ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року

Справа № 876/11171/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сапіги В.П.

за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання незаконними дій і бездіяльності, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, зобов'язання відновити виконавче провадження з примусового виконання рішення суду та виконати рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просить визнати незаконними дії й бездіяльність старшого державного виконавця та началь ника відділу примусового виконання рішень; скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.12.2012 року; зобов'язати Державну виконавчу службу України в складі якої діє відділ примусового виконання рішень відновити виконавче провадження з примусового виконання судо вого рішення та виконати судове рішення в скорочений строк.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2013 року позов задоволено. Поновлено позивачу строк звернення до суду. Визнано незаконними дії й бездіяльність старшого державного виконавця Кушнір Л.В. та начальника відділу примусового виконання рішень Черноволова В.А. щодо винесення та затвердження постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29 грудня 2012 року ВП№ 7754141. Скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29 грудня 2012 року ВП№ 7754141. Зобов'язано Державну виконавчу службу України, в складі якої діє відділ примусового виконання рішень, відновити виконавче провадження з примусового виконання судового рішення, згідно виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 2а-227, виданого 11 вересня 2007 року, та виконати судове рішення в скорочений строк.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець, виносячи постанову про повернення стягувану виконавчого документа, не зазначив у такій, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», підстав для повернення виконавчого документа.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесенню постанови про повернення стягувану виконавчого документа передує складання акту, в якому державний виконавець зазначає про наявність обставин, зазначених у ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, про складання акту щодо неможливості здійснити стягнення коштів стягувач не повідомлявся, і такий акт на його адресу не надсилався.

Також, суд першої інстанції звертає увагу на те, що в мотивах постанови про повернення стягувану виконавчого документа не міститься посилання на те, що державним виконавцем складався такий акт.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, винесеною з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення, Державна виконавча служба України оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що виконання рішень судів даної категорії має здійснюватись за рахунок бюджетних асигнувань, передбачених в Державному бюджеті головному розпоряднику бюджетних коштів - Державній судовій адміністрації України, в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Відповідно до статті 95 Конституції України, статті 7 Бюджетного кодексу України визначено цільове використання бюджетних коштів. Тобто, кошти бюджету, які отримують фізичні особи, надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів - Державну судову адміністрацію України.

Таким чином, виконання судових рішень, винесених на користь суддів, можливе лише за рахунок зазначеної бюджетної програми.

Враховуючи викладене, Державна судова адміністрація України самостійно перераховує грошові кошти стягувачам в порядку черговості згідно реєстру виконавчих документів по стягненню коштів на користь суддів, складеного в порядку надходження виконавчих документів на виконання до державної виконавчої служби і затвердженого протоколом спільної наради від 30.03.2009 року між Міністерством юстиції України та Державною судовою адміністрацією України.

Апелянт вказує на те, що на виконання судових рішень про стягнення коштів на користь суддів, Державною судовою адміністрацією України надано до відділу листом від 30.11.2012 року №10-6714/12 інформацію щодо виконання виконавчих документів, занесених до вищевказаного реєстру, які будуть виконані шляхом виплати коштів стягувачам в порядку черговості та відповідно до бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», в межах суми 2000,00 тис. грн., відповідно до Закону України від 06.09.2012 року № 5236-VI, який діє з 04.10.2012 року, «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік».

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України» визначено граничну суму на виконання відповідної програми, також норма Бюджетного кодексу України вказує, що кошти державного бюджету можуть бути використані тільки на відповідний бюджетний період. Кошти передбачені у 2012 році на програму КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» використані у повному обсязі, що підтверджується вищезазначеним листом Державної судової адміністрації України, у зв'язку із чим сплатити присуджені кошти на користь стягувача у 2012 році не представлялося можливим.

Отже, на момент винесення оскаржуваної постанови, а саме 29.12.2012 року, існувала встановлена законом заборона для даного виду стягнення у 2012 році.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України ВП №7754141 від 09.06.2008 року відкрито виконавче провадження з виконання виконачого листа №2а-227, виданого 11.09.2007 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з Міністерства фінансів України грошову компенсацію за неодержане службове обмундирування на користь ОСОБА_1 - 43 840,00 грн.

Постановою державного виконавця виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №7754141 від 29.12.2012 року виконавчий документ: виконавчий лист №2а-227, виданий 11.09.2007 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з Міністерства фінансів України грошову компенсацію за неодержане службове обмундирування на користь ОСОБА_1 - 43 840,00 грн., враховуючи ухвалу суду, якою змінено порядок виконання рішення суду, на підставі якого видано даний виконавчий лист, шляхом стягнення коштів з Державної судової адміністрації України, повернуто стягувачеві. При винесенні вказаної постанови державний виконавець керувався п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Спірні правовідносини були врегульовані приписами Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент їх виникнення.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У виконавчому листі пред'явленого до виконання зазначено про стягнення з Міністерства фінансів України грошову компенсацію за неодержане службове обмундирування на користь ОСОБА_1 - 43 840,00 грн.

Проте, боржник вказану виплату не здійснив, отже самостійно не виконав рішення суду, а тому невідомо з яких підстав винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскільки ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» чітко передбачені підстави повернення виконавчого документу стягувачеві.

Частиною 1 ст. 27 цього Закону передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. В даному випадку державний виконавець не здійснив жодної дії щодо примусового виконання рішення суду, які передбачені статтею 89 згаданого Закону.

Згідно вимог п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, законодавцем чітко передбачено, що для застосування цієї підстави для повернення виконавчого документу необхідна наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Такої заборони в даному випадку немає, а отже і підстав для повернення виконавчого документа не було.

При цьому частиною 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Встановлено, що про складання акту щодо неможливості здійснити стягнення коштів стягувач не повідомлявся, і такий акт на його адресу не надсилався. Також в мотивах постанови про повернення стягувану виконавчого документа не міститься посилання на те, що державним виконавцем складався такий акт.

Таким чином, з аналізу вказаних норм та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що державним виконавцем постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.12.2012 року прийнято з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому така правомірно скасована судом першої інстанції.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача відновити виконавче з огляду на те, що такий обов'язок відповідача випливає із самого факту скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до приписів ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає частковому скасуванню із прийняттям нової постанови у цій частині про часткове задоволення позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2013 року у справі №308/2553/13-а в частині зобов'язаня Державної виконавчої служби України, в складі якої діє відділ примусового виконання рішень, відновити виконавче провадження з примусового виконання судового рішення згідно виконавчого листа Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 2а-227, виданого 11 вересня 2007 року, та виконати судове рішення в скорочений строк, скасувати та цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні даної позовної вимоги.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

В.П. Сапіга

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.12.2014 року.