ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/75293/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Лосєва А.М.

Бившева Л.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Закорпатського окружного адміністративного суду від 30.05.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012

у справі № 2а-0770/464/12 (125323/12/9104)

за позовом ОСОБА_4

до Чопської митниці Державної митної служби України

про скасування податкових повідомленнь-рішеннь,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА _4 звернувся з позовом до Чопської митниці Державної митної служби України про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2012 за № 14 та від 18.01.2012 за № 15.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду 30.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати вказані судові рішення, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами зроблено правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. У зв'язку з цим, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У зв'язку із відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 24.10.2010 ввезено на митну територію України через пункт пропуску «Тиса» наступні речі: 1) холодильник-морозильник побутовий, який був у використанні, торговельної марки «Liebherr», об'ємом 279 л, вагою 47 кг, країна виробник - Німеччина, вартість 150 євро; 2) холодильник побутовий, компресійний, який був у використанні, торговельної марки «Zanussi», з однією зовнішньою дверкою, місткістю 146 л, вагою 38 кг, країна виробник - Італія, вартість 70 євро.

Сума сплачених митних платежів за МД-1 серія КА №0101734 від 24.10.2010 склала 1 128,84 грн. В пакеті документів митного оформлення товару за МД-1 серія КА №010173 від 24.10.2010 був наявний товарно-супровідний документ - митна декларація громадянина ОСОБА_4 від 24.10.2010.

Однак, незважаючи на сплачені митні платежі контролюючий орган вважає, що позивачем при митному оформленні товару порушено антидемпінгове законодавство, а саме приписи рішення Міжвідомчої комісії від 04.02.2008 №АД-171/2008/143-46 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки».

Так, відповідно до частиною першою даного Рішення визначено застосувати остаточні антидемпінгові заходи щодо імпорту в Україну товару походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки, що має такий опис:

побутові комбіновані холодильники-морозильники з окремими зовнішніми дверима місткістю не більш як 340 л, що класифікуються згідно з УКТЗЕД за кодом 8418 10 99 10;

побутові холодильники однокамерні компресійні місткістю не більш як 250 л (крім умонтованих та моделей у формі стола), що класифікуються згідно з УКТЗЕД за кодом 8418 21 91 00;

побутові холодильники однокамерні компресійні місткістю понад 250 л, але не більш як 340 л (крім умонтованих та моделей у формі стола), що класифікуються згідно з УКТЗЕД за кодом 8418 21 99 00;

побутові морозильники типу «шафа» місткістю не більш як 250 л, що класифікуються згідно з УКТЗЕД за кодом 8418 40 91 00.

В межах даної справи контролюючим органом встановлено, що товари, які ввезені позивачем згідно з МД-1 серія КА №0101734 від 24.10.2010, класифікуються згідно вимог УКТЗЕД в товарній підкатегорії - 8418219100.

При цьому, при декларуванні 24.10.2010 товарів позивач не надав інформації (сертифікату) про країну їх походження, що призвело до порушення ним вимог пункту 3 статті 282 Митного кодексу України та Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1864.

Митний орган вважає, що із врахуванням того, що в пакеті документів з митного оформлення товару згідно із Уніфікованою митною квитанцією МД-1 серія КА №0101734 від 24.10.2010 був відсутній належним чином оформлений сертифікат про походження товару, така країна визнається невідомою. У зв'язку з цим, відповідач вирішив, що в даному випадку слід застосувати антидемпінгове мито, яке повинно сплачуватися незалежно від сплати ввізного мита.

На підставі висновків перевірки 18.01.2012 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 14, яким позивучу нараховано суму податкового зобов'язання у розмірі 4 130,46 грн., з яких 3 304,37 грн. - за основним платежем суми антидемпінгового мита та 826,09 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, та № 15, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання у розмірі 826,10 грн., з яких 660,88 грн. - за основним платежем податку на додану вартість та 165, 22 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки країна походження товару, ввезеного позивачем, є невідомою, а код товару підпадав під дію рішення Міжвідомчої комісії від 04.02.2008 №АД-171/2008/143-46 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки», такий товар підлягав пропуску через митний кордон України за умови сплати мита за повними ставками, антидемпінгового мита та податку на додану вартість.

Колегія судді не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 276 Митного кодексу України країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Згідно з статтею 277 цього ж Кодексу визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі положень цього Кодексу.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

При цьому під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

На виконання вимог статті 277 Митного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1864 затверджено Порядок визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України (надалі Порядок).

Частиною третьою Порядку визначено, що відомості про країну походження товару, що переміщується через митний кордон України, зазначаються в митній декларації, яка подається митному органу під час здійснення митного оформлення у визначеному законодавством порядку та випадках.

Крім цього, у Порядку зазначено, що декларант визначає країну походження товару, що переміщується через митний кордон України, на підставі сертифіката про походження товару (далі - сертифікат) чи декларації про походження товару, що подається митному органу для підтвердження цих відомостей.

Подання сертифіката є обов'язковим у випадках, передбачених Митним кодексом України.

Декларація про походження товару являє собою заяву (на комерційному рахунку або іншому товаросупровідному документі) про країну походження товару, зроблену виробником або експортером і засвідчену ними або органом, уповноваженим видавати сертифікати.

З викладених норм митного законодавства вбачається, що декларант для підтвердження країни походження товару, що переміщується через митний кордон України, повинен подати митному органу один з двох документів або сертифікат про походження товару, або декларацію про походження товару.

Випадки, коли декларант зобов'язаний подавати саме сертифікат визначені у згаданій статті 282 Митного кодексу України, згідно якої для підтвердження походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати подання сертифіката про походження такого товару.

У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково:

1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України;

2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України;

4) у випадках, коли у документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів.

Попри це, у частині п'ятій Порядку зазначено, що у разі коли в декларації про походження товару та в інших документах, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в декларації, декларант має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару сертифікат або додаткові відомості, на підставі яких відповідно до положень Митного кодексу України щодо визначення країни походження та порядку, встановленого Мінфіном, митним органом визначається країна походження товару.

Додатковими відомостями про країну походження є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, якими супроводжується товар, а також у паспортах, технічній документації, висновках-експертизах митних та інших уповноважених органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження відомостей про країну походження товару.

Визначення країни походження товару під час вирішення спірних питань здійснюється митним органом у термін, що не перевищує 10 календарних днів. У виняткових випадках цей термін може продовжуватися за рішенням керівника митного органу, але не більше ніж на 5 календарних днів.

З системного аналізу вказаних статей вбачається, що обов'язок доведення країни походження товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. Водночас, митниця може витребувати, а декларант має право надати, лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом країни походження товару. При цьому, в розумінні наведених статей, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в декларації.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану країну походження товару, митний орган повинен вказати, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішенні про країну походження товару доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про необґрунтованість рішення, яким визнано країну походження товару невідомою.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності визначення країни походження товару, митниця посилалась на те, що декларант не надав відомостей, які б достовірно вказували на країну походження ввезених товарів. Разом з тим, митницею, всупереч вищевказаним вимогам митного законодавства, не використано своїх владних можливостей та не вчинено дій спрямованих на отримання додаткових відомостей про країну походження ввезених товарів.

Тому висновки контролюючого органу щодо присвоєння речам, ввезених позивачем на митну територію України як таких, що країна їх погодження невідома є необґрунтованими та такими, що зроблені без дотримання вимог митного законодавства.

Що стосується посилання податкового органу на обов'язок позивача сплатити антидемпінгове мито згідно рішення Міжвідомчої комісії від 04.02.2008 №АД-171/2008/143-46 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно преамбули вказаного Рішення даний піднормативний акт поширює свою дію на відносини, які: по-перше пов'язані з імпортом в Україну побутової холодильної та морозильної техніки; та, по-друге, мають походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки.

Статтею 188 Митного кодексу України визначено, що імпорт - митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Відповідно до пункту 39 статті 1 Митного кодексу України товари - будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Преамбулою Закону України від 13.09.2001 № 2681-III «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (надалі - Закон України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України») визначено, що цей Закон встановлює порядок митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів, транспортних засобів та окремих номерних вузлів до них, що ввозяться (пересилаються) в супроводжуваному й несупроводжуваному багажі, вантажних, експрес- та міжнародних поштових відправленнях на митну територію України і належать громадянам.

Відповідно до абз. 7 та 11 статті 1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

товари - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для відчуження, що переміщуються через митний кордон України та не можуть бути віднесені до особистих речей або транспортних засобів та окремих номерних вузлів до них;

особисті речі, що безпосередньо ввозяться громадянами в супроводжуваному багажі будь-якими видами транспорту на митну територію України або пересилаються в несупроводжуваному багажі, усно чи письмово декларуються за бажанням власника таких речей або на вимогу посадової особи митного органу та не оподатковуються.

У період виникнення спірних правовідносин перелік предметів, віднесених до особистих речей громадян, наведено в додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 № 1652 «Про обсяги та порядок ввезення громадянами на митну територію України продуктів харчування для власного споживання та перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян».

Згідно пункту 15 вказаного Переліку предметів, віднесених до особистих речей громадян відносяться, зокрема речі, призначені для облаштування житла та забезпечення життєдіяльності громадян, які перебували за кордоном у довготермінових відрядженнях.

Як зазначалось вище, митним органом при складанні Уніфікованої митної декларації МД-1 серед іншого зазначено, що ввезені речі не нові, а такі, що вже були у використанні. Крім того, згідно письмових пояснень позивача під час проходження митного контролю останнім повідомлялося митному органу, що ввезені холодильники є його особистими речами. Однак, вказані пояснення були відхилені контролюючим органом.

При цьому, відповідачем не було надано суду доказів про те, що позивач ввозив згадані речі як товари, що призначені для подальшого відчуження, та які переміщуються через митний кордон України і не можуть бути віднесені до особистих речей.

Більш того, що стосується другої обов'язкової умови застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну товарів, згідно Рішення, то митний орган повинен був достовірно встановити, що країна походження ввезених позивачем товарів є саме Китайська Народна Республіка або Турецька Республіка.

В іншому випадку, а саме за відсутності інформації щодо країни походження товару, контролюючий орган не вправі поширювати дію норм рішення Міжвідомчої комісії від 04.02.2008 №АД-171/2008/143-46 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну побутової та морозильної техніки походженням з Китайської Народної Республіки та Турецької Республіки», навіть за умови, що у період дії даного піднормативного акта на територію України ввозяться товари, які згідно класифікатора УКТЗЕД підпадають під антидемпінгові заходи.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ч. 1 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-0770/464/12 (125323/12/9104) скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Чопської митниці Державної митної служби України від 18.01.2012 № 14 та від 18.01.2012 № 15.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 185,41 грн. (сто вісімдесят п'ять грн. 41 коп.) (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

(підпис)

А.М. Лосєв

Судді:

(підпис)

Л.І. Бившева

(підпис)

Т.М. Шипуліна