АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі - ОСОБА_4 ,

за участю прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

потерпілих - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , представника потерпілих - ОСОБА_10 ,

захисників - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

засудженого - ОСОБА_13 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_13 та його захисника адвоката ОСОБА_11 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно покарання призначено ОСОБА_13 у виді довічного позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_7 96 726 грн. 82 коп. матеріальної та 300 000 грн. моральної шкоди, а також на користь ОСОБА_9 48 483 грн. матеріальної та 300000 грн. моральної шкоди.

Судом вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_13 19 січня 2011 року в період часу з 06.00 до 07.00 годин, керуючи автомобілем «Мітцубісі-Л 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. В. Кільцевій в м. Києві, навпроти будинку № 15, на вимогу раніше незнайомої ОСОБА_14 зупинив автомобіль. ОСОБА_14 попросила ОСОБА_13 підвезти її в район заводу «Більшовик» в м. Києві, на що він погодився. В подальшому, перебуваючи на зупинці громадського транспорту по вул. Гетьмана в м. Києві, за пропозицією ОСОБА_13 , вони домовились поїхати до його дачного будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , та вступити в статеві зносини. Однак, під час руху між ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , на ґрунті особистих неприязних стосунків виник конфлікт, під час якого ОСОБА_13 вирішив умисно вбити ОСОБА_14 . З цією метою ОСОБА_13 зупинив автомобіль біля паркану житлового будинку, розташованого по вул. Стеценка, 30, 2 лінія, 67 дільниця, в м. Києві, де, сидячи на водійському місці, ребром долоні лівої руки, вдарив потерпілу ОСОБА_14 в передню частину шиї, внаслідок чого настала її смерть.

Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_16 , ОСОБА_13 перевіз її труп до будинку по АДРЕСА_3 , 9 лінія, АДРЕСА_4 , де перемістив труп у багажне відділення автомобіля, після чого вивіз в 14 квартал Забілоцького лісництва ДП «Радомишль Агроліс» біля с. Забілоччя Радомишльського району Житомирської області.

Знаходячись там, у ОСОБА_13 виник злочинний умисел на таємне викрадення майна ОСОБА_16 . Реалізуючи його, ОСОБА_13 викрав вироби з золота каблучку, ланцюжок, хрестик та кулон на загальну суму 9 052 грн. 20 коп.

22 січня 2011 року в нічний час ОСОБА_13 , керуючи автомобілем «Мітцубісі - Л 200», державний номерний знак НОМЕР_2 , по проспекту Перемоги в м. Києві, на вимогу раніше йому незнайомої ОСОБА_17 біля будинку №100/1 зупинив автомобіль. ОСОБА_17 попросила ОСОБА_13 підвезти її в район Борщагівки в м. Києві. Під час руху ОСОБА_13 запропонував ОСОБА_17 за грошову винагороду вступити з ним в статеві зносини, на що та погодилась. Після статевих зносин неприродним способом в салоні автомобіля по вул. Крейсера Аврори, 1, в м. Києві, ОСОБА_13 передав ОСОБА_17 200 грн. В подальшому вони поїхали в напрямку проспекту Л. Курбаса м. Києва, де ОСОБА_13 біля житлового будинку № 15 на вимогу ОСОБА_17 зупинив автомобіль та між ними на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_13 вирішив умисно вбити ОСОБА_17 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_13 , будучи особою яка раніше вчинила умисне вбивство, схопив ОСОБА_18 , яка сиділа на передньому пасажирському сидінні автомобіля, руками за шию та здушив, внаслідок чого настала смерть потерпілої.

На місці вчинення умисного вбивства у ОСОБА_13 виник умисел на повторне таємне викрадення чужого майна ОСОБА_17 . З цією метою він з її сумки викрав 200 грн., мобільний телефон «Nokia 5230 navi», з карткою оператора мобільного зв`язку.

Після чого, ОСОБА_13 , перевіз труп ОСОБА_17 до дачного будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , де таємно викрав золоті ювелірні вироби потерпілої 2 каблучки та сережки 583 проби, ціною 500 грн. Всього ОСОБА_13 заволодів майном ОСОБА_17 на загальну суму 4 418 грн.

Потім він перемістив труп ОСОБА_17 у багажне відділення автомобіля та вивіз його в 52 квартал 26 дільниці Радомишльського лісництва ДП «Радомишльське ЛМГ», що неподалік с. Гута Забілоцька Радомишльського району Житомирської області.

В апеляції захисник ОСОБА_11 , в інтересах засудженого ОСОБА_13 , просить вирок суду скасувати, а справу щодо ОСОБА_13 направити на додаткове розслідування, зі звільненням його з-під варти, так як, на його думку, досудове та судове слідство, в порушення ст. 22 КПК України 1960 року, проведено однобічно, неповно та не об`єктивно, оскільки залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи. Вважає вирок необґрунтованим та таким, в якому висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні. Суд поверхнево розглянув справу, дав неправильну оцінку здобутим під час досудового слідства доказам, деяким доказам не дав оцінки взагалі, деякі докази проігнорував, та постановив вирок на припущеннях, які суперечать дійсним обставинам справи. Захисник звертає увагу на те, що засуджений ОСОБА_13 явки з повинною написав під впливом погроз, насильства та під диктовку, а первинні показання давав по фактам, які йому розповіли оперативні працівники, застосовуючи насильство та під загрозою застосування тортур до його дружини ОСОБА_19 та притягнення її до кримінальної відповідальності, яка мала немовля. Жодна з проведених судово-медичних експертиз не вказала на час та причини смерті потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , а судово-медичний експерт ОСОБА_20 підтвердив, що причина смерті потерпілих є лише припущенням. Посилання у вироку суду на інші докази, у тому числі на показання потерпілих, свідків, протоколи огляду місця пригоди, огляд трупу, його впізнання, проведені експертизи лише підтверджують, що ОСОБА_14 , ОСОБА_17 робили в останній день та ніч, та факт смерті потерпілих, а не обставини вчинення злочинів. При цьому суд критично оцінив показання свідків, які доводили, що ОСОБА_13 не міг вчинити вбивство ОСОБА_14 тому, що під час її зникнення знаходився вдома та святкував з ОСОБА_19 два місяці від народження свого молодшого сина. У справі відсутні матеріальні докази причетності ОСОБА_13 до вбивств ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , як то: відбитків пальців рук, крові, сперми, волосся, ні на тілі потерпілих, ні на матеріалі в якому вони були упаковані, ні в його автомобілі (т. 8 а. с. 258, т. 10 а. с. 47-49). Безпідставно суд поклав в основу обвинувачення показання ОСОБА_13 про те, що він описав одяг та прикраси потерпілої ОСОБА_14 , куди вона дзвонила, оскільки про це знали оперативні працівники та слідчі, які опитували її знайомих, близьких, родичів. Це ж стосується і балончика зі спреєм для лікування астми. Описуючи цей балончик, ОСОБА_13 при відтворенні обстановки і обставин події зазначав, що він бачив балончик у свого родича, а не у ОСОБА_16 . Не може бути доказом вини ОСОБА_13 і та обставина, що 20 січня 2011 року в 15.12 годин та 25 січня 2011 року в 16.36 годин він користувався мобільним телефоном в с. Ставище, Брусилівського району, яке межує з Радомишльським районом, Житомирської області (т. 4 а. с. 133-134), оскільки в цей час він їздив у Макарівський район, що межує з Радомишльським та Брусилівським районами Житомирської області в гольф-клуб з метою встановлення автомобілів кредитного боржника, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_21 . Окрім того, при відтворенні обстановки і обставин події він не зміг конкретизувати місця, де були захороненні трупи потерпілих. Суд безпідставно не прийняв до уваги висновки судово-психологічної експертизи по відеозаписах слідчих дій з ОСОБА_13 про те, що більшість відповідей не можна класифікувати як стверджуючі або заперечуючі, усі відповіді мають низький диференціал емоційних реакцій, що не дозволяє провести диференціацію на самостійне/несамостійне відтворення (т. 10 а. с. 246-248, 249-251, 252-254). Не можуть бути визнані належним доказом дані протоколу пред`явлення фотознімків для впізнання, під час якого ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_17 , оскільки фотографію потерпілої він бачив в Інтернеті, як особу, якій належав телефон, котрим користувалася його дружина. ОСОБА_14 . ОСОБА_13 не бачив, а тому й на фото не впізнав (т. 8 а. с. 156, 160). Неприпустимим, вважає захисник, є посилання у вироку на висновок судово-психофізіологічної експертизи з використанням «поліграфу» (т. 9 а. с. 240-245) тому що його склала особа, яка не підтвердила наявність у неї будь-яких знань в цій галузі, з грубим порушенням ст. 196 КПК України 1960 року, та висновок якої не відповідає вимогам ст. 200 цього Кодексу. Безпідставно також суд поклав в основу вироку висновок почеркознавчої експертизи по дослідженню явок з повинною ОСОБА_13 , оскільки він проведений з порушенням науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністра юстиції України від 8 жовтня 1998 року з наступними доповненнями та змінами, без отримання рекомендованої кількості зразків почерку. Між тим, згідно висновку експертного авторознавчого дослідження ТОВ «Альтернатива» автором текстів двох явок з повинною від імені ОСОБА_13 є не ОСОБА_13 , а вони написані під диктовку особи, яка має навички відбору показань та складання протоколів (т. 13 а. с. 125-130). Та обставина, що за висновком експертизи поліетиленова плівка, вилучена за місцем проживання ОСОБА_13 , співпадає за родовою ознакою з плівкою з місця пригоди не є вагомим доказом, оскільки вона може співпадати з любою плівкою, яка може знаходитись де інде. Разом з тим, досудове слідство та суд не провів аналіз роздруківок телефону потерпілої ОСОБА_17 , згідно яких вона останні 5 дзвінків здійснила на телефон ОСОБА_22 , в районі дії антени стільникового зв`язку по АДРЕСА_5 , тобто за місцем її роботи. Після цього її телефон та вхідні дзвінки продовжували підтримуватись цією ж антеною до 23.53 годин 28 січня 2011 року, що не відповідає версії обвинувачення про те, що після заволодіння телефоном він його відключив. Якщо б ОСОБА_13 заволодів телефоном та не відключив його, дзвінки б на нього підтримувались антеною по АДРЕСА_6 , як це відбувалось із телефоном останнього, коли він перебував на дачі (т. 9 а. с. 8-234, 254-256). Крім того, вказує на відсутність доказів вчинення ОСОБА_13 викрадення речей ОСОБА_14 і ОСОБА_17 та про безпідставність кваліфікації дій, в разі вчинення ним цих злочинів, як крадіжку, а не за ч. 1 та ч. 2 ст. 297 КК України. Захисник в апеляції звертає увагу на те, що досудовим слідством порушено право на захист, оскільки ОСОБА_13 знайомився з матеріалами справи за відсутності захисника (т. 15 а. с. 3-5). Як на неповноту досудового слідства захисник вказує на не з`ясування обставин потрапляння крові ОСОБА_17 на її одяг, що спростовує версію слідства про причину смерті та спосіб вбивства. Також, не встановлено кому належить інша кров, сліди якої виявлено на її одязі (т. 7 а. с. 71-72). Не перевірено на причетність до вчинення злочинів осіб, які останні спілкувалися з потерпілими: ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , а також особу, яка повинна була чекати ОСОБА_17 після роботи, та не перевірено їх алібі. Наведене, на думку захисника, свідчить про однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, а тому вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування.

Засуджений ОСОБА_13 в апеляції просить вирок суду першої інстанції скасувати, а провадження по справі відносно нього закрити на підставі ст. 376 КПК України 1960 року, у зв`язку з непричетністю до злочинів. На обґрунтування апеляції посилається на неповноту досудового і судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку судом доказів, частині з яких не дав оцінки взагалі, деякі проігнорував, в тому числі, надані стороною захисту, а вирок постановив на припущеннях. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи немає жодного доказу вчинення ним вбивства та крадіжки особистих речей ОСОБА_14 та ОСОБА_17 . Вказує, що явки з повинною написав 17 листопада 2011 року о 5 годині ранку на третій день після фактичного затримання після застосування до нього недозволених методів слідства і тортур, що наглядно видно на відтворенні обстановки та обставин подій злочинів, де він був у зміненому психофізіологічному стані, заляканим, з наявними на обличчі, голові слідів побиття, а також внаслідок погроз притягнення до відповідальності його дружини ОСОБА_19 , яка на той час годувала немовля, що призвело до обмови себе у злочинах, які він не вчиняв. Зазначає, що явки з повинною писав під диктовку працівника карного розшуку, що підтверджується висновком експерта від 6 листопада 2012 року № 06/11 (т. 13 а. с. 123-130), чому суд не дав належної оцінки не дивлячись на те, що вони суперечили доказам, зібраним по справі. Також посилається на те, що після затримання силами спецпідрозділу «Беркут» 15 листопада 2011 року, офіційний протокол затримання не склали, а біля 9 годин завели до кабінету заступника начальника Святошинського райвідділу міліції м. Києва, протягом дня били, погрожували, принижували, а потім в кайданах перевезли до м. Житомира, де не давали їжі, води, і тільки в 22 години склали протокол затримання (т. 8 а. с. 111). Після чого, 16 листопада 2011 року з 10 до 23 годин в приміщенні Житомирського УВС продовжували тортури, наносячи удари по голові, ниркам та хребту, вимагаючи зізнатись у вбивствах. В подальшому, без його письмової згоди, під дією препаратів нейролептичної дії, які йому надала ОСОБА_27 в пляшці з водою, остання, яка не внесена до Державного реєстру атестованих експертів, та була адвокатом, всупереч вимогам ч. 3 ст. 28 Конституції України, ст.ст. 196, 266, 200 КПК України 1960 року, ст. 4 та ст. 7 Закону України «Про судові експертизи», ст. 6 Закону України «Про адвокатуру», без надання документів на підтвердження своєї кваліфікації, відповідної методики дослідження, маніпулюючи його свідомістю, під дією препаратів, провела так зване дослідження на «поліграфі», при тому, що постанова слідчого про таке дослідження винесена тільки 22 листопада 2011 року. Однак, не дивлячись на зазначені порушення при проведенні вказаного дослідження, суд, демонструючи упередженість та однобічність, висновок експертизи (т. 9 а. с. 240-245), без відповідних поліграм, який є неналежним доказом, поклав в основу вироку. Після цього, уже 17 листопада 2011 року після 4 годин, працівники міліції продовжували катування, та він під погрозою неправомірних дій відносно дружини та дитини, змушений був під диктовку працівника міліції написати дві явки з повинною. Не дана судом належна оцінка і висновкам експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який проводив «судово-психологічну експертизу» по відеозаписам відтворення обстановки та обставин подій злочину та зазначив, що більшість відповідей, що надавалась ним, а саме ті, що є інформативними, тобто мають значення для справи, неможливо класифікувати як «стверджуючі» або «заперечуючі», з низьким диференціалом емоційних реакцій, що не дозволило провести диференціацію на самостійне/несамостійне відтворення, та свідчить про обмову себе при проведенні цих слідчих дій (т. 10 а. с. 240-241). Однак і це судом було проігноровано. Безпідставно судом не було взято до уваги показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_28 , про місце перебування ОСОБА_13 в ніч з 18 на 19 та з 21 на 22 січня 2011 року, що підтверджується відповідними роздруківками телефонних з`єднань з його мобільними телефонами (т. 4 а. с. 131-134, т. 9 а. с. 138-139), а також ОСОБА_21 та ОСОБА_29 . Зазначає, що мав хорошу посаду та високу заробітню плату, а тому займатися перевезенням пасажирів в нічний час, як зазначено у вироку, потреби не було. Всупереч ст. 22 КПК України 1960 року по справі допущена неповнота досудового та судового слідства. Так, труп ОСОБА_14 було знайдено після повідомлення з Інтернет кафе за адресою АДРЕСА_7 , проте особу, яка надіслала повідомлення не встановлено (т. 3 а. с. 3). ОСОБА_14 було нанесено прижиттєві пошкодження - травма нижньої щелепи, вибитий 5 зуб, зламано фалангу пальця правої руки (т. 2 а. с. 68, т. 3. а. с. 79), а також виявлено відсутність внутрішніх органів, що говорить про не встановлення причини смерті потерпілої та причетності до цього, на його переконання, «чорних трансплантологів». Це ж стосується і вбивства ОСОБА_17 , оскільки не встановлено та не перевірено на причетність до злочину особу, яка її чекала після роботи на автомобілі, таксиста на ім`я ОСОБА_30 (т. 7 а. с. 95-96) та особу, з якою вона провела ніч з 17 на 18 січня 2011 року (т. 5 а. с. 16, т. 15 а. с. 69-70), а також місце перебування з 21 по 23 січня 2011 року свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_26 , з якими напередодні провела вечір та планувала разом з ними бути в ніч з 21 на 22 січня 2011 року. Не проведено обшук їх автомобілів. Не встановлено обставин потрапляння її крові на одяг, а також не встановлена належність тій чи іншій особі крові, яка виявлена на її одязі та не походить від потерпілої і ОСОБА_13 може належати особі, яка і вчинила вбивство, що, в свою чергу, свідчить про інший спосіб позбавлення потерпілої життя (т. 7 а. с. 71-72). Крім того вказує, що залишилось поза увагою слідства та суду те, що телефон ОСОБА_17 працював в зоні дії антени по вул. Туполєва в напрямку проспекту Палладіна до 23.53 годин 28 січня 2011 року. Якщо б ОСОБА_13 заволодів мобільним телефоном ОСОБА_17 ( НОМЕР_3 ) 22 січня 2011 року, відключив сім-картку, то відразу би припинилося з`єднання. Оскільки телефонний апарат був з включеною сім-карткою, то на дачі ОСОБА_13 по АДРЕСА_2 , з`єднання би відбувалося за допомогою антени по АДРЕСА_6 , де він на автостоянці купив цей телефон через 6 днів після події, та яка знаходиться навпроти ресторану «Флоренція», що беззаперечно доводить непричетність його до вбивства. Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання ОСОБА_21 про те, що ОСОБА_13 20 та 25 січня 2011 року їздив у Макарівський район Київської області для врегулювання простроченої заборгованості та пошуку автомобілів боржника які могли знаходитись на стоянці «Гольф-клубу» біля м. Макарів, що підтверджується роздруківкою телефонних з`єднань, а тому потрапляв в зону обслуговування антени в с. Високе, Брусилівського району, який межує з Родомишльським районом Житомирської області (т. 4 а. с. 133). Звертає увагу, що на одежі потерпілих та «упаковці тіл» ОСОБА_14 та ОСОБА_17 не виявлено жодного відбитку пальців, крові, слини, поту, сперми, волосу або епітелію шкіри ОСОБА_13 , як і не виявлено жодних слідів перебування потерпілих в його автомобілі та в приміщеннях, де він мешкав. Вважає, що його вина лише в тому, що взимку 2011 року поблизу АЗС «Лукойл» за 100 грн. придбав мобільний телефон «Nокіа 5230 navi» без документів у особи сумнівної зовнішності та отримав за це довічне позбавлення волі.

Стверджує, що досудове слідство проведено однобічно, неповно, без бажання знайти справжніх злочинців, а справа судом розглядалась упереджено, з обвинувальним ухилом, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки його вина у злочинах не підтверджена жодними доказами, що призвело до його незаконного засудження.

Інші учасники судового розгляду вирок суду не оскаржили.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_13 та його захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на підтримання доводів, викладених в апеляціях, прокурора та потерпілих і їх представника, які заперечували проти задоволення апеляцій, провівши часткове судове слідство та перевіривши матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду в судових дебатах, а засудженого і в останньому слові, обговоривши доводи викладені в апеляціях, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_13 в умисному вбивстві потерпілої ОСОБА_14 та умисному вбивстві потерпілої ОСОБА_17 , як особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, а також у таємному викрадені майна потерпілих за ознакою повторності, за обставин викладених у вироку, обґрунтований сукупністю досліджених в судовому засіданні й детально наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, будучи затриманим за підозрою у вчиненні зазначених злочинів, ОСОБА_13 при допиті в якості підозрюваного 17 листопада 2011 року та обвинуваченого 22 листопада 2011 року, в яких він повністю визнав свою вину в скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, показав,що 19 січня 2011 року у нічний час в м. Києві, займаючись перевезенням громадян, він їхав з Одеської площі на власному автомобілі «Мітцубісі-Л 200»,державний номер НОМЕР_1 , в напрямку району «Борщагівка». Проїжджаючи по вул. В.Кільцевій, навпроти будинку № 15, його автомобіль зупинила на той час незнайома ОСОБА_14 , яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння та попросила підвезти її в район заводу «Більшовик». В автомобілі під час руху ОСОБА_14 розповіла про зраду її хлопця і на тролейбусній зупинці між Повітрофлотським проспектом та заводом «Більшовик» попросила зупинитись. Вийшовши з автомобіля, ОСОБА_14 купила у кіоску слабоалкогольний напій та намагалась додзвонитись своєму хлопцеві, однак той не відповідав. Купивши ще слабоалкогольний напій, вона знову безрезультатно намагалась додзвонитись. Після цього повідомила, що хоче помститись хлопцеві за зраду та запитала про те, чи є в нього місце, куди б вони могли поїхати, на що він запропонував поїхати на дачу. Рухаючись по дачному масиву, ОСОБА_14 почала кричати, виказувати невдоволення умовами і місцем розташування дачі та висловлювати образи на його адресу. Ці слова його обурили і він, зупинивши автомобіль, лівою рукою наніс ОСОБА_14 один удар в горлову частину шиї.Від удару потерпіла стала задихатись та хрипіти. Заїхавши на подвір`я свого дачного будинку, він відчинив пасажирські передні дверцята і побачив, що дівчина не дихає. Він відкрив її сумку, знайшов там аерозольний балончик для астматиків і декілька разів вприснув аерозоль в рот ОСОБА_14 , однак остання до свідомості не прийшла. Після чого переклав дівчину з переднього пасажирського сидіння в кузов автомобіля, куди також поклав лопату, поліетиленову плівку, липку стрічку, мотузку та поїхав в напрямку м. Житомира. Проїхавши приблизно 70 кілометрів, звернув праворуч на дорогу, що примикає до траси, по якій проїхав близько 5 кілометрів, а потім звернув праворуч у ліс. Знаходячись в лісі, він вийняв з кузова тіло ОСОБА_14 , зняв з неї ювелірні прикраси, після цього обв`язав її тіло мотузкою, окремо зв`язав руки, замотав тіло в поліетилен, який обмотав липкою стрічкою та кинув труп у яму. Повертаючись додому в зворотному напрямку, він викинув сумку потерпілої та її ювелірні вироби.

Він же показав, що через два дні, в ніч з 21 на 22 січня 2011 року на своєму автомобілі «Мітцубісі-Л 200» їхав в напрямку станції метро «Житомирська» по проспекту Перемоги в м. Києві. За перехрестям з вулицею Туполєва його автомобіль зупинила на той час незнайома дівчина ОСОБА_17 , попросила підвезти її в район «Борщагівка». По дорозі ОСОБА_17 висловила бажання поїхати до нічного клубу, на що він запропонував відвезти її в клуб «Саксон». Під час руху ОСОБА_17 розповіла, що має намір познайомитись з ким-небудь у клубі, на що він запропонував їй заробити грошей, вступивши з ним в статеві зносини, проти чого остання не заперечувала. Зупинившись на вул. Крейсера Аврори, на задньому сидінні він вступив з ОСОБА_17 у статеві зносини неприродним шляхом, за що потерпілій віддав 200 грн. Після цього він довіз ОСОБА_17 до будинку АДРЕСА_8 , де потерпіла почала вимагати в нього 500 грн., погрожуючи звинуваченнями у зґвалтуванні. Така поведінка ОСОБА_17 розізлила його, а тому він схопив її двома руками за шию, став душити, доки потерпіла не припинила рухатись. Після цього він дістав із сумки ОСОБА_17 свої гроші в сумі 200 грн., її мобільний телефон «Nokia» із сенсорним екраном, який був у чохлі чорного кольору, та поїхав до своєї дачі, де переніс тіло ОСОБА_17 у будинок. Маючи намір вступити у статеві зносини, він зняв з тіла ОСОБА_17 куртку, штани і труси. Побачивши, що нижня частина тіла дівчини забруднена фекаліями, не зміг здійснити статевий акт, а тому пішов у кімнату, випив горілки і ліг спати. Прокинувшись вранці, він зняв з ОСОБА_17 сережки з жовтого металу, інші ювелірні вироби, замотав її тіло в поліетиленову плівку, поклавши до трупу одяг, що зняв вночі. Замотане тіло він розмістив у кузові автомобіля та, дочекавшись вечора, поїхав у Житомирському напрямку. Приблизно через 70 кілометрів він звернув праворуч на дорогу, що прилягає до траси, проїхав ще декілька кілометрів і звернув у ліс. Проїхавши по лісу деяку відстань, він зупинив автомобіль, вийняв тіло з кузова та, поклавши на землю, прикидав його снігом. Неподалік тіла він викинув пакет із жіночим взуттям потерпілої. Сумку та ювелірні прикраси дівчини він викинув на зворотному шляху, а мобільний телефон ОСОБА_17 залишив у дачному будинку, який наприкінці весни або на початку літа 2011 року віддав своїй співмешканці ОСОБА_19 , пояснивши, що телефон придбав у невідомої особи на автозаправці. Через деякий час, ОСОБА_19 , яка використовувала телефон для дзвінків за кордон, показала йому в Інтернет-мережі інформацію про розшук ОСОБА_17 , пояснивши, що це прізвище висвітилось у подарованому ним телефоні. Тоді він забрав цей телефон та викинув десь у м. Києві.

(т. 8 а. с. 134-147, 262-267)

Аналогічні показання ОСОБА_13 дав і при відтворенні обстановки та обставин подій злочину 18 листопада 2011 року, де, крім іншого, вказав місце, де він зустрів потерпілих, маршрут їх руху, місце та механізм вбивства, а саме: потерпілої ОСОБА_14 шляхом нанесення лівою рукою одного сильного «натренованого» удару в горлову частину шиї, а ОСОБА_17 шляхом здушування двома руками шиї потерпілої. Крім того, вказав, що коли помістив труп ОСОБА_14 в автомобіль туди кинув лопату, мотузку, скотч, а також поліетилен або будівельні мішки, при цьому труп потерпілої упакував уже на місці куди його вивіз. Коли ж вивозив тіло ОСОБА_17 , то труп останньої зв`язав та упаковував в поліетилен безпосередньо на дачі, куди вкинув її одяг, який зняв при намаганні вступити з нею в статеві стосунки. При цьому зазначив, що труп як потерпілої ОСОБА_14 , так і труп ОСОБА_17 вивіз по Житомирській трасі на відстань 50-70 км. від м. Києва, де звертав в праву сторону на іншу дорогу, а через 5 кілометрів з`їжджав в ліс. Також підтвердив викрадення у потерпілих належного їм майна.

(т. 8 а. с. 167-176, 182-197)

Об`єктивно показання ОСОБА_13 , дані ним при допиті в якості підозрюваного 17 листопада 2011 року, при відтворенні обстановки та обставин подій злочинів 18 листопада 2011 року та при допиті в якості обвинуваченого 22 листопада 2011 року підтверджуються:

- протоколами огляду місця події від 31 травня 2011 року, огляду трупа від 1 червня 2011 року, огляду предметів одягу від 3 червня 2011 року, відповідно до яких при огляді ділянки місцевості у 14 кварталіДП «Радомишльагроліс», поблизу с. Гута Забілоцька Радомишльського району Житомирської області, у природно утвореній ямі було виявлено труп невідомої жінки, рештки поліетиленової плівки зі скотчем, а також фрагмент мотузки, які були вилучені (т. 2 а. с. 61-62, 67, 74);

- протоколами впізнання невідомого трупу по одягу та речах від 7 липня 2011 року, відповідно до яких свідки ОСОБА_31 та ОСОБА_32 впізнали одяг, що був виявлений на трупі, як такий, що належав ОСОБА_14 (т. 2 а. с. 106, 108);

- протоколом ексгумації трупа від 21 липня 2011 року, згідно якого на кладовищі у с. Забілоччя Радомишльського району Житомирської області проведено ексгумацію трупа особи жіночої статі з вилученням фрагментів кісток і волосся (т. 3 а.с. 68-69), а також висновком судової молекулярно-генетичної експертизи № 20-687 від 30 серпня 2011 року, згідно якого в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження виявлено, що серед генетичних ознак, встановлених у кісткових рештках особи жіночої генетичної статі, що виявлені 31 травня 2011 року в лісовому масиві між селами Гута Забілоцька та Забілоччя, Радомишльського району, Житомирської області містяться генетичні ознаки, встановлені у зразках крові ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , що свідчить про те, що ОСОБА_8 , ОСОБА_7 можуть бути біологічними батьками виявленої особи, при цьому ймовірність даного факту складає 99,6% (т. 3 а. с. 86-88);

- роздруківкою з`єднань абоненту стільникового зв`язку НОМЕР_4 ,що належить ОСОБА_13 , відповідно до якої останній 20 січня 2011 року користувався даним номером, перебуваючи поблизу с. Ставище Брусилівського району, яке межує із Радомишльським районом Житомирської області (т. 4 а.с. 133);

- протоколом огляду місця події від 5 травня 2011 року, згідно якого в ході огляду ділянки в 52 кварталі 26 дільниці лісництва Радомишльського району Житомирської області, на відстані 520 м. від с. Гута Забілоцька та 152 м. від автодороги Радомишль-Раковичі, було виявлено труп невідомої жінки, загорнутий в поліетилен. На момент огляду труп був вкритий пальтом чорного кольору з капюшоном. На трупі виявлено одяг: кофту, бюстгальтер, під трупом - труси світлого кольору, поряд - рейтузи чорного кольору. На відстані 7,5 метрів від трупу виявлено пару жіночих закритих туфель 37 розміру на підборах, пару черевиків 37 розміру та берет чорного кольору (т. 6 а. с. 48-51);

- протоколом впізнання трупу від 19 травня 2011 року, згідно якого ОСОБА_9 на фотознімках, які виконані в ході огляду місця події 5 травня 2011 року, впізнала свою дочку ОСОБА_17 (т. 5а. с. 171);

- протоколом ексгумації трупа від 21 липня 2011 року, відповідно до якого на кладовищі в с. Забілоччя Радомишльського району Житомирської області проведено ексгумацію трупа особи жіночої статі з вилученням фрагментів кісток (т. 6 а. с. 104-105), а також висновком судової молекулярно-генетичної експертизи № 20-688 від 30 серпня 2011 року, згідно якого в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлено, що серед генетичних ознак, виявлених у кісткових рештках людини, які надавались на дослідження, містяться генетичні ознаки, встановлені у зразку крові ОСОБА_9 , що свідчить про те, що ОСОБА_9 може бути біологічною матір`ю вказаної особи. Ймовірність даного факту складає 99,99% (т. 6 а. с. 123-125);

- протоколом виїмки від 28 травня 2011 року, згідно якого у ОСОБА_33 вилучено коробку з-під мобільного телефону «Nokia 5230 navi», ІМЕЙ НОМЕР_5 , товарний чек, гарантійний талон, сервісну книжку на вказаний телефон, яким користувалась ОСОБА_17 (т. 6 а. с. 6);

- роздруківкою абонентського номеру НОМЕР_6 мобільної мережі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що належав на той час співмешканці ОСОБА_13 - ОСОБА_19 , відповідно до якої у період з 27 травня 2011 року по 15 червня 2011 року відповідна СІМ-картка була встановлена у мобільний телефон «Nokia 5230 navi», ІМЕЙ НОМЕР_5 , який належав ОСОБА_17 (т. 8 а. с. 43-44);

- протоколом пред`явлення фотознімків для впізнання від 17 листопада 2011 року, згідно якого ОСОБА_13 на фотознімках впізнав ОСОБА_17 , як особу, яку він взимку 2011 року задушив поблизу будинку по АДРЕСА_8 (т. 8 а. с. 156);

- роздруківкою з`єднань абоненту стільникового зв`язку НОМЕР_4 ,що належить ОСОБА_13 , відповідно до якої останній 25 січня 2011 року користувався даним номером, перебуваючи поблизу с. Макарів у напрямку с. Небилиці, що неподалік Житомирської області (т. 4 а. с. 133-134);

- показаннями допитаного в судовому засіданні експерта ОСОБА_20 , який у складі комісії судово-медичних експертів проводив комісійні судово-медичні експертизи ексгумованих трупів ОСОБА_14 і ОСОБА_17 та який, на підставі проведених досліджень, показав, що смерть ОСОБА_14 могла настати ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок нанесення одного удару в горлову ділянку шиї, а смерть ОСОБА_17 могла настати ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок здавлення шиї двома руками, як саме на те вказував ОСОБА_13 (т. 12 а. с. 213-215);

-протоколом обшуку від 16 листопада 2011 року, згідно якого за місцем проживання ОСОБА_13 в будинку по АДРЕСА_2 , вилучені фрагменти поліетиленової плівки (т. 8, а. с. 55-56);

- висновком судово-трасологічної експертизи №1/122 від 17 лютого 2012 року, згідно якого фрагменти безбарвної поліетиленової плівки розміром 39,4х69,5 см, 58х151,2 см, 163х187,2 см, та 73,8х88 см, вилучені в ході огляду місця виявлення трупу ОСОБА_17 5 травня 2011 року та фрагменти безбарвної плівки розмірами 181х188 см, 440х303,5 см, які вилучені під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_13 могли бути одним цілим, оскільки в них одна товщина (0,19 мм) поліетилену, а фрагменти поліетилену чорного кольору розміром 23,4х29,8 см, 26,4х40,5 см, 41х43,5 см і пошкоджений поліетиленовий пакет чорного кольору розміром 80,5х186 см, вилучені в ході огляду місця виявлення трупу ОСОБА_14 31 травня 2011 року, до розділення могли бути одним цілим з поліетиленовим пакетом чорного кольору, який вилучений в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_13 , оскільки в них однакова товщина (0,04 мм) та чорний колір (т. 10 а. с. 56-66);

- висновком судової експертизи полімерних матеріалів № 82 хс від 22 березня 2012 року, згідно якого подані на дослідження фрагменти напівпрозорої плівки темно-сірого кольору та напівпрозора плівка темно-сірого кольору, з якої виготовлений наданий пакет, вилучені з місць виявлення трупів та за місцем проживання ОСОБА_13 виготовлені з полімерного матеріалу на основі поліетилену та мають спільну родову належність. Відповідно до цієї ж експертизи фрагменти прозорої плівки світло-палевого кольору також виготовлені з полімерного матеріалу на основі поліетилену та мають спільну родову належність (т. 11 а. с. 83-86);

- протоколом відтворення обстановки та обставин події від 13 березня 2012 року, відповідно до якого за допомогою статиста ОСОБА_34 та автомобіля «Мітцубісі-Л 200», на місці перевірено та доведено можливість під`їзду зазначеного автомобіля до місць приховування обвинуваченим та подальшого виявлення трупів ОСОБА_14 та ОСОБА_17 (т. 11.а.с. 116-117);

- висновком психофізіологічної експертизи з використанням «поліграфа» від 01 лютого 2012 року, згідно якого на підставі загального аналізу реакцій, отриманих в ході проведеного 16 листопада 2011 року психофізіологічного дослідження, експерт ОСОБА_27 прийшла до висновків про те, що ОСОБА_13 володіє прихованою інформацію про обставини та способи вбивств ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , місця приховування трупів, їх упакування, при цьому зафіксовані в процесі дослідження реакції відносяться до реакцій власного знання, що свідчить про його безпосередню причетність до злочинів (т. 9 а. с. 240-245);

- довідкою ювелірного магазину № 76 ПАТ «Київський ювелірний завод» від 17 березня 2012 року, згідно якої вартість ювелірних виробів викрадених у ОСОБА_14 становить: золотої каблучки 750 проби, вагою 3,72 г - 5200 грн., золотого ланцюжка 585 проби, вагою 10,72 г 2787,20 грн., золотого хрестика 585 проби, вагою 2,73 г 682,50 грн., золотого кулона 585 проби, вагою 1,25 г 382,50 грн. (т. 11 а. с. 115).

Крім того, свідчення ОСОБА_13 повністю узгоджуються із показаннями потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 118-120, т. 3 а. с. 39-41, 57-60, т. 4 а. с. 58-59, 61-62, т. 11 а. с. 128-130), свідків ОСОБА_23 (т. 12 а. с. 161-170), ОСОБА_35 (т. 13 а. с. 69-72), ОСОБА_32 (т. 12 а. с. 170-175), ОСОБА_25 (т. 13 а. с. 75-77), ОСОБА_24 (т. 13 а. с. 72-75), ОСОБА_36 (т. 10 а. с. 137-138) про наявність ювелірних виробів, місце перебування потерпілої ОСОБА_14 в ніч з 18 на 19 січня 2011 року, її душевний та фізичний стан, в чому вона була одягнена, намагання додзвонитись ОСОБА_23 , а також із показаннями потерпілої ОСОБА_9 (т. 5 а. с. 166-168, 181-182, т. 6 а. с. 90-91, т. 7 а. с. 187-188, т. 10 а. с. 33-35), свідків ОСОБА_37 (т. 5 а. с. 117-119, т. 10 а. с. 162-164), ОСОБА_38 (т. 13 а. с. 77-80), ОСОБА_39 (т. 12 а. с. 177-182), ОСОБА_40 (т. 5 а. с. 123-130, т. 10 а. с. 158-159), ОСОБА_22 (т. 14 а. с. 108-112), ОСОБА_26 (т. 14 а. с. 86-90) про перебування ОСОБА_17 на роботі, час, коли вона пішла додому, та планів на проведення вечора, предметів одягу, ювелірних виробів.

Колегія суддів критично відноситься до доводів ОСОБА_13 та його захисника в апеляціях та безпосередньо в судовому засіданні апеляційної інстанції про те, що явки з повинною та перші свідчення по справі, засуджений давав внаслідок фізичного насильства, тортур, приниження його гідності та під психологічним тиском, що виразилось в погрозах притягнення до кримінальної відповідальності на той час співмешканки ОСОБА_19 , яка мала малолітню дитину, зі сторони працівників Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві та УМВС України в Житомирській області, що призвело до обмови себе у злочинах до яких він непричетний, оскільки вони спростовуються доказами по справі.

Так, як вбачається із матеріалів кримінальної справи, після затримання ОСОБА_13 о 22 годині 15 листопада 2011 року (т. 8 а. с. 111-119), допит засудженого в якості підозрюваного 17 листопада 2011 року, а також відтворення обстановки та обставин подій злочину 18 листопада 2011 року проводились з роз`ясненням йому прав, в тому числі і права на захист, в присутності захисників та із застосуванням, у відповідності до вимог ст.ст. 85, 85-2 КПК України 1960 року, відеозйомки слідчих дій, що виключало будь-який тиск на нього (т. 8 а. с. 134-137, 167-180, 182-204).

При цьому, ОСОБА_13 в ході вказаних допитів давав докладні показання про обставини, механізм та мотиви вчинених вбивств ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , а також про заволодіння їхніми ювелірними виробами, протоколи слідчих дій підписував без будь-яких застережень, як і протоколи ознайомлення із відеозаписами їх проведення (т. 8 а. с. 148, 181, 205).

Не заперечував своєї вини у вбивствах ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , крадіжці їх майна, ОСОБА_13 і при допиті його в якості обвинуваченого 22 листопада 2011 року, в присутності захисника ОСОБА_41 , з яким була укладена відповідна угода (т. 8 а. с. 262-267).

Власноручно ОСОБА_13 17 листопада 2011 року написав і явки з повинною, в яких виклав обставини вчинених злочинів (т. 4 а. с. 229, т. 8 а. с. 122).

Крім того, допитана в суді першої інстанції в якості експерта ОСОБА_27 , будучи попереджена про кримінальну відповідальність, показала, що після проведеного психофізіологічного дослідження на «Поліграфі» та оголошення його результатів, ОСОБА_13 виявив бажання співпрацювати з працівниками міліції. Також підтвердила, що ОСОБА_13 при проведені дослідження вів себе адекватно, на тиск зі сторони працівників міліції не скаржився, видимих тілесних ушкоджень на ньому не бачила (т. 14 а. с. 29-30).

Допитаний в судовому засіданні, на той час заступник начальника УКР УМВС України в Житомирській області, ОСОБА_42 показав, що в листопаді 2011 року, разом з іншими співробітниками карного розшуку приймав участь у розкритті вбивств потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , тіла яких були виявлені на території Радомишльського району Житомирської області. За підозрою у вчиненні даного злочину був затриманий ОСОБА_13 , який саме після проведення дослідження на «поліграфі» зізнався в скоєнні даних вбивств та добровільно,особисто, без будь-якого тиску зі сторони працівників міліції, написав явки з повинною, в яких виклав обставини скоєння злочинів (т. 14 а. с. 211-217).

Про добровільність дачі свідчень ОСОБА_13 в ході проведення відтворення обстановки та обставин подій злочинів 17 листопада 2011 року дав в судовому засіданні показання свідок ОСОБА_43 старший слідчий в ОВС СУ УМВС України в Житомирській області, який приймав участь в проведенні зазначених слідчих дій та проводив фотозйомку (т. 14 а. с. 232-235).

Аналогічні свідчення дав по справі свідок ОСОБА_44 , який приймав участь у відтворенні обстановки та обставин подій злочину в якості понятого за участі ОСОБА_13 та який показав, що в його присутності та присутності іншого понятого, ОСОБА_13 з власної згоди давав показання щодо вбивства двох дівчат, та зазначав, що першу дівчину, він вбив, нанісши удар рукою по горлу тому, що вона образила його, а іншу дівчину задушив. Під час відтворення проводилась відеозйомка, після чого відеозапис переглядався у відділі міліції, складався протокол. Ніяких зауважень відносно вчинення на нього тиску зі сторони працівників міліції, а також до змісту протоколу чи відеозапису ОСОБА_13 та його захисникне заявляли. При цьому свідок вказав, що ОСОБА_13 при проведенні слідчої дії був без видимих тілесних ушкоджень, поводився спокійно, а показання давав добровільно (т. 14 а. с. 197-200).

Крім того, допитаний в судовому засіданні старший слідчий в ОВС СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_45 , у якого в провадженні перебувала кримінальна справа відносно ОСОБА_13 показав, що при допиті в якості підозрюваного, при проведенні відтворення обстановки та обставин подій злочинів, при допиті в якості обвинуваченого за ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України останній, в присутності захисників, свою вину визнавав повністю, показання давав добровільно, свідчення записувались з його слів, які ним перечитувались та підписувались без будь-яких зауважень щодо їх змісту. Також вказав, що на ОСОБА_13 ні психологічного, ні фізичного тиску не здійснювалось, а при проведенні відтворення обстановки та обставин подій злочинів, в присутності захисника та понятих, вів себе адекватно та добровільно давав свідчення, які фіксувались на відеозйомку. Крім того, щоб упередити спроби підозрюваного вказати, що співробітники міліції застосовували до нього недозволені методи впливу, він направляв ОСОБА_13 для обстеження на предмет наявності тілесних ушкоджень (т. 14 а. с. 217-232).

При цьому, ОСОБА_13 в суді першої інстанції не заперечував, що в ході досудового слідства свідком ОСОБА_45 на нього будь-якого тиску не здійснювалось.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 4072, при проведенні 17 листопада 2011 року в Житомирському обласному бюро судово-медичної експертизи обстеження ОСОБА_13 , у нього були виявлені тілесні ушкодження в вигляді садна на обличчі та по передній поверхні обох нижніх кінцівок, які утворились від дії тупих твердих предметів з переважаючою контактуючою поверхнею, можливо при падінні з положення стоячи, які є легкими тілесними ушкодженнями без короткочасного розладу здоров`я, що могли утворитися 15 листопада 2011 року.

Згідно цієї ж експертизи, під час проведення даного обстеження ОСОБА_13 з приводу походження зазначених ушкоджень пояснив, що 15 листопада 2011 року близько 08.30 годин під час затримання в м. Києві співробітниками міліції, був збитий з ніг та повалений на землю. За медичною допомогою не звертався та скаржився на болі в ділянках ушкоджень (т. 8 а. с. 152).

Дані пояснення ОСОБА_13 повністю перекликаються із змістом рапорту капітана міліції ЗКР РСП ПМОП «Беркут» при ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_46 , відповідно до якого, 15 листопада 2011 року при наданні допомоги працівникам ВКР Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві, по затриманню особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину,за адресою АДРЕСА_9 , було затримано ОСОБА_13 , який, побачивши працівників міліції у форменому одязі почав тікати, на команди «стій, міліція» не реагував. У зв`язку з чим, з метою попередження протиправних дій при затриманні до нього було застосовано спеціальні заходи ( т. 10 а. с. 203).

Крім того, як вбачається із повідомлення начальника ІТТ Богунського РВ УМВС України в Житомирській області на запит захисника ОСОБА_47 при поміщенні ОСОБА_13 15 листопада 2011 року до ІТТ, де він перебував до 25 листопада 2011 року, в останнього були виявлені тілесні ушкодження у виді подряпин на лобі, при цьому за час перебування в ІТТ ОСОБА_13 скарг на стан здоров`я не заявляв, про що свідчив його особистий запис у відповідному журналі (т. 15 а. с. 2).

Не знайшов факт застосування до ОСОБА_13 в ході досудового розслідування недозволених методів і під час прокурорської перевірки скарг адвоката ОСОБА_47 та сина засудженого ОСОБА_48 , за результатами якої постановою старшого прокурора відділу прокуратури Житомирської області від 14 січня 2012 року в порушенні кримінальної справи за ст.ст. 364, 365, 366, 373, 374 КК України відносно старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_43 , начальника відділу СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_49 , заступника начальника УКР УМВС України в Житомирській області ОСОБА_50 , старшого оперативно-уповноваженого в ОВС УКР УМВС України в Житомирській області ОСОБА_51 , - на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року відмовлено за відсутності в їх діях складів злочину.

Не підтвердилось зазначене і при проведенні досудового розслідування кримінального провадження № 1201311080000040 за заявою ОСОБА_13 щодо застосування до нього методів впливу, які нібито мали місце 15 листопада 2011 року в приміщенні Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві та заявою ОСОБА_19 щодо застосування співробітниками Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві до ОСОБА_13 фізичного та психологічного тиску під час проведення дізнання та досудового слідства, з зв`язку з чим постановою старшого слідчого прокуратури Святошинського району м. Києва від 27 лютого 2013 року, на підставі ст. 110, ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закрито за відсутністю в діях співробітників Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києва ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК України (т. 14 а. с. 172-179).

Вказані постанови ніким не оскаржувались та не скасовувались.

Не заперечував ОСОБА_13 своєї вини в умисному вбивстві потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , коли виключався будь-який тиск на нього зі сторони працівників міліції, і при розгляді 18 листопада 2011 року в судовому засіданні Радомишльського районного суду Житомирської області подання щодо обрання стосовно нього запобіжного заходу, де він також зазначав, що вбивство ОСОБА_14 вчинив шляхом нанесення удару по шиї, а ОСОБА_17 шляхом стискання шиї потерпілої двома руками(т. 8 а .с. 212).

Це ж він ствердив і у власноручній заяві до Радомишльського районного суду Житомирської області (т. 8 а. с. 211), де крім цього вказав, що будь-якого тиску зі сторони працівників міліції та прокуратури не вчинялось, а показання щодо визнання вини давав добровільно.

При цьому, протягом всього досудового слідства ОСОБА_13 не заявляв про застосування до нього недозволених методів слідства, в тому числі і під час додаткового допиту 30 грудня 2011 року в якості обвинуваченого в присутності захисника адвоката ОСОБА_47 , де власноручно в протоколі зазначив прохання посилатись органу досудового слідства на раніше надані ним показання (т. 10 а. с. 25) та при пред`явлені 20 березня 2012 року остаточного обвинувачення (т. 11 а. с. 172), скориставшись ст. 63 Конституції України.

Не робили будь-яких зауважень при проведенні зазначених слідчих дій щодо застосування до ОСОБА_13 недозволених методів слідства, наявності в нього тілесних ушкоджень, та непричетності останнього до злочинів і самі захисники ОСОБА_41 , ОСОБА_47 , ОСОБА_56 , з яким були укладені угоди на здійснення захисту обвинуваченого (т. 8 а. с. 262-267, т. 10 а. с. 25, т. 11 а. с. 172).

Про визнання вини ОСОБА_13 у вчинених злочинах та співпрацю з органами слідства зазначав захисник ОСОБА_47 12 січня 2012 року і в клопотанні про зміну ОСОБА_13 запобіжного заходу (т. 10 а. с. 69).

А тому колегія суддів критично відноситься до пояснень ОСОБА_13 в апеляційній інстанції про те, що ним разом із захисниками було прийнято рішення про доведеність його невинуватості тільки в суді, оскільки зазначене не узгоджується із тяжкістю інкримінованих у вину ОСОБА_13 злочинів та з обов`язками захисників, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року та Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

Не відповідають матеріалам справи і доводи засудженого та захисника про те, що однією з підстав обмови ОСОБА_13 себе у злочинах, яких він не вчиняв, був психологічний тиск на нього погрозою притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_19 , оскільки відповідно до тих же матеріалів кримінальної справи, органами досудового слідства, з урахуванням того, що саме ОСОБА_19 користувалась мобільним телефоном ОСОБА_17 , правомірно проводилась перевірка щодо її причетності до вбивства останньої (т. 8 а. с. 18, 38-29, 47-48, 50), у зв`язку з чим вона допитувалась в якості свідка (т. 8 а. с. 77-82), однак після затримання ОСОБА_13 та з`ясування його ролі у злочинах, фактично допитувалась з приводу характеру їхніх стосунків та його стосунків із рідними (т.10 а. с. 199-200), по результатам чого, в порушенні кримінальної справи відносно неї 19 березня 2012 року відмовлено за відсутністю в її діях складів злочинів, передбачених ст. ст. 198, 396 КК України (т. 11 а. с. 154).

З огляду на те, що у кримінальній справі не було встановлено підстав для притягнення ОСОБА_19 до відповідальності, твердження засудженого та захисника, що останнє впливало на позицію захисту ОСОБА_13 , та можливості заперечувати свою вину, носить надуманий характер та не заслуговує на увагу.

За наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано доводи ОСОБА_13 про обмову себе у вбивствах потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 внаслідок застосування в ході досудового розслідування фізичного насильства і тортур та психологічного тиску притягнення до відповідальності ОСОБА_19 , які спростовуються вищенаведеними доказами, розцінив як намагання останнього уникнути відповідальності за вчинення особливо тяжких злочинів.

З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги висновок експертного авторознавчого дослідження № 60/12 від 4 грудня 2012 року виконаного ТОВ Цент судових експертиз «Альтернатива», відповідно до якого автором текстів двох явок з повинною від імені ОСОБА_13 від 17 листопада 2011 року є не ОСОБА_13 та, що їх виконано під диктовку особи, яка має навички відбору показань та складання протоколів (т. 13 а. с. 125-130), оскільки даний висновок суперечить доказам у справі, в тому числі його ж показанням в ході допиту в якості підозрюваного 17 листопада 2011 року та при відтворенні обстановки та обставин подій злочину 18 листопада 2011 року, під час яких, як встановлено судом, будь-який фізичний чи психологічний тиск на нього не міг здійснюватись.

Крім того, даний висновок експертного дослідження виконано в порушення п. п. 4.21, 4.22, 4.23 Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції № 86/5 від 9 вересня 2005 року, особою, яка не попереджувалась про відповідну кримінальну відповідальність, та з використанням свідоцтва про присвоєння кваліфікації експерта виданого експертно-кваліфікаційною комісією Київського НДІСЕ, всупереч прямої заборони на проведення експертиз чи експертних досліджень на інших підприємствах.

Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_13 та його захисника про те, що засудженим, при написанні явок з повинною, в ході допиту в якості підозрюваного і обвинуваченого, при відтворенні обстановки та обставин подій злочинів в листопаді 2011 року, свідчення щодо опису зовнішнього вигляду потерпілих, в чому вони були одягнені, наявності в них тих чи інших предметів, давались виходячи з інформації, яка йому доводилась оперативними працівниками міліції.

Як вбачається із матеріалів справи, після її порушення 1 червня 2011 року Святошинським РУ ГУМВС України в м. Києві за ч. 1 ст. 146 КК України за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_14 (т. 1 а. с. 1) та перекваліфікації 20 червня 2011 року злочинних дій на ч. 1 ст. 115 КК України, а також після порушення за цим же фактом 5 серпня 2011 року СУ УМВС України в Житомирській області кримінальної справи за ч. 1 ст. 115 КК України (т. 3 а. с. 115), вказані справа були в провадженні, відповідно, слідчого Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києва ОСОБА_57 та слідчого СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_58 і об`єднані в одне провадження тільки 10 жовтня 2011 року (т. 4 а. с. 116) та прийнята до провадження старшим слідчим в особливо важливих справах СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_45 16 листопада 2011 року (т. 4 а. с. 226).

Це ж стосується кримінальної справи, порушеної СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві 12 травня 2011 року за ч. 1 ст. 146 КК України по факту незаконного позбавлення волі ОСОБА_17 (т. 5 а. с. 1), по результатам розслідування якої 17 червня 2011 року Генеральною прокуратурою України була порушена справа за ч. 1 ст. 115 КК України з направленням для досудового розслідування СУ УМВС України в Житомирській області (т. 6 а. с. 40-43) та прийнята до провадження старшим слідчим в ОВС цього слідчого управління ОСОБА_45 29 вересня 2011 року (т. 8 а. с. 24).

З цих же матеріалів справи встановлено, що оперативні працівники Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , заступники начальника УКР УМВС України в Житомирській області ОСОБА_50 та ОСОБА_42 , старший оперативно- уповноважений в ОВС УКР УМВС України в Житомирській області ОСОБА_51 , до виявлення та огляду трупів ОСОБА_14 та ОСОБА_17 (т. 2 а. с. 61-74; т. 6 а. с. 48-51), допиту свідків, призначення експертиз, огляду речових доказів, крім проведення у вересні-листопаді 2011 року оперативно-розшукових заходів, як то, отримання та відпрацювання роздруківок телефонних з`єднань потерпілих, засудженого та ОСОБА_19 , проведення обшуків (т. 8 а. с. 39, 53, 55-63), на момент затримання ОСОБА_13 відношення не мали, як і старший слідчий в ОВС СУ МВС України в Житомирській області ОСОБА_45 до розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_14 (т. 4 а. с. 226) та допитів свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_35 , ОСОБА_32 , ОСОБА_59 , ОСОБА_24 та інших, а тому не могли володіти повним обсягом інформації щодо фактичних обставин вчинених злочинів.

Між тим, аналіз показань ОСОБА_13 в ході допиту в якості підозрюваного 17 листопада 2011 року, в ході відтворення обстановки та обставин подій злочинів 18 листопада 2011 року, при допиті його в якості обвинуваченого 22 листопада 2011 року, які є логічними, послідовними, доповнювались одні другими, свідчить про те, що при проведенні вказаних слідчих дій ним повідомлялись такі відомості, які не могли бути відомі співробітникам міліції, зокрема: відносно ОСОБА_14 місце зупинки його автомобіля, маршрут руху в район заводу «Більшовик», де проживав свідок ОСОБА_23 , намагання додзвонитись до останнього, вживання нею слабоалкогольних напоїв, її психологічний стан, наявність в сумці балончика зі спреєм для осіб хворих на астму, ювелірних виробів; відносно ОСОБА_17 бажання відвідати нічний клуб, що перекликається із показаннями свідка ОСОБА_22 та ОСОБА_26 , невдоволення роботою, мотивів та механізму вбивств обох потерпілих, предметів одягу, в які були одягнені потерпілі, ювелірних виробів, наявність фекалій на предметах одягу ОСОБА_17 , що характерно саме для вказаного ним способу вбивства, наявність змінної пари взуття у ОСОБА_17 , які знайшли своє об`єктивне підтвердження в інших доказах по справі, свідчить про їх правдивість, а тому обґрунтовано, разом з іншими доказами по справі, покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку.

Не спростовують даних висновків суду про доведеність вини ОСОБА_13 в умисному вбивстві потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , крадіжці належного їм майна, і посилання засудженого та його захисника на повідомлення експерта психолога Житомирського відділення Київського НДІСЕ ОСОБА_60 від 16 березня 2012 року про неможливість надання висновку в призначеній по справі судово-психологічній експертизі по відеозаписам допиту ОСОБА_13 в якості підозрюваного та при відтворенні обстановки та обставин подій злочинів (т.10 а. с. 246-254), оскільки предметом вказаної експертизи було встановлення індивідуально-психологічних особливостей процесу відтворення засудженим подій інкримінованих йому злочинів, а не їх достовірність чи не достовірність, що є виключно компетенцією суду, що й зроблено судом у повній відповідності до вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того, в зазначених повідомленнях експерта вказано, що при вивченні відеозйомки проведених слідчих дій ознак психологічного впливу чи тиску на ОСОБА_13 з боку осіб, що приймали участь у їх відібранні, не встановлено.

За наведених підстав, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_28 (т. 14 а. с. 93-98) про те, що ОСОБА_13 в ніч з 18 на 19, з 19 на 20, та з 21 на 22 січня 2011 року знаходився за місцем проживання ОСОБА_19 , з огляду на характер їх стосунків, як такі, що спрямовані на допомогу засудженому уникнути кримінальної відповідальності.

На правильність такого висновку суду свідчать показання ОСОБА_19 дані нею ж 14 листопада 2011 року в ході досудового розслідування, відповідно до яких після народження дитини вона переїхала проживати в свою квартиру по АДРЕСА_10 , а ОСОБА_13 залишився проживати в дачному будинку. При цьому вказала, що провідуючи їх з сином кожен день в її квартирі, на ніч він їхав до себе додому (т. 8 а. с. 77-82).

Факт проживання ОСОБА_13 в зазначений період в дачному будинку по АДРЕСА_2 , дав як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 (т. 11 а. с. 32-34, т. 13 а. с. 33).

Колегія суддів також критично відноситься до доводів викладених в апеляціях засудженого ОСОБА_13 та його захисника про те, що судова психолого-психофізіологічна експертиза із застосуванням «поліграфу» проведена с порушенням вимог ст.ст. 196, 200 КПК України 1960 року, ст. ст. 4, 7 Закону України «Про судові експертизи», ст.ст. 6, 7 Закону України «Про адвокатуру», ч. 3 ст. 28 Конституції України, а саме: без письмової згоди ОСОБА_13 ; із застосуванням препаратів нейролептичної дії; без відповідного процесуального оформлення проведеного дослідження, про що свідчить винесення постанови про призначення експертизи тільки 22 листопада 2011 року; та особою, яка на час проведення дослідження не мала на те повноважень, так як являлась адвокатом.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_45 показав, що після затримання ОСОБА_13 , ним та працівниками карного розшуку, в якості спеціаліста психофізіологічних досліджень була запрошена ОСОБА_27 , яка за згодою ОСОБА_13 провела відповідне дослідження на «поліграфі». По результатам проведеного дослідження, ним 22 листопада 2011 року була призначена судово-психолого-психофізіологічна експертиза, яка була виготовлена ОСОБА_27 (т. 14 а. с. 221, 172-179).

Аналогічні показання в ході досудового та судового слідства дала ОСОБА_27 , яка вказала, що дослідження проводилось відповідно до виробленої методики за згодою ОСОБА_13 та за відсутності сторонніх осіб, які б могли впливати на процес дослідження. По результатам такого дослідження вона прийшла до висновку про те, що ОСОБА_13 наділений інформацією про обставини вбивств ОСОБА_14 і ОСОБА_17 , та, на підставі постанови слідчого по справі, свої висновки оформила у відповідній експертизі (т. 10 а. с. 230-233, т. 14 а. с. 26-34).

Будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, ОСОБА_27 підтвердила даний висновок в судовому засіданні.

Про те, що ОСОБА_27 16 листопада 2011 року проводила дослідження, як спеціаліст в області психофізіологічних досліджень, а потім їй була призначена відповідна експертиза, свідчить і постанова старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_45 від 22 листопада 2011 року, в якій є посилання на відповідну довідку експертного дослідження (т. 10 а. с. 234-235).

При цьому, при допиті ОСОБА_27 в якості експерта в судовому засіданні, ОСОБА_13 будь-яких заяв, пояснень про те, що дослідження проводилось із використанням препаратів нейролептичної дії та з маніпуляцією його свідомості не робив та відповідних питань перед експертом не ставив (т. 14 а. с. 26-34).

Щодо доводів засудженого та захисника про те, що дослідження на «поліграфі» проведено з порушенням ст. 28 Конституції України, без письмової згоди ОСОБА_13 , то вони не заслуговують на увагу, оскільки для проведення такого дослідження письмової згоди нічим не передбачено, а сам факт проведення дослідження, яке, в силу своєї специфіки проведення та предмета дослідження, неможливий без згоди особи, беззаперечно свідчить на наявність такої згоди ОСОБА_13 , що й підтверджено експертом ОСОБА_27 (т. 14 а. с. 28-29).

Таким чином, наведене свідчить про дотримання в цілому слідчим у справі при залученні в якості спеціаліста та експерта ОСОБА_27 вимог ст.ст. 128-1, 75, 196, 200 КПК України 1960 року, про проведення дослідження та експертизи компетентною особою, яка є кандидатом психологічних наук, має вищу юридичну освіту, стаж роботи з проведення психофізіологічних досліджень на «поліграфі» з 1998 року, з дотриманням Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та Закону України «Про судову експертизу», а тому будь-яких підстав визнавати зазначений висновок експертизи недопустимим доказом по справі не встановлено.

Не стосуються ОСОБА_27 і обмеження, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року, на який йде посилання в апеляціях, оскільки дослідження та експертиза проведені, відповідно, 16 листопада 2011 року та 1 лютого 2012 року, тобто до набрання чинності цим Законом. Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, діяльність в якості адвоката на момент формування реєстру ОСОБА_27 не підтверджена. Відсутні по справі і обмеження щодо ОСОБА_27 передбачені ст. 62 КПК України 1960 року та ст. 7 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

Разом з тим, даний висновок психофізіологічного дослідження, не мав будь-якого пріоритетного значення над іншими доказами, а тому вмотивовано оцінений судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи.

Не знайшли свого підтвердження в ході часткового судового слідства в апеляційній інстанції і доводи ОСОБА_13 та його захисника про нібито непричетність засудженого до умисного вбивства ОСОБА_17 , про що свідчить аналіз роздруківки телефонних з`єднань стільникового зв`язку потерпілої, відповідно до якого, з`єднання з телефоном ОСОБА_17 , як ввечері 21 січня 2011 року, так і до 23.53 годин 28 січня 2011 року проводилось з допомогою антени базової станції розташованої по АДРЕСА_5 , тобто за місцем розташування ресторану «Флоренція», а не за місцем знаходження його дачного будинку, з`єднання під час перебування в якому здійснюється за допомогою базової станції по АДРЕСА_6 , що виключає його причетність до злочину та підтверджує показання про те, що він придбав телефон на АЗС в районі ресторану, де працювала ОСОБА_17 , у незнайомої особи після 28 січня 2011 року.

Так, згідно пояснень співробітника служби безпеки ПрАТ «Київстар» ОСОБА_61 , залученого судом до розгляду кримінальної справи в якості спеціаліста, встановлено, що виходячи з специфіки технокомунікаційного обладнання, яке підтримує телефонні з`єднання та роботи базових станцій, в разі відключення телефону, послідуючі дзвінки продовжують реєструватись та підтримуватись тією базовою станцією, на яку надійшов останній дзвінок протягом семи днів. Ним же, виходячи із роздруківки з`єднань телефону за номером НОМЕР_3 належного ОСОБА_17 , за період з 21 по 28 січня 2011 року підтверджено, що після дзвінка, здійсненого ОСОБА_17 в 20.58 годин 21 січня 2011 року на телефонний номер НОМЕР_7 , який підтримувався базовою станцією № 07533, розташованої по АДРЕСА_11 , та з послідуючими дзвінками з нульовою тривалістю до 22.58 годин, в тому числі при зміні режиму цієї ж базової станції на № 02533, будь-які дані про те, що телефон в 8.24 годин 22 січня 2011 року продовжував бути увімкнутим, відсутні.

Це ж підтверджується самою роздруківкою з`єднань стільникового зв`язку за номером телефону НОМЕР_3 належного ОСОБА_17 (т. 6 а. с. 24-29).

Допитана в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_9 показала, що 22 січня 2011 року в 7.30 годин намагалась зателефонувати своїй дочці ОСОБА_17 , однак в неї був вимкнутий телефон, як не було з`єднання і до 28 січня 2011 року (т. 5 а. с 166-168).

Аналогічні свідчення дали по справі свідки ОСОБА_62 (т . 5 а. с. 102-108; т. 8 а. с. 71-72), ОСОБА_63 (т. 5 а. с. 109-115), ОСОБА_37 (т. 5 а. с. 117-119; т. 10 а. с. 162-164) ОСОБА_38 (т. 5 а. с. 120-122; т. 10 а. с. 167-170), які підтвердили, що на ранок 22 січня 2011 року телефон ОСОБА_17 був вимкнений.

Сам аналіз роздруківки стільникового зв`язку за номером телефону НОМЕР_3 , який належав ОСОБА_17 та дзвінки які продовжували реєструватись базовою станцією № 02533, розташованій по АДРЕСА_11 до 23.53 годин 28 січня 2011 року, виходячи з роз`яснень спеціаліста ПрАТ «Київстар» щодо роботи технологічного обладнання, дозволяє зробити висновок про вимкнення телефону потерпілої саме в ніч з 21 на 22 січня 2011 року (т. 6 а. с. 24-29), чим пояснюється і відсутність реєстрації дзвінків на інших базових станціях, в тому числі по АДРЕСА_6 за місцем проживання ОСОБА_13 .

А тому, твердження засудженого ОСОБА_13 та його захисника про те, що засуджений придбав телефон після 28 січня 2011 року, у зв`язку з чим не причетний до злочину, не заслуговують на увагу.

Не знайшли свого підтвердження в апеляційній інстанції і доводи ОСОБА_13 та його захисника в апеляціях про те, що засуджений 20 січня 2011 року в 15.12 годин та 25 січня 2011 року в 16.36 годин перебував з виробничих потреб в Гольф Клубі в с. Гавронщина Макарівського району Київської області, а тому в ході поїздки попадав під дію антен стільникового зв`язку базових станцій № 406-С та № 608-С.

Так, будучи допитаним в судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_13 показав, що, працюючи начальником відділу досудового врегулювання простроченої заборгованості та пошуку майна боржників департаменту проблемних активів ПАТ «Ощадбанк», за проханням когось із співробітників Головного управління ПАТ «Ощадбанк» по м. Києву та Київській області та свого підлеглого ОСОБА_21 , з метою виявлення автомобілів особи, яка мала заборгованість перед банком більше 1000000 грн. та наявної інформації про керування цими автомобілями іншими особами, які відвідували бари та ресторани Київського Гольф-Клубу, він 20 та 25 січня 2011 року виїжджав в с. Гавронщина Макарівського району, Київської області. При цьому вказав, що із співробітниками Гольф-Клубу не спілкувався, а наявність автомобілів на стоянці перевіряв вилазячи на дерево, яке розміщене з правої сторони від контрольно-пропускного пункту в клуб, про що власноручно склав відповідну схему (т. 16 а. с. 151).

Проте, дані показання ОСОБА_13 спростовуються доказами, отриманими в ході виконання судового доручення суду апеляційної інстанції.

Так, допитаний в якості свідка начальник управління по роботі з проблемними активами Головного управління по м. Києву та Київській області ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_64 , підтвердивши факт наявності проблемної заборгованості у вищезазначеної особи і пошуком співробітниками Банку автомобілів за місцем розташування його будинків та за місцем проживання його матері, відношення ОСОБА_13 і ОСОБА_21 до пошуку автомобілів, в тому числі шляхом виїзду в Гольф-Клуб в с. Гавронщина, Макарівського району, не підтвердив (т. 16 а. с. 220-221).

Аналогічні свідчення по справі дав свідок ОСОБА_65 , заступник директора Департаменту проблемних активів ПАТ «Ощадбанк» (т. 16 а. с. 22-223).

Про відсутність будь-яких документальних підтверджень поїздки ОСОБА_13 чи ОСОБА_21 20 і 25 січня 2011 року до Гольф-Клубу, розташованому в с. Гавронщина, Макарівського району, зазначено і в листі заступника голови правління ПАТ «Державний ощадний банк України» за № 26/2-01/882-5324 від 16 травня 2014 року (т. 17 а. с. 39).

Не встановлено підтверджень відношення ОСОБА_13 та ОСОБА_21 до пошуку вказаних автомобілів і в іншій документації вилученій органом досудового слідства щодо проблемної заборгованості вищевказаної особи (т. 16 а. с. 172-212). При цьому встановлено, що ОСОБА_13 з 17 січня по 4 лютого 2011 року перебував у відпустці (т. 17 а. с. 9).

Також в долучених захистом матеріалах міститься службова записка складена ОСОБА_13 від 12 січня 2011 року, підписана директором департаменту ОСОБА_66 та адресована начальнику філії Головного управління по м. Києву та Київській області про те, що у зв`язку зі зміною структури та функцій департаменту проблемних активів ПАТ «Ощадбанк», а також звільненням осіб, до посадових обов`язків яких було віднесено пошук майна боржників Банку, надання допомоги щодо розшуку та вилучення транспортних засобів є неможливим (т. 17 а. с.12).

Крім того, складена ОСОБА_13 схема в`їзду на територію Гольф-Клубу в с. Гавронщина, Макарівського району, розміщення стоянки транспортних засобів для відвідувачів, наявність дерев, з яких він нібито намагався виявити автомобілі, не відповідає протоколу огляду зазначеної території та виготовленої фототаблиці до протоколу (т. 16 а. с. 213-219).

Вищенаведене беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_13 20 і 25 січня 2011 року в Гольф-Клуб, розташований в с. Гавронщина, Макарівського району, Київської області, не приїжджав, а вказані свідчення дав з метою уникнути відповідальності.

На користь цього висновку колегії суддів, крім іншого, свідчить і повідомлення начальника служби безпеки Київського Гольф-Клубу № СБ-1/07-14 від 11 липня 2014 року, відповідно до якого, в зазначений період клуб був повністю закритий для відвідування, що визначається сезонним характером функціонування клубу з 1 квітня до 30 листопада (т. 17 а. с. 61).

Крім того, відповідно до наданих ПрАТ «Київстар» графічних зображень покриття базових станцій з прив`язкою до населених пунктів, встановлено, що дзвінок 20 січня 2011 року в 15.12 годин був отриманий (здійснений) ОСОБА_13 , коли він перебував в зоні дії базової станції № 406-С в с. Високе в напрямку Ставище Брусилівського району Житомирської області, а 25 січня 2011 року в 16.36 годин в зоні дії базової станції № 608-С від с. Макарів у напрямку с. Небилиці, тобто в напрямку Житомирської області, куди були вивезені трупи потерпілих (т. 17 а. с. 53, 54).

З огляду на встановлене, колегія суддів не приймає до уваги в цій частині показання ОСОБА_21 , який підтримує дружні стосунки з ОСОБА_13 , що викликає сумнів в об`єктивності його свідчень.

Безпідставними, на думку колегії суддів, є також посилання ОСОБА_13 та його захисника на порушення органом досудового слідства і судом ст. 22 КПК України 1960 року, а саме на неповноту досудового та судового слідства, що виразилась у не з`ясуванні причетності інших осіб до смерті ОСОБА_14 та ОСОБА_17 та іншого механізму вчинення вбивств, в тому числі «чорних трансплантологів», за відсутності у потерпілої ОСОБА_14 внутрішніх органів, наявності тілесних ушкоджень у вигляді крововиливу в дентин нижньої та верхньої щелепи, відсутності 5-го зуба на верхній щелепі справа, неповного перелому на 2-му пальці кінцевої фаланги, наявності на пальто ОСОБА_17 слідів крові, яка походить від іншої особи.

Як вбачається із висновку комісійної судово-медичної експертизи № 617/157 від 31 жовтня 2011 року, при ексгумації трупу ОСОБА_14 , виявлені на тілі потерпілої ушкодження у вигляді дефектів шкіри, м`яких тканин та м`язів в ділянці грудної клітини та передньої черевної стінки, дефектів лівих ребер, верхніх кінцівок, є посмертними і могли виникнути від дії зубів хижих тварин. Крім того, на збережених шкірних покровах, кістках скелету яких не будь слідів хірургічних операцій не виявлено, чим виключається причетність будь-кого до вилучення внутрішніх органів потерпілої (т. 3 а. с. 78-80).

Відповідно до висновку цієї ж судово-медичної експертизи відсутність у потерпілої 5-го зуба на верхній щелепі справа може пояснюватись розвитком гнилісних змін трупу.

Щодо наявності у потерпілої ОСОБА_14 крововиливу в дентин верхньої та нижньої щелепи, які могли утворитись від удару в ділянку правого кута нижньої щелепи та наявності неповного перелому кінцевої фаланги 2-го пальця правої кисті, то зазначені тілесні ушкодження не знаходяться в причинному зв`язку з настанням смерті потерпілої.

Крім того, допитаний в ході досудового слідства в якості підозрюваного 17 листопада 2011 року сам ОСОБА_13 пояснював, що крім акцентованого удару в область горлової частини тіла потерпілої, не пам`ятає кількість нанесених ОСОБА_14 ударів (т. 8 а. с. 138).

Не знайшли свого підтвердження і доводи ОСОБА_13 та захисника про наявність на пальто потерпілої ОСОБА_17 крові іншої особи.

Так, відповідно до висновку судово-імунологічної експертизи № 435 від 17 серпня 2011 року у вирізках з лівого рукава пальто ОСОБА_17 та капюшоні, виявлена кров людини (т. 7 а. с. 71-72), проте, згідно молекулярно-генетичної експертизи № 20-793 від 20 жовтня 2011 року, кров виявлена на вирізках з пальто (об`єкт № 4) може походити від потерпілої ОСОБА_17 , при цьому генетичних ознак в інших слідів крові на вирізках з пальто (об`єкти №1-3) не встановлено (т. 7 а. с. 202-204).

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи ексгумації трупа ОСОБА_17 № 134/618 від 14 жовтня 2011 року, у потерпілої виявлені пошкодження м`яких тканин передньої черевної стінки зліва та лівої здухвинної ділянки без крововиливів по периферії, які утворились посмертно від дії тупих твердих предметів, якими могли бути зуби тварин, що підтверджується фестончатим характером країв, та чим може пояснюватись наявність на предметах її одягу слідів крові (т. 6 а. с. 114-117).

Відповідно до цього ж висновку, будь-яких прижиттєвих тілесних ушкоджень у ОСОБА_17 не виявлено (т. 6 а. с. 68-69, 114-117).

Також не ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи і доводи засудженого ОСОБА_13 та захисника про неповноту досудового слідства, яка виразилась у відсутності належної перевірки причетності до умисного вбивства ОСОБА_14 свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , а також до умисного вбивства ОСОБА_17 - ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , та інших осіб, в тому числі особи, яка нібито чекала ОСОБА_17 після роботи в ніч з 21 на 22 січня 2011 року, оскільки вказані особи перевірялись та неодноразово допитувались в ході досудового слідства та в суді, дали докладні показання, в тому числі ті, аналіз яких, разом з іншими доказами, дали можливість суду зробити обґрунтований висновок про причетність до вбивств потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 - саме ОСОБА_13 .

Крім того, як вбачається зі свідчень ОСОБА_22 та ОСОБА_26 в ході досудового слідства та в суді першої інстанції, 21 січня 2011 року біля 21.22 години ОСОБА_22 телефонував ОСОБА_17 , з якою познайомились напередодні, з метою запропонувати провести спільно час, однак остання була зайнята та приблизно в 23 години надіслала ОСОБА_22 . СМС - повідомлення з проханням забрати її з роботи. Однак, оскільки до них приїхали знайомі дівчати та друзі, ОСОБА_22 . ОСОБА_17 не телефонував та з роботи її не забирав, а провів ніч в нічному клубі (т. 5 а. с. 142-147, 157-160, т. 11 а. с. 20-21, 28-31).

Це ж вбачається із показань свідків ОСОБА_67 (т. 11 а. с 35-36), ОСОБА_68 (т. 11 а. с. 56-57)

Вживались органом досудового слідства і заходи по встановленню особи, яка 31 травня 2011 року на електронну адресу УМВС України в Житомирській області з приміщення інтернет-кафе по АДРЕСА_7 , направила лист про наявність трупу між селами Забілоччя та ОСОБА_69 , та по результатам перевірки якого, було виявлено труп ОСОБА_14 (т. 2 а. с. 60, т. 3 а. с. 61-69).

Однак вжитими заходами зазначена особа встановлена не була (т. 3 а. с. 2-3, т. 10 а. с. 139, 148)

Між тим із змісту електронного листа: «між Забілоччям та ОСОБА_70 в лісі на північ по доріжці 200 метрів від стовпчика 13/14/16/17 і 60 метрів вправо в ямі на краю поляни конвалій труп в пакеті чорному клеєному скотчем, в чорній куртці» відправник: ivan ОСОБА_71 , можна зробити висновок, що вказана особа ніякого відношення до вбивства та захоронення ОСОБА_14 не мала та виявила труп весною, про що й зазначено в повідомленні з конкретною прив`язкою до місцевості (т. 2 а. с. 60, 81).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів твердження в апеляціях ОСОБА_13 та його захисника про неповноту досудового та судового слідства, яка виразилась нібито у не встановленні осіб, які в дійсності винні у смерті ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , в тому числі «чорних трансплантологів», у не встановленні причин їх смерті, причетності до злочинів ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , та інших осіб, розцінює як намагання ОСОБА_13 піддати сумніву результати досудового розслідування і судового розгляду справи та перекласти відповідальність за злочини на інших осіб, тим самим самому уникнути відповідальності.

Безпідставними є і доводи в апеляції захисника про допущення в ході досудового слідства грубого порушення прав ОСОБА_13 на захист, що виразилось в ознайомленні з висновками експертиз без участі захисників, оскільки дані доводи не ґрунтуються на матеріалах справи (т. 3 а. с. 55, 81, 91, 104, 114, 125, 144, 153, 163; т. 4 а. с. 9, 18, 28, 38, 48, 56; т. 6 а. с. 118, 128; т. 7 а. с. 46, 56, 61, 73, 108, 114, 120, 126, 132, 138, 144, 149, 155, 161, 167, 173, 179, 184, 208; т. 8 а. с. 245, 253; т. 9 а. с. 246, 267, 277, 287; т. 10 а. с. 10, 100, 111; т. 11 а. с. 10, 19, 48, 87).

Крім того, по результатам такого ознайомлення заявлялись клопотання, що свідчить про реалізацію засудженим та захистом в повному обсязі своїх прав (т. 9 а. с. 246; т. 10 а. с. 242-243). При цьому сам ОСОБА_13 при виконанні вказаних слідчих дій, а також при ознайомленні з матеріалами справи та безпосередньо в суді, будь-яких заяв щодо порушення його права на захист не робив.

Не викликає сумнівів у колегії суддів і обґрунтованість висновку суду про доведеність вини ОСОБА_13 у крадіжці майна потерпілої ОСОБА_14 та ОСОБА_17 .

Таким чином, повно та об`єктивно встановивши фактичні обставини вчинення ОСОБА_13 умисних вбивств потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , а також крадіжки їх майна, суд першої інстанції вірно кваліфікував його дії за ч. 1, ч. 2 ст. 185; ч. 1 ст. 115; п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, як при проведенні досудового слідства, так і при розгляді справи в суді першої інстанції, які б могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу по суті, та які тягнули б безумовне скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

Відповідає вимогам ст. 65 КК України і призначене ОСОБА_13 покарання, яке обране з урахуванням вчинення ним в тому числі особливо тяжких злочинів, даних за його особу, який позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні малолітню дитину, а також його стан здоров`я.

З огляду на вчинення ОСОБА_13 двох умисних вбивств, позбавлення життя двох молодих дівчат, мотивів та обставин вчинення злочинів, суд першої інстанції не знайшовши можливості для призначення останньому покарання на певний строк, обґрунтовано, як за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, так і за сукупністю злочинів, призначив ОСОБА_13 покарання у виді довічного позбавлення волі.

З призначеним ОСОБА_13 покаранням погоджується і колегія суддів та не вбачає підстав для його пом`якшення.

Знайшовши ОСОБА_13 винним у вчиненні умисних вбивств потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , суд вмотивовано вирішив і заявлені по справі цивільні позови.

За наведених обставин, апеляції засудженого ОСОБА_13 та його захисника задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 «Перехідні положення» КПК 2012 року, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляції засудженого ОСОБА_13 та в його інтересах захисника ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2013 року відносно ОСОБА_13 без зміни.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Справа № 11/796/158/2014

Категорія КК: ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_72

Доповідач: ОСОБА_1