-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11/774/189/14 Справа № 1-14/11
Головуючий у 1 й інстанції - Янжула Олександр Сергійович Доповідач - Піскун О.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Піскун О.П.
суддів: Сербіна В.В., Семопядного В.О.
за участю прокурора: Брусенцової І.В.
при секретарі: Звягіній Є.В.
засуджених: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
потерпілого: ОСОБА_8
представника потерпілого: ОСОБА_9
14 жовтня 2014 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями прокурора, що приймав участь у розгляді кримінальної справи судом першої інстанції, засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Марганецького міського суду від 12 грудня 2013 року у відношенні
ОСОБА _4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Пологи, Запорізької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2, раніше не судимого:
Якого визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст. 127, ч. 3 ст. 371 КК України:
- за ч.2 ст.366 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання за ч.2 ст.366 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
- за ч.2 ст. 127 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років;
- за ч.3 ст. 371 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_4 спеціального звання - лейтенант міліції.
ОСОБА _3 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст.366 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
Якого визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України:
- за ч.2 ст.366 КК України на підставі ч.5 ст.74 КК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання в зв'язку з закінченням строків давності.
- за ч. 2 ст. 127 КК України призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк сім років;
- за ч.3 ст.371 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ст.54 КК України ОСОБА_3 позбавлено спеціального звання - підполковник міліції.
ОСОБА _6, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Пологи, Запорізької області, громадянина України, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого:
Якого визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371 КК України:
- за ч.2 ст. 127 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.4 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання за ч.2 ст.127 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
- за ч.2 ст.366 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання за ч.2 ст.366 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
- за ч.3 ст.371 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_6 спеціального звання - лейтенант міліції.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.4 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання по ч.3 ст.371 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
ОСОБА _2, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця с. Кожухів, Літинського району, Вінницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5, раніше не судимого.
Якого визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання по ч.2 ст.366 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
ОСОБА _5, ІНФОРМАЦІЯ_11, уродженця м. Данков, Ліпецької області, Російська Федерація, громадянина України, освіта вища, непрацюючого, розлученого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6, раніше не судимого.
Якого визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.357, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 374 КК України:
- за ч. 2 ст.357 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки;
- за ч.2 ст. 366 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання по ч. 2 ст.357 та ч.2 ст.366 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
- за ч.3 ст.364 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах на строк три роки.
- за ч.2 ст.374 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах на строк три роки.
На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах на строк три роки.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_5 класного чину - радник юстиції.
ВСТАНОВИЛА:
Згідно з вироком суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 засуджені за скоєння ряду злочинів, при наступних обставинах.
Так, 17 серпня 2003 року, в період часу з 17.00 години до 17 години 30 хвилин на лузі , розташованому в 300 метрах від будинку № 4 по вулиці Фрунзе в селі Чапаєвка, Пологівського району, Запорізької області, не встановленою на той момент особою, із застосуванням фізичного насильства, була зґвалтована малолітня ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_15.
Того ж дня за даним фактом прокуратурою Пологівського району порушено кримінальну справу №280328 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України (зґвалтування малолітньої), яке до свого провадження прийняв слідчий даної прокуратури ОСОБА_5
Для розкриття цього тяжкого злочину 17 серпня 2003 року розпорядженням начальника Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області № 13 було створено оперативну групу з працівників Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, діями яких керував перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції ОСОБА_3 Згідно із зазначеним розпорядженням на ОСОБА_3 покладався контроль, керівництво оперативною групою, розподіл обов'язків, обмін інформацією між оперативними працівниками, розробка плану оперативно - розшукових заходів, аналіз матеріалів слідства, складання спільно зі слідчим прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_5 плану слідчих дій. До складу зазначеної оперативної групи входив старший оперуповноважений карного розшуку ОСОБА_6 Крім того, активну участь у проведенні оперативно-розшукових заходів брав оперуповноважений карного розшуку ОСОБА_4
18 серпня 2003 року в ранковий час в ході проведених заходів, спрямованих на встановлення особи, яка вчинила зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, співробітниками кримінальної міліції у Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований за адресою: вулиця Жовтнева, 61, міста Пологи був доставлений мешканець села Чапаєвка, Пологівського району ОСОБА_8, який в поясненні на ім'я начальника районного відділу внутрішніх справ заявив про свою непричетність до даного злочину, детально описавши обставини проведеного ним дня 17 серпня 2003 року. Цього ж дня ОСОБА_8 в період часу з 10.00 години до 10 години 30 хвилин, у службовому кабінеті ОСОБА_3 був допитаний в якості свідка слідчим прокуратури ОСОБА_5, де підтвердив свою непричетність до зґвалтування малолітньої ОСОБА_10
Під час знаходження ОСОБА_8 18 серпня 2003 року в приміщенні райвідділу міліції, туди звернулася мешканка села Чапаєвка - ОСОБА_12, яка повідомила ОСОБА_4 ОСОБА_3, що вранці 18 серпня 2003 року, коли з дочкою ОСОБА_13 вона йшла на роботу, то неподалік від місця зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 побачила хлопця з велосипедом, який спочатку котив його в руках, а потім поїхав на ньому. При цьому, ОСОБА_12 пояснила, що, хоча особи цього хлопця не розгледіла, але, можливо, зможе впізнати його по статурі і ході.
Враховуючи ці обставини, ОСОБА_4 ОСОБА_3, в порушення вимог статей 114, 174 і 175 КПК України, якими встановлено, що слідчий по розслідуваних ним кримінальних справах має право дати органу дізнання доручення на виконання пошукових і слідчих дій і, що особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами цієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі, а також, що, у разі, якщо упізнаюча особа є свідком, то попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, сама ця слідча дія проводиться в присутності не менше двох понятих і про пред'явлення особи для впізнання складається протокол з дотриманням правил, зазначених у статті 85 КПК України, не маючи такого доручення слідчого по кримінальній справі, спільно прийняли рішення пред'явити ОСОБА_12 для впізнання ОСОБА_8 З цією метою вони запропонували ОСОБА_12 вийти з будівлі райвідділу на вулицю і відразу ж після цього вивели туди ж ОСОБА_8 По його фігурі і ході ОСОБА_12 впізнала в ОСОБА_8 того хлопця, якого вона бачила вранці 18 серпня 2003 року в селі Чапаєвка на стежці неподалік від місця зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 При цьому, ОСОБА_12 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань не попереджувалася, ОСОБА_8 для впізнання пред'являвся один і про пред'явлення його для впізнання ОСОБА_12 протокол не складався .
Потім, у зв'язку з отриманням від ОСОБА_12 зазначеної інформації, ОСОБА_3 запросив до себе в службовий кабінет слідчого прокуратури ОСОБА_5, разом з яким став пропонувати ОСОБА_8 зізнатися у скоєнні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 Оскільки ОСОБА_8 продовжував наполягати на своїй непричетності до скоєння цього злочину і ніяких достовірних доказів того, що ОСОБА_8 скоїв зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 не малося, то після зазначеної бесіди він був відпущений додому.
Наступного дня - 19 серпня 2003 року, вранці перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3, оперуповноважений карного розшуку та старший оперуповноважений карного розшуку цього ж райвідділу відповідно ОСОБА_4 ОСОБА_6 для створення видимості розкриття тяжкого злочину і належного виконання своїх службових обов'язків, тобто, діючи з особистої заінтересованості, вступили в злочинну змову щодо спонукання ОСОБА_8 проти його волі до самообмови у вчиненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 шляхом застосування до нього фізичного та психічного насильства.
Реалізуючи даний спільний злочинний умисел, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_6 у вказаний день, приблизно о 10.00 годині, на невстановленому слідством службовому автомобілі приїхали за ОСОБА_8 до місця його роботи в ТОВ «Агрохімсервіс» села Чапаєвка, Пологівського району. Там вони вимагали від ОСОБА_8 проїхати з ними на службовому автомобілі в Пологівський райвідділ міліції, на що ОСОБА_8 погодився, але, в свою чергу, попросив перед цим заїхати до нього додому за адресою: АДРЕСА_7, щоб залишити там мопед, на якому він приїхав на роботу. Отримавши на це згоду, ОСОБА_8 на мопеді поїхав за вищевказаною адресою, а ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 на службовому автомобілі прослідували за ним. Прибувши до вказаного домоволодіння, ОСОБА_8 зайшов в будинок, щоб попередити своїх родичів про те, що їде в міліцію.
Коли ОСОБА_8 виходив з будинку АДРЕСА_7, то в цей момент ОСОБА_4, діючи спільно та узгоджено з ОСОБА_3 і ОСОБА_6, з метою спонукання ОСОБА_8 проти його волі до самообмови у вчиненні вказаного зґвалтування, в період часу, приблизно між 10.00 і 11.00 годинами, явно виходячи за межі повноважень, наданих йому, як працівнику міліції, в порушення вимог статті 12 Закону України «Про міліцію», якою встановлено підстави для фізичного впливу, а саме, що він застосовується лише у випадку, якщо виникла безпосередня загроза життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції, незважаючи на відсутність таких підстав, раптово наніс ОСОБА_8 удар кулаком в область грудної клітки, заподіявши йому фізичний біль, після чого, той упав. Скориставшись цим, ОСОБА_3, діючи умисно, спільно і узгоджено з ОСОБА_4 ОСОБА_6, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, передбачених статтею 14 Закону України «Про міліцію», в якій визначено підстави застосування міліцією спеціальних засобів, а саме, що співробітники міліції мають право застосовувати наручники для затримання і доставки в міліцію осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання затриманих і підлягаючих арешту, взятих під варту, для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, виконуючим службові та громадянські обов'язки з охорони громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, незважаючи на відсутність таких підстав, незаконно застосував у відношенні ОСОБА_8 спецзасіб - наручники, одягнувши їх йому на зап'ястя рук, і позбавивши його, таким чином, свободи переміщення. Потім, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 помістили ОСОБА_8 в автомобіль і, приблизно о 12.00 годині, 19 серпня 2003 року доставили в Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, де, діючи умисно і взаємоузгоджено, здійснюючи загальний злочинний умисел, спрямований на примушування ОСОБА_8 проти його волі до самообмови у вчиненні конкретного злочину, для створення видимості розкриття зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 та належного виконання своїх службових обов'язків, продовжили утримувати його в службовому кабінеті першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції, розташованому на першому поверсі приміщення райвідділу .
У зазначеному місці ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, будучи службовими особами та представниками влади, явно виходячи за межі наданих їм прав і повноважень, всупереч волі ОСОБА_8, ображаючи його особисту гідність, під загрозою застосування фізичного насильства стали схиляти його до самообмови у вчиненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, однак ОСОБА_8 продовжував стверджувати про свою непричетність до даного злочину. Не досягнувши такими незаконними методами від ОСОБА_8 зізнання у вчиненні злочину, якого він не скоював, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 спільно вирішили заподіяти йому побої , застосувати інші насильницькі дії, які доставлять потерпілому сильного фізичного болю та моральні страждання, і, в такій спосіб, отримати від нього зізнання у зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_10, що мало виразитися у складанні ОСОБА_8 завідомо неправдивого офіційного документа - явки з повинною.
При цьому, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 домовилися, що безпосередньо фізичне насильство до ОСОБА_8 у вигляді катування застосовуватиме ОСОБА_4, а потім ОСОБА_3 і ОСОБА_6 оформлять документально здобуте злочинним шляхом признання ОСОБА_8 в скоєнні злочину, якого той, фактично, не здійснював, тобто спільними злочинними діями змусять ОСОБА_8 скласти і підписати завідомо неправдивий документ - явку з повинною, для того, щоб потім передати її слідчому прокуратури ОСОБА_5 для залучення до матеріалів кримінальної справи.
Діючи з цією метою і за попередньою змовою з ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , ОСОБА_4, виконуючи свою роль у вчиненні злочину, явно виходячи за межі наданих йому законом прав і повноважень, передбачених статтею 14 Закону України «Про міліцію», у вказаний вище час, приблизно між 12.00 та 13.00 годинами, 19 серпня 2003 року знову незаконно застосував щодо ОСОБА_8 спецзасіб - наручники, пристебнувши його зап'ястям правої руки до батареї опалення в службовому кабінеті першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, позбавивши його, тим самим, свободи пересування, після чого, здійснюючи спільний з ОСОБА_3 і ОСОБА_6 злочинний умисел, спрямований на примус ОСОБА_8 до самооговору у вчиненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, тобто у вчиненні дій, що суперечать його волі, використовуючи незаконні методи ведення дізнання, застосував до нього катування, тобто фізичне насильство, шляхом нанесення безлічі ударів руками і ногами в область тулуба і кінцівок (всього, близько 80 ударів), заподіявши в результаті цього сильного фізичного болю, а також тілесні ушкодження у вигляді саден, синців, забитих місць, що відносяться до тілесних ушкоджень, які не спричинивших короткочасного розладу здоров'я, а також внутрішньосуглобний перелом медіальної кісточки лівої великогомілкової кістки, що кваліфікується як середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Застосування ОСОБА_4 катування до ОСОБА_8 тривало протягом 30-40 хвилин до тих пір, коли той, будучи не в змозі переносити сильний фізичний біль та моральні страждання, не заявив про свою згоду визнати себе винним у зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_10, тобто того злочину, якого він не здійснював і скласти про це необхідний від нього завідомо неправдивий документ - явку з повинною. Про це ОСОБА_4 тут же повідомив ОСОБА_3 і ОСОБА_6, які, відповідно, до досягнутої домовленості не були присутні при побитті ОСОБА_8
Безпосередньо після цього ОСОБА_3 і ОСОБА_6 зайшли в кабінет, де перебував ОСОБА_8, і, діючи незаконно, узгоджено з ОСОБА_4, проінструктували його про те, які саме неправдиві свідчення він повинен буде дати слідчому прокуратури при його допиті, яким чином повинен буде описати механізм заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень.
Далі ОСОБА_3, діючи умисно, протиправно, продовжуючи реалізовувати спільний з ОСОБА_4 ОСОБА_6 злочинний умисел, спрямований на примушування ОСОБА_8 проти його волі до самооговору і складанню бажаного для них завідомо неправдивого документа - явки з повинною, в цей же день, тобто 19 серпня 2003 року, приблизно в 15.00 годин, у своєму службовому кабінеті в приміщенні Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, надиктував ОСОБА_8 офіційний документ - явку з повинною, в якій останній, зі слів ОСОБА_3, вніс неправдиві відомості про те, що, нібито, саме він скоїв зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, і вказав обставини, при яких він, нібито, цей злочин скоїв. Тобто, фактично, виконавцями офіційного документа - явки з повинною про вчинення зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 був не ОСОБА_8, який даного злочину не скоював, а ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, внаслідок злочинних дій яких було складено цей документ, передбачений статтею 95 КПК України, що послужило, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 94 КПК України, одним із приводів до порушення кримінальної справи .
У цей час ОСОБА_6, діючи умисно і взаємоузгоджено з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, виконуючи свою роль у вчиненні злочину, склав від імені ОСОБА_8 письмове пояснення про обставини, викладені в явці з повинною, в яке умисно вніс ті ж неправдиві відомості про причетність ОСОБА_8 до зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, які були викладені в явці з повинною, тим самим склавши від імені ОСОБА_8 завідомо неправдивий офіційний документ. Далі це пояснення ОСОБА_6 надав ОСОБА_8 для підпису та виконання в ньому запису про те, що воно складено з його слів і записано вірно, що той і зробив.
Крім того, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, діючи з метою штучного створення помилкових доказів у кримінальній справі про зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, під загрозою застосування знову фізичного насильства вимагали від ОСОБА_8 підтвердити слідчому прокуратури Пологівського району при допиті ті обставини вчинення злочину, які були вказані в явці з повинною і поясненні, зміст яких завідомо для них не відповідав дійсності.
Далі, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 19 серпня 2003 року, враховуючи наявність на тілі ОСОБА_8 тілесних ушкоджень в результаті застосування до нього фізичного насильства, спільно прийняли незаконне рішення про затримання ОСОБА_8 і поміщення його в слідчий кабінет ізолятора тимчасового тримання Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області. При цьому, вони виходили з того, що ОСОБА_3, як перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції районного відділу внутрішніх справ, мав право давати вказівки працівникам ізолятора тимчасового тримання по поміщенню в камери осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, а також на проведення в даному приміщенні певних оперативно - розшукових заходів.
Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, діючи незаконно, всупереч вимогам Закону України «Про попереднє ув'язнення» та не маючи передбачених законом підстав, без винесення будь-яких процесуальних документів, передбачених статтями 106, 115 КПК України, для ізоляції ОСОБА_8 до тих пір, поки у того на тілі перестануть бути видні сліди застосування фізичного насильства, явно перевищуючи надані їм законом права і повноваження, помістили його в слідчий кабінет ІТТ Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований на першому поверсі будівлі райвідділу, що знаходиться за адресою : вулиця Жовтнева , 61, місто Пологи. У зазначеному слідчому кабінеті, який не передбачений для тримання слідчо-заарештованих та затриманих за вчинення правопорушень, так як у ньому були відсутні: ліжко, нормальна система вентиляції, туалет, ОСОБА_8 знаходився в період з 19 серпня по 07 годину 30 хвилин 03 вересня 2003 року.
Крім цього, ОСОБА_3, в порушення вимог статті 96 КПК України, з метою приховати свою, ОСОБА_4 ОСОБА_6 причетність до скоєння протиправних дій відносно ОСОБА_8, не став реєструвати 19 серпня 2003 року отриману від того незаконно, шляхом застосування фізичного насильства, явку з повинною, а також ставити на ній дату.
Надалі, 02 вересня 2003 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 прийняли рішення про реалізацію неправдивих доказів по кримінальній справі про зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, а саме: отриманої злочинним шляхом явки з повинною ОСОБА_8 про вчинення даного злочину, що містила завідомо неправдиві відомості, однак, приймаючи заходи з приховування слідів своєї злочинної діяльності, в той же день, запропонували старшому оперуповноваженому карного розшуку Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_2 підписати цей завідомо неправдивий офіційний документ, як посадовій особі органу дізнання, яким, нібито, прийнята явка з повинною від ОСОБА_8 Будучи необізнаним про обставини написання ОСОБА_8 зазначеної явки з повинною, ОСОБА_2, діючи умисно, з метою догодити своєму безпосередньому керівнику ОСОБА_3 і співробітникам ОСОБА_4 ОСОБА_6, погодився на цю пропозицію і в приміщенні Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області 02 вересня 2003року, у невстановлений слідством час, підписав написану ОСОБА_8 19 серпня 2003 явку з повинною про вчинення зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 від імені посадової особи органу внутрішніх справ, нібито, прийнявшого цю явку з повинною, що завідомо для нього не відповідало дійсності, а також вказав дату прийняття від ОСОБА_8 явки з повинною - 02 вересня 2003 року, що також не відповідало дійсності.
Продовжуючи діяти далі відповідно до розробленого плану, ОСОБА_3 вранці 03 вересня 2003 року запросив до себе в кабінет слідчого прокуратури ОСОБА_5, якому передав завідомо неправдиві документи - явку з повинною ОСОБА_8 про вчинення зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 і його письмове пояснення про обставини скоєння цього злочину, що містили неправдиві відомості. Зазначені процесуальні документи ОСОБА_5, який не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_2, долучив до матеріалів кримінальної справи №280328 та на їх підставі цього ж дня порушив відносно ОСОБА_8 кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України - зґвалтування малолітньої.
03 вересня 2003 року о 07 годині 30 хвилин у слідчому кабінеті ІТТ Пологівського РВ, в якому ОСОБА_8 незаконно перебував з 19 серпня 2003 року, ОСОБА_5 затримав його в порядку статті 115 КПК України і помістив у той же ізолятор тимчасового тримання.
Далі, в період з 07 години 50 хвилин до 09.00 години ОСОБА_5 допитав ОСОБА_8 в якості підозрюваного. При цьому, ОСОБА_8, сприймаючи реально погрози ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 застосувати знову до нього фізичне насильство в разі відмови оговорити себе, виконуючи їх незаконні вказівки , був змушений дати неправдиві свідчення про те, що він, нібито, скоїв зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 Ці недостовірні показання про вчинення даного злочину ОСОБА_8 підтвердив 03 вересня 2003 року при відтворенні обстановки та обставин події злочину. При цьому, ОСОБА_4 ОСОБА_6, бажаючи контролювати поведінку ОСОБА_8 під час цієї слідчої дії і підтримувати в ньому рішучість до дачі неправдивих, вигідних їм і ОСОБА_3 показань, взяли участь у проведенні відтворення обстановки та обставин події, виступаючи, в якості конвоїрів підозрюваного ОСОБА_8 У зв'язку з цим, ОСОБА_8 під почуттям страху за свої здоров'я і життя, не маючи реальної можливості відмовитися від своїх раніше даних показань, які не відповідають дійсності, продовжив оговорювати себе в скоєнні цього злочину, на місці вказавши ставші йому відомими від ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 обставини зґвалтування малолітньої ОСОБА_10
05 вересня 2003 року ОСОБА_5, на підставі наявних матеріалів справи, включаючи явку з повинною ОСОБА_8 і його пояснення, здобутих ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_2 в порушення чинного кримінально - процесуального законодавства України та містящих завідомо неправдиві дані, пред'явив ОСОБА_8 обвинувачення у зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_10 по частині 4 статті 152 КК України. Того ж дня Пологівським районним судом обвинуваченому ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
03 листопада 2003 року прокурор Пологівського району затвердив у кримінальній справі №280328 по обвинуваченню ОСОБА_8 в скоєнні злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України, обвинувальний висновок і направив його в Пологівський районний суд для розгляду по суті.
Розглянувши зазначену справу у відкритому судовому засіданні, Пологівський районний суд 18 листопада 2003 року по підроблених доказах, в тому числі і самообмові ОСОБА_8 в результаті злочинних дій ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_2, визнав його винним у скоєнні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 по частині 4 статті 152 КК України і призначив йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
У період 2007 року Генеральною прокуратурою України отримані дані про скоєння зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 іншою особою, у зв'язку з чим в судову колегію у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області внесено подання про перегляд вироку Пологівського районного суду від 18 листопада 2003 року стосовно ОСОБА_8 за нововиявленими обставинами .
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2008 року вирок Пологівського районного суду Запорізької області від 18 листопада 2003 року скасовано в порядку виключного провадження, запобіжний захід ОСОБА_8 - тримання під вартою - скасовано.
08 квітня 2008 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_8 у зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_14 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України, закрито за відсутністю в його діях складу злочину.
У результаті вищевказаних злочинних дій ОСОБА_3, діючого узгоджено, спільно з ОСОБА_6 і ОСОБА_4, спрямованих на штучне створення доказів і завідому фальсифікацію даних про особу, що вчинила злочин , що супроводжувалися катуванням, насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями , незаконному затриманні його, було заподіяно істотну шкоду державним інтересам і охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що призвело до тяжких наслідків у вигляді незаконного тримання ОСОБА_8 в ізоляторі тимчасового тримання без складання будь-яких процесуальних документів в період з 19 серпня по 07 годину 30 хвилин 03 вересня 2003 року, притягнення невинної особи - ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності та засудження за вчинення тяжкого злочину, необгрунтованому його знаходженні під вартою і в місцях позбавлення волі в період з 03 вересня 2003 року по 25 лютого 2008 року, що, в свою чергу, дало можливість особі, фактично вчинившій зґвалтування ОСОБА_10, тривалий час уникати кримінальної відповідальності, продовжувати вчинення аналогічних злочинів, і потягло підрив авторитету і престижу правоохоронних органів.
У результаті вищевказаних злочинних дій ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_6, спрямованих на штучне створення доказів і явну фальсифікацію даних про особу, що вчинила злочин, заподіяно істотну шкоду державним інтересам і охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що призвело до тяжких наслідків у вигляді притягнення невинної особи - ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності та засудження за вчинення тяжкого злочину, безпідставному його знаходженні під вартою і в місцях позбавлення волі в період з 03 вересня 2003 року по 25 лютого 2008 року, що, в свою чергу, дало можливість особі, фактично вчинившій зґвалтування ОСОБА_10, тривалий час уникати кримінальної відповідальності, продовжувати скоєння аналогічних злочинів і також спричинило підрив авторитету і престижу правоохоронних органів.
ОСОБА_5, будучи слідчим прокуратури Пологівського району Запорізької області та будучи посадовою особою, скоїв зловживання владою, службове підроблення та порушення права на захист при наступних обставинах.
14 жовтня 1991 року наказом №143-1 прокурора Запорізької області ОСОБА_5 призначений на посаду слідчого прокуратури Пологівського району Запорізької області.
Будучи слідчим прокуратури, ОСОБА_5, згідно вимог п.7 ст.32 і ст.114 КПК України, при провадженні досудового слідства приймав самостійно всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і ніс повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення, був вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, які є обов'язковими. Крім того, постанови слідчого, винесені відповідно до закону по кримінальній справі, яка знаходиться в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_5, як слідчий прокуратури, проводив досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, і віднесені законом до підслідності органів прокуратури, а також в інших справах, переданих йому прокурором.
Крім того, відповідно до ст. 22 КПК України ОСОБА_5, як слідчий, був зобов'язаний вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як обвинувачуючі, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також пом'якшуючі і обтяжуючі його відповідальність обставини. Слідчий не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Виходячи з цього, ОСОБА_5, як постійно здійснюючий функції представника влади, був, згідно положень частини 1 Приміток до статті 364 Кримінального кодексу України, посадовою особою.
Проте, свої службові повноваження, як слідчого прокуратури, ОСОБА_5 використовував у злочинних цілях.
17 серпня 2003 року в період часу з 17.00 год. до 17.30 год. на лузі, розташованому в 300 метрах від будинку № 4 по вул. Фрунзе села Чапаєвка, Пологівського району, Запорізької області невстановленою на той момент особою із застосуванням фізичного насильства була зґвалтована малолітня ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_15.
За даним фактом прокуратурою Пологівського району Запорізької області 17 серпня 2003 року було порушено кримінальну справу № 280328 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України (зґвалтування малолітньої), яке до свого провадження прийняв слідчий прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_5
У проведенні оперативно-розшукових заходів щодо розкриття цього злочину брали участь співробітники Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, в тому числі, оперуповноважений відділу карного розшуку ОСОБА_4 старший оперуповноважений відділу карного розшуку ОСОБА_6, а керував даними діями перший заступник начальника - начальник кримінальної міліції ОСОБА_3.
18 серпня 2003 року в ході проведених заходів, спрямованих на встановлення особи, причетної до скоєння зґвалтування ОСОБА_10, співробітниками кримінальної міліції у Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований за адресою: вулиця Жовтнева, 61, м. Пологи, серед інших був доставлений мешканець села Чапаєвка ОСОБА_8, який в поясненні на ім'я начальника районного відділу внутрішніх справ заявив про свою непричетність до скоєння даного злочину, детально описавши обставини проведеного ним дня 17 серпня 2003 року. Цього ж дня в період часу з 10.00 години до 10 години 30 хвилин в службовому кабінеті першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції Пологівського РВ ОСОБА_3 ОСОБА_8 був допитаний як свідок слідчим прокуратури ОСОБА_5 При цьому допиті ОСОБА_8 підтвердив свою непричетність до скоєння зґвалтування ОСОБА_10
Разом з тим, у період перебування ОСОБА_8 в приміщенні райвідділу міліції, туди звернулася мешканка села Чапаєвка ОСОБА_12, яка повідомила ОСОБА_3 і ОСОБА_4, що, коли з дочкою ОСОБА_13 вранці 18 серпня 2003 року йшла на роботу, то неподалік від місця вчинення згвалтування ОСОБА_10 побачила хлопця, який спочатку котив велосипед, а потім поїхав на ньому вгору. При цьому, ОСОБА_12 пояснила, що, хоча здалеку обличчя його не розгледіла, але, можливо, зможе впізнати його по фігурі і ході. У зв'язку з цим, ОСОБА_4 ОСОБА_3 вивели ОСОБА_12 з приміщення райвідділу на вулицю, відразу ж після чого вивели туди ж ОСОБА_8 По його фігурі і ході ОСОБА_12 упізнала ОСОБА_8, як хлопця, якого вона бачила вранці 18 серпня 2003 року в селі Чапаєвка на стежці, неподалік від місця зґвалтування ОСОБА_10.
Потім, у зв'язку з отриманою від ОСОБА_12 інформацією, ОСОБА_3 запросив до себе в службовий кабінет слідчого прокуратури ОСОБА_5, разом з яким став пропонувати ОСОБА_8 зізнатися у скоєнні зґвалтування малолітньої. Однак, оскільки ОСОБА_8 продовжував заперечувати свою причетність до скоєння цього злочину, то після бесіди з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 він був відпущений додому.
Наступного дня, тобто 19 серпня 2003 року у першого заступника начальника - начальника кримінальної міліції Пологівського районного відділу внутрішніх справ ОСОБА_3, оперуповноважених відділу карного розшуку цього ж райвідділу ОСОБА_4 ОСОБА_6, для створення видимості розкриття тяжкого злочину і належного виконання своїх службових обов'язків, виник умисел на схилення ОСОБА_8 до самооговору у вчиненні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 шляхом застосування до нього фізичного та психічного насильства.
Реалізуючи цей злочинний умисел, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, приблизно о 10.00 годині, 19 серпня 2003 року затримали ОСОБА_8 і доставили його в приміщення райвідділу міліції, де незаконно утримували його. Крім того, ОСОБА_4, діючи спільно та узгоджено з ОСОБА_3 і ОСОБА_6, в той же день і в тому ж місці застосував до ОСОБА_8 фізичне насильство у вигляді нанесення ударів руками і ногами по різних частинах тіла.
В результаті застосування ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 до ОСОБА_8 психічного і фізичного насильства, той погодився зізнатися у скоєнні зґвалтування ОСОБА_10, тобто в тому злочині, якого фактично не вчиняв і під диктовку ОСОБА_3 написав явку з повинною, а ОСОБА_6 склав від імені ОСОБА_8 пояснення з викладенням обставин, нібито, вчиненого останнім злочину. Також, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 проінструктували ОСОБА_8 про те, які саме неправдиві свідчення він повинен буде дати слідчому прокуратури при допиті, в тому числі, яким чином повинен буде описати механізм заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень.
Продовжуючи перевищувати свої службові повноваження, ОСОБА_15, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, всупереч вимогам Закону України «Про попереднє ув'язнення» та, не маючи передбачених законом підстав, без винесення будь-яких процесуальних документів, з метою ізолювати ОСОБА_8 до того моменту, поки у нього не зникнуть сліди тілесних ушкоджень, помістили його в слідчий кабінет ІТТ Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований на першому поверсі Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області за адресою: вул. Жовтнева, 61, м. Пологи. У зазначеному слідчому кабінеті, непередбаченому для утримання слідчо-заарештованих та затриманих за вчинення злочинів, ОСОБА_8 перебував у період з 19 серпня по 03 вересня 2003 року.
В один із днів у період з 26 серпня по 01 вересня 2003 року в денний час, ОСОБА_5, продовжуючи розслідування кримінальної справи про зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, у своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи,Запорізька область, пред'явив потерпілій ОСОБА_10 в присутності її матері ОСОБА_16 для впізнання фототаблицю з відображеними на ній фотокартками чотирьох передбачуваних злочинців, в числі яких була і фотокатрка ОСОБА_8 Ознайомившись з пред'явленою їй фототаблицею, малолітня потерпіла ОСОБА_10 не впізнала ОСОБА_8, як чоловіка, що скоїв у відношенні неї злочин. Однак, ОСОБА_5, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, з хибно зрозумілих інтересів служби та всупереч їм, в порушення вимог ст. 22 КПК України, яка зобов'язує слідчого виявити як обвинувачуючі, так і виправдовуючі обвинуваченого обставини, не взяв до уваги свідчення потерпілої ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_8 не скоював стосовно неї злочину, не склав у присутності понятих відповідний протокол впізнання і не долучив його до матеріалів кримінальної справи.
Вранці 03 вересня 2003 року ОСОБА_3 запросив до себе в робочий кабінет слідчого прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_5, якому передав явку з повинною ОСОБА_8 і його письмове пояснення, які містили неправдиві відомості про вчинення ним зґвалтування ОСОБА_10 Зазначені процесуальні документи ОСОБА_5, який не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, схиливших ОСОБА_8 до самообмови, прийняв і долучив до матеріалів кримінальної справи. Разом з тим, маючи об'єктивну можливість діяти так, як того вимагають інтереси служби, ОСОБА_5 не вжив заходів з перевірки зазначених у явці з повинною і поясненні ОСОБА_8 обставин вчинення злочину, які суперечили зібраними матеріалам кримінальної справи, в тому числі, і його попереднім показанням, а відразу порушив відносно ОСОБА_8 кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України - зґвалтування малолітньої.
Потім, о 07 годині 30 хвилин, у слідчому кабінеті ІТТ Пологівського РВ, в якому ОСОБА_8 перебував з 19 серпня 2003 року, ОСОБА_5, не будучи обізнаний про це, затримав його в порядку ст. 115 КПК України, помістив у той же ІТТ Пологівського РВ і без присутності понятих провів його особистий огляд. Після цього, в період з 07 години 50 хвилин до 09.00 години в приміщенні ІТТ Пологівського РВ ОСОБА_5, за наявності письмової заяви ОСОБА_8 про його бажання мати захисника ОСОБА_17, в порушення вимог ст.43-1 КПК України, згідно з якою слідчий зобов'язаний надати підозрюваному побачення з захисником до першого допиту, грубо порушуючи права ОСОБА_8 на захист і зловживаючи своїм службовим становищем, допитав його як підозрюваного, без присутності захисника. У ході допиту ОСОБА_8, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 є співробітниками міліції, сприймаючи загрози з їхнього боку, у разі відмови оговорити себе, як реальні, виконуючи їх незаконні вказівки, був змушений оговорити себе, давши слідчому прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_5 неправдиві показання про те, що він, нібито, скоїв зґвалтування ОСОБА_10, а також про те, що на наступний ранок після зґвалтування, бажаючи упевнитися, чи жива потерпіла, був на місці злочину.
При цьому, ОСОБА_5, усвідомлював, що допит підозрюваного ОСОБА_8 без участі адвоката може негативно вплинути на розгляд кримінальної справи в суді по суті, свідчити про порушення права обвинуваченого на захист і явитися однією з підстав для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. Це, у свою чергу, могло б негативно позначитися на діловій характеристиці і службовому зростанні ОСОБА_5 Бажаючи уникнути зазначених негативних наслідків для себе, ОСОБА_5 05 вересня 2003 року в період часу до 09 години 52 хвилин, у службовому кабінеті ОСОБА_3, що знаходиться в приміщенні Пологівського РВ за адресою: вулиця Жовтнева, 61, місто Пологи, діючи з особистої зацікавленості, умисно, явно зловживаючи своїм службовим становищем, ознайомив адвоката ОСОБА_17, фактично не бравшого участі в допиті ОСОБА_8, з протоколом допиту останнього, переконав його підписати цей протокол, тим самим, створивши видимість дачі ОСОБА_8 зізнавальних показань у присутності захисника. Разом з тим, навіть такі показання ОСОБА_8 суперечили показанням потерпілої ОСОБА_10 в частині опису останньою нападником, розмови між потерпілою та нападником, а також у частині механізму заподіяння їй тілесних ушкоджень.
Крім того, 03 вересня 2003 року в період часу з 09 години 52 хвилини до 12 години 45 хвилин ОСОБА_5 провів відтворення обстановки та обставин події злочину з участю ОСОБА_8 При цьому ОСОБА_4 ОСОБА_6, бажаючи контролювати поведінку ОСОБА_8 під час цієї слідчої дії і підтримувати в ньому рішучість до дачі неправдивих, вигідних їм і ОСОБА_3 показань, взяли участь у проведенні цієї слідчої дії в якості конвоїрів ОСОБА_8 У зв'язку з цим, ОСОБА_8, під страхом за своє життя, не маючи реальної можливості відмовитися від своїх попередніх показань, продовжив оговорювати себе у вчиненні цього злочину, на місці вказавши ставші йому відомими від ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 обставини зґвалтування ОСОБА_10
У ході даної слідчої дії, в порушення вимог ст. 194 КПК України, брав участь лише один понятий, а дані другого понятого були внесені ОСОБА_5 до протоколу пізніше, лише по приїзду в Пологівський РВ.
Перед закінченням відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_5, в порушення вимог ст. 85-2 КПК України, яка передбачає обов'язкову демонстрацію відеоплівки всім учасникам слідчої дії, такої демонстрації фактично не провів, хоча склав про це відповідний протокол, який надав на підпис учасникам відтворення, що вони і виконали.
Тоді ж, у тому ж приміщенні, в період часу з 14.00 до 14.30 години ОСОБА_5, порушуючи вимоги ст. 181 КПК України, яка зобов'язує слідчого проводити виїмку в присутності двох понятих, провів виїмку одягу підозрюваного ОСОБА_8 без присутності таких.
05 вересня 2003 року в період з 9.00 до 9 години 30 хвилин ОСОБА_5 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізька область, провів допит свідка ОСОБА_18, який повідомив, що 17 серпня 2003 року, в день скоєння зґвалтування ОСОБА_10, він і ОСОБА_8 до 18.00 годин перебували вдома по АДРЕСА_7, де займалися ремонтом мопеда, а в перервах розпивали спиртні напої. Приблизно в 18.00-19.00 годин ОСОБА_8 пішов за спиртним і був відсутній не більше 10-15 хвилин.
Таким чином, показання свідка ОСОБА_18 прямо вказували на непричетність ОСОБА_8 до зґвалтування ОСОБА_10, оскільки цей злочин було скоєно у період з 17.00 до 17.30 години 17 серпня 2003 року, а ОСОБА_8 в цей час перебував разом з ОСОБА_18 і фізично не міг скоїти цього злочину. Однак, діючи з хибно зрозумілих інтересів служби, безпідставно дійшовши висновку про причетність ОСОБА_8 до зґвалтування ОСОБА_10, ОСОБА_5 вирішив внести до протоколу допиту свідка ОСОБА_18 завідомо неправдиві відомості. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5, зловживаючи своїм службовим становищем слідчого прокуратури, діючи незаконно, умисно і самостійно, без участі ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, не знаючи про їх раніше скоєні злочинні дії, у своєму службовому кабінеті вніс до протоколу допиту свідка ОСОБА_18 завідомо неправдиві відомості про те, що 17 серпня 2003 року в день зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 ОСОБА_8 був відсутнім протягом 30-40 хвилин.
Крім цього, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, зловживаючи своїм службовим становищем, ОСОБА_5 за своєю особистою ініціативою і з хибно зрозумілих інтересів служби, не будучи обізнаним про фактичну дату затримання ОСОБА_8, 19 серпня 2003 року вніс до того ж офіційного документа - протокол допиту свідка ОСОБА_18, завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 був затриманий співробітниками міліції 03 вересня 2003 року. Після цього, ОСОБА_5 шляхом обману, використовуючи свої службові повноваження слідчого, всупереч інтересам служби, переконав ОСОБА_18 підписати протокол допиту, що він і виконав, не знайомлячись з текстом самого документа. Протокол допиту свідка ОСОБА_18 ОСОБА_5 долучив до матеріалів кримінальної справи №280328.
05 вересня 2003 року слідчий ОСОБА_5, на підставі сфальсифікованих доказів, у тому числі і ним особисто, виніс постанову про пред'явлення ОСОБА_8 обвинувачення у зґвалтуванні малолітньої ОСОБА_10, тобто вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України. У той же день, в невстановлений слідством період часу, ОСОБА_5, перебуваючи в своєму службовому кабінеті в прокуратурі Пологівського району Запорізької області, в порушення вимог ст. 22 КПК України, практично не допитуючи ОСОБА_8, самостійно від його імені вніс до бланку протоколу допиту, ставші йому відомими попередні показання ОСОБА_8, які той дав у ході допиту в якості підозрюваного від 03 вересня 2003 року, а потім цей протокол допиту від 05 вересня 2003 року ОСОБА_5 в приміщенні ІТТ Пологівського РВ надав для підпису ОСОБА_8, що той і виконав.
У той же день, тобто 05 вересня 2003 року, ОСОБА_5 виніс подання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8, на підставі якого за погодженням з прокурором району Ревута А.Ф., який також не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, суддя Пологівського місцевого суду Запорізької області Мосейко В.Я. виніс постанову про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
08 вересня 2003 року ОСОБА_5 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізька область в період часу з 08.00 до 08 години 30 хвилин, провів допит свідка ОСОБА_20, яка повідомила, що 18 серпня 2003 року, тобто наступного дня після вчинення зґвалтування ОСОБА_10, приблизно о 06 годині 30 хвилин, проходячи разом зі своєю матір'ю ОСОБА_12 в районі вул. Фрунзе, села Чапаєвка, вона бачила, як неподалік від кущів, де була зґвалтована потерпіла, проїжджав ОСОБА_21
Однак, ОСОБА_5 раніше допитавший в якості підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_8, який під фізичним і психічним насильством з боку ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, оговорив себе і заявив, що вранці 18 серпня 2003 року він, нібито, перебував у кущах, прийшовши на місце скоєння зґвалтування ОСОБА_10, продовжуючи зловживати своїм службовим становищем, умисно, з хибно зрозумілих інтересів служби та всупереч їм, з метою усунення суперечностей у показаннях ОСОБА_8 і ОСОБА_20, які в подальшому могли послужити підставою для повернення судом цієї кримінальної справи для додаткового розслідування, в порушення вимог ст. 22 КПК України, вніс в офіційний документ - протокол допиту свідка ОСОБА_20 завідомо неправдиві відомості про те, що вранці 17 серпня 2003 року вона бачила ОСОБА_8 саме виходячим із кущів, де було скоєно зґвалтування ОСОБА_10 Після цього, ОСОБА_5 шляхом обману переконав ОСОБА_20 підписати протокол допиту, що вона виконала, не ознайомившись з текстом самого документа. Протокол допиту свідка ОСОБА_20 слідчий ОСОБА_5 долучив до матеріалів кримінальної справи №280328.
У той же день, тобто 08 вересня 2003 року, ОСОБА_5 в своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області за вищевказаною адресою в період часу з 08 години 30 хвилин до 09 годин 00 хвилин проводив допит свідка ОСОБА_12 У ході допиту ОСОБА_5, раніше допитавши в якості свідка її дочку - ОСОБА_20 і внісши до протоколу її допиту завідомо неправдиві відомості, продовжуючи зловживати своїм службовим становищем, умисно, з хибно зрозумілих інтересів служби та всупереч їм, в порушення вимог ст. 22 КПК України, фактично не допитуючи ОСОБА_12 і не з'ясовуючи у неї питання про те, чи бачила вона ОСОБА_8 вранці 18 серпня 2003 року виходячим з кущів у місці вчинення зґвалтування, самостійно вніс до протоколу її допиту завідомо неправдиві відомості про те, що вранці 18 серпня 2003 року вона бачила ОСОБА_8 саме виходячим з кущів, де було скоєно зґвалтування ОСОБА_10 Після цього, ОСОБА_5 шляхом обману переконав ОСОБА_12 підписати протокол допиту, що вона і виконала, не ознайомлюючись з текстом самого документа, а сам протокол долучив до матеріалів кримінальної справи №280328.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_5, хибно розуміючи інтереси служби та зловживаючи своїм службовим становищем, не будучи обізнаним про злочинну роль ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 у схиленні ОСОБА_8 до самооговору, 03 листопада 2003 року в ранковий час, знаходячись в своєму службовому кабінеті в прокуратурі Пологівського району Запорізької області, в порушення вимог ст. 22 КПК України, практично не допитуючи ОСОБА_8, самостійно від його імені вніс до бланку протоколу допиту обвинуваченого його раніше зізнавальні показання, в яких ОСОБА_8 оговорював себе, боячись за своє здоров'я і життя. Потім, в період часу з 08 годині 40 хвилин до 08 годині 50 хвилин, знаходячись в приміщенні ІТТ Пологівського РВ, ОСОБА_5 пред'явив ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України в остаточній редакції. Після цього, практично не допитуючи ОСОБА_8, ОСОБА_5, зловживаючи своїм становищем слідчого, дав підписати ОСОБА_8 раніше складений без його участі і від його імені протокол допиту обвинуваченого від 03 вересня 2003 року, що той і виконав.
Надалі, слідчий ОСОБА_5 03 листопада 2003 року склав по кримінальній справі №280328 за обвинуваченням ОСОБА_8 обвинувальний висновок і передав його для затвердження прокурору.
При складанні 03 листопада 2003 року в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області обвинувального висновку слідчий ОСОБА_5, не будучи обізнаним про злочинні дії ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6, діючи в цій частині самостійно від них, в якості доказів, що підтверджують вину ОСОБА_8, вказав протокол явки з повинною ОСОБА_8, протоколи допитів останнього в якості підозрюваного від 03 вересня, обвинуваченого від 5 вересня та 03 листопада, а також протокол відтворення обстановки та обставин події злочину вiд 02 вересня 2003 року, при яких він давав неправдиві показання, вигідні перерахованим співробітникам міліції і, крім того, протокол допиту свідка ОСОБА_12, в який він також особисто вніс завідомо неправдиві відомості.
При складанні 03 листопада 2003 в приміщенні прокуратури Пологівського району Запорізької області опису матеріалів кримінальної справи слідчий ОСОБА_5, продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на фальсифікацію матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_8, діючи в цій частині самостійно і відособлено від ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, умисно, в порушення вимог ст. 22 КПК України, вніс до неї протокол допиту свідка ОСОБА_18 від 03 вересня 2003 року, а також протоколи допитів свідків ОСОБА_20 і ОСОБА_12 від 08 вересня 2003 року, які містили внесені ним раніше завідомо неправдиві відомості.
03 листопада 2003 року обвинувальний висновок у вказаній кримінальній справі було затверджено прокурором Пологівського району ОСОБА_68, який не був обізнаний ні про злочинні дії ОСОБА_5, ні про злочинні дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6 Після цього, кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_8 в скоєнні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 була направлена до суду для розгляду по суті.
18 листопада 2003 року ОСОБА_8 вироком судді Пологівського районного суду Запорізької області Омельчука В.Є., який не був обізнаний ні про злочинні дії ОСОБА_5, ні про злочинні дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_6, був визнаний винним у скоєнні зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 і засуджений до покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2008 року вирок Пологівського районного суду Запорізької області від 18 листопада 2003 року скасовано в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами у кримінальній справі про зґвалтування ОСОБА_10 Тією ж ухвалою апеляційного суду запобіжний захід щодо ОСОБА_8 - тримання під вартою скасовано.
08 квітня 2008 року кримінальну справу стосовно ОСОБА_8 про зґвалтування малолітньої ОСОБА_14 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України закрито за відсутністю в його діях складу злочину.
Злочинні дії ОСОБА_5, як працівника правоохоронного органу, який, з хибно зрозумілих інтересів служби та всупереч їм, зловживаючи своїм службовим становищем, порушуючи права на захист ОСОБА_8, з метою штучного створення доказів його винуватості вніс в офіційні документи - протоколи допитів свідків ОСОБА_18, ОСОБА_20 і ОСОБА_12 завідомо неправдиві відомості, спричинили незаконне притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину і знаходження його під вартою в місцях позбавлення волі більше чотирьох з половиною років, чим завдано істотної шкоди державним інтересам і охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих фізичних громадян, що спричинило тяжкі наслідки. Крім того, ці дії ОСОБА_5 дали можливість залишатися на волі особі, яка вчинила зґвалтування малолітньої ОСОБА_10, продовжити свою злочинну діяльність.
Крім того, ОСОБА_5 працюючи на посаді слідчого прокуратури Пологівського району, Запорізької області, будучи посадовою особою, при розслідуванні кримінальної справи зловживав своїм службовим становищем, а також здійснив інші посадові злочини при наступних обставинах.
Так, 30 квітня 2004 року в період часу з 15.30 до 16.00 години, на пустирі біля нежилого будинку №1, розташованого по провулку Одеському, села Чапаєвка, Пологівського району, Запорізької області, невстановленою на той період часу особою було скоєно напад на малолітню ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_16, дії відносно якої на той час були кваліфіковані, як зґвалтування малолітньої.
За даним фактом прокуратурою Пологівського району Запорізької області 30 квітня 2004 року порушено кримінальну справу №100428пр за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, яку в цей же день до свого провадження прийняв слідчий прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_5 .
Оперативно-розшукові заходи щодо розкриття цього злочину проводили співробітники Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.
30 квітня 2004 року в ході проведених заходів, спрямованих на встановлення особи, причетної до зґвалтування ОСОБА_22, оперативними співробітниками кримінальної міліції у Пологівський РВ УМВС України в Запорізькій області, розташований за адресою: вулиця Жовтнева, 61, м. Пологи, був доставлений мешканець села Балочки, Пологівського району, Запорізької області ОСОБА_23
Того ж дня у вечірній час ОСОБА_5 в приміщенні Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області при спілкуванні з ОСОБА_23 дійшов висновку про те, що той має явні ознаки відхилення психіки, що виражалися в утрудненому контакті, низькому запасі знань, недорікуватості, відсутності інтелекту.
При цьому, ОСОБА_5 явно усвідомлював, що наявність у нього у провадженні чергового (четвертого за рахунком) нерозкритого злочину щодо малолітніх і неповнолітніх на статевому грунті може призвести до настання для нього негативних наслідків у вигляді заслуховувань його роботи при керівництві прокуратури району та області, можливого, у зв'язку з цим, притягнення його до дисциплінарної відповідальності, депреміювання, погіршення ділової репутації слідчого.
У зв'язку з цим, хибно розуміючи інтереси служби, ОСОБА_5 прийняв злочинне рішення скористатися недоумством ОСОБА_23 і виготовити від його імені процесуальні документи, що обвинувачують останнього в скоєнні зґвалтування ОСОБА_22
З цією метою ОСОБА_5, не допитуючи ОСОБА_23 відносно обставин вчиненого у відношенні ОСОБА_22 злочину, виніс 30 квітня 2004 року постанову про призначення судово-медичної експертизи на предмет наявності на його тілі тілесних ушкоджень, а також направив запит до Пологівської районної лікарні, чи перебуває ОСОБА_23 на обліку у лікаря-психіатра.
Зловживаючи своїм службовим становищем, ОСОБА_5 01 травня 2004 року о 19.00 годин, знаходячись в приміщенні Пологівського РВ УМВС України, розташованому по вул. Жовтневій, 61 в м. Пологи, діючи умисно, не допитуючи ОСОБА_23, склав від його імені на друкарській машинці «Optima SM 40» завідомо неправдивий документ, а саме: протокол його допиту в якості свідка. У зазначений офіційний документ ОСОБА_5 вніс не відповідаючі дійсності неправдиві відомості про те, що ОСОБА_23 30 квітня 2004 року, проїжджаючи по селу Чапаєвка на велосипеді, у відповідь на образу раніше незнайомої йому дівчинки (ОСОБА_22), напав на неї, повалив на землю, двома руками стиснув їй органи шиї, від чого та втратила свідомість. Після цього, він переніс потерпілу в розташовані поруч кущі, де оголив її статеві органи і зґвалтував. Даний протокол допиту на вимогу ОСОБА_5 ОСОБА_23, в силу свого недоумства, підписав, явно не розуміючи настання у зв'язку з цим для нього негативних наслідків у вигляді можливого притягнення до кримінальної відповідальності, а ОСОБА_5 долучив його до матеріалів кримінальної справи №100428пр.
Далі, ОСОБА_5, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно всупереч інтересам служби, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на штучне створення доказів вини ОСОБА_23 у скоєнні злочину щодо ОСОБА_22, 02 травня 2004 року о 21 годині 57 хвилин, знаходячись у своєму службовому кабінеті прокуратури Пологівського району, розташованому за адресою: вул. Горького, 28, м. Пологи, Запорізька область, за допомогою комп'ютера «Maxtor» моделі 2F030J0, серійний номер F11S355E виготовив від імені ОСОБА_23 офіційний документ - явку з повинною, в яку також вніс завідомо неправдиві відомості про те, що саме ОСОБА_23 скоїв зґвалтування малолітньої ОСОБА_22 і вказав обставини, при яких він цей злочин, нібито, скоїв. Надалі, за вказівкою ОСОБА_5 у невстановлений слідством час та у невстановленому місці ОСОБА_23 підписав дану явку з повинною, а ОСОБА_5 долучив її до матеріалів кримінальної справи №100428пр, як ще один доказ вини ОСОБА_23
Крім того, діючи всупереч вимогам кримінально-процесуального закону, ОСОБА_5 не вжив заходів по перевірці первинних показань потерпілої ОСОБА_22 від 01 травня 2004 року щодо прикмет злочинця, які повністю відрізнялися від прикмет ОСОБА_23, не встановив точного часу вчинення злочину, що дало йому можливість продовжувати фальсифікацію матеріалів кримінальної справи в частині можливого знаходження ОСОБА_23 в момент зґвалтування ОСОБА_22 в селі Чапаєвка Пологівського району.
05 травня 2004 року ОСОБА_5, продовжуючи розслідувати вказану кримінальну справу, в період з 12.10 до 12.50 години у своєму службовому кабінеті прокуратури Пологівського району допитав у якості потерпілої малолітню ОСОБА_24 У ході допиту ОСОБА_5 пред'явив ОСОБА_22 для впізнання фотокартку ОСОБА_23, якого потерпіла не впізнала, заявивши, що злочин щодо неї скоїв інший чоловік. Даний протокол допиту ОСОБА_22 та її мати ОСОБА_25, як законний представник потерпілої, підписали.
Однак, ОСОБА_5, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на штучне створення доказів вини ОСОБА_23 у вчиненні злочину, з метою не допустити суперечностей у показаннях ОСОБА_22 і ОСОБА_23, які надалі могли послужити підставою для повернення судом кримінальної справи для додаткового розслідування, діючи умисно, в порушення вимог ст. 22 КПК України, за своєю особистою ініціативою, з хибно зрозумілих інтересів служби і всупереч їм, вилучив з матеріалів кримінальної справи №100428пр протокол допиту ОСОБА_22 від 05 травня 2004 року, згідно з яким ОСОБА_23 не здійснював відносно неї злочину, який умисно знищив у невстановлений слідством час та у невстановленому місці.
Продовжуючи зловживати своїм службовим становищем слідчого прокуратури, діючи умисно і самостійно, ОСОБА_5 08 травня 2004 року в період з 11.00 до 12.00 години у своєму службовому кабінеті в приміщенні прокуратури Пологівського району провів додатковий допит потерпілої ОСОБА_22, яка знову категорично заявила про непричетність ОСОБА_23 до скоєння відносно неї злочину. Однак, ОСОБА_5, з метою усунення суперечностей у показаннях ОСОБА_22 і раніше сфальсифікованих ним показань ОСОБА_23, в порушення вимог ст. 22 КПК України, шляхом настійних бесід і обману, переконав малолітню потерпілу ОСОБА_22 і її законного представника у тому, що саме ОСОБА_23 скоїв зґвалтування, про що вже дав обвинувачуючі його визнавальні показання.
При цьому, ОСОБА_5, не дивлячись на наполегливі твердження ОСОБА_22 про непричетність ОСОБА_23 до злочину, вніс до офіційного документу - протокол її додаткового допиту від 08 травня 2004 року завідомо неправдиві відомості про те, що, можливо, ОСОБА_23 був тим чоловіком, який вчинив стосовно неї злочин. Після цього, ОСОБА_5 шляхом переконання наполіг на підписанні ОСОБА_22 і її законного представника ОСОБА_25 цього протоколу допиту, що вони і зробили.
Сфальсифікувавши, таким чином, протокол додаткового допиту потерпілої ОСОБА_22, ОСОБА_5 долучив його до матеріалів кримінальної справи №100428пр, як ще один із доказів вини ОСОБА_23 в скоєнні злочину, якого той не скоював.
Крім того, ОСОБА_5, продовжуючи зловживати своїм становищем слідчого, 13 травня 2004 року в період часу з 15 години 11 хвилин до 16 годин 10 хвилин, в порушення вимог ст.ст. 194, 168 КПК України, провів відтворення обстановки та обставин події злочину за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_22 без залучення понятих та її законного представника. Пізніше, у невстановлений слідством час, ОСОБА_5 вніс до даного протоколу завідомо неправдиві відомості про участь у відтворенні обстановки та обставин події мешканців села Чапаєвка: ОСОБА_26 і ОСОБА_9, що проживали неподалік від місця вчиненого злочину, а також матері потерпілої - ОСОБА_25
29 травня 2004 року в прокуратуру Пологівського району надійшов висновок судово-медичної експертизи №189 про відсутність у потерпілої ОСОБА_22 тілесних ушкоджень, характерних для зґвалтування.
При цьому, ОСОБА_5, розуміючи, що раніше виготовлені ним від імені ОСОБА_23 завідомо неправдиві явка з повинною і протокол допиту від 01 травня 2004 року суперечать висновкам експертизи та не узгоджуються з обставинами справи, продовжуючи зловживати своїм службовим становищем шляхом фальсифікації доказів вини ОСОБА_23, діючи умисно з хибно зрозумілих інтересів служби, 30 травня 2004 року в 18 годин 32 хвилини, перебуваючи в своєму службовому кабінеті прокуратури Пологівського району, склав завідомо неправдивий документ - протокол допиту свідка ОСОБА_23, який датував 01 травня 2004 року. У цьому протоколі ОСОБА_5 вказав, що ОСОБА_23 30 квітня 2004 року, перебуваючи в селі Чапаєвка, напав на малолітню ОСОБА_24, повалив її на землю, здавив їй шию, після чого переніс в кущі, де зняв з неї одяг і вводив їй пальці рук в статеві органи. Даний протокол допиту з внесеними до нього невідповідними дійсності даними, за наполяганням ОСОБА_5 ОСОБА_23, не розуміючий в силу свого низького інтелектуального розвитку настання негативних для нього наслідків, підписав, а ОСОБА_5 долучив його до матеріалів кримінальної справи №100428пр.
Разом з тим, завідомо неправдивий протокол допиту ОСОБА_23 і його явку з повинною від 01 травня 2004 року, в яких було зазначено про зґвалтування ОСОБА_22, ОСОБА_5 у невстановлений слідством час та невстановленому місці умисно знищив.
У подальшому, на підставі цього завідомо неправдивого документа - протоколу допиту свідка ОСОБА_23 від 01 травня 2004 року і відсутності в матеріалах кримінальної справи інших доказів його вини у скоєнні зґвалтування ОСОБА_22, ОСОБА_5 29 червня 2004 року виніс постанову про зміну юридичної кваліфікації скоєного з ч.4 ст.152 КК України (зґвалтування малолітньої) на ч.2 ст.156 КК України (розбещення малолітньої). У зв'язку з такою перекваліфікацією дій ОСОБА_23, 09 липня 2004 року кримінальну справу № 100428пр в порядку ст. 112 КПК України було передано за підслідністю до Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області.
30 вересня 2004 року, на підставі наявних у матеріалах кримінальної справи сфальсифікованих ОСОБА_5 офіційних документів, слідчий Пологівського РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_27, який не був обізнаний про фальсифікації ОСОБА_5 матеріалів кримінальної справи, виніс постанову про направлення кримінальної справи №100428пр в Пологівський районний суд для застосування до ОСОБА_23 примусових заходів медичного характеру. Дана постанова в той же день була затверджена прокурором Пологівського району ОСОБА_68, який також не був обізнаний про злочинні дії ОСОБА_5. Після цього, кримінальну справу стосовно ОСОБА_23 по ч.2 ст.156 КК України, в порядку ст.418 КПК України, було направлено в Пологівський районний суд.
11 березня 2005 року постановою судді Пологівського районного суду Запорізької області Мосейком Я.В., який не був обізнаний про ці злочинні дії ОСОБА_5, у зв'язку з психічним захворюванням до ОСОБА_23 були застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні із звичайним режимом спостереження.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 травня 2008 року постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 11 березня 2005 року скасовано в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами. Цією ж ухвалою апеляційного суду примусовий захід медичного характеру відносно ОСОБА_23 був скасований.
Вище описані злочинні дії ОСОБА_5, як співробітника правоохоронного органу, який з хибно зрозумілих інтересів служби і всупереч їм, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою штучного створення доказів вини ОСОБА_23, вніс в офіційні документи - протокол допиту свідка ОСОБА_23 від 01 травня 2004 року, явку з повинною ОСОБА_23 від 01 травня 2004 року, протокол додаткового допиту потерпілої ОСОБА_22 від 08 травня 2004 року завідомо неправдиві відомості, а також вилучив з матеріалів кримінальної справи і знищив явку з повинною ОСОБА_23 від 01 травня 2004 року та протокол додаткового допиту потерпілої ОСОБА_22 від 05 травня 2004 року, потягли за собою тяжкі наслідки, які виразилися в застосуванні до ОСОБА_23 примусових заходів медичного характеру і необґрунтоване знаходження його в психіатричній лікарні в період з 05 квітня 2004 року по 30 липня 2008 року, чим було завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам ОСОБА_28, а також державним інтересам у вигляді підриву престижу і авторитету правоохоронних органів в особі прокуратури Запорізької області, що в сукупності спричинило настання тяжких наслідків.
Крім того, ці дії ОСОБА_5 дали можливість залишатися на волі особи, яка вчинила злочин щодо ОСОБА_22, а також продовжити свою злочинну діяльність щодо інших малолітніх та неповнолітніх дівчаток.
Прокурор в апеляції просить вирок суду змінити через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та неправильне застосування кримінального закону постановивши свій вирок, яким:
ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127 та ч. 3 ст. 371 КК України, та призначити покарання:
- за ч.2 ст. 127 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років з вбавленням на підставі ст.54 КК України спеціального звання лейтенанта міліції;
- за ч.3 ст. 371 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років з вбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки з позбавленням на підставі ст.54 КК України спеціального звання лейтенант міліції.
На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового приєднання остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк десять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки з позбавленням спеціального звання - лейтенант міліції.
ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 371 КК України, та призначити покарання:
- за ч.2 ст.127 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням на підставі ст.54 КК України спеціального звання підполковник міліції;
- за ч.3 ст.371 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки з позбавленням на підставі ст.54 КК України спеціального звання підполковник міліції;
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового укладання остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк десять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки, з позбавленням ОСОБА_3 спеціального звання - підполковник міліції.
ОСОБА_6 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.366, ч.3 ст.371 КК України, та призначити карання:
- за ч.2 ст. 127 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років з позбавленням на підставі ст.54 КК України спеціального звання майор міліції;. На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.4 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання по ч.2 ст.127 КК України в зв'язку з закінченням строків давності.
- за ч.2 ст.366 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.3 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання по ч.2 ст.366 КК України в зв'язку с закінченням строків давності.
- за ч.3 ст.371 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на три роки з позбавленням на підставі ст.54 КК України спеціального звання майор міліції.
На підставі ч.5 ст.74 КК України, п.4 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання по ч.3 ст.371 КК України в з закінченням-строків давності.
ОСОБА_5 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.364 та ч.2 ст.374 КК України і призначити покарання:
- за ч.3 ст.364 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних на строк три роки з позбавленням на підставі ст.54 КК України класного ник юстиції;
- за ч.2 ст.374 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах на строк три роки з позбавленням на підставі ст.54 КК України класного чину радник юстиції.
На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві приватної власності, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах на строк три роки, з позбавленням класного чину радник юстиції. В іншій частині вирок залишити без змін.
Вважає, що суд у вироку правильно дійшов висновку про застосування вимог ст. 54 КК України і позбавив ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спеціальних звань. Проте, при безпосередньому призначені зазначеним особам покарання з застосуванням ст.54 КК України, суд неправильно застосував кримінальний закон, а саме не вказав у вироку до якої саме з статей Особливої частини КК, за якими засуджено ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 він застосовує позбавлення спеціального звання.
Проте, суд у вироку зазначив про застосування до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ст. 54 КК України після призначення покарання за ст.71 КК України.
Крім цього зазначає, що суд, призначив ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, покарання , яке не відповідає тяжкості злочину. Судом не враховано, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні злочинів, наслідком яких є не тільки незаконне притягнення потерпілих до кримінальної відповідальності, а й реальне відбування одним з потерпілих - ОСОБА_8 покарання у місцях позбавлення волі більш ніж 5 років.
Засуджений ОСОБА_3 в своїй апеляції просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд. Вважає вирок суду незаконним, судовий розгляд необ'єктивним, поверхневим, однобічним, а висновки суду невідповідними показам свідків, які були надані ними в судовому засіданні.
Вказує, що у вироку не зазначено якими доказами підтверджується вина конкретного підсудного і за які конкретно діяння, а міститься загальне формулювання; судом не проведений аналіз наявних в кримінальній справі доказів, які вказують на фактичну дату затримання потерпілого ОСОБА_8; судом не в повній мірі дослідженні обставини спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень та не враховано, що суду не було надано ніяких доказів, окрім показів потерпілого ОСОБА_8, стосовно виникнення у нього перелому, хоча в матеріалах справи містяться докази про неодноразові побиття його співкамерниками в ІТТ, СІЗО, а також працівниками СІЗО.
Суд у вироку не конкретизував, якими доказами підтверджується його вина у відбиранні у потерпілого ОСОБА_8 явки з повинною. Стверджує, що наявність самої явки з повинною ніяк не може свідчити про його вину, ОСОБА_6 або ОСОБА_2., а вказувати з чиєю конкретно участю вказаних вище осіб вона була проведена можливо тільки після проведення авторознавчих експертиз з їх участю, які в свою чергу проведені не були.
Засуджений звертає увагу суду, що у самому тексті вироку були спотворені покази свідків ОСОБА_17, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, які надали покази в суді на користь підсудних, які зовсім різняться з показами наданими на досудовому слідстві, але у вироку чомусь вказано, що дані свідки підтвердили свої первинні покази.
Також вважає, що судом безпідставно не прийняті до уваги надані в судовому засіданні покази свідків ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, вказавши на їх дружні стосунки з підсудними, натомість покази всіх родичів потерпілого ОСОБА_8 визнані судом, як об'єктивні, послідовні і підтверджуючі вину підсудних, не дивлячись на безліч протиріч.
Вказує, що у вироку не враховані надані в судовому засіданні покази працівників Пологівського РВ УМВС, зокрема працівників ІТТ - ОСОБА_39, ОСОБА_65, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_66 та інших, які вказували, що за час їх праці в ІТТ не було випадків утримання осіб без належних документів, оцінка їм не дана.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вирок суду також вважає не законним, судовий розгляд необ'єктивним, поверхневим і одностороннім, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На його думку суд не об'єктивно і не в повному обсязі провів аналіз доказів, отриманих в ході досудового та судового слідства.
Мотивує це тим, що у вироку суду не вказано, якими доказами та матеріалами справи підтверджується вина кожного підсудного; вважає, що в ході судового слідства не було встановлено у який час в якому Пологівському РВ і за чиїм проханням чи розпорядженням - ОСОБА_3, ОСОБА_6 або ОСОБА_4 була начебто підписана ним явка з повинною ОСОБА_8, також не встановлено, які вигоди він отримав підписавши вказану явку з повинною.
Також вказує, що у вироку були спотворені покази свідків ОСОБА_17, ОСОБА_42, ОСОБА_31, ОСОБА_32 та ОСОБА_33, безпідставно не були прийняті до уваги в судовому засіданні покази свідків: ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_43, ОСОБА_44 та ОСОБА_38
Крім цього, судом не враховані надані в судовому засіданні покази працівників Пологівського Р.В. і ІТТ - ОСОБА_39, ОСОБА_45, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_46 та інших, які вказували, що на протязі їх служби в ІТТ осіб без належних документів не було, це регулярно перевірялося працівниками Пологівської прокуратури і УМВС України в Запорізькій області.
Вказує, що не був проведений аналіз наявних в кримінальній справі доказів, які вказують на фактичну дату затримання ОСОБА_8
Крім цього судом в повній мірі не досліджені обставини спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. Але ні в ході досудового та судового слідства сама природа виникнення перелому встановлена не була, клопотання про проведення додаткової експертизи за участю лікаря - фтизіатра судом було відхилено.
Просив вирок суду скасувати та справу направити на новий судовий розгляд.
Засуджений ОСОБА_4 в своїй апеляції просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Зазначив, що його доводи є аналогічними з апеляційними вимогами та доводами засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_5, та ОСОБА_2, які він підтримує.
Захисник засудженого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_5 в апеляціях, які є аналогічними та у доповненнях до них просять вирок суду скасувати, а кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_5 закрити за відсутністю в його діяннях складу злочину.
Апелянти зазначають, що судом було допущено істотні порушення вимог КПК України, однобічність та неповнота судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону.
Захисник та засуджений вказують, що судом першої інстанції в порушення ст.334 КПК України 1960 року, без належного обґрунтування, аналізу та перевірки визнані неправдивими і не прийняті до уваги при винесенні вироку свідчення підсудних ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_47, ОСОБА_4 ОСОБА_2 про відсутність подій і фактів злочинів, інкримінованих ОСОБА_5
Суд зовсім не мотивував у вироку чому відкидає їх доводи щодо недоведеності їх вини, а обмежився у вироку зазначенням того, що підсудні намагаються уникнути відповідальності за скоєне.
Крім цього судом, без належної перевірки покладені в основу обвинувачення плутані і суперечливі, мінливі неодноразово за одне судове засідання показання потерпілого ОСОБА_8
Вказує, що при оцінки доказів порушення прав ОСОБА_8 на захист, судом не оцінений договір про надання юридичних послуг останньому його захисником ОСОБА_17 від 03.09.2003 року.
Також, судом не прийнято до уваги, що при двох відтвореннях обстановки та обставин подій ОСОБА_8 показав два різних механізми отримання тілесних ушкоджень, більш ранній з яких висновком проведених у справі судово-медичних експертиз визнаний неможливим.
Захисник та засуджений також вказують, що в судовому засіданні не встановлені об'єктивні обставини отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_8, місце і час їх заподіяння;
не перевірені свідчення ОСОБА_5 щодо обставин складання ним явки з повинною та протоколу допиту свідка ОСОБА_28 від 01.05.2004 року;
не допитані експерти Харківського НДІСЕ, які проводили експертизу комп'ютерної техніки, системного блоку комп'ютера ОСОБА_48 щодо часу складання явки з повинною та протоколу допиту ОСОБА_28 від 01.05.2003 року;
не допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_49, показання якої мають істотне значення для оцінки правдивості показань ОСОБА_22 і ОСОБА_25 про проведення з ними ОСОБА_5 слідчих дій.
Крім цього вважають, що суд безпідставно прийняв до уваги суперечливі покази свідків ОСОБА_50, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_51, ОСОБА_12, ОСОБА_52, ОСОБА_24, ОСОБА_53, які мають підстави для дачі неправдивих свідчень відносно ОСОБА_48, викликають сумніви щодо його законності.
Зазначає, що вказаний у вироку висновок стосовно підписання захисником ОСОБА_17, протоколу допиту ОСОБА_8, за проханням ОСОБА_54 нічим по справі не підтверджується.
Не прийняті до уваги показання свідка ОСОБА_55 відібрані ним у ОСОБА_52 пояснення, які підтверджують невинність ОСОБА_5 у фальсифікації їх свідчень; показання свідка ОСОБА_56 про відсутність у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень на момент його затримання, про можливість утворення ушкоджень ОСОБА_8 від захворювання на туберкульоз; показання свідка ОСОБА_31 в судовому засіданні про те, що він брав участь у відтворенні обстановки та обставин подій з ОСОБА_8; показання свідка ОСОБА_57 і його рапорт що вказує на те, що свідчення ОСОБА_8 про протиправні дії відносно нього не відповідають дійсності, не взятий до уваги відеозапис доставленого ОСОБА_8, наданий Пологівським РВ, який підтверджує фактичне затримання ОСОБА_8 02.09.2003 року, а не 19.08.2003 року. У вироку судом не зазначено чому саме він не приймає до уваги вказані покази, відсутня їх оцінка.
Не звернута увага на покази свідка ОСОБА_67 в судовому засіданні, яка вказала, що працювала з ОСОБА_8 на підприємстві і він був на робочому місці ще після 29.08.2003 року.
Зазначає, що судом безпідставно не прийняті до уваги показання свідка ОСОБА_59 про те, що ОСОБА_28 зізнався у скоєнні злочину щодо ОСОБА_24 працівникам міліції ще до того, як ОСОБА_5 почав проводити з ОСОБА_28 слідчі дії.
Вказує, що висновки суду про те, що ОСОБА_5 склав протокол допиту свідка ОСОБА_28 в комп'ютерному варіанті 30 травня 2004 року на підставі отриманої 29 травня 2004 року СМЕ № 189 про те, що у ОСОБА_24 відсутні пошкодження, характерні для зґвалтування, не підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, оскільки у висновку експертизи значиться дата її отримання - 02 червня 2004 року.
Не прийняті судом до уваги покази свідка ОСОБА_43, про те, що при відтворенні з ОСОБА_8 були присутні двоє понятих, не дана їм оцінка.
Апелянти вказують, що суд спотворив покази свідків захисників ОСОБА_60, ОСОБА_17, не беручи до уваги показання цих же осіб в суді, без обґрунтування причин, по яким приймає їх свідчення на досудовому слідстві і не приймає свідчення в суді, не допитав свідків ОСОБА_12, ОСОБА_52, ОСОБА_61, ОСОБА_68 і інших осіб, на свідчення яких посилається у вироку.
Злочинні дії ОСОБА_5, у вироку, не розмежовані, не конкретизовані, не вказане місце, час та інші обставини кожного із злочинів, відсутній мотив для кожного з інкримінованого ОСОБА_5 злочинів по кожному епізоду.
На їх думку відсутній причинний зв'язок між інкримінованими ОСОБА_5 діями і застосуванням примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_28 з урахуванням того, що слідчий прокуратури Пологівського району Запорізької області ОСОБА_48 не порушував щодо ОСОБА_28 кримінальну справу, не затримував його як підозрюваного, не обирав йому запобіжний захід і не виносив стосовно нього постанову про притягнення як обвинуваченого та про направлення справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру.
На думку апелянтів звинувачення і у вироку за епізодами щодо ОСОБА_28 не
конкретизовано, в чому полягає використання ОСОБА_5 влади, у чому службового становища.
У вироку не вказано, в чому саме полягає істотна шкоди правам ОСОБА_28 і яким саме, не конкретизовано, які дії ОСОБА_5 підірвали авторитет і престиж правоохоронних органів в особі прокуратури Запорізької області.
Зазначають, що при вирішенні цивільного позову ОСОБА_8 судом також були порушені вимоги цивільного законодавства і позов задоволений безпідставно.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, яка підтримала апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, та просив вирок суду змінити та постановити свій, засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, які просили вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд, засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7, які підтримали свої апеляційні скарги та просили кримінальну справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, вивчивши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінальної справи, колегія суддів приходить до наступного.
Як витікає з положень ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до положень ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням способу вчинення злочину, доказів, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного та мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Вказаним вимогам вирок суду не відповідає.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи кожен із засуджених в судовому засіданні свою провину не визнавав, стверджуючи, що вказані злочини вони не скоювали.
При цьому кожен із засуджених в суді зазначав та мотивував чому саме провина їх не доведена, посилаючись на багаточисленні доводи своєї невинуватості. Суд вказані доводи кожного з підсудних детально виклав у вироку, натомість в порушення ст.334 КПК України 1960 року, зовсім не надав їм оцінки та не спростував, не зазначив, чому саме не приймає їх доводи до уваги, виносячи вказаний вирок.
У вироку суд вказуючи, що не приймає до уваги покази підсудних, обмежився лише зазначенням того, що не визнаючи свою провину вони намагаються уникнути покарання за скоєне, що є неприпустимим.
Суд повинен був у вироку надати оцінку кожному із доводів засуджених щодо недоведеності вини, а обмежився лише приведенням показів свідків в тому числі і тих, які свідчили на користь підсудних, при цьому не зазначивши чому не приймає їх до уваги.
Доводи сторони захисту та засуджених в цій частині є слушними.
Так судом не дана оцінка показам свідків:
ОСОБА_56 - експерта, про відсутність у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень на момент його затримання;
показам свідка ОСОБА_31 в судовому засіданні про те, що він брав участь у відтворенні обстановки та обставин подій з ОСОБА_8, працівники міліції знімали відео при цьому. Свідок зазначив в суді, що покази, які давав генеральній прокуратурі не читав. Як вбачається з протоколу судового засідання вказаний свідок змінив свої покази в судовому засіданні, але з незрозумілих причин, суд у вироку привів його покази, які він давав на досудовому слідстві, що є неприпустимим. Якщо суд прийшов до висновку, що необхідно прийняти до уваги саме ці покази, то повинен був зазначити чому саме прийшов до такого висновку;
показам свідка ОСОБА_63, експерта-криміналіста, допитаного в суді 23.11.2011р., який також в судовому засіданні стверджував, що поняті при слідчій дії були, при цьому велася зйомка на камеру, тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 не було, не скаржився на працівників міліції;
свідок ОСОБА_64, допитаний в суді 23.11.2011р. (а.с.103 протоколу судового засідання) підтвердив, що перебував з ОСОБА_8 на ІВС, при цьому він не скаржився на тілесні ушкодження та працівників міліції, на ньому їх не було, зазначив, що потерпілий не міг потрапити до ІВС з тілесними ушкодженнями, так як його б не прийняли. Ці покази свідка суд не зазначив у вироку і не надав їм оцінки, а привів їх у вироку вибірково;
свідок ОСОБА_42 в судовому засіданні також змінив покази, дані на досудовому слідстві підтвердив частково, при цьому судом не з'ясовано в якій саме частині свідок їх підтвердив, оцінка їм також не дана;
показам свідка ОСОБА_57, який також стверджував, що при відтворенні обстановки та обставин подій було два понятих;
показам свідка ОСОБА_43, про те, що при відтворенні з ОСОБА_8 були присутні двоє понятих, не дана їм оцінка.
показам свідка ОСОБА_67, яка в судовому засіданні, вказала, що працювала з ОСОБА_8 на підприємстві і він був на робочому місці ще після 29.08.2003 року.
показам працівників Пологівського Р.В. і ІТТ - ОСОБА_39, ОСОБА_45, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_46 та інших, які вказували, що на протязі їх служби в ІТТ осіб без належних документів не було;
судом оглянутий в суді, але не взятий до уваги відеозапис доставленого ОСОБА_8, наданий Пологівським РВ, не дана йому оцінка, у вироку також не зазначено чому суд не прийняв його як доказ.
Крім того, як слідує з протоколу судового засідання, 25.11.2011 року в якості свідка в суді був допитаний ОСОБА_17 (а.с.175 т.30), який здійснював захист ОСОБА_8 та який змінив свої покази та стверджував, що він дійсно був присутнім спочатку при допиті потерпілого, а потім при відтворенні обстановки та обставин подій. На вказаній слідчій дії були присутні двоє понятих, слідчий, експерт ОСОБА_63 та він. ОСОБА_8 йому не скаржився на працівників міліції та не заявляв на його побиття. Але суд у вироку не прийняв вказані покази до уваги, а вніс його покази дані на досудовому слідства без зазначення причин.
Хоча суд повинен керуватися при винесенні судового рішення доказами, які він отримав безпосередньо в судовому засіданні, а якщо приймає покази дані слідству, повинен обов'язково зазначити чому він це робить.
Отже судом першої інстанції при винесенні вказаного вироку були допущені порушення вимог ст.334 КПК України 1960 року, що суд апеляційної інстанції відносить до істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, і є підставою для скасування вироку.
Слушними є доводи сторони захисту і щодо допущеної неповноти судового слідства у зв'язку з недопитом свідків ОСОБА_12, ОСОБА_52, ОСОБА_68, ОСОБА_49 на допиті яких наполягали засуджені. Як вбачається з протоколу судового засідання засуджені наполягали на їх явці в суд, судом було задоволено клопотання про виклик додаткових свідків, в тому числі ОСОБА_61 28.03.2013 року, але вказані особи в судовому засіданні так і не були допитані. Судом було прийнято рішення про оголошення показів свідка ОСОБА_12, даних на досудовому слідстві, без визнання причини її неявки в судове засідання поважною. Покази сказаного свідка були оголошені при вивченні письмових доказів по справі, на них послався суд у вироку, показів свідка ОСОБА_20 суд не оголошував відповідно до протоколу, але також на них послався як на доказ вини засуджених у вироку, що є недопустимим.
У відповідності до вимог ст.367 КПК України (1960 року) однією з підстав для скасування судового рішення є істотне порушення кримінально-процесуального закону.
Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, відповідно до п.10 ст.370 КПК України є незастосування судом фіксації судового розгляду технічними засобами в передбачених законом випадках.
У відповідності до вимог ст.87 КПК (1960 року) повна фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду.
Як видно з матеріалів кримінальної справи (а.с. 9-11 т.30) 27.05.2011 року підсудними, після роз'яснення їм прав головуючим, було заявлено клопотання про застосування технічного запису судового процесу.
Разом з тим, як випливає з протоколу судового засідання (а.с. 160-165), суд не розглянув дане клопотання підсудних ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, не прийняв жодного рішення з цього приводу, чим грубо порушив вимоги ст.87 КПК України.
Суд продовжив слухання кримінальної справи без фіксації судового процесу було проведено ряд засідань, в тому числі і допит потерпілого, і застосував фіксацію починаючи лише з 22.11.2011 року, що є неприпустимим.
Таким чином, розглянувши справу без фіксації судового процесу технічними засобами, хоч і частково, яка була обов'язковою, суд допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке також тягне за собою скасування вироку.
Аналізуючи доводи прокурора викладені в його апеляційній скарзі, колегія приходить до висновку про їх часткове задоволення та погоджується з тим, що суд неправильно застосував кримінальний закон при призначенні покарання засудженим, а саме не вказав у вироку до якої саме з статей Особливої частини КК, за якими засуджено ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 він застосовує позбавлення спеціального звання.
Що стосується доводів прокурора щодо зміни вироку та винесення судом апеляційної інстанції свого вироку, то колегія суддів звертає увагу, що вказані вимоги прокурора протирічять нормам КПК України 1960 року, оскільки апеляційний суд має можливість винести свій вирок лише у разі скасування вироку суду першої інстанції, а не його зміні.
З урахуванням вищевикладеного, вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області підлягає скасуванню, а справа направленню до того ж суду на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Оскільки в силу ст.374 КПК України вирок суду скасований через процесуальні підстави, колегія суддів позбавлена ??права розглядати наперед питання про доведеність або недоведеність обвинувачення, достовірність або неприпустимість доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того або іншого кримінального закону і покарання.
Тому інші доводи засуджених та сторони захисту щодо недоведеності їх вини, вирішення цивільного позову, підлягають ретельній перевірці судом першої інстанції при новому судовому розгляді, як і клопотання сторони захисту щодо закриття справи відносно ОСОБА_5 у зв'язку з декриміналізацією.
На підставі наведеного вище, керуючись ст. 365 КПК України, ст. 366 КПК України, п.11 Розділу XI «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України в редакції Закону від 13 квітня 2012 року № 4652-VI, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги прокурора, що приймав участь у розгляді кримінальної справи судом першої інстанції, засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Марганецького міського суду від 12 грудня 2013 року - задовольнити частково.
Вирок Марганецького міського суду від 12 грудня 2013 року стосовно засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 за ч.3 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.127, ч.3 ст.371 КК України та ОСОБА_2 за ч.2 ст.366 КК України, ОСОБА_5 за ч.3 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.374, ч.2 ст.357 КК України - скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.
Судді :
скопійовано
-
скопійовано
-
