н/п 2/640/169/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Чередник В.Є.

при секретарі Кривенко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2014 року Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просить стягнути з відповідача вартість навчання в сумі 99 984 грн. для зарахування коштів на рахунки загального фонду Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 за направленням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області навчався в Національному університеті "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" за кошти державного бюджету. Відповідно до договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.09.2008 р. № 046 ОСОБА_1 зобов'язується після закінчення навчання прибути на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови - відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку. У зв'язку з тим, що після закінчення навчання ОСОБА_1 не прибув до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та не працевлаштувався, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення вартості навчання для зарахування коштів на рахунки загального фонду Державного бюджету України.

В судове засідання представник позивача, належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не з'явився, надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання відповідач не з'явився, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення, в яких зазначив, що відшкодування вартості навчання призводить до порушення його конституційного права на безоплатність вищої освіти в державних навчальних закладах, суть якого зводиться до відсутності оплати вартості навчання за державним замовленням у будь-якій формі (поточна плата, компенсація, відшкодування тощо) на будь-якій стадії: до вступу у навчальний заклад державної форми власності, під час навчання в ньому та після його закінчення. Крім того, відповідач зазначив, що відшкодування вартості навчання призводить до порушення його конституційного права на працю, адже відпрацювання за направленням під загрозою відшкодування вартості навчання є формою примусової праці, що прямо заборонено статтею 43 Конституції України. До того ж, відповідач посилався на відсутність порядку визначення вартості навчання у разі порушення угоди про працевлаштування, що унеможливлює стягнення конкретного розміру вартості навчання, довідка-розрахунок та кошторис витрат, подані вищим навчальним закладом, є неналежним та недопустимим доказом по справі, адже відповідні документи складені в порушення вимог п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 922 від 22.08.1996 р. Відповідач також зазначив, що відсутність порядку визначення вартості навчання як на момент укладення договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.09.2008 р. № 46, так і на сьогоднішній день порушує один з елементів проголошеного Конституцією України верховенства права - принципу правової визначеності, адже за таких умов студент не може передбачити правові наслідки невиконання обов'язку щодо відпрацювання в державному секторі народного господарства не менше трьох років в частині сум, належних до відшкодування.

Суд вважає можливим розглянути справу у відповідності до ст. 197 ч.2 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість кожного доказу окремо та їх взаємозв'язок у сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 навчався в Національному університеті "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" (бюджетна форма навчання) на денному факультеті № 10 (Підготовка кадрів для Пенсійного фонду України) з 01.09.2008 р. по 08.06.2013 р., що підтверджується листом вищого навчального закладу № 125-01-2952/993 від 04.11.2013 р.

Згідно з п. 2 Указу Президента України "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" від 23.01.1996 р. № 77/96 особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Пунктом 3 цього ж Указу постановлено Кабінету Міністрів України затвердити у місячний строк порядок формування державного контракту на підготовку спеціалістів для роботи в державному секторі народного господарства, форму угоди, зазначену в п. 2 цього Указу, умови працевлаштування випускників, які направляються на роботу в державний сектор народного господарства, та порядок відшкодування випускниками до державного бюджету вартості навчання у разі порушення ними умов угоди щодо працевлаштування.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України "Про освіту" випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про освіту", на виконання Указу Президента України від 23.01.1996 р. № 77 було розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992, згідно з яким випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років (п. 8), а у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (п. 14).

Пунктом 17 згаданого Порядку передбачено, що випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного замовлення, а пунктом 20 Порядку - що молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.09.2008 р. між Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого, відповідачем та позивачем був укладений договір про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням № 046.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи Розподілення молодих спеціалістів, які закінчують НУ "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" в червні 2013 р., відповідач направлений на роботу в якості працівника Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Натомість, матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу направлення на роботу із зазначенням терміну прибуття на працевлаштування, як того вимагає п. 20 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992.

Так само, матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу листів позивача (№ 11576/12-16 від 27.06.2013 р., № 8166/07.1-38-01 від 06.09.2013 р.) про необхідність прибути відповідачу на працевлаштування. Крім того, відповідні листи направлені на адресу: 41100, АДРЕСА_1, тоді як відповідач зареєстрований та проживає за адресою: 61002, АДРЕСА_2.

На підставі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що відповідача не було належним чином повідомлено ані про необхідність прибуття на працевлаштування, ані про строки прибуття на працевлаштування після закінчення вищого навчального закладу.

Ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 4.3. договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.08.2014 р. № 046 у разі відмови працювати за призначенням відповідач зобов'язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку.

Виходячи з вказаного положення договору, суд приходить до висновку, що порядок відшкодування вартості навчання, включаючи порядок визначення розміру такого відшкодування, договором не визначений. Натомість, договір містить банкетну норму, яка для вирішення відповідного питання відсилає до законодавства України.

Згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992 Кабінет Міністрів України постановив Міністерству фінансів разом з Міністерством освіти і науки, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством юстиції та Національним банком до 01.01.1997 р. розробити і затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.

Проте, як на момент укладення договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.08.2014 р. № 046, та і на сьогоднішній день Порядок визначення та відшкодування вартості навчання у разі порушення угоди про працевлаштування не розроблений та не затверджений.

На виконання ухвали суду від 17.11.2014 р. по цій справі, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого в листі № 125-01-3204 від 04.12.2014 р. повідомив, що Міністерство юстиції України в листі від 19.10.2010 р. № 12566-0-4-10-21 та Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України в листі від 21.06.2011 р. № 1/9-481 наголошують, що через відсутність правового механізму, який би зобов'язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними.

В якості обґрунтування вартості навчання, що підлягає стягненню з відповідача, позивачем надані довідка-розрахунок та кошторис витрат на підготовку студента денної форми навчання, що видані вищим навчальним закладом. Як зазначає Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (листи № 128-01-822 від 14.03.2014 р., № 125-01-3204 від 04.12.2014 р.), в довідці-розрахунку вказані касові видатки на підготовку студента за весь період навчання, фінансування цих витрат з загального фонду державного бюджету відбувається на загальну чисельність студентів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд вважає неналежними доказами та не бере до уваги в якості обґрунтування вартості навчання довідку-розрахунок та кошторис витрат на підготовку студента денної форми навчання, оскільки відповідні документи складені в порушення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992. Для цілей відшкодування вартості навчання не може братися розрахунок вартості навчання за касовими видатками на підготовку студента за весь період навчання, адже відсутній належним чином затверджений Порядок, який би визначав, що розрахунок вартості навчання у разі порушення угоди про працевлаштування здійснюється саме таким чином.

Крім того, суд приймає до уваги відсутність на момент укладення договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.08.2014 р. № 046 Порядку визначення вартості навчання у разі відмови працювати за призначенням.

Таким чином, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог про стягнення конкретної вартості навчання, адже належних доказів розрахунку такої вартості як того вимагає п. 4.3. договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.08.2014 р. № 046 суду не надано та не може бути надано з огляду на відсутність законодавчо затвердженого Порядку визначення вартості навчання у разі порушення угоди про працевлаштування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 53 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних навчальних закладах на конкурсній основі. Держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг студентам.

Надаючи офіційне конституційне тлумачення терміну "безоплатність", Конституційний Суд України в рішенні № 5-рп/2004 від 04.03.2004 р. роз'яснив, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена ч. 3 ст. 53 Конституції України. Безоплатність вищої освіти (безоплатність навчання) в державних і комунальних навчальних закладах зобов'язує державу створити відповідні можливості, за яких громадянин України на рівних конкурсних умовах може здобути без внесення плати у будь-якій формі вищу освіту в межах обсягу потрібних державі та суспільству фахівців.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Ч. 2 ст. 52 Закону України "Про освіту", п. 2 Указу Президента України "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів" від 23.01.1996 р. № 77/96, п.п. 8, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992, встановлена обов'язковість відшкодування вартості навчання у разі відмови випускника, який навчався за державним замовленням, працювати за направленням.

Суд вважає, що відшкодування вартості навчання є формою оплати за навчання в державних навчальних закладах, що прямо суперечить положенням ст. 53 Конституції України, адже безоплатність не може залежати від певних умов (якщо працевлаштувався - безоплатна освіта, якщо ні - оплатна). Крім того, відпрацювання за направленням під загрозою відшкодування вартості навчання є формою примусової праці, що заборонено ст. 43 Конституції України. Укладання тристоронньої угоди між навчальним закладом, замовником та випускником не свідчить про добровільне надання згоди на майбутнє відпрацювання, адже за умов вищевказаного спеціального правового регулювання студент (майбутній випускник) зобов'язаний підписати типовий договір, який йому пропонується: згода (при вступі до навчального закладу) на працевлаштування є обов'язком студента, а не правом, є умовою здобуття вищої освіти за кошти державного бюджету.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України в листі від 21.06.2011 р. № 1/9-481 зазначає, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України) та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (ст.53 Конституції України).

Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту договору про підготовку фахівців з вищою освітою за державним замовленням від 01.08.2014 р. № 046 вбачається, що останній укладений відповідно до ст. 56 Закону України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 р. № 2984-III, згідно з якою випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Відповідно до п. 3 Розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 р. № 1556-VII визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 р. № 2984-III.

Закон України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 р. не передбачає обов'язкового працевлаштування на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником. Натомість, згідно ст. 64 відповідного Закону України Держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 58, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 526 ЦК України, ст. 52 Закону України "Про освіту", суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя-