ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року

Справа № 18208

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Клюби В.В.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника ОСОБА_1, представника ОСОБА_2

відповідача по справі: представника Прокоп’юк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002211704 від 23.05.2011 року.,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач , фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) у вересні 2011 року звернулася з позовом в суд до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002211704 від 23.05.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що чинним законодавством не визначено органу, який має здійснювати державну реєстрацію договорів комерційної концесії, а тому укладений між позивачем та ТзОВ «Ромстал Україна» договір комерційної концесії №5/10.09Фр від 05.10.2009 року не був зареєстрований з незалежних від позивача причин. Водночас, представник позивача, вважає, що первинними документами, на підставі яких позивачем до складу валових витрат було включено відповідні суми роялті, - є не договір комерційної концесії, укладений між нею як користувачем та ТзОВ «Ромстал Україна» як правоволодільцем, а акти про надання позивачу відповідного комплексу прав.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в справі №2а-1970/2606/11 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ФОП ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в справі №2а-1970/2606/11 та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги виходить з тих же мотивів, що наведені в позовній заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 21.03.2011 року по 08.04.2011 року посадовими особами Тернопільської ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4, за результатами якої був складений відповідний акт № 2629/17-426/НОМЕР_1 від 15.04.2011 року.

Відповідно до висновків, що містяться у вищезазначеному акті - позивачем до складу валових витрат у 2010 році включена сплата роялті, відповідно до укладеного між нею та ТОВ «Ромстал Україна» договору комерційної концесії №5/10.09Фр від 05.10.2009 року в сумі 174 144,00 грн., а саме: за ІІ квартал 2010 року 66 204,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року 63 297,00 грн., та за ІV квартал 2010 року 44 643,00 грн.

В акті перевірки зроблено висновок про те, що сплачені ФОП ОСОБА_4 платежі (роялті) на користь ТзОВ «Ромстал Україна» не включаються до складу валових витрат, оскільки договір комерційної концесії №5/10.09Фр від 05.10.2009 року укладений між ФОП ОСОБА_4 та ТзОВ «Ромстал Україна» не зареєстрований у встановленому законом порядку.

На підставі акту перевірки, Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23 травня 2011 року №0002211704, в якому ФОП ОСОБА_4 визначена сума грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 26 418,45 грн.

Обґрунтовуючи свій висновок суду першої інстанції в частині мотивів зазначає, що свідоцтва на право інтелектуальної власності та ліцензійного договору з ФОП ОСОБА_4, які б свідчили про право інтелектуальної власності ТзОВ «Ромстал Україна» на комплекс належних цій стороні прав (зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)) з метою надання їх ФОП ОСОБА_4 - не пред'явлено.

Однак колегія суддів не може погодитися з цими твердженнями виходячи з такого.

Відповідно до статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Згідно ж ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Відповідно до положень Книги четвертої ЦК України, одним із майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності є виключне право дозволяти використання об'єкта (видавати ліцензії).

Статтею 1109 ЦК України визначено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Як встановлено в Ліцензійному договорі укладеному між Компанією СЦ РОМСТАЛ ІМЕКС СРЛ (ліцензіар) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна» (ліцензіат), останньому надається виключна ліцензія.

А згідно абз.2 ч.3 ст. 1108 ЦК України виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Проте, як зазначено в ч. 4 цієї статті за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

В матеріалах справи не має та судом апеляційної інстанції не здобуто відомостей про наявність субліцензійного договору з іншими суб'єктами господарювання в тому числі із позивачем, а тому висловлювати твердження про відсутність ліцензійного договору між товариством з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна» та ФОП ОСОБА_4 є не правильним, оскільки Ліцензіаром (Компанією СЦ РОМСТАЛ ІМЕКС СРЛ) надано виключну ліцензію товариству з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна», копія якої міститься в матеріалах справи.

Тому колегія суддів вважає і як слушно зазначив відповідач, відносини між товариством з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна» та ФОП ОСОБА_4 можуть бути врегулювані лише договором комерційної концесії.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Статтею 366 Господарського кодексу України надано аналогічне визначення договору комерційної концесії, згідно з яким за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Статтею 1118 Цивільного кодексу України передбачено, що договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Аналогічні вимоги щодо форми і реєстрації договору комерційної концесії встановлені і статтею 367 Господарського кодексу України.

Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються законом.

Згідно з вимогами ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Крім того, до ч.1 ст. 210 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин - є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Таким чином, з огляду на положення статей 210, 640 Цивільного кодексу України, - момент вчинення (укладення) правочинів, які у встановлених законом випадках підлягають державній реєстрації, законодавець пов'язує безпосередньо із моментом здійснення державної реєстрації такого правочину.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1120 Цивільного кодексу України та статті 370 Господарського кодексу України - встановлено, що забезпечити державну реєстрацію договору, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії зобов'язаний правоволоділець.

Листом від 10 травня 2011 року №04-657 на звернення ТзОВ «Ромстал Україна» Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила, що реєстрація договорів комерційної концесії не входить до компетенції відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того позивачем надано суду лист Державного департаменту інтелектуальної власності від 27.07.2011 року №16-12/5381 в якому вказується, що Державний департамент інтелектуальної власності також не здійснює реєстрацію договорів комерційної концесії.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до п.1.30. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Абзацом 1 пп.5.4.2. п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що витрати крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податків, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих що підлягають амортизації) для використання в господарський діяльності платника податків відносяться до валових витрат. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податків.

Отже, якщо реалізація положень статті 210 ЦК України щодо реєстрації договору комерційної концесії, де зазначено, що перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом не забезпечена законодавчим органом, то фізична чи юридична особа не несе відповідальності за такі дії останнього і вважати за таких обставин договір комерційної концесії не легітимним не має підстав, а відповідно і віднесення роялті за таким договором до складу валових витрат має правове обґрунтування.

З огляду на наведене апеляційні вимоги є аргументованими, а тому такі необхідно задовольнити.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в справі №2а-1970/2606/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002211704 від 23.05.2011 року в частині завищення валових витрат, пов'язаних з виплатою роялті і заниження суми грошового зобов'язання за основним платежем на суму 26 121,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

В.В. Клюба