Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2953/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальова О. Б.

Доповідач Авраменко Т. М.

УХВАЛА

Іменем України

26.11.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді: Авраменко Т.М.,

суддів: Кіселика С.А., Суровицької Л.В.

при секретарі: Кравченко Я.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Капустянський граніт» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Капустянський граніт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Капустянський граніт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначав, що працював в Олександрійській філії публічного акціонерного товариства «Капустянський граніт» (далі - ПАТ) з 18 квітня 2005 року і 05 серпня 2013 року був звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. При звільненні відповідачем не виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 11139 грн. 56 коп.

Просив стягнути з відповідача на його користь зазначену суму заборгованості, компенсацію за втрату частини заробітної плати в сумі 1246 грн. 61 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 29360 грн. 98 коп.

В ході розгляду справи позовні вимоги збільшив, просив стягнути на його користь компенсацію за втрату частини заробітної плати в сумі 1417 грн. 34 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення в сумі 37042 грн. 94 коп., а також на відшкодування витрат за надання правової допомоги 1000 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2014 року позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в цій частині позову з тих підстав, що позивач в день звільнення не працював, вимогу про розрахунок не пред'являв. Судом не взято до уваги відсутність вини відповідача у не проведенні розрахунку, оскільки на час звільнення позивача банківські рахунки відповідача були арештовані та заблоковані. Також позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування позовної давності подана заява до суду першої інстанції.

Позивач та його представник, відповідач, які повідомлені про час та місце розгляду справи під розписку (а.с.84,85,86, 87), в засідання апеляційного суду не прибули, в письмовому запереченні позивач просив відхилити апеляційну скаргу, а справу розглянути за його відсутності (а.с.88-91).

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, оскільки суд першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не є істотними (ч.1 ст.308 ЦПК України).

Позивач працював у товаристві оператором верстатів каменерізного станка з програмним управлінням, 05 серпня 2013 року був звільнений.

Вимоги законодавства про виплату заробітної плати регулярно, але не рідше двох разів на місяць відповідач не виконував, внаслідок чого з квітня 2013 року виникла заборгованість по заробітній платі, яка на день звільнення становила 11139 грн.56 коп., що підтверджується довідкою відповідача (а.с.4). Ця заборгованість не виплачена до цього часу.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач посилається на дві причини не проведення своєчасного розрахунку з позивачем, які є взаємовиключними: в день звільнення він не працював і саме з цих причин відповідач не зміг виплатити належні йому суми, разом з тим посилається на відсутність вини у невиплаті розрахунку в зв'язку з арештом всіх рахунків відповідача та зупиненням роботи на підприємстві, що унеможливило здійснювати будь-які перерахування коштів та виплачувати заробітну плату як працюючим, так і звільненим працівникам.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Зазначена правова позиція, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, викладена в постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі №6-76 цс 14, в постанові Верховного Суду України від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати в день звільнення позивача, є безпідставними та не ґрунтуються на законі.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

В постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року в справі №6-60 цс 13 висловлена така правова позиція «установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини».

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в день звільнення 05 серпня 2013 року був на роботі. Зазначені обставини підтверджується тим, що саме 05 серпня 2013 року він отримав у відповідача трудову книжку, а з копії наказу від 05 серпня 2013 року про звільнення, наданої представником відповідача, вбачається, що з наказом про звільнення позивач ознайомлений під розписку саме 05 серпня 2013 року (а.с.38). Поставлення в табелі обліку робочого часу за 05 серпня 2013 року прочерку (а.с.36) не передбачено умовними позначеннями і не свідчить про відсутність позивача на роботі. Крім того, відповідач не надав доказів того, що на день звільнення всі суми, які підлягали виплаті позивачу, були нараховані, і могли бути виплачені, якби позивач працював.

Цим доказам суд дав правильну оцінку відповідно до ст.212 ЦПК України і передбачені законом підстави для переоцінки їх апеляційним судом відсутні.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд першої інстанції, застосувавши п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 , дійшов правильного висновку, що початок перебігу тримісячного строку за позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачу при звільненні сум.

Оскільки ці суми до цього часу відповідач позивачу не виплатив, то перебіг строку на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку ще не починався. Виходячи з диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК України) позивач має право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку як одночасно з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, так і після її виплати.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, щодо виходу за межі позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути середній заробіток в сумі 37042 грн. 94 коп., а судом стягнуто на його користь 37107грн. Позовні вимоги полягали в стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з часу звільнення по день ухвалення судового рішення і саме в межах зазначених позовних вимог суд першої інстанції ухвалив рішення. Помилка позивача в обрахунку суми середнього заробітку, виходячи із середньомісячної зарплати, а не з середньоденної зарплати, не свідчить про вихід за межі позовних вимог.

Рішення суду щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини зарплати, витрат на правову допомогу відповідачем не оскаржується, а спір щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні судом вирішено правильно. В межах доводів апеляційної скарги підстав для зміни або скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307,ст.308,ст.313,п.1 ч.1 ст.314,ст.315 ЦПК України, колегія суддів , -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Капустянський граніт» відхилити, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча суддя:

судді: