ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ справа № 800/127/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Калашнікової О.В.,

Маслія В.І.,

Шведа Е.Ю.,

секретар судового засідання - Руденко Н.В.,

за участю:

представника відповідача Кот О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вищого адміністративного суду України справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

4 березня 2014 року ОСОБА_5 (надалі також - позивач) звернулась до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (надалі - ВР України, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову ВР України від 24 лютого 2014 року № 775-VII «Про реагування на факти порушенням суддями Конституційного Суду України присяги судді» (надалі - Постанова № 775-VII) в частині:

- висновку про порушення позивачем присяги судді;

- доручення Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб, зокрема позивача, до відповідальності;

- рекомендації Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень позивача та звільнення з посади судді Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням нею присяги судді.

Позовну заяву обґрунтовувала тим, що ВР України, приймаючи оскаржуване рішення, перебрала на себе повноваження судової гілки влади, чим порушила конституційний принцип незалежності судді, процедуру встановлення факту порушення присяги суддею Конституційного Суду України, передбаченої Регламентом Конституційного Суду України, а тому Постанова № 775-VII в оскаржуваній частині є протиправною та підлягає скасуванню.

Представником відповідача до суду були подані письмові заперечення, в яких зазначено, що ВР України як єдиний законодавчий орган влади, має право не тільки регулювати суспільні відносини в державі, але й встановлювати відповідальність посадових осіб органів державної влади з конституційно визначених відносин, які пов'язані з компетенцією парламенту. Окрім того, оскаржувана постанова, на думку відповідача, носить організаційний та рекомендаційний характер і не вказує в обов'язковому порядку Раді суддів України та Генеральній прокуратурі вчиняти певні дії.

Під час розгляду справи у судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала і просила відмовити в задоволенні позову, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивач надала до суду клопотання про розгляд даної адміністративної справи без її участі, оскільки дні призначення даної адміністративної справи до розгляду постійно співпадають з днями пленарних засідань у Конституційному Суді України, з огляду на це, позивач не має можливості з`явитись у судове засідання.

Враховуючи вищевикладене, розгляд даної справи здійснюється за відсутності позивача.

Розглянувши матеріали справи та подані документи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

16 вересня 2010 року рішенням X позачергового з`їзду суддів України ОСОБА_5 призначена на посаду судді Конституційного Суду України.

21 вересня 2010 року позивач на пленарному засіданні ВР України склала присягу судді.

24 лютого 2014 року ВР України прийнято Постанову №775-VII, якою, зокрема, запропоновано Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені з'їздом суддів України, зокрема ОСОБА_5

Також пунктом 4 Постанови №775-VII ВР України доручила Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV і притягти усіх винних осіб до відповідальності.

У Постанові №775-VII зазначено, що Конституційний Суд України, приймаючи Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (далі - Рішення № 20-рп/2010, Закон № 2222-IV відповідно) у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.

Рішенням від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (далі - Рішення № 2-рп/2013) Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.

Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 КАС в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України (далі - Рішення № 3-рп/2012) Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, притому що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.

Не погоджуючись із Постановою № 775-VII, позивач оскаржила її в судовому порядку.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведена законність прийнятого рішення, а тому Постанова №775-VII підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підставою для прийняття відповідачем Постанови №775-VII стали Рішення № 20-рп/2010, № 3-рп/2012, № 2-рп/2013, прийняті Конституційним Судом України 30 вересня 2010 року, 25 січня 2012 року, 29 травня 2013 року.

ВР України констатувала, що судді Конституційного Суду України, які приймали вищенаведені рішення, порушили приписи статей 3, 19, 147 - 153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та суперечить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку що ОСОБА_5 була порушена присяга судді, оскільки вона брала участь у прийнятті Рішень № 20-рп/2010, № 3-рп/2012, № 2-рп/2013, які, на думку відповідача, прийняті із порушенням Конституції України.

Проте, із даним висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 148 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Згідно з матеріалами справи, позивач була призначена на посаду судді Конституційного Суду України з'їздом суддів України.

Частиною першою статті 18 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд» (надалі - Закон № 422/96-ВР) встановлено, що статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією України, цим Законом та законами України щодо статусу суддів.

Відповідно до пункту четвертого частини четвертої статті 54 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (надалі - Закон N 2453-VI) суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді. Згідно із статтею 55 вказаного Закону суддя присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватись морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 березня 2011 року N 2-рп/2011 констатував, що додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453 та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Частиною п'ятою статті 126 Конституції України передбачені підстави звільнення з посади судді органом, що його обрав. Однією з підстав є порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

Аналогічна норма міститься в статті 23 Закону № 422/96-ВР.

Відповідно до статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» порушенням суддею присяги є:

вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Так, згідно з нормами зазначеної статті, порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Згідно з пунктом 30 Розділу "Дисциплінарне покарання та звільнення суддів з посади" Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983)" суддя не може бути усунений з посади, за винятком випадків, коли існують доведені підстави, які свідчать про неспроможність виконувати свої обов'язки або невідповідну поведінку, що робить неможливим його подальше перебування на посаді.

Отже, підставою звільнення судді за порушення присяги є встановлення і доведення факту порушення ним присяги.

Однак, відповідачем у оскаржуваному рішенні вказано про участь позивача у розгляді певних судових справ та прийняті рішень, однак не наведено жодних фактів порушення ОСОБА_5 присяги судді.

Що стосується участі позивача у прийнятті Рішень № 20-рп/2010, № 3-рп/2012, № 2-рп/2013, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Отже, у межах своєї компетенції кожна із гілок влади повинна бути самостійною, незалежною від інших та обмеженою лише законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Статтею 149 Конституції України встановлено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

Таким чином, при прийняті судових рішень, судді Конституційного Суду України є незалежними, підкоряються лише закону, а будь-який вплив на них забороняється.

Відповідно до частини третьої статті 28 Закону № 422/96-ВР судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Таким чином, законом прямо передбачено, що судді не несуть юридичної відповідальності за прийняті ними рішення.

Окрім того необхідно зазначити, що в рішенні "Олександр Волков проти України" Європейським судом наведена доповідь Комісара з прав людини Ради Європи, в якій зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Судді не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі й політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна уважно розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту. Комісар закликає українську владу повною мірою виконувати рекомендації Венеціанської комісії щодо необхідності впорядкувати та уточнити процедури і критерії, пов'язані з призначенням і звільненням суддів, а також застосуванням дисциплінарних заходів. Важливо встановити відповідні гарантії для забезпечення справедливості й виключення ризику політизації під час застосування дисциплінарних процедур. Що стосується процесу призначення кандидатів на суддівські посади, вирішальним має бути їхня кваліфікація та особисті якості.

Комісар підкреслює, що систему призначення суддів слід повністю захистити від неправомірного політичного та іншого впливу певних сторін. Рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження. Заходи дисциплінарного впливу мають регулюватися чіткими нормами і процедурами, передбаченими в межах самої судової системи, і такими, що не підпадають під політичний або інший неправомірний вплив.

Також необхідно зазначити, що при офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, не пов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Відповідно до пункту «b» розділу 2 Рекомендацій № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов'язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

Враховуючи, що давати оцінку процесуальним рішенням та діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть лише вищестоящі судові інстанції при перегляді судових рішень, до повноважень жодного іншого органу, зокрема, Верховної Ради України, дане повноваження не відноситься.

Статтею 75 Конституції України передбачено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Повноваження ВР України встановлені статтею 85 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 85, пункту 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року № 9, Конституцією України встановлено, що повноваження Верховної Ради України обмежено лише тими, що віднесенні до її відання Конституцією України.

У свою чергу, проаналізувавши норми Конституції, можна встановити, що серед повноважень Верховної Ради України відсутнє повноваження щодо встановлення факту порушення присяги суддею Конституційного Суду України.

Щодо надання доручення Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 121, 122 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, яку очолює Генеральний прокурор. Він призначається та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада Україна може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

У рішенні № 8-рп/2001 від 14 червня 2001 року Конституційний Суд України (справа про доручення Генеральній прокуратурі України) зазначив, що ВР України не має конституційних повноважень щодо дачі вказівок органам прокуратури.

У вищенаведеному рішенні зазначено, що Конституція України безпосередньо не передбачає серед повноважень Верховної Ради України здійснення нею контролю діяльністю прокуратури. Дана правова позиція сформульована у Рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 року № 4-рп/2000.

Крім того, порядок проведення досудового розслідування передбачений розділом III главою 19 Кримінального процесуального кодексу України. Однак, даний порядок відповідачем дотриманий не був.

Таким чином, відповідач не мав конституційних повноважень щодо надання доручень Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову в частині висновку про порушення позивачем присяги судді та доручення Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб, зокрема позивача, до відповідальності, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень.

Щодо надання ВР України рекомендації Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з'їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень позивача та звільнення з посади судді Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням нею присяги судді, то ці дії відповідача є правомірними, оскільки відповідно до частини другої статті 85 Конституції України та частини другої статті 46 Закону України «Про Регламенту Верховної Ради України» парламент наділений правом звернення до будь-якого державного органу.

Також колегія суддів критично ставиться до доводів позивача щодо порушення ВР України процедури встановлення факту порушення присяги судді Конституційного Суду України, яка, на її думку, визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, оскільки Верховний Суд України в своїх рішеннях від 2 грудня 2014 року у справах № 21-340а14 та № 21-302а14 вказав, що Регламент Конституційного Суду України є внутрішнім документом Конституційного Суду України, прийнятим цим судовим органом. У свою чергу, ні Конституція, ні Закон № 422/96 -ВР не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ВР України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 18, 159-163, 171-1 КАС України -

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_5 до Верховної Ради України.

Визнати незаконною Постанову Верховної Ради України "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" від 24 лютого 2014 року №775-VII в частині висновку про порушення присяги ОСОБА_5 та щодо доручення Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягнення ОСОБА_5 до відповідальності.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Рішення підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Заява про перегляд судового рішення може бути подана не пізніше 10 днів з дня ухвалення судового рішення безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

судді Єрьомін А.В.

Калашнікова О.В.

Маслій В.І.

Швед Е.Ю.