ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 року Житомир справа № 806/5366/14

час прийняття: 11 год. 20 хв. категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Черноліхова С.В.,

за участі секретаря Павлюк В.О.,

за участі позивача ОСОБА_1,

за участі представника відповідача Борчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці Міндоходів про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом, у якому після уточнення позовних вимог від 12.01.2015 р. просив стягнути з Житомирської митниці Міндоходів 3084, 23 грн. заборгованості по виплаті коштів, які включаються до структури заробітної плати, за період з 02 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04 червня 2002 року по 12 січня 2015 року у сумі 94758, 38 грн.; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10000, 00 грн., а також стягнути компенсацію за відрив 18 грудня 2014 року від звичайних занять у розмірі 52, 96 грн. і 135, 03 грн., пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту. В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 15 вересня 1994 року по 03 червня 2002 року працював на різних посадах у відповідача. При звільненні з роботи відповідачем, на думку позивача, не було донараховано та виплачено за період з 01 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі, визначеному статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та доплату громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 вказаного Закону. Нарахувати та виплатити вказану заборгованість відповідача було зобов'язано здійснити згідно постанови Корольовського районного суду міста Житомира від 07 квітня 2014 року по справі № 296/6650/13-а, яка в частині задоволення позову ОСОБА_1 за період з 02 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року. Оскільки вказане судове рішення відповідачем до цього часу залишається невиконаним, тому ОСОБА_1 просить стягнути заборгованість за вказаний період у сумі 3084, 23 грн. у судовому порядку. Також позивач, посилаючись на статтю 117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з Житомирської митниці Міндоходів 94758, 38 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04 червня 2002 року по 12 січня 2015 року. Несплатою відповідачем усіх коштів, належних при звільненні, позивачеві завдано моральних страждань, які він просить відшкодувати у розмірі 10000, 00 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю і просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. Пояснив, що на виконання рішення Корольовського райсуду м. Житомира від 07 квітня 2014 року та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року по справі № 296/6650/13-а відповідачем здійснено розрахунок належних позивачу виплат за період з 02 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року, який було направлено до управлінь праці та соціального захисту населення Богунської райради м. Житомира та Овруцької райдержадміністрації як до розпорядників коштів державного бюджету нижчого рівня. Станом на час розгляду даної справи будь-які кошти від зазначених управлінь для виплат позивачу до митниці не надходили. Здійснювати вище вказані виплати за рахунок власних коштів відповідач не вправі, оскільки Житомирська митниця Міндоходів є бюджетною установою, яка фінансується з Державного бюджету, і такі видатки відсутні в кошторисі митниці. Також представник митного органу зазначив, що грошова допомога, передбачена статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та доплата згідно з статтею 39 цього Закону є соціальною гарантією, встановленою державою, а не винагородою за працю, не входить до структури заробітної плати і фінансується не з фонду оплати праці підприємства, установи, організації, а з Державного бюджету, тому в разі несвоєчасної їх виплати на них не можуть розповсюджуватися положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні - виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того зазначив, що при відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановлювати винні дії відповідача, а такі дії з боку митниці в даному випадку відсутні, оскільки бюджетне фінансування на виплату вище вказаних допомог і доплат в розмірах, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», митницею напряму не здійснювалося і кошторисом видатків не передбачалося.

Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 15 вересня 1994 року по 03 червня 2002 року працював на різних посадах у відповідача.

За час перебування у трудових відносинах з Житомирською митницею позивач за проживання і роботу у зонах радіоактивного забруднення отримував виплати, передбачені статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вважаючи, що такі виплати проводилися у менших розмірах, ніж встановлено вказаним Законом, ОСОБА_1 звертався до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом про їх нарахування і виплату за період з 01 вересня 1996 року по 03 червня 2002 року.

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року по справі № 296/6650/13-а зобов'язано Житомирську митницю Міндоходів провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у період з 01 вересня 1996 року по 03 червня 2002 року у розмірі, визначеному статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 30% від мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум. Також зобов'язано Житомирську митницю Міндоходів провести позивачеві нарахування та виплату доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення за період з 01 вересня 1996 року по 31 липня 1998 року в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, та з 01 серпня 1998 року по 03 червня 2002 року у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року вказане судове рішення в частині зобов'язання Житомирську митницю Міндоходів виконати вимоги статей 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стосовно ОСОБА_1 за період з 01 вересня 1996 року по 01 серпня 2001 року скасовано, в решті постанову суду першої інстанції від 07 квітня 2014 року залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення ОСОБА_1 28 жовтня 2014 року видано виконавчий лист, з примусового виконання якого відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області 05 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження № 45315843.

Як вбачається із листів № 5/3/5/3332 від 26 червня 2014 року і № 5/2/5/3565 від 08 липня 2014 року, Житомирська митниця провела нарахування позивачеві коштів згідно статей 37 і 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і направила розрахунки до Управлінь праці та соціального захисту населення для здійснення виплати цих коштів.

Позивач зазначає, що судове рішення по справі № 296/6650/13-а до цього часу не виконано, відповідач при звільненні його з роботи, а в подальшому на виконання судового рішення не здійснив виплату коштів, які присуджені цим рішенням і входять до структури заробітної плати.

З такими доводами ОСОБА_1 суд не погоджується з огляду на слідуюче.

У частині першій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частинами першою та другою статті 162 КАС України, за результатами розгляду звернення особи до суду з адміністративним позовом і в разі його задоволення можуть бути прийняті постанови: 1) про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 105 КАС України, адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень - прийняти рішення або вчинити певні дії, так і про стягнення з нього коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року в адміністративній справі № 296/6650/13-а обрано спосіб захисту порушеного права позивача - шляхом зобов'язання Житомирську митницю Міндоходів провести нарахування та виплату ОСОБА_1 коштів, передбачених статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 02 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року.

Як вбачається із суті заявленої позивачем вимоги про стягнення 3084, 23 грн. заборгованості по виплатам, визначеним статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за той самий період, то вона фактично стосується вже самого виконання судового рішення Корольовського районного суду м. Житомира в адміністративній справі № 296/6650/13-а.

Процесуальною нормою, що регулює вирішення цього питання, є стаття 267 КАС України, яка передбачає судовий контроль за виконанням рішень в адміністративних справах.

Згідно з частиною 9 статті 267 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Відповідно до частини 10 цієї статті, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу. Така постанова може бути оскаржена лише в апеляційному порядку.

Отже, причини невиконання судового рішення повинні встановлюватися у межах адміністративної справи № 296/6650/13-а, а не шляхом подачі нової позовної заяви, в якій позивач намагається вирішити той самий спір шляхом зміни способу захисту його порушеного права, що не допускається на стадії виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3084, 23 грн. заборгованості за період з 02 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року є такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з Житомирської митниці Міндоходів середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04 червня 2002 року по 12 січня 2015 року у сумі 94758, 38 грн., посилаючись при цьому на невиплату відповідачем коштів у сумі 3084, 23 грн., які входять до структури заробітної плати, та статтю 117 Кодексу законів про працю України.

Суд з цим не погоджується, оскільки відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 13 цього ж Закону передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Згідно з частинами 1, 7 статті 33 Закону України «Про державну службу», заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови оплати праці працівників Державної митної служби на момент звільнення позивача з роботи були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1997 року N 225, згідно з якою заробітна плата працівників митниць складалася з посадових окладів, надбавок за вислугу років, за спеціальне звання, за роз'їзний характер роботи, за знання іноземних мов, за високі досягнення у праці і виконання особливо важливих завдань, за здійснення митного контролю, доплати за роботу в нічний час, преміальної оплати та матеріальної допомоги.

Як вбачається із карток розрахунків по заробітній платі за 2001-2002 роки, саме такими, як визначено наведеними правовими нормами, і були складові заробітної плати позивача.

Разом з тим, приписами ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено право громадян, які проживають та працюють на територіях радіоактивного забруднення, отримувати щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також доплату у розмірах визначених цим Законом.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що виплати, передбачені статтями 37 і 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є соціальними гарантіями, встановленими державою, а не винагородою за працю, а тому в разі несвоєчасної їх виплати на них не можуть розповсюджуватися положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні - виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04 червня 2002 року по 12 січня 2015 року у сумі 94758, 38 грн. такими, що також не підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Житомирської митниці Міндоходів 3084, 23 грн. заборгованості по виплаті коштів, передбачених статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 02 серпня 2001 року по 03 червня 2002 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04 червня 2002 року по 12 січня 2015 року у сумі 94758, 38 грн., тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000, 00 грн., які, за твердженням ОСОБА_1, завдані саме невиплатою зазначених сум заборгованості.

Керуючись статтями 86, 91, 94, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Суддя С.В. Черноліхов

Повний текст постанови виготовлено: 19 січня 2015 р.