс судові витрати) складає суму 6014620 (шість мільйонів чотирнадцять тисяч шістсот двадцять) грн.93 коп.

З умов Договору №1-14 від 01.10.2014р. випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов»язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (п.1.2).

Відповідно до п.1.3, разом із правом вимоги, що передається за цим Договором, до Нового кредитора у повному обсязі переходять усі права, передбачені Основним Договором.

Відповідно до п.1.8, право вимоги засновано на : а) договорі про закупівлю товарів, робіт та послуг №18/11 від 18.11.2009 року; б) видатковій накладній №3А-0000045 від 18.11.2009 р.; в) акті приймання-передачі від 27.11.2009 р.; г) рішенні Господарського суду Львівської області по справі №5015/4335/11 від 27.10.2011 року.

За умовами в п.1.9, копії документів вказаних в п.1.8 цього Договору передаються Первісним кредитором Новому кредитору в момент підписання цього Договору, про що складається відповідний акт прийому-передачі документів, який підписується Сторонами і є невід»ємною частиною даного Договору.

Як зазначено у п.1.10, за цим Договором Новий кредитор одержує беззаперечне та беззастережне право вимагати від Боржника належного та своєчасного виконання зобов»язань за Основним договором в частині відступленого права вимоги.

Відповідно до п.1.11 До Нового кредитора переходять усі права, які забезпечують зобов»язання Боржника.

Відповідно до п.1.12 Первісний кредитор відповідає перед Новим кредитором за недійсність переданого за цим Договором права вимоги, але не несе відповідальності за невиконання цієї вимоги Боржником.

Первісний кредитор зобов»язаний забезпечити Нового кредитора повною, правдивою інформацією, яка має відношення до права вимоги, що передається, а також передати в оригіналах, або належно завірених копіях первинні документи, які її підтверджують (п.2.1).

За умовами п.2.3. Первісний кредитор зобов»язаний передати Новому кредитору документи вказані в п.1.8 цього Договору: в момент підписання цього Договору. Факт передачі зазначених документів підтверджується підписанням відповідного акту приймання-передачі.

Згідно з п.4.1 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов»язань за цим Договором.

Договір №1-14 від 01.10.2014 року про відступлення права вимоги, як і Договір від 27.08.2014 року підписаний первісним кредитором (ТОВ «Львівські автобусні заводи») та завірений гербовою печаткою товариства. Лише, Договір від 27.08.2014р. підписаний генеральним директором ТзОВ «Львівські автобусні заводи» Маніловим Д.В., а Договір №1-4 від 01.10.2014 року підписаний генеральним директором ТОВ «Львівські автобусні заводи Челяпій С.М.

Договір від 27.08.2014 року про відступлення права вимоги від Нового кредитора, ТзОВ «Львівавтокомплектація» підписав директор Гарасимович Ю.І.,договір завірений гербовою печаткою товариства «Львівавтокомплектація».

Договір №1-14 від 01.10.2014 року про відступлення права вимоги від Нового кредитора, Приватного підприємства «Синерджі Консалтинг» підписав директор Гарасимович Ю.І., договір завірений гербовою печаткою приватного підприємства «Синерджі Консалтинг».

Слід зазначити, що як вбачається із реквізитів Нових кредиторів у Договорі від 01.10.2014 року і в Договорі від 27.08.2014 року, місцезнаходженням ТзОВ «Львівавтокомплектація» і ПП «Синерджі Консалтинг» є адреса :79026, м.Львів, вул..Стрийська,45.

Місцезнаходженням Первісного кредитора (ТзОВ «Львівські автобусні заводи») за реквізитами у як у договорі від 27.08.2014р. так і в договорі від 01.10.2014 р. є адреса : 03124 м.Київ, вул..Бульвар І.Лепсе,6.

Як вбачається з матеріалів у справі №5015/4335/11, ТзОВ «Львівські автобусні заводи» (Первісний кредитор») та Приватне підприємство «Синерджі Консалтинг» (Новий кредитор) 01 жовтня 2014 року підписали до договору №1-14 відступлення права вимоги Акт прийому-передачі документів, у якому підтверджують, що Первісний кредитор передав а Новий кредитор отримав наступні документи :

1)договір про закупівлю товарів, робіт та послуг №18/11 від 18.11.2009 р.;

2) рішення Господарського суду Львівської області №5015/4335/11 від 27.10.2011 року;

3) акт приймання-передачі від 27.11.2009 року;

4) видаткова накладна №3А-0000045 від 18.11.2009р.

Зі змісту Акту приймання-передачі документів до договору №1-14 відступлення права вимоги вбачається, що Первісний кредитор передав Новому кредитору оригінали документів.

Ухвалою від 29.12.2014 року у справі №5015/4335/11 суд повернув заявнику заяву від 26.12.2014 року про заміну сторони виконавчого провадження без розгляду.

Із врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку, що існує (виявлено судом при вчиненні процесуальних дій у двох судових справах) два правочини про відступлення права вимоги, укладені ТзОВ «Львівські автобусні заводи» (як Первісним кредитором) з двома різними юридичними особами (Новими кредиторами), у яких право вимоги засновано на одних і тих же документах: договорі про закупівлю товарів, робіт та послуг №18/11 від 18.11.2009 р.; рішенні Господарського суду Львівської області №5015/4335/11 від 27.10.2011 року; акті приймання-передачі від 27.11.2009 року; видатковій накладній №3А-0000045 від 18.11.2009р.

Доказів того що у даній справі (№914/3962/14) договір відступлення права вимоги від 27.08.2014 року є чинним суду не надано, відтак не доведено, як не доведено і те, що за цим договором мала місце реальна передача права вимоги.

Як встановлено, сума коштів за договором №1-14 відступлення права вимоги від 01.10.2014р. відповідає загальній сумі коштів, яка присуджена до стягнення за рішенням у справі №5015/4335/11, а саме - 6014620 (шість мільйонів чотирнадцять тисяч шістсот двадцять) грн.93 коп.

Щодо договору від 11.12.2014 року про переведення боргу, укладеного між ЛКАП №1 (Первісний боржник) та ТзОВ «Львівавтокомплектація» в особі директора Ковальова О.О. (Кредитор) , Протоколу від 11.12.2014 р. про залік зустрічних однорідних вимог на які має місце посилання у мировій угоді, то ці документи є похідними від договору про відступлення права вимоги від 27.08.2014р.

Крім того, волевиявленням позивача є розгляд справи по суті і стягнення заборгованості у повному обсязі, заяви про затвердження мирової угоди від 15.01.2015 р. позивач до суду не подавав.

Виходячи із вищенаведеного суд приходить до висновку, що у задоволенні заявленого у відзиві клопотання про затвердження мирової угоди і припинення провадження у справі відповідачу слід відмовити, оскільки у випадку зворотнього є ймовірним є як наслідок вчинення процесуальних дій по затвердженню мирової угоди та припиненню провадження у справі не лише завдання шкоди позивачу, яке є комунальним підприємством, а й інших особам, які не є сторонами спору, зважаючи на два правочини про відступлення права вимоги у яких «Нові кредитори» є різними юридичними особами.

Суд вбачає за необхідне також наголосити на тому, що умови мирової угоди від 15.01.2015 р. не викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Так, зокрема у п.2 мирової угоди йдеться про погашення зобов»язань в сумі 202 676,37 грн. на підставі заліку однорідних зустрічних вимог, який проведений на підставі договорів від 27.08.2014р, від 11.12.2014, протоколу про залік однорідних зустрічних вимог, тоді як у пункті 4 мирової угоди про погашення суми 234 999,60 грн. шляхом заліку однорідних зустрічних вимог.

Оскільки суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, то спір підлягає розгляду по суті.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов»язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів , порядків і правил.

Згідно п.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постачання теплової енергії відноситься до комунальних послуг.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначають Правила користування тепловою енергією, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 03.20.2007 року №1198 (Правила).

Відповідно до п.4 Правил, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Підставою заявлених прокурором вимог про стягнення заборгованості з відповідача є укладений між позивачем і відповідачем 02.11.2007 року Договір №4217/Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі Договір).

Укладення з позивачем Договору №4217/Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді відповідач визнає.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільногно законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов»язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків

Договір є двостороннім, якщо правами та обов»язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов»язання визначається тими правами та обов»язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які закріплені і сформульовані у договорі.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно,сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.

Таким чином, наявністю печаток Енергопостачальної організації і споживача на Договорі про постачання теплової енергії в гарячій воді №4217/Ф від 02.11.2007 р. підтверджується факт його вчинення на умовах, які вказані у цьому Договорі.

Зміст договору №4217/Ф від 02.11.2007р., як підстави виникнення цивільного-правового зобов»язання, визначається тими правами та обов»язками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: Енергопостачпальна організація (позивач) та споживач (відповідач), відповідно до умов цього Договору і які закріплені і сформульовані в цьому Договорі.

Договір№4217/Ф від 02.11.2007р. є двостороннім договором, таким, що не укладений більш як двома сторонами, а лише Енергопостачальною організацією і Споживачем; договір не укладений на користь третьої особи.

Актом від 25.11.2013 р. підтверджується включення системи теплоспоживання в опалювальному сезоні 2013/2014рр. до об»єктів відповідача.

Згідно розпорядження Львівської міської ради №403 від 27.09.2013 р. «Про початок опалювального сезону 2013-2014 років» опалювальний сезон 2013-2014 років для всіх категорій споживачі розпочато з 01.10.2013р, а згідно розпорядження №76 від 09.04.2014 року «Про завершення опалювального сезону 2013-2014 років» опалювальний сезон 201302014 років завершився 10 квітня 2014 року.

Як пояснив позивач (пояснення долучено до заяви вх.№2243/15 від 21.01.15р.) , 31.03.2014 року укладено додаткову угоду до договору №4217Ф і проведено уточнення обсягів споживання теплової енергії. Зобов»язання, які випливають з даної угоди чинні з 01 листопада 2012р. по 31 листопада 2013р. За даний період проведено коригування кількості та вартості теплової енергії в травні 2014 р.

Відповідач зазначених доводів позивача не заперечив та не спростував.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За умовами п.п.6.1,6.2 Договору розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п.6.3 Договору Споживач до 25-го числа місяця , наступного за розрахунковим періодом, сплачує Енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді якщо тариф на теплову енергію є одноставковим.

Споживач до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує Енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження, яка визначається як Ѕ величини річної плати за приєднане теплове навантаження якщо тариф на теплову енергію є двоставковим.

Частиною 6 ст. 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Встановлення цін/ тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" належить до повноважень органів місцевого самоврядування.

Частинами 2, 3 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб»єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування. Згідно з ст. 13 Закону України "Про теплопостачання" до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

Рішенням Львівської міської ради № 930 від 02.09.2008 р. "Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання" затверджено двоставковий тариф на гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення, який складається з плати за одиницю фактично спожитої теплової енергії грн./Гкал та плати за приєднане теплове навантаження за 1 кв.м. опалювальної площі в місяць впродовж року (грн./кв.м).

У примітці із позначкою "*" додатку до рішення Львівської міської ради № 930 від 02.09.2008 р. зазначено, що тариф розраховано на 1 кв.м з річної плати за одиницю приєднаного теплового навантаження.

Згідно положень п. 6.2. Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики від 17.02.2011 р. № 242 двоставковий тариф на теплову енергію визначає грошовий вираз двох окремих частин: умовно-змінної як вартості одиниці (1 Гкал) спожитої теплової енергії та умовно-постійної як абонентської плати за одиницю (Гкал/год) теплового навантаження, застосування яких забезпечує плановий річний дохід від реалізації на рівні суми планової річної повної собівартості та відповідного планового річного прибутку, що забезпечується застосуванням одноставкового тарифу, розрахованого відповідно до вимог розділів I - V цього Порядку.

Пунктами 6.6., 6.7. Порядку визначено, що до умовно-змінної частини тарифу включаються планові прямі витрати на технологічне паливо і технологічну електроенергію для виробництва теплової енергії власними котельними, покупну теплову енергію, встановлену НКРЕ повну планову собівартість теплової енергії, виробленої власними теплоелектроцентралями, тепловими і атомними електростанціями, когенераційними установками та відповідна частина планового прибутку.

До умовно-постійної частини тарифу включаються решта витрат планової повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, крім перелічених у пункті 6.6 цього розділу і віднесених до умовно-змінних витрат, та відповідна частина планового прибутку.

Із аналізу вищенаведених положень Порядку можна зробити висновок, що плата за приєднане теплове навантаження є складовою ціни, яку споживач зобов»язаний сплатити теплопостачальній організації за надані йому послуги теплопостачання.

Як встановлено судом на підставі розрахунку заборгованості, з червня по серпень 2014 року позивач не поставляв, а відповідач не споживав теплову енергію ні у вигляді опалення, ні у вигляді гарячого водоспоживання, що підтвердив і позивачем.

Згідно з умовами постачання теплової енергії дана послуга складається з двох складових, а саме постачання теплової енергії та теплового навантаження. Без надання послуги по постачанню теплової енергії споживачу не повинна і не може надаватися послуга по тепловому навантаженню, а відповідно і нараховуватися за це плата.

Із врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу плати за споживання теплоенергії у 2014 році ( період з 01.06.2014р. по 30.08.2014р), в тому числі і умовно-постійної частини цієї плати (плати за приєднане теплове навантаження), а відтак заявлені позивачем вимоги про стягнення 34 003,32 грн. основного боргу, нарахованого за зазначений період, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відтак, вимога позивача про стягнення основного боргу підлягає до задоволення в сумі 168 673,05 грн.

Відповідно до ст.ст.610,611 Цивільного кодексу України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання. У разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. ( ч.1 ст.549 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання ( ч.2 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.п.7.2.3 п.7.2 Договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію Споживач сплачує Енергопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період , за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Розрахунок пені в сумі 3981,09 грн. проведено за спожиту, однак не оплачену теплову енергію у березні-серпні 2014р. Однак, як встановлено, у червні - серпні місяцях 2014 року пеня розрахована від нарахованих сум приєднаного теплового навантаження.

Оскільки нараховані у червні -серпні 2014 року суми приєднаного теплового навантаження, які були включені до суми основного боргу (202 676,37 грн.) не підлягають до стягнення, то частково підлягає до задоволення й вимога про стягнення пені, а саме в сумі 3 203,27 грн. ( за мінусом нарахованої пені у червні-серпні 2014р.).

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п.4 (п.п.4.1) Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ,- сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналогічних, що й вимога про стягнення пені підстав, підлягає частковому задоволенню й заявлена прокурором вимога про стягнення 3% річних в сумі 2997,81 грн., яка нарахована за період з 26.04.2014 р. по 30.09.2014 року.

Вимога про стягнення 3% річних в сумі 3981,09 підлягає до задоволення частково, а саме в сумі 1965,43 грн.

Що стосується розрахунку інфляційних втрат, то суд зазначає наступне. Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.02.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30). Таким чином, за зобов»язаннями грудня 2013 року позивачем помилково нараховано інфляційні за 6 днів січня 2014 року (26.01.14-31.01.14) в сумі 103,08 грн., адже це не відповідає правилам нарахування інфляційних втрат. Тому суд відмовляє у стягненні цих платежів у сумі 103,08 грн. Окрім того не підлягають до стягнення інфляційні нарахування за період червень-серпень 2014 року, оскільки такі нараховані на суми приєднаного теплового навантаження, у стягненні яких за вимогою щодо основного боргу судом відмовлено.

Заявлена вимога про стягнення інфляційних нарахувань підлягає до задоволення в сумі 17092,01 грн.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 12 лютого 2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу У1 Господарського процесуального кодексу України» (в чинній редакції), у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Згідно з п.4.6 вказаної Постанови, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход Державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 2 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Позов підлягає до задоволення частково, в сумі 190 933,74 грн., з яких : 168 673,05 грн. основний борг; 3 203,25 грн. - пеня; 1965,43 грн. - 3% річних; 17092,01 грн. - інфляційні нарахування. В решті вимог позов задоволенню не підлягає.

Оскільки приймається рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора і господарський суд частково задовольняє позов, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держбюджету України пропорційно задоволеним вимогам і розмір судового збору складає 3 818,67 грн.

У зв»язку з частковою відмовою в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (в даному випадку -ЛМКП «Львівтеплоенерго») в доход державного бюджету України в сумі 881,32 грн. судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1,2, 21, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49,78,80,82,84,85,116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1.Позовні вимоги (із врахуванням клопотання прокурора від 23.12.14р. (вх.№6110/14) задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (79026 м.Львів, вул.Стрийська,45, код ЄДРПОУ 33982081) на користь Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенергно» (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола,1; код ЄДРПОУ 07638017) 190933,74 грн. заборгованості, з якої: основний борг - 168 673,05 грн. ; пеня - 3203,25 грн.; 1965,43 грн. - 3% річних ; 17092,01грн. - інфляційні нарахування.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (79026 м.Львів, вул.Стрийська,45, код ЄДРПОУ 33982081) в доход держбюджету України 3 818,67 грн. судового збору.

4. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенергно» (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола,1; код ЄДРПОУ 07638017) в доход держбюджету України 881,32 грн. судового збору.

5. Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

6. В задоволені решти вимог - відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.01.2015 р.

Суддя Кітаєва С.Б.

Джерело: ЄДРСР 42493561
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку