Справа № 2-2236/12
Провадження № 2/727/258/14
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2014 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
Головуючого - судді -Гончарової І.М.
При секретарі - Мельник І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Колективного підприємства «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов»язків, -
В с т а н о в и в:
Колективне підприємство «Рембудмонтаж» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому зазначило, що в період часу з 1 жовтня 2009 року по 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 працював виконавцем робіт в КП «Рембудмонтаж». В зв»язку з займаною посадою та виконанням трудових обов»язків відповідач був безпосередньо пов»язаний із отриманням, перевезенням, збереженням та відпуском будівельних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей. 1 червня 2009 року з відповідачем був укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
В період з 23 червня 2010 року по 30 серпня 2011 року відповідач в зв»язку із виконанням трудових обов»язків особисто отримав від різних постачальників під звіт будівельні матеріали та інші товарно-матеріальні цінності на загальну суму 403 524 грн. 43 коп., які станом на 1 вересня 2012 року не передав КП «Рембудмонтаж». Отримання будівельних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей підтверджується отриманими відповідачем довіреностями від КП «Рембудмонтаж» на отримання цінностей та видатковими накладними.
15 вересня 2011 року при звільненні відповідача з роботи було проведено перевірку наявності товарно-матеріальних цінностей в ході якої виявлено їх нестачу в КП «Рембудмонтаж», що підтверджується довідкою № 45 від 12 вересня 2012 року.
Нестача виникла внаслідок неналежного виконання своїх трудових обов»язків ОСОБА_1, а саме невиконання ним вимог п.2.10 Посадової інструкції виконавця робіт, згідно з якою на нього було покладено завдання та обов»язок організовувати приоб»єктне складське господарство й охорону матеріальних цінностей. Однак відповідач не організував приоб»єктне складське господарство та не забезпечив охорону матеріальних цінностей, що підтверджується відсутністю відповідної документації та відсутністю працівників, на яких було б покладено обов»язок охороняти матеріальні цінності. Крім цього, відсутні акти виконаних робіт форми М-29 на списання будівельних матеріалів, акти на списання товарно-матеріальних цінностей, акти передачі товарно-матеріальних цінностей, які б свідчили про використання чи передачу іншій уповноваженій особі отриманих особисто відповідачем товарно-матеріальних цінностей.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу отримання звіту по використанню чи передачі отриманих ним товарно-матеріальних цінностей, однак відповідач на це не відреагував.
1 грудня 2011 року позивач звернувся до відповідача з листом-проханням з*явитись для передачі товарно-матеріальних цінностей, на який він також не відреагував.
Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Рембудмонтаж» 403 524 грн. 43 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також судові витрати в сумі 3 306 грн.
Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та пояснив, що дійсно працював виконробом в КП «Ребудмонтаж» до 30 серпня 2011 року, з ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, який не відповідає нормам чинного законодавства. Крім цього він був звільнений за власним бажанням без проведення інвентаризації. Інвентаризація була проведена без його участі більше ніж через рік після його звільнення. При його звільненні ніякої перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей не проводилось. Всі отримані ним матеріальні цінності направлялись на об»єкти будівництва та були використані за призначенням при проведенні будівельних робіт, як такого складу для збреженя будівельних матеріалів не було, так як всі будівельні матеріали використовувались на будівництві. Вважає, що ніякої прямої матеріальної шкоди підприємству не завдано і просить в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та дослідивши письмові матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов»язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтересі працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством і за умови коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями(бездіяльністю) працівника.
Згідно вимог ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вину підприємству у випадках коли між працівником і підприємством відповідно до вимог ст.. 135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей, майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншим разовим документом, тощо.
Судом встановлено, що дійсно в період з 1 жовтня 2009 року по 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 працював виконавцем робіт в колективному підприємстві «Рембудмонтаж» і був звільнений за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України, що стверджується копіями наказів про його прийняття та звільнення з роботи.
Крім цього судом встановлено, що 1 червня 2009 року позивач та відповідач укладали договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідача ОСОБА_1, що стверджується копією цього договору, тобто за 4 місяця до переводу ОСОБА_1 з посади начальника планово-виробничого відділу на посаду виконроба. Іншого договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідача, який укладений з ОСОБА_1 після його переведення на посаду виконроба, позивачем суду не надано.
Відповідно, вважати ОСОБА_1, особою яка несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність у відповідності до вимог ст.. 135-1 КЗпП України не виявляється можливим.
Що стосується повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 як особи, яка отримала майно під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, суд вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів в підтвердження цього.
На обґрунтування висновку про наявність дійсної шкоди позивач посилається на результати інвентаризації, яка проведена 14 вересня 2012 року, тобто більше чим через рік після звільнення ОСОБА_1 з роботи, крім цього інвентаризація була проведена у відсутності ОСОБА_1
Інвентаризація - це перевірка в натурі наявності та стану матеріальних цінностей та вкладень підприємства, розрахунків та зобов»язань і звірка фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку.
Відповідно до вимог Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і документів та розрахунків», затвердженої наказом МФУ № 69 від 11 серпня 1994 року проведення інвентаризації є обов»язковим при зміні матеріально-відповідальних осіб (на день прийому -передачі справ), відповідальність за проведення інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об»єкти, кількість і строки проведення інвентаризації. До почату проведення інвентаризації в присутності комісії матеріально-відповідальна особа складає звіт про рух матеріальних цінностей і разом з документами здає його в бухгалтерію, дає комісії розписку, в якій зазначає, що всі прибуткові і видаткові документи здані в бухгалтерію і всі матеріальні цінності, довірені їй знаходяться в приміщенні складу або в інших місцях (вказується де). Інвентаризація має проводитись в присутності матеріально-відповідальної особи. Інвентаризаційна відомість, а також протокол і накази не є первинними документами. Кінцеві результати інвентаризації фіксуються в порівняльній відомості, що є первинним документом і на її підставі проводяться відповідні записи в бухгалтерському обліку.
Таким чином, приєднаний до матеріалів справи акт товарно-матеріальних цінностей від 14 вересня 2012 року щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей є документом, який не є доказом наявності зазначеної в ньому нестачі, так як не є первинним документом бухгалтерського обліку, а доказів наявності порівняльної відомості позивачем суду не надано.
У матеріалах справи відсутні дані бухгалтерського обліку та звітності, зокрема установлення нестачі товарно-матеріальних цінностей шляхом зіставляння звітності з даними бухгалтерського обліку, прибуткові документі на товарно-матеріальні цінності, інвентаризаційні описи щодо виявлення фактичного залишку товарно-матеріальних цінностей за місцями їх зберігання, результатів інвентаризації щодо заліку нестач і надлишків, а також списання нестач у межах норм убутку.
Крім цього в підтвердження отримання ОСОБА_1 від постачальників товарно-матеріальних цінностей в період з 23 червня 2010 року по 30 серпня 2011 року позивачем надані видаткові накладні, з яких не всі відповідають вимогам та правилам документообігу, а саме на них відсутні всупереч ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, як тих, хто відпускав товар так і тих хто приймав(отримував) товар ( видаткова накладна № 0000222298 від 17.06.2011 року, видаткова накладна № 000022070 від 08.06.2011 року, видаткова накладна № 1878 від 04.07.2011 року, видаткова накладна № СФ-0000003 від 21.01.2011 року, тощо.
Також, позивач як на доказ отримання ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей посилається на журнал реєстрації довіреностей та видаткових накладних, з якого вбачається, що на частину не підписаних або підписаних невідомою особою видаткових накладних взагалі не виписано довіреностей на ОСОБА_1 - видаткова накладна № 1831 від 30.06.2011 року, видаткова накладна № 6734 від 16.06.2011 року видаткова накладна № 1878 від 04.7.2011 року. Також, згідно журналу реєстрації довіреностей довіреність на ОСОБА_1 для отримання товарів по видаткових накладних не підписана ним, була анульована по накладній № 000022298 від 17.06.2011 року, видаткова накладна № 000022070 від 08.06.2011 року.
Не може суд прийняти як належний та допустимий доказ висновок комплексної судової економічної-будівельно-технічної експертизи, так як будучи допитаними в судовому засіданні експерти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що не досліджували первинні документи, обмежились дослідженням звітів про витрати матеріалів у будівництві по формі № М29, що підтверджують списання товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_1 під звіт в період часу з 23.06.2010 року по 30.08.2011 року та актами виконаних робіт форми КБ-2в, в які включені товарно-матеріальні цінності отримані ОСОБА_1 в період часу з 23.06.2010 року по 30.08.2011 року та не списані з нього.
Крім цього, позивач посилається як на доказ наявності нестачі, яка виникла з вини ОСОБА_1 на довідку від 12 вересня 2012 року, яка ніби то була складена внаслідок проведення перевірки при звільненні ОСОБА_1 з роботи, однак не посилається на докази проведення такої перевірки (акт перевірки, реєстрацію цієї перевірки в журналі реєстрації перевірок та інвентаризацій), а тому прийняти цю довідку як належний доказ суд не може.
Суд приходить до висновку, що докази, на які посилається позивач щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей на КП «Рембудмонтаж», яка виикла з вини ОСОБА_1, є неналежними для того, щоби зробити висновок про наявність дійсної шкоди, яка спричинена винними діями ОСОБА_1. В зв»язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи , в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 130, 132, 134, 135-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 61, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позов Колективного підприємства «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов»язків - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченкіський районний суд м. Чернівці протягом 10 днів дня його проголошення.
СУДДЯ
