ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2015 р. Справа № 914/3026/13

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Іскра» (м. Львів)

до відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м. Львів)

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кучер Ганна Миколаївна (м. Львів)

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сеньків Оксана Михайлівна (м. Львів)

про: визнання протиправними рішень та дій органів антимонопольного комітету

Головуючий суддя: Пазичев В.М.

Суддя: Манюк П.Т.

Суддя: Кидисюк Р.А.

При секретарі: Пшеничній В.С.

Представники :

від позивача: Морочинський В.М. - довіреність №1/22 від 27.08.2014 року.

від відповідача: Оленюк С.Л. - довіреність №13/08-1921 від 08.10.2014 року.

третя особа 1: Кучер Г.М. - паспорт КА 355458, виданий Сихівським РВ УМВС України у Львівській обл. 25.02.1997 року.

третя особа 2: Сеньків О.М. - паспорт, виданий 25.11.1999 року Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Іскра» (м. Львів) до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м. Львів) про визнання протиправними рішень та дій органів антимонопольного комітету.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2013 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 09.08.2013 року. Ухвалою суду від 09.08.2013 року розгляд справи відкладено до 14.08.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 14.08.2013 року розгляд справи відкладено до 22.08.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 22.08.2013 року розгляд справи відкладено до 29.08.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 29.08.2013 року розгляд справи відкладено до 05.09.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача та в зв'язку з його клопотанням. Ухвалою суду від 05.09.2013 року розгляд справи відкладено до 07.10.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 07.10.2013 року розгляд справи відкладено до 11.10.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 11.10.2013 року розгляд справи відкладено до 14.10.2013 року для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 14.10.2013 року розгляд справи відкладено до 15.10.2013 року для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 15.10.2013 року задоволено клопотання позивача про забезпечення колегіального розгляду справи. Ухвалою суду від 15.10.2013 року розгляд справи відкладено до 16.10.2013 року для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 16.10.2013 року розгляд справи відкладено до 28.10.2013 року для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 28.10.2013 року розгляд справи відкладено до 30.10.2013 року для надання питань та обґрунтування необхідності проведення експертизи. Ухвалою суду від 28.10.2013 року розгляд справи відкладено до 30.10.2013 року для надання питань та обґрунтування необхідності проведення експертизи.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 05.08.2013 року, про відкладення від 09.08.2013 року, від 14.08.2013 року, від 22.08.2013 року, від 29.08.2013 року, від 05.09.2013 року, від 07.10.2013 року, від 11.10.2013 року, від 14.10.2013 року, від 15.10.2013 року, від 16.10.2013 року, від 28.10.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

09.08.2013 року за вх.№32377/13 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи належно засвідчених копій документів.

12.08.2013 року за вх.№32540/13 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи належно засвідчених копій документів.

27.08.2013 року за вх.№34645/13 позивач подав додаткові пояснення по суті позовних вимог.

29.08.2013 року за вх.№35182/13 позивач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад строки, встановлені ст. 69 ГПК України.

04.09.2013 року за вх.№35915/13 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

03.10.2013 року за вх.№40921/13 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

15.10.2013 року за вх.№42975/13 позивач подав додаткові пояснення по суті позовних вимог.

15.10.2013 року за вх.№42978/13 позивач подав клопотання про виклик судового експерта в судове засідання для надання пояснень.

15.10.2013 року за вх.№42979/13 позивач подав клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі.

15.10.2013 року за вх.№43017/13 позивач подав клопотання про забезпечення колегіального розгляду справи. В судовому засіданні 15.10.2013 року судом задоволено клопотання позивача про забезпечення колегіального розгляду справи.

29.10.2013 року за вх.№45198/13 позивач подав клопотання з переліком питань для проведення судової експертизи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 05.08.2013 року, про відкладення від 09.08.2013 року, від 14.08.2013 року, від 22.08.2013 року, від 29.08.2013 року, від 05.09.2013 року, від 07.10.2013 року, від 11.10.2013 року, від 14.10.2013 року, від 15.10.2013 року, від 16.10.2013 року, від 28.10.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.08.2013 року за вх.№32197/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

15.08.2013 року за вх.№33296/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

29.08.2013 року за вх.№35093/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

05.09.2013 року за вх.№36373/13 відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

05.09.2013 року за вх.№36374/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

14.10.2013 року за вх.№42666/13 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву.

15.10.2013 року за вх.№429726/13 відповідач подав доповнення до відзиву на позовну заяву.

30.10.2013 року за вх.№45496/13 відповідач подав заперечення на клопотання про проведення судової експертизи.

Ухвалою суду від 30.10.2013 року у справі №914/3026/13 призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження зупинено до отримання результатів експертизи.

30.12.2013 року за вх.№56487/13 від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист-клопотання про оплату експертизи.

31.12.2013 року судом було направлено позивачу лист-повідомлення.

13.01.2014 року за вх.№733/14 від ПАТ «Іскра» надійшло клопотання про надання доказів оплати за проведення судової експертизи.

03.03.2014 року за вх.№8584/14 від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист-клопотання про необхідність проведення огляду об'єкта дослідження.

04.03.2014 року судом було направлено сторонам лист-повідомлення про проведення огляду досліджуваного об'єкту.

11.06.2014 року за вх.№25168/14 від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист-клопотання про надання додаткових матеріалів.

11.06.2014 року судом було направлено сторонам лист-повідомлення про забезпечення надання додаткових матеріалів.

16.06.2014 року за вх.№25897/14 від ПАТ «Іскра» надійшов лист з додатковими матеріалами.

08.08.2014 року за вх.№1586/14 від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертизи.

15.10.2014 року за вх.№43735/14 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У зв'язку із закінченням повноважень, як вперше призначеного на посаду судді Фартушка Т.Б., автоматизованою системою документообігу суду здійснено заміну члена колегії суддів: на суддю Артимовича В.М.

Ухвалою суду від 20.10.2014 року провадження у справі поновлено і розгляд справи призначено на 30.10.2014 року. Ухвалою суду від 30.10.2014 року розгляд справи відкладено до 04.11.2014 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 04.11.2014 року розгляд справи відкладено до 25.11.2014 року, в зв'язку з клопотанням сторін. Ухвалою суду від 25.11.2014 року розгляд справи відкладено до 03.12.2014 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 03.12.2014 року розгляд справи відкладено до 29.12.2014 року, для надання доказів та в зв'язку з необхідністю участі експерта.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Артимовича В.М. 03.12.2014 року автоматизованою системою документообігу суду здійснено заміну члена колегії суддів: на суддю Кидисюка Р.А.

Ухвалою суду від 29.12.2014 року розгляд справи відкладено до 21.01.2015 року, згідно клопотання відповідача та третьої особи 2.

Позивач вимог ухвали суду про поновлення провадження від 20.10.2014 року, про відкладення від 30.10.2014 року, від 04.11.2014 року, від 25.11.2014 року, від 03.12.2014 року, від 29.12.2014 року виконав частково, явку поважного представника в судове засідання забезпечив.

25.11.2014 року за вх.№51183/14 позивач подав додаткові пояснення по справі.

23.12.2014 року за вх.№55850/14 позивач подав узагальнені пояснення по суті спору.

Відповідач вимог ухвали суду про поновлення провадження від 20.10.2014 року, про відкладення від 30.10.2014 року, від 04.11.2014 року, від 25.11.2014 року, від 03.12.2014 року, від 29.12.2014 року не виконав, явку поважного представника в судове засідання забезпечив.

30.10.2014 року за вх.№46779/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

04.11.2014 року за вх.№47192/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

25.11.2014 року за вх.№5591/14 відповідач подав клопотання про залучення до справи в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сеньків О.М. та Кучер Г.М.

03.12.2014 року за вх.№52554/14 відповідач подав обгрутнування по справі.

29.12.2014 року за вх.№56619/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

21.01.2015 року за вх. № 2349/15 відповідач подав додаткові обґрунтування по справі.

Третя особа 1 вимог ухвали суду про відкладення від 25.11.2014 року, від 03.12.2014 року, від 29.12.2014 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання забезпечила.

Третя особа 2 вимог ухвали суду про відкладення від 25.11.2014 року ,від 03.12.2014 року, від 29.12.2014 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання забезпечила.

03.12.2014 року в судовому засіданні третя особа 1 та третя особа 2 подали пояснення по справі.

29.12.2014 року за вх.№56622/14 третя особа 2 подала заяву про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 21.01.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 30.05.2013 р. Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - ЛОТВ АМК України) було винесено рішення № 101 в справі № 1-02-135/2012 про порушення ПАТ "Іскра" законодавства про захист економічної конкуренції.

Зокрема, згідно резолютивної частини зазначеного вище рішення було визнано, що ПАТ "Іскра":

займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові;

вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шляхом зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку у вигляді дій суб'єкта господарювання (розрахунок та застосувавши тарифів на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові без врахування спеціальних норм Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208), що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане в п. II резолютивної частини рішення, накладено штраф в розмірі 68 000 грн.;

зобов'язано ПАТ "Іскра" до 01.10.2013 р. провести розрахунок тарифів на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території з дотриманням спеціальних норм Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208.

Позивач зазначає, що з зазначеним рішенням повністю не погоджується, та вважає, що воно є протиправним та повинно бути скасоване, виходячи з наступного:

Позивач вважає, що справа № 1-02-135/2012, за наслідками якої було винесено оскаржуване рішення, була порушена та розглядалась відповідачем за відсутності у нього на те повноважень та поза межами його компетенції, встановленої законом.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку, "Тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - тариф на послуги) - вартість надання таких послуг, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість."

Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" № 507-ХІІ від 03.12.1990 року (який втратив чинність 03.08.2012 р., надалі - Закон про ціни від 1990 р.), в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Відповідно до ст. 8 цього Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення" № 5007-VI від 21.06.2012 року (чинний з 03.08.2012 р., надалі - Закон про ціни від 2012 р.), суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують:

вільні ціни;

державні регульовані ціни.

Відповідно до ст. 11 цього Закону про ціни від 2012 р., вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону про ціни від 2012 р., державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, зокрема, шляхом установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання граничних цін.

Відповідно до пункту 12 Постанови КМУ від 25.12.1996 р. № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема, граничний розмір плати за проживання в гуртожитках (крім студентських гуртожитків) громадян України, осіб без громадянства та іноземців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах.

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 03.11.2008 р. № 1235/0/5-08 "Про граничні розміри плати за проживання в гуртожитках" (надалі - розпорядження ЛОДА № 1235/0/5-08) встановлено, що для суб'єктів господарювання, незалежно від форм власності (крім комунальної форми власності), на балансі яких знаходяться гуртожитки, граничний розмір плати за проживання в гуртожитках (крім студентських гуртожитків) громадян України, осіб без громадянства та іноземців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах, у розмірі 150 (сто п'ятдесят) гривень за ліжко-місце в місяць в опалювальний період та 100 (сто) гривень на місяць в неопалювальний період з урахуванням податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, розмір плати за проживання в гуртожитку позивача є державною регульованою ціною.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону про ціни від 1990 р., державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Вказані органи здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону про ціни від 2012 р., органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами;

інші органи, визначені законом.

Відповідно до ст. 17 Закону про ціни від 2012 р., основними функціями уповноважених органів, зокрема, є виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Відповідно до змісту пункту 1 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами (яке затверджене Указом Президента України від 30.03.2012 р. № 236/2012), державна інспекція України з контролю за цінами (Держцінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, і реалізує державну політику з контролю за цінами.

Окрім того, згідно із п. 6 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до повноважень обласних державних адміністрацій належить здійснення контролю цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та моніторингу стану розрахунків за них.

Отже, за твердженням позивача, органом, уповноваженим здійснювати нагляд (контроль) за формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін у вигляді плати (тарифів) за проживання в гуртожитку є обласні державні адміністрації та Державна інспекція з контролю за цінами, а не органи АМКУ, здійснення відповідних повноважень якими законом не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

На думку позивача, його дії щодо застосування цін, в даному випадку, не можуть кваліфікуватись як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки їм не притаманна така обов'язкова ознака як неможливість вчинення за умов існування значної конкуренції на ринку. При формуванні тарифу позивач керувався Порядком, який є (був би) однаково обов'язковим як для позивача, так і для інших учасників ринку за умов існування значної конкуренції. В силу цього, дії інших учасників були б ідентичними діям позивача (які, на думку відповідача, містять ознаки правопорушення і підлягають перевірці у справі № 1-02-135/2012) та мали б для споживачів ті самі наслідки. Отже, навіть, за умов існування значної конкуренції, позивач мав би формувати тариф відповідно до Порядку, тому такі дії не можуть визнаватись зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Позивач наголошує, що ПАТ "Іскра" є власником та балансоутримувачем гуртожитку, що знаходиться за адресою: вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові, та має статус гуртожитку для проживання одиноких громадян, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах.

При наданні житлово-комунальних послуг мешканцям гуртожитку, ПАТ "Іскра" керується Постановою КМУ "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" № 869 від 01.06.2011 р. Зокрема, мешканці гуртожитку оплачують вартість спожитих послуг з холодного водопостачання та водовідведення, теплопостачання, газопостачання, електроенергію та з утримання гуртожитку та прибудинкової території.

Позивач зазначає, що у 2011 році ПАТ "Іскра" було проведено ряд поточних ремонтних робіт для утримання будівлі гуртожитку в належному технічному, санітарно-гігієнічному стані, а саме: проведено ремонт опалення гуртожитку, роботи по монтажу системи холодного водопостачання, ремонт та експертне обстеження ліфта пасажирського, ремонт душових, заміну вітражів, загальних дверей та ін. на загальну суму 127 282,78 грн. (без ПДВ) (копії актів виконаних робіт у 2011 р. на 24 арк. додаються).

Позивач звертає увагу на те, що, з метою полегшення обов'язку мешканців гуртожитку щодо сплати витрат на утримання гуртожитку, адміністрацією ПАТ "Ікра" було прийнято рішення про врахування зазначених вище витрат до складу вартості послуг з утримання гуртожитку протягом наступних двох років.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні ЛОТВ АМК України дійшло висновку, що включення зазначених вище витрат на ремонт гуртожитку до вартості послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території суперечить вимогам Примірного положення про гуртожитки, що затверджене Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208 (далі - Постанова РМ УРСР № 208), а саме: суперечить пунктам 23-24 цієї Постанови, яким передбачено, що капітальний та поточний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають ці гуртожитки.

Проте, на думку позивача, такі висновки ЛОТВ АМК України не відповідають вимогам законодавства чинного на сьогоднішній день та на день здійснення ПАТ "Іскра" ремонтних робіт та включення їх вартості до вартості послуг з утримання гуртожитку.

Постановою КМУ № 869 від 01.06.2011 р. було затверджено "Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій " (далі - Порядок № 869). Дана Постанова КМУ набрала чинності 18.08.2011 р.

Зазначеним Порядком (п. 4) встановлено, що тариф на послуги для гуртожитків, що призначаються для проживання одиноких громадян (житловими приміщеннями спільно користуються кілька осіб, які не перебувають у сімейних стосунках), розраховується згідно з цим Порядком. Вартість послуг з розрахунку на ліжко-місце визначається як добуток тарифу на норму житлової площі для однієї особи в гуртожитку.

До переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, наведених в Додатку до Порядку № 869, включено серед іншого:

- технічне обслуговування ліфтів;

- поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків).

Таким чином, за твердженням позивача, нормами чинного на день звернення з позовом нормативно-правового акту передбачено, що вартість поточного ремонту включається до вартості послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території, тобто поточний ремонт гуртожитку здійснюється за рахунок мешканців цього гуртожитку.

Позивач зазначає, що до набрання чинності 18.08.2011 р. Постановою КМУ № 869 від 01.06.2011 р., на території України діяла Постанова КМУ від 20.05.2009 р. № 529, якою було затверджено "Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій". Пунктом 1 зазначеного Порядку, а також Додатком до нього, в аналогічний спосіб, що і в Постанові КМУ № 869, було врегульовано питання включення вартості поточного ремонту до складу вартості послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території.

А відтак, в силу вимог Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 року N 1545-ХІІ, статті 3 Закону України "Про правонаступництво" від 12 вересня 1991 року N 1543-XII, положення Постанови РМ УРСР № 208 (в частині покладення витрат по поточному ремонту на підприємство, у віданні якої перебуває гуртожиток) не підлягають до застосування, оскільки Постанови КМУ № 529 від 20.05.2009р., № 869 від 01.06.2011р. саме і є тими законодавчими актами, прийнятими вже незалежною Україною на врегулювання зазначених правовідносин.

Позивач зазначає, що, відповідно до Висновку № 2/13с експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 01.03.2013 р. ПП "Юридично-експертною компанією "Юрекс", проведені в 2011 р. ПАТ "Іскра" ремонтні роботи є роботами по здійсненню поточного ремонту будинку № 10 по вул. Білоцерківська у м. Львові.

Отже, за твердженням позивача, ПАТ "Іскра" правомірно включило до складу вартості послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території вартість проведеного в 2011 р. поточного ремонту цього гуртожитку.

Позивач наголошує, що на доказ факту того, що ПАТ "Іскра" в 2011 році було здійснено роботи саме з поточного ремонту. свідчить також наступна обставина:

На виконання зазначеного вище закону, наказом Державного комітету України з питань ЖКГ від 10.08.2004 р. N 150 затверджено Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, яким чітко розмежовано види робіт з поточного та капітального ремонту.

Згідно ч.1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;

Відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 28, ч.6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Підсумовуючи вищенаведене, позивач вважає, що дії ПАТ "Іскра" щодо встановлення тарифів на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території не можуть кваліфікуватись як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а також відповідач не уповноважений на здійснення контролю (нагляду) за формуванням позивачем державних регульованих цін у вигляді плати за проживання в гуртожитку.

З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що рішення Адміністративної колегії Львівського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.05.2013 р. № 101 по справі № 1-02-135/2012 підлягає скасуванню.

Також, позивач наголошує, що справа № 1-02-135/2012, в межах розгляду якої відповідачем було винесено оскаржуване Рішення № 101, була порушена та розглядалася відповідачем з перевищенням повноважень, наділених його законом.

Повноваження Антимонопольного комітету України та його органів визначені Законом України «Про Антимонопольний комітету України» № 2210 від 11.01.2001 р. (далі - Закон № 2210). Проте ані ст. 7 цього Закону, яка визначає повноваження АМК України, ані ст.14 цього ж закону, яка визначає компетенцію адміністративної колегії територіального відділення АМК України, якою було винесено оскаржуване у справі Рішення, не передбачено повноважень цих органів щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері державних регульованих цін.

За таких обставин, позивач вважає, що для встановлення компетенції органів АМКУ в сфері ціноутворення при застосуванні державних регульованих цін, необхідно звернутись до загальних норм Закону № 2210, які визначають поняття та завдання АМК України, зокрема: згідно ст. 1 Закону України № 2210, антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Також, позивач зазначає, що пунктом 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою РМ УРСР від 03.06.1986 р. № 208 (надалі - Постанова 208) передбачено, що плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Тобто, Постановою 208 передбачається, що мешканці гуртожитку сплачують плату за користування житловою площею та оплачують комунальні послуги.

Позивач зазначає, що Постановою 208 передбачається лише оплата мешканцями гуртожитку комунальних послуг, оплата послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території Постановою № 208 взагалі не передбачена.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні позивач визначив товарні межі ринку - послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території. А відтак, позивач вважає неправомірним та безпідставним висновок відповідача в оскаржуваному Рішенні № 101 про те, що позивач здійснив розрахунок та застосував тарифи на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території без врахування спеціальних норм Постанови 208.

На думку позивача, визначаючи територіальні межі товарного ринку в межах території, на якій розташований гуртожиток по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові, відповідач не вказав доказів, на підставі яких він дійшов висновку щодо неможливості отримання споживачами аналогічних послуг за межами території розташування гуртожитку.

Позивач зазначає, що, відповідно до абз. 2 п. 1 Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 03.11.2008 р. № 1235/0/5-08 "Про граничні розміри плати за проживання в гуртожитках", щомісячний розмір плати за ліжко-місце у гуртожитку визначається в межах гранично встановленого рівня, виходячи з фактичних витрат на утримання гуртожитку та вартості комунальних послуг. Фактично, з мешканців гуртожитку позивачем стягується лише плата за проживання в гуртожитку на підставі зазначеного вище Розпорядження голови ЛОДА, окремо плата за утримання гуртожитку та прибудинкової території з мешканців гуртожитку не стягується.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Окрім того, позивач зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 зазначеної статті Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Разом з тим, жодних договорів на надання послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території між мешканцями гуртожитку та адміністрацією позивача не укладалось.

Окрім того, позивач звертає увагу на те, що, відповідно до роз'яснень Держбуду України, викладених в листі від 30.04.2003 р. N 7/7-401, капітальний ремонт передбачає призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин (за умови їх автономності). Разом з тим, позивач зазначає, що, на час проведення позивачем ремонтних робіт у 2011 р., експлуатація гуртожитку не призупинялась та мешканці не виселялись з гуртожитку.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позов підлягає до відмови, оскільки, згідно з нормою пункту 11 частини 1 і частини 4 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку належить до виключної компетенції Антимонопольного комітету України.

Відповідач зазначає, що ніякі акти законодавства України не містять вичерпного й усталеного переліку (а відповідно й визначень) усіх можливих ринків товарів (послуг) в розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції» та інших актів антимонопольно - конкурентного законодавства.

За твердженням відповідача, специфіка регулювання правовідносин щодо гуртожитків визначається нормами Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208 (надалі - рішення - Положення). Положення передбачає, що витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них - не стягується. Щомісячний розмір плати ставки за 1 ліжко - місце у гуртожитку визначається виходячи з тарифу (фактичних витрат) на надання послуг з утримання будинку (гуртожитку) і прибудинкової території та вартості комунальних послуг.

Відповідач зазначає, що будинок по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львів перебуває у приватній власності та на обслуговуванні Підприємства, має статус гуртожитку для проживання мешканців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах.

Поточний ремонт приміщень, які перебувають у відособленому користуванні громадян (побілка стелі, побілка, фарбування або обклеювання шпалерами стін, фарбування радіаторів, віконних рам з внутрішнього боку, підвіконників, дверей та вбудованих шаф і антресолей, вставляння шибок, фарбування або покриття лаком підлог, ремонт електропроводки) провадиться за рахунок мешканців.

Тобто, за твердженням відповідача, у рішенні № 101 обґрунтовано визнано факт вчинення Підприємством порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене частиною 1 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Водночас, за змістом норми:

- статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: 1) суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; 2) суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції;

- пункту 1.3. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за № 317/6605: «У цій Методиці нижчезазначені терміни висловлюються в такому значенні: …територіальні (географічні) межі ринку - територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як. правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми чистинами»;

- пункту 2.2. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за № 317/6605: «Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища, суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо».

Відповідач зазначає, що, враховуючи сукупність вищенаведених норм законодавства про захист економічної конкуренції, Адміністративною колегією ЛОТВ АМК України прийнято рішення № 101, відповідно до якого визначено монопольне (домінуюче) становище позивача на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові у 2012 р. - поточному періоді 2013 р.

Додатково відповідач зазначає, що монопольне (домінуюче) становище на ринку не визначено як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; ніякі акти законодавства України не містять вичерпного й усталеного переліку (а відповідно й визначень) усіх можливих ринків товарів (послуг) в розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції» та інших актів антимонопольно-конкурентного законодавства.

Отже, на думку відповідача, Рішення № 101 щодо визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання прийняте у межах повноважень органів Антимонопольного комітету України.

Відповідач зазначає, що Рішення № 101 щодо визнання вчинення позивачем порушень законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняте з врахуванням норм законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені:

- пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», а саме: «Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: ... здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах… пріоритету прав споживачів, ..., виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції»;

- частини 2 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», згідно з якою до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема, розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань; прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;

- статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», відповідно до якої визначено гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України; - частини 3 статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме: «Державний Контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України»;

- частини 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з якою розглядаються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку у вигляді дій суб'єкта господарювання, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- частини 3 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з якою зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом;

- пункту 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме: «Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є ... зловживання монопольним (домінуючим) становищем»;

- статті 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме: «Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом»;

- частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з якою за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

- частиною 2 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме: «Рішення ... органів Антимонопольного комітету України ...є обов'язковими до виконання».

За твердженням відповідача, специфіка регулювання правовідносин щодо гуртожитків визначається нормами Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 1986 р. № 208 (далі - Положення). Згідно з пунктом 23 розділу IV «Експлуатація гуртожитку, його утримання і ремонт» Положення: капітальний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок, коштів підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки.

Відповідач зазначає, що Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 р. № 869, не включає у перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій капітальний ремонт.

Відповідач звертає увагу на те, що з врахуванням наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 р. № 150, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.08.2004 р. за № 1046/9645, розгляд документів позивача щодо гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківській за статтями витрат засвідчив, що розрахунки тарифів на вищевказані послуги Підприємством проведено без дотримання спеціальних норм Положення щодо ремонтних робіт, зокрема: «Ремонт опалення гуртожитку по вул. Білоцерківській 10»; «Роботи по монтажу системи холодного водопостачання» та «Матеріали виконання»; «Ремонт ліфта пасажирського в/п 320 кг на 9 зупинок по вул. Білоцерківській, 10»; «Проведення експертного «стеження і технічного діагностування ліфт пасажирський Л - 2347», які б повинні були здійснюватися за рахунок коштів підприємства (установи, організації, у віданні яких перебуває цей гуртожиток, тобто, за кошти Підприємства, а не за рахунок мешканців гуртожитку.

Отже, на думку відповідача, рішення № 101 щодо визнання вчинення позивачем порушень законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняте у межах повноважень органів Антимонопольного комітету України.

Відповідач зазначає, що, враховуючи викладені у позові підстави, що:

- законодавство про захист економічної конкуренції (у тому числі, норма частини 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка кваліфікує як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку дії суб'єкта господарювання, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку) визначає повноваження органів Антимонопольного комітету України щодо здійснення контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції безвідносно до виду цін;

- згідно з нормою: 1) частини 1 статті 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (у редакції, що діяла до 03.08.2012 р.), державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних, фіксованим та регульованим цін і тарифів. При цьому Контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції; 2) частини 1 статті 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (у редакції, що діяла з 03.08.2012 р.), державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення ... протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

- згідно з нормою частини 2 статті 2 Закону України «Про основні засади державного (нагляду) у сфері господарської діяльності», дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів ... державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції...;

- відповідно до норми пункту 12 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють): ... граничний розмір плати за проживання в гуртожитках, (крім студентських гуртожитків) громадян України, осіб без громадянства та іноземців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах», тобто, обласні державні адміністрації уповноважені встановлення, лише, гранично вищі межі розміру плати за проживання у гуртожитках, не перевищення яких не свідчить про законність дій суб'єкта господарювання щодо застосування розміру плати за проживання у гуртожитку;

- що регламентація діяльності органів Антимонопольного комітету України (у тому числі, адміністративної колегії ЛОТВ АМК України) щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції чи питання скасування або визнання недійсним рішень органів Антимонопольного комітету України здійснюється відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- що у рамках розгляду справи № 914/3026/13 долучено докази дотримання ЛОТВ АМК України норм законодавства про захист економічної конкуренції у частині «проведення контрольної роботи».

Відповідач зазначає, що, враховуючи вищевказані обставини та норми права, рішення № 101 щодо визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання прийняте у межах повноважень органів Антимонопольного комітету України.

Відповідач наголошує, що порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 передбачає:

у пункті 1, що цей порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності;

у пункті 2, що тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку;

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг);

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг;

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мін регіоном.

На думку відповідача, констатація розрахунку тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 можлива, виключно, за умови дотримання усіх складових (для прикладу: розрахунку тарифів згідно з переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, необхідним для забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій; наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг) Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, в інакшому випадку таке твердження є безпідставним.

За таких обставин, на думку відповідача, враховуючи розрахунок позивачем тарифів не згідно з Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (не розрахунок тарифів згідно з переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, необхідним для забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій відсутність рішення органу місцевого самоврядування про встановлення тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг), твердження позивача щодо на дотримання Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 р. № 869, є безпідставними.

Враховуючи вищенаведені обставини, на підставі статті 19 Конституції України, статті 2 Закону України «Про основні засади державного (нагляду) у сфері господарської діяльності», статті 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення», статей 3, 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення», наказу Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства від 10.08.2004 р. № 150, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.08.2004 р. за № 1046/9645, Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 р. № 869, статті 13 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208, статті 131 Житлового кодексу Української РСР, пунктів 1.3, 2.2, 7.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за № 317/6605, статей 3, 7 Закону України «Про Антимонопольного комітету України», статей 1, 12, 13, 50, 51, 52, 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» і статей 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки, недопущення проявів монополізму на державному та регіональному рівнях.

Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачає, що у якості основного завдання Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах пріоритету прав споживачів, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.

Згідно ст. 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

- законності;

- гласності;

- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно п.п. 2, 4, 5, 7, 14 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

- перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

- у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

Згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», до повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема, розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань; прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.

Згідно з нормами пункту 11 частини 1 і частини 4 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», визначення меж товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України.

Статтею 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України.

У частині 3 статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вказано, що державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Згідно частини 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розглядаються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку у вигляді дій суб'єкта господарювання, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно частини 3 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно пункту 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно статті 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Згідно частини 2 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими до виконання.

Отже, монопольне (домінуюче) становище на ринку не визначено як порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Ніякі акти законодавства України не містять вичерпного й усталеного переліку (а відповідно й визначень) усіх можливих ринків товарів (послуг) в розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції» та інших актів антимонопольно - конкурентного законодавства.

За змістом статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Судом встановлено, що у 2011 році ПАТ "Іскра" було проведено ряд будівельно-ремонтних робіт для покращення технічного та санітарно-гігієнічного стану будівлі гуртожитку, а саме: проведено ремонт опалення гуртожитку, роботи по монтажу системи холодного водопостачання, ремонт та експертне обстеження ліфта пасажирського, ремонт душових, заміну вітражів, загальних дверей та ін. на загальну суму 127 282,78 грн. (без ПДВ) (копії актів виконаних робіт у 2011 р. на 24 арк. додаються).

З метою покладення на мешканців гуртожитку обов'язку щодо сплати вищезазначених витрат, адміністрацією ПАТ "Ікра" було прийнято рішення про включення зазначених вище витрат до складу тарифу на отримання послуг з проживання у гуртожитку протягом наступних двох років.

Тому, Розпорядженням Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 27.06.2012 р. № 93Р було розпочато розгляд справи № 1-02-135/2012 за виявленими ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях ПАТ "Іскра".

Зазначеним Розпорядженням було визначено товарні межі ринку, на якому ЛОТВ АМК України було виявлено ознаки порушення ПАТ "Іскра" законодавства про захист економічної конкуренції, поведінка ПАТ "Іскра" на якому була об'єктом дослідження в даній справі. Це, зокрема, надання послуг з утримання будинків та прибудинкової території в межах гуртожитку по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові. Тобто, предметом розгляду справи № 1-02-135/2012 не було дослідження рівня цін(тарифів), а було досліджено дії позивача щодо правильності формування тарифів, з урахуванням його монопольного становища на цьому ринку.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 30.05.2013 р. Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - ЛОТВ АМК України) було винесено рішення № 101 в справі № 1-02-135/2012 про порушення ПАТ "Іскра" законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, згідно резолютивної частини зазначеного вище рішення було встановлено, що ПАТ "Іскра":

займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові;

вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом вчинення дій суб'єкта господарювання (розрахунок та застосувавши тарифів на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові без врахування спеціальних норм Примірного положення про гуртожитки, що затверджене Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208), що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане в п. II резолютивної частини рішення, накладено штраф в розмірі 68 000 грн.;

зобов'язано ПАТ "Іскра" до 01.10.2013 р. провести розрахунок тарифів на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території з дотриманням спеціальних норм Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно ч.1 ст. 189 ГК України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Статтею 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення" № 5007-VІ визначено, що на території України існують два види цін: це вільні ціни та державні регульовані ціни. Аналогічне положення містилось в ст. 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" № 507-ХІІ, який діяв до 03.08.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Відповідно до ч. 2 ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно ч. 2 ст. 191 ГК України, державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» № 2210 (надалі - Закон), вважається, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

На виконання Закону № 2210, була прийнята Методика № 49, відповідно до п. 1.2. якої передбачено, що дана Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Згідно пункту 1.3. Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за № 317/6605, у цій Методиці нижчезазначені терміни висловлюються в такому значенні:

- територіальні (географічні) межі ринку - територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як. правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми чистинами.

Згідно пункту 2.1. Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за № 317/6605, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

2.1.1. Встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

2.1.2. Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи.

2.1.3. Складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп).

2.1.4. Визначення товарних меж ринку.

2.1.5. Визначення територіальних (географічних) меж ринку.

2.1.6. Встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку.

2.1.7. Визначення обсягів товару, який обертається на ринку.

2.1.8. Розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку.

2.1.9. Складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

2.1.10. Визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

2.1.11. Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Згідно пункту 2.2. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за № 317/6605, етапи визначення монопольного (домінуючого) становища, суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо».

Розпорядженням відповідача від 27.06.2012 р. № 93Р, згідно з яким було розпочато розгляд справи № 1-02-135/2012 та за наслідками чого винесено оскаржуване Рішення, було визначено територіальні межі ринку - гуртожиток по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові.

Відповідно до змісту п. 1.3. Методики № 49, ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція:

попит - певна кількість товару, яку споживачі готові або/та в змозі купити за певну ціну у межах певної території протягом певного періоду;

пропозиція - певна кількість товару, яку суб'єкт господарювання виробляє (або може виробити) і пропонує (або може пропонувати) для реалізації на ринку, чи реалізує (або може реалізувати) на ринку за запропонованою ціною у межах певної території протягом певного періоду.

Стосовно визначення товарних меж ринку, Розпорядженням відповідача від 27.06.2012 р. № 93Р, згідно з яким було розпочато розгляд справи № 1-02-135/2012 та за наслідками чого винесено оскаржуване Рішення, було визначено товарні межі ринку - надання послуг з утримання гуртожитку по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові та прибудинкової території.

Відповідно до змісту ст. 1 Методики № 49, товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.

Згідно п. 5.1. Методики № 49, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності.

Відповідно до пункту 7.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за № 317/6605, часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно - грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

На підставі наданих суду доказів встановлено, що ПАТ "Іскра" є власником та балансоутримувачем гуртожитку, що знаходиться за адресою: вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові, та має статус гуртожитку для проживання одиноких громадян, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах.

У свою чергу, у межах повноважень, що визначені пунктом 11 частини 1 і частини 4 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у рішенні № 101 визначено становище Підприємства щодо:

товарних меж ринку: послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території;

споживачів товару: громадяни, які проживають у гуртожитку по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові;

територіальних (географічних) меж ринку: межі зони обслуговування Підприємством гуртожитку по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові;

часових меж ринку: 2012 р. - поточний період 2013 р.;

розрахунку частки Підприємства на ринку: частка Підприємства (у межах зони обслуговування гуртожитку по вул. Білоцерківській, 10 у м. Львові) на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території становить 100 %;

становища Підприємства на ринку: Підприємство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові у 2012 р. - поточному періоді 2013 р.

Стосовно визначення потенційних конкурентів та бар'єрів вступу на ринок, то пунктом 9.1. Методики № 49 передбачено, що потенційними конкурентами вважаються такі суб'єкти господарювання:

які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості;

які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку;

нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.

Згідно п. 1.3 Методики № 49, бар'єри вступу на ринок - обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку.

Згідно п. 9.2. Методики № 49, бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є:

обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців;

адміністративні обмеження;

економічні та організаційні обмеження;

екологічні обмеження;

нерозвиненість ринкової інфраструктури;

інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що спірним Рішенням від 30.05.2013 року N 101 відповідач визнав позивача монополістом на ринку послуг згідно порядку визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку. Отже, є наявним належне встановлення, відповідно п. 2.1.11 Методики № 49, монопольного (домінуючого) становища позивача, а суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 13 Закону "Про захист економічної конкуренції", може бути суб'єкт, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

В ході судового розгляду справи встановлено, що при встановленні позивачем цін (тарифів) на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківській, 10 відсутня ознака економічної конкуренції (змагальності), зокрема відсутня можливість змагання позивача з іншими суб'єктами господарювання у визначенні умов надання послуг з утримання гуртожитку, визначення цін (тарифів) на них, оскільки, позивач є власником та балансоутримувачем гуртожитку по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові.

Також, позивачем не подано доказів того, що він зазнає значної конкуренції на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові.

Водночас, за змістом норми статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: 1) суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; 2) суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції;

Оскаржуваним рішенням № 101 відповідачем визнано, що ПАТ "Іскра" займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові. Такі висновки також відповідають вимогам Закону № 2210 та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженого Розпорядженням АМК України від 5 березня 2002 р. N 49-р (далі - Методика № 49).

Крім того, при проведенні робіт по ремонту (утриманню) приміщення гуртожитку позивачем самостійно визначено коло підрядників для проведення таких робіт. Незважаючи на вимоги суду, позивачем не надано доказів того, що при проведенні цих робіт ним вивчалася можливість знаходження найбільш оптимальних (мінімальних) розцінок на проведені роботи.

Також, згідно з частиною частини 1 статті 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (діяла до 03.08.2012 р.), державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Частина 1 статті 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (діє з 03.08.2012 р.) передбачає, що державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає повноваження органів Антимонопольного комітету України щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції безвідносно до виду цін.

Крім того, повноваження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо застосування відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене частиною 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», щодо суб'єкта господарювання, тарифи якого охоплюються державним регулюванням цін підтверджені, у тому числі, у постановах Вищого господарського суду України від 23.07.2014 р. у справі № 914/4781/13, від 07.10.2014 р. у справі № 914/3545/13.

Отже, за вищевказаних обставин та норм Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, що затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за № 317/6605, рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 101 від 30.05.2013 р. щодо визначення монопольного (домінуючого) становища позивача на ринку послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові прийняте у межах повноважень органів Антимонопольного комітету України.

Разом з тим, посилання позивача на норми Закону України «Про основні засади державного (нагляду) у сфері господарської діяльності» є безпідставними, оскільки, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про основні засади державного (нагляду) у сфері господарської діяльності», дія Закону України «Про основні засади державного (нагляду) у сфері господарської діяльності» не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас, щодо посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 1548 від 25.12.1996 р. та розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації № 1235/0/5-08 від 03.11.2008 р., слід звернути увагу на те, що, відповідно до норми пункту 12 додатку до Постанови Кабінету Міністрів України № 1548 від 25.12.1996 р., згідно якого, обласні державні адміністрації регулюють (встановлюють) граничний розмір плати за проживання в гуртожитках (крім студентських гуртожитків) громадян України, осіб без громадянства та іноземців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах, слід зазначити, що обласні державні адміністрації уповноважені встановлювати, виключно, максимальні граничні межі розміру плати за проживання у гуртожитках, не перевищення яких не свідчить про законність дій суб'єкта господарювання при визначенні розміру такої плати.

Водночас, відповідно до підпункту 15.4 пункту 15 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15, за змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання, який заперечує проти зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Крім того, як встановлено в ході судового розгляду справи, при наданні житлово-комунальних послуг мешканцям гуртожитку ПАТ "Іскра" не в повній мірі дотримується відповідних вимог чинного законодавства України, зокрема, вимог Постанови КМУ "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" № 869 від 01.06.2011 р. Так, мешканці гуртожитку оплачують як вартість спожитих послуг з холодного водопостачання та водовідведення, теплопостачання, газопостачання, електроенергію, так і витрат з утримання гуртожитку та прибудинкової території, включаючи витрати капітального характеру.

Також, слід звернути увагу на те, що порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р. визначає:

- у пункті 1, що цей порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності;

- у пункті 2, що: тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг, згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг).

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

За змістовною частиною Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р., суб'єкти господарювання всіх форм власності (у тому числі, позивач) зобов'язані дотримуватися усіх компонентів Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р., а не тільки окремих його частин.

Тому, лише, за умови дотримання усіх компонентів (зокрема: доведення до відома споживачів інформації про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності; наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг; розрахунку тарифів згідно з переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, необхідним для забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій) Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р., суб'єкт господарювання може констатувати, що розрахунок тарифів вчинено відповідно до законодавства, в інакшому випадку - таке твердження є безпідставним.

За таких обставин, враховуючи те, що розрахунок тарифів здійснено не з дотриманням визначеного Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р., механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (відсутність періодичності та строків надання послуг; розрахунок тарифів згідно з переліком послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, необхідним для забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій (підтверджується наявними у матеріалах справи калькуляціями), слід зазначити, що посилання позивача на дотримання Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р. не підтверджено належними та допустимими доказами.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах пріоритету прав споживачів, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Отже, поведінка ПАТ "Іскра" (формування тарифів) на товарних межах ринку - послуги з утримання гуртожитку - не є правомірною та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні ЛОТВ АМК України дійшло висновку, що включення зазначених вище витрат на ремонт гуртожитку до вартості послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території суперечить вимогам Примірного положення про гуртожитки, що затверджене Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 р. № 208 (далі - Постанова РМ УРСР № 208), а саме: суперечить пунктам 23-24 цієї Постанови, яким є передбачено, що капітальний та поточний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають ці гуртожитки. Порядок надання жилої площі у гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання, встановлюється Положенням.

Згідно п. 20 Положення 208, експлуатація гуртожитку здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, а при її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією, у віданні якої перебуває гуртожиток, відповідно до єдиних правил і норм експлуатації та ремонту житлового фонду. Таким чином, законодавство передбачає можливість надання послуг в межах гуртожитку з його утримання та прибудинкової території не тільки власником такого гуртожитку, але й іншими суб'єктами господарювання.

Також, пунктом 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою РМ УРСР від 03.06.1986 р. № 208 (надалі - Постанова 208) передбачено, що плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується. Тобто, Постановою 208 передбачається, що мешканці гуртожитку сплачують плату за користування житловою площею та оплачують комунальні послуги.

Відповідно до статті 131 Житлового кодексу УРСР, порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання визначається Примірним положенням про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 р.

Пункт 23 Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 р. передбачає, що капітальний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки.

Пункт 24 Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 р. визначає, що поточний ремонт гуртожитків (крім приміщень, що перебувають у відособленому користуванні громадян) провадиться за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають ці гуртожитки, а поточний ремонт приміщень, які перебувають у відособленому користуванні громадян (побілка стелі, побілка, фарбування або обклеювання шпалерами стін, фарбування радіаторів, віконних рам з внутрішнього боку, підвіконників, дверей та вбудованих шаф і антресолей, вставляння шибок, фарбування або покриття лаком підлог, ремонт електропроводки), провадиться за рахунок мешканців.

Тобто, сукупність пунктів 23, 24 Примірного положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 р. не покладає на споживачів обов'язку сплачувати кошти за капітальний ремонт гуртожитку, а покладає обов'язок здійснювати поточний ремонт приміщень, які перебувають у відособленому користуванні громадян (побілка стелі, побілка, фарбування або обклеювання шпалерами стін, фарбування радіаторів, віконних рам з внутрішнього боку, підвіконників, дверей та вбудованих шаф і антресолей, вставляння шибок, фарбування або покриття лаком підлог, ремонт електропроводки) за власні кошти.

Крім того, позивач в судовому засіданні підтвердив, що Примірне положення про гуртожитки, що затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 р. є чинним не тільки на час проведення відповідних робіт, а і на час розгляду справи та прийняття судового рішення.

Також, слід зазначити, що матеріали справи містять висновок Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04.08.2014 р. № 4205, в якому вказано, що вони є витратами на проведення робіт по здійсненню поточного ремонту будівлі гуртожитку, тобто, з врахуванням пунктів 2, 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», належать до поточного ремонту, який може включатися до тарифу на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львові, відповідно до пункту 18 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р. а також Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 року N 150, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2004 р. за N 1046/9645 (надалі - Перелік № 150).

Згідно ч. 5 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, висновок експерта не може в повній мірі підтверджувати належність робіт, що піддавались експертній оцінці до робіт з поточного ремонту.

Так, згідно Акту № 1 до договору РУР - 131210 прийому - виконання підрядних робіт по монтажу систем холодного водопостачання в м. Львів по вул. Білоцерківській 10, за грудень від 29.12.2010 року між ПАТ «Іскра» та ТзОВ «Р-Інженірінг» встановлено, що в акт включено роботи з пробивання отворів в бетонних перекриттях, облаштування отворів в бетонних перекриттях, підключення системи гарячого водопостачання, прокладення водопровідних труб, підключення виходу системи водопостачання. Експертом віднесено ці роботи, відповідно до Переліку № 150, до п.п. 1.2.12.5 п.1.2.12. р.1.2 примірного переліку, в якому зазначено: 1.2.12.5. Часткова заміна трубопроводу при усуненні незначних витоків, хоча такі роботи передбачені у р. 2.12. та віднесені до капітального ремонту.

Також, у висновку зазначено, що ТзОВ «Домосервіс» не виконано роботи по наданню послуг з встановлення системи контролю доступу.

Крім того, експертом до поточного ремонту віднесені роботи, що були виконані згідно акту прийому - передачі виконаних робіт згідно договору № 03811 від 16.05.2011 р. між ПАТ «Іскра» та ТзОВ «Захід - техносервіс», з проведення експертного обстеження та випробування пасажирського ліфта Л-2347. Ці роботи віднесені експертом, відповідно до Переліку № 150, до п.1.1.17. «Ліфти», що стосуються виявлення та заміни дрібних пошкоджень, хоча п. 2.16.13. прямо передбачено «Експертна оцінка технічного стану ліфтів і систем диспетчеризації після закінчення встановленого терміну експлуатації, а також на прохання власника», що відносяться до капітального.

Однак, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.16.13 Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу від 10.08.2004 р. № 150, експертна оцінка технічного стану ліфтів належить до капітального ремонту, який не може включатися до відповідного тарифу, згідно з пунктом 18 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р.

Додаткова або повторна експертиза не призначалась, оскільки висновок експертизи не має заздалегідь встановленої сили. Крім того, цей висновок повністю влаштував позивача, а відповідач взагалі заперечував проти необхідності проведення такої експертизи.

Розгляд документів Підприємства щодо тарифів на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території по вул. Білоцерківській за статтями витрат засвідчив, що розрахунки тарифів на вищевказані послуги підприємством проведено без дотримання спеціальних норм Положення щодо ремонтних робіт, зокрема: «Ремонт опалення гуртожитку по вул. Білоцерківській 10»; «Роботи по монтажу системи холодного водопостачання» та «Матеріали виконання»; «Ремонт ліфта пасажирського в/п 320 кг на 9 зупинок по вул. Білоцерківській, 10»; «Проведення експертного обстеження і технічного діагностування ліфт пасажирський Л - 2347», які б повинні були здійснюватися за рахунок коштів підприємства (установи, організації), у віданні яких перебуває цей гуртожиток, тобто, за кошти Підприємства, а не за рахунок мешканців гуртожитку.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 р. № 869, не включає у перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій капітальний ремонт.

Отже, Рішення № 101 щодо визнання вчинення позивачем порушень законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийняте у межах повноважень органів Антимонопольного комітету України, висновки ЛОТВ АМК України відповідають вимогам законодавства чинного як на день подачі позову, так і на день здійснення ПАТ "Іскра" ремонтних робіт та включення їх вартості до вартості послуг з утримання гуртожитку.

При цьому, в оскаржуваному рішенні позивач визначив товарні межі ринку - послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території. А відтак, правомірним є висновок відповідача в оскаржуваному Рішенні № 101 про те, що позивач здійснив розрахунок та застосував тарифи на послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території без врахування спеціальних норм Постанови 208.

Окрім того, відповідно до роз'яснень Держбуду України, викладених в листі від 30.04.2003 р. N 7/7-401, капітальний ремонт передбачає призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин (за умови їх автономності), що і було, як встановлено в судовому засіданні, основним критерієм віднесення певних видів робіт до поточного або капітального ремонту при проведенні експертизи. Разом з тим слід зазначити, як встановлено в ході судового розгляду справи, на час проведення позивачем ремонтних робіт, такі роботи проводилися при відсутності мешканців, зокрема третіх осіб, що підтверджено останніми.

Отже, відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (п. 2 роз'яснення ВАСУ від 26.01.2000 р. N 02-5/35).

З огляду на вищенаведене, рішення Адміністративної колегії Львівського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.05.2013р. № 101 по справі № 1-02-135/2012 не підлягає скасуванню, оскільки є відсутніми вищезазначені підстави для скасування.

Проаналізувавши матеріали справи та вислухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про те, рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 101 від 30.05.2013 р. є обґрунтованим.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вислухавши доводи сторін та третіх осіб, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Іскра» (м. Львів) до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м. Львів) про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію №5 від 13.11.2012 року на суму 1609,50 грн. про сплату судового збору.

Згідно ст.49 ГПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову - відмовити.

Головуючий суддя: Пазичев В.М.

Суддя : Манюк П.Т.

Суддя : Кидисюк Р.А.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.01.2015 року.