Єдиний унікальний № 748/2942/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2014 року м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Криворученка Д.П., секретарі Сидор А.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника співвідповідача ОСОБА_2, представника третьої особи на стороні позивача - Чернігівського районного управління юстиції в Чернігівській області Маюри А.М., представника третьої особи на стороні позивача - Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області - Бригинець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернігові цивільну справу за позовом виконуючого обов'язки прокурора Чернігівського району Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області та ОСОБА_6 про визнання недійсними наказів та свідоцтва про право власності, треті особи: Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області; Улянівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області; Чернігівська обласна державна адміністрація; Чернігівська районна рада Чернігівської області, -

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки прокурора Чернігівського району Чернігівської області 08.10.2014 р. звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд: - визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 24.02.2014 року №ЧН/7425585700:04:000/00002578, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Улянівської сільської ради Чернігівського району площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; - визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 13.03.2014 року №ЧН/7425585700:04:000/00003046, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8059) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; - визнати недійсним свідоцтво про право власності №20333376, видане 10.04.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8059) для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, прийняте 10.04.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції.

За змістом позов прокурора зводиться до того, що рішенням Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 05.07.1991 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» було затверджено межі територій селищних і сільських рад народних депутатів та їх площі, в тому числі колгоспів, міжгоспів, держгоспів, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, оборони, землі оздоровчого призначення, лісового та водного фонду, землі запасу райвиконкому, землі запасу сільських і селищних рад народних депутатів, у тому числі визначено землі для колективного випасання худоби. Згідно додатку №1 до вказаного рішення за Улянівською (колишня Новоселівська) сільською радою Чернігівського району Чернігівської області, для потреб громадян у випасанні худоби, була закріплена земельна ділянка загальною площею 110,2 га, яка використовується членами територіальної громади і на даний час. Однак, як встановлено перевіркою, земельна ділянка надана у власність співвідповідачу ОСОБА_6 сформована за рахунок земель, які використовуються як громадське пасовище. Отже, в порушення приписів ст.ст.34, 118, 149 ЗК України Головним управлінням Держземагенства у Чернігівській області відведено у власність ОСОБА_6 земельну ділянку за рахунок земель, які на момент відведення перебували у користуванні інших осіб без їх вилучення у попереднього землекористувача. Крім того, в порушення вимог ст.198 ЗК України, ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», проект землеустрою ОСОБА_6 не погоджувався суміжним землекористувачем - Улянівською сільською радою Чернігівського району.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, з підстав та мотивів викладених у позові.

Представник відповідача - ГУ Держкомзему у Чернігівській області у судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином, причини не явки суду не повідомлені.

Представник співвідповідача у засіданні позовні вимоги прокурора не визнала, вважає їх безпідставними, адже оскільки на момент передачі у власність її довірителю земельна ділянка не перебувала у користуванні інших осіб, право на яке належним чином було зареєстроване, то ОСОБА_6 правомірно набула право власності, при цьому вона не може відповідати за дії органів влади, які розпоряджаються землями державної власності. Цивільний позов прокурора є необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами і базується лише на припущеннях.

Представник третьої особи - Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області у судовому засіданні підтримала повністю позовні вимоги прокурора та по суті пояснила, що дії ГУ Держкомзему області є неправомірними, адже починаючи з 1991 року мешканці с. Новоселівка на виділених районною радою для пасовища землях випасають худобу і ці ділянки перебувають у користуванні, хоча дійсно, у свій час, належним чином не було дооформлене надане право користування. На даний час це оформлення триває, є відповідні клопотання і звернення до ГУ Держземагенства в Чернігівській області, таке рішення сільська рада прийняла 16.09.2014 року.

Представник третьої особи - Чернігівського районного управління юстиції у Чернігівській області у судовому засіданні у вирішенні позову послався на розсуд суду та по суті справи пояснив, що реєстрація права власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку відбувалась з чітким дотримання вимог законодавства і наявністю у заявника для цього всіх документів. Підстав для відмови у реєстрації права власності не було.

Представники інших третіх осіб у судове засідання не з'явилися, причини не явки суду не повідомили.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши усі наявні матеріали справи та об'єктивно оцінивши подані докази, вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, з наступних підстав та міркувань.

Судом встановлено, що 24 лютого 2014 року згідно наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області №ЧН/7425585700:04:000/00002578, по заяві ОСОБА_6 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу, за замовленням ОСОБА_6, ТОВ «Молодіжна інвестиційна компанія» було розроблено проект землеустрою, щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної вище земельної ділянки. Згідно висновку №405 Управління Держземагенства у Чернігівському районі Чернігівської області від 04.03.2014 року ОСОБА_6 погоджено проект із землеустрою. 13.03.2014 року на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області №ЧН/7425585700:04:000/00003046 було затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га пасовищ, з кадастровим номером 7425585700:04:000:8059, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району. 07 квітня 2014 року ОСОБА_6 зареєструвала своє право власності, а 10 квітня 2014 року їй було видане у Реєстраційній службі Чернігівського районного управління юстиції свідоцтво №20333376. /а.с.20-47/

У свою чергу, як видно з рішення VIII сесії XXI скликання Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 05.07.1991 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» було затверджено межі територій селищних і сільських рад народних депутатів та їх площі, в тому числі колгоспів, міжгоспів, держгоспів, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, оборони, землі оздоровчого призначення, лісового та водного фонду, землі запасу райвиконкому, землі запасу сільських і селищних рад народних депутатів, у тому числі визначено землі для колективного випасання худоби. Згідно додатку №1 до вказаного рішення за Улянівською (колишня Новоселівська) сільською радою Чернігівського району Чернігівської області, для потреб громадян у випасанні худоби, була закріплена земельна ділянка загальною площею 110,2 га. /а.с.14-18/

Як видно з даних реєстру наявності ідентифікованих і зареєстрованих тварин, станом на 01.10.2014 року по с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області рахується 109 власників великої рогатої худоби. /а.с.107-110/

З довідки Управління Держземагенства у Чернігівському районі Чернігівської області форми 6-зем вбачається, що правовий статус земельної ділянки, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_6 знаходиться на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, за межами населеного пункту, із земель запасу, є землею сільськогосподарського призначення - пасовищем, площею 2,0 га. /а.с.26/

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

18 грудня 1990 року Верховною Радою УРСР прийнято постанову №563-ХІІ «Про земельну реформу», пунктом 3 якої доручено місцевим Радам народних депутатів до 15 березня 1991 року провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби, а пунктом 4 Постанови зобов'язано місцеві Ради народних депутатів на підставі матеріалів інвентаризації земель та відповідно до статті 27 Земельного кодексу Української РСР вирішити питання про припинення права користування ділянками, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням встановлених вимог, а також нераціонально, і передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першочерговому порядку громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва; з урахуванням потреб у земельних ділянках громадян, підприємств, установ і організацій розробити пропозиції про перерозподіл земель у встановленому законом порядку та розглянути їх на засіданнях постійних депутатських комісій та сесіях Рад народних депутатів. Згідно п.5 Постанови передача земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав власності або користування землею здійснювати в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Право надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для випасання худоби було визначено ст.19 ЗК України (1990 р.).

Даючи правову оцінку рішенню VIII сесії XXI скликання Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 05.07.1991 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель», яким, за Улянівською (колишня Новоселівська) сільською радою Чернігівського району Чернігівської області, для потреб громадян у випасанні худоби, була закріплена земельна ділянка загальною площею 110,2 га, суд дійшов висновку, що воно було прийняте у відповідності до діючого на той час земельного законодавства, є чинним і не визнане не дійсним.

Згідно п.1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (2001 р.) рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст.34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби - це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокіс чи пасовище. Переводити такі ділянки в інші види сільськогосподарських угідь, до прикладу в ріллю чи багаторічні насадження, заборонено. Такі земельні ділянки можуть надаватись лише громадянам, які утримують худобу (корів, кіз, овець тощо).

Тобто громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства мають право орендувати земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби. Це право громадян може бути реалізоване за рахунок земель, що перебувають у державній, комунальній та приватній власності.

Якщо громадянин має власне господарство та тримає худобу, то він може звернутися до органу місцевого самоврядування або до органу виконавчої влади, залежно де розташована земельна ділянка - в межах чи за межами населеного пункту - з заявою про надання йому в оренду земельної ділянки для сінокосіння та/або випасання худоби із земель державної або комунальної власності. Розгляд питання та надання в оренду земельної ділянки або аргументована відмова в наданні здійснення відповідно до статті 123 Земельного кодексу України.

Якщо в населеному пункті багато громадян тримають худобу, вони можуть звернутися до свого представницького органу - місцевої ради з пропозицією щодо створення громадського пасовища. Рішення про створення такого пасовища приймається на сесії. У випадку, якщо земельна ділянка для цих цілей може бути виділена в межах населеного пункту, місцева рада самостійно приймає рішення про утворення на певній земельній ділянці громадського пасовища, визначає розмір плати з кожного громадянина, який має худобу (залежно від її кількості та виду). Може бути обрано територіальною громадою та затверджено місцевою радою відповідальну особу з метою впорядкування використання громадського пасовища.

У випадку розміщення земельної ділянки для створення громадського пасовища за межами населеного пункту, місцева рада має звернутися з відповідним клопотанням до райдержадміністрації. Рішення про передачу місцевій територіальній громаді земельної ділянки для створення громадського пасовища приймається райдержадміністрацією і може розглядатися як елемент розмежування земель державної і комунальної власності.

Землевпорядна документація та винесення меж земельної ділянки громадського пасовища в натуру (на місцевості) має здійснюватися землевпорядною документацією за кошти місцевої ради.

Відповідно до приписів ч.1 ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Як було встановлено у судовому засіданні на даний час Улянівською сільською радою Чернігівського району було прийняте рішення про створення громадського пасовища і внесене відповідне клопотання до Головного управління Держземагенства в Чернігівській області.

Отже, відповідач приймаючи спірні рішення діяв всупереч чинному законодавству та в порушення інтересів членів територіальної громади Улянівської сільської ради Чернігівського району.

Крім того, суд звертає увагу на те, що одним із основних принципів ЗК України є принцип раціонального використання та охорони земель. Відтворюючи дієвість цього принципу, ЗК поділяє земельний фонд України, який складають усі землі країни в межах її території, за особливим правовим режимом та основним цільовим призначенням на категорії.

Стаття 19 ЗК закріплює такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною першою статті 20 ЗК здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Землями сільськогосподарського призначення згідно з частиною першою статті 22 ЗК визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У свою чергу відповідно до частини третьої статті 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтями 31, 33-37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

Так, згідно зі статтею 33 ЗК України громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Таким законом є Закон України від 15 травня 2003 року №742-ІV «Про особисте селянське господарство», відповідно до статті 1 якого особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства. У тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Натомість, правовий режим земельних ділянок для випасання худоби (пасовища) визначається, як вже описувалось судом вище, статтею 34 ЗК України.

Різний правовий режим земель, що відводяться для ведення особистого селянського господарства, та земель, що відводяться для сінокосіння і випасання худоби, додатково підтверджується положеннями статті 121 ЗК, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

При цьому абзац 2 частини 5 статті 20 ЗК встановлює обов'язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Стаття 1 Закону №858-ІV від 22.05.2003 р. «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Як вже вказувалось вище, спірна земельна ділянка віднесена до виду земель для випасання худоби (пасовища), отже на неї розповсюджується обов'язок визначений у абз.2 ч.5 ст.20 ЗК України.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає суду підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель суд вважає, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за ініціативою власників.

Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного порядком.

Враховуючи викладене, суд не може і із цих також підстав рахувати правомірними рішення сторони відповідача про відведення ОСОБА_6 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок землі для випасання худоби.

Слід також зазначити, що за правилами частини статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до п.9 абз. «а» ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Однак, як встановлено судом, місце розташування земельної ділянки, яка перейшла у власність ОСОБА_6, в порушення приписів ст.118 ЗК України, не відповідає вимогам місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Крім того, в порушення вимог ст.198 ЗК України, ст.33 ЗУ «Про місцеве самоврядування» та ст.50 ЗУ «Про землеустрій» проект із землеустрою взагалі не погоджувався Улянівською сільською радою Чернігівського району Чернігівської області.

Таким чином, суд робить висновок про те, що накази ГУ Держземагенства у Чернігівській області про надання ОСОБА_6 дозволу на розроблення проекту землеустрою, його затвердження, з передачею у власність земельної ділянки площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, є недійсними відповідно до п. «г» ч.3 ст.152 ЗК України, адже із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Оскільки судом визнається недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки, то відповідно є недійсним і свідоцтво про її право власності на цю ділянку з скасуванням відповідного рішення про державну реєстрацію права, оскільки відповідно до ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

При прийнятті рішення суд враховує те, що фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення у користування членам територіальної громади землі, яка вибула з її користування і розпорядження незаконно.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов в.о. прокурора Чернігівського району Чернігівської області належить задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 15¹, 20-22, 31-34, 37, 116, 118, 122, 149, 152, 155, 158, 173, 186¹, 198, розділом Х «Перехідні положення» ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування», Законом України «Про землеустрій», Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року та на підставі ст.ст.10-11, 60, 88, 169, 209, 212-216, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов виконуючого обов'язки прокурора Чернігівського району Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області та ОСОБА_6 про визнання недійсними наказів та свідоцтва про право власності - задовольнити повністю.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 24.02.2014 року №ЧН/7425585700:04:000/00002578, яким ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Улянівської сільської ради Чернігівського району площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 13.03.2014 року №ЧН/7425585700:04:000/00003046, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8059) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності №20333376, видане 10.04.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8059) для ведення особистого селянського господарства на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, прийняте 07.04.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції.

Стягнути з Головного управління Держземагентства у Чернігівській області та ОСОБА_6 в дохід держави 243,60 грн судового збору, по 121,80 грн з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Криворученко Д.П.