УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року

Справа № 876/8047/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича про визнання незаконною відмови в наданні статусу безробітного, зобов'язання вчинити дії, стягнення невиплаченої допомоги, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича, в якому просить визнати незаконною відмову відповідача у наданні йому статусу безробітного; зобов'язати відповідача надати йому статус безробітного; стягнути з відповідача на його користь невиплачену допомогу по безробіттю з 8 квітня 2014 року до дня набрання законної сили судового рішення або до дня його працевлаштування; зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., завдану йому відмовою у наданні статусу безробітного.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року позов задоволено частково. Визнано відмову директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича за №771-02/30-14 від 23.04.2014 року у розгляді питання щодо надання ОСОБА_1 статусу безробітного незаконною. Зобов'язано Тисменицький районний центр зайнятості розглянути питання надання ОСОБА_1 статусу безробітного у встановленому порядку. В задоволенні позову у іншій частині відмовлено.

Постанова суду першої інстанції, мотивована тим, що зазначені у листі від 23.04.2014 року за № 771-02/30-14 обставини щодо ненадання ОСОБА_1 статусу безробітного не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки останній не був спеціальним суб'єктом, визначеним диспозицією ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» та п.п. 3,4 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу за №198, тому витребування відповідачем довідки про припинення ведення особистого селянського господарства не може бути визнано правомірним.

Суд першої інстанції вказує на те, що згідно чинного законодавства України рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу оформляється відповідним наказом. Однак судом в ході розгляду справи обставина щодо прийняття відповідачем такого наказу не знайшла свого підтвердження.

Тобто на переконання суду першої інстанціх відповідач фактично ухилився від вирішення питання про надання позивачу відповідного статусу з причини, яка згідно закону не могла бути перешкодою для вирішення згаданого питання. За таких обставин відмова директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича за №771-02/30-14 від 23.04.2014 року у розгляді питання щодо надання ОСОБА_1 статусу безробітного є незаконною

Крім того суд першої інстанці враховує, що так як відповідачем у наданні такого статусу йому фактично не було відмовлено вирішення питання про зобов'язання надання цього статусу є передчасним, оскільки суд не вправі реалізовувати відповідні дискреційні повноваження відповідача, як посадової особи.

Також, не може бути задоволена вимога про стягнення невиплаченої допомоги по безробіттю, так як суд не встановив факти призначення такої допомоги чи протиправної відмови у її призначенні за наявності відповідних законних підстав.

Разом з тим, суд першої інстанції вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, наявності причино - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 та директор Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича оскаржили її, подавши апеляційні скарги.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт - ОСОБА_1 зазначає, що він неодноразово звертався до Тисменицького районного центру зайнятості про надання статусу безробітного, однак директором Тисменицького районного центру зайнятості Петринкою Орестом Миколайовичем йому в цьому було безпідставно відмовлено.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не було враховано той факт що з 07.04.2014 р. він є особою працездатного віку яка через відсутність роботи не має доходів та готовий приступити до будь-якої роботи, а згідно п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення», статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Таким чином, апелянт вказує на те, що він підпадає під протекцію ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення», а з вище викладеного однозначно випливає правовий наслідок про пряме зобов'язання Тисменицького РЦЗ надати йому статус безробітного.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що свавільною відмовою у наданні статусу безробітного відповідач позбавляє його права на призначення та виплату за загальнообов'язковим соціальним страхуванням.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично ухилився від вирішення позову у частині надання йому статусу безробітного.

Разом з тим, апелянт стверджує, що відповідач незаконною відмовою у наданні йому статусу безробітного позбавив його права на призначення та отримання допомоги по безробіттю, за рахунок якої ним могли б бути придані засоби для виживання, оскільки від початку місяця квітня поточного року в нього не має жодних грошових доходів.

Директор Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича у своїй апеляційній скарзі просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року в частині задоволення позову частково.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт - директор Тисменицького районного центру зайнятості Петринка О.М. зазначає, що 14.04.2014 року громадянином ОСОБА_1 було подано до Тисменицького районного центру зайнятості письмову заяву про надання йому статусу безробітного, яка була прийнята головним спеціалістом- юрисконсультом Тисменицького районного центру зайнятості Піщак І.В. (із зазначенням дати прийняття, підпису та прізвища працівника РЦЗ). 23.04.2014 року Тисменицьким районним центром зайнятості було надано письмову відповідь гр. ОСОБА_1, де вказано, що відповідно до ст.43 Закону України «Про зайнятість населення», Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 однією із підстав для відмови у наданні статусу безробітного є відсутність на дату звернення до територіального органу документів, зазначених у пп.3, 4 цього Порядку, в даному випадку - відсутність довідки про припинення ведення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства, видана сільською радо за місцезнаходженням земельної ділянки.

За таких обставин апелянт вважає, що ОСОБА_1 правомірно не надано статус безробітного.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що наказом № 5/14 від 30.01.2014 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи в ТзОВ «ДБ-Буд» з 07.04.2014 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у звязку зі скороченням штату працівників.

14.04.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Тисменицького районного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного.

Листом Тисменицького районного центру зайнятості від 23.04.2014 року № 771-02/30-14 позивачу роз'яснено, що відповідно до ст.43 Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу за №198 однією із підстав для відмови у наданні статусу безробітного є відсутність довідки про припинення ведення особистого селянського господарства.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VІ (чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; 3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

В силу ст.13 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.

Статтею 43 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що статусу безробітного може набути: 1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»; 3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедура реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, територіальним органом Державної служби зайнятості з метою отримання ними соціальних послуг визначається Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою КМУ від 20.03.2013 року за №198 (надалі - Порядок №198).

Пунктом 3 Порядку № 198 встановлено, що реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні (далі - реєстрація), проводиться територіальним органом незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.

Під час проведення реєстрації працівник територіального органу заповнює в Єдиній інформаційно-аналітичній системі Державної служби зайнятості персональну картку, в якій зазначаються персональні дані безробітного (прізвище, ім'я та по батькові, зареєстроване місце проживання чи перебування, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про зайнятість населення», підстава для припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально. Форма персональної картки та додатки до неї затверджуються Мінсоцполітики.

Обробка персональних даних безробітних здійснюється територіальним органом відповідно до закону.

Згідно вимог п.4 Порядку №198 крім документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, для реєстрації подаються додаткові документи. Зокрема членами особистого селянського господарства, які протягом 12 календарних місяців, що передували дню реєстрації у територіальному органі, перебували у трудових відносинах або займалися іншим видом діяльності згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» менш як шість місяців (крім осіб, які закінчили або припинили навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилися із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби вперше приймаються на роботу), - довідка про припинення ведення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства, видана сільською, селищною або міською радою за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 є, чи був членом особистого селянського господарства, також, як встановлено судом першої інстанції, така інформація у органу зайнятості була відсутня.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога відповідача щодо подання довідки про припинення ведення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства, видана сільською, селищною або міською радою за місцезнаходженням земельної ділянки, на позивача поширюватись не може.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до п. 6 Порядку №198 рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається територіальним органом не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.

Згідно п. 6 Порядку №198 підставами для відмови у наданні статусу безробітного є:

1) відсутність на дату звернення до територіального органу документів, зазначених у пунктах 3 і 4 цього Порядку;

2) встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення роботодавця про працевлаштування особи;

3) подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»;

4) письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи;

5) невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про відмову у працевлаштуванні відповідно до виданого територіальним органом направлення на працевлаштування;

6) неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців дев'ятнадцятого - двадцять першого підпункту 1 пункту 37 цього Порядку.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича за №771-02/30-14 від 23.04.2014 року у розгляді питання щодо надання ОСОБА_1 статусу безробітного є незаконною.

Разом з тим, враховуючи те, що відповідачем у наданні позивачу статусу безробітного йому фактично не було відмовлено, тому вирішення питання про зобов'язання надання цього статусу є передчасним, оскільки суд не вправі реалізовувати відповідні повноваження відповідача, як посадової особи.

Також, не може бути задоволена вимога про стягнення невиплаченої допомоги по безробіттю, так як суд не встановив факти призначення такої допомоги чи протиправної відмови у її призначенні за наявності відповідних законних підстав.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 4 ч. 2 ст. 23 цього Кодексу встановлено, що моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. 1167 Цивільного кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за моральну шкоду.

Частиною першою даної статті встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Таким чином, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначає, що відсутні достатні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині з мотивів недоведеності позивачем факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та завданою моральною шкодою, а також її розміру.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянтів на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 195, п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року у справі №809/2143/14 за позовом ОСОБА_1 до директора Тисменицького районного центру зайнятості Петринки Ореста Миколайовича про визнання незаконною відмови в наданні статусу безробітного, зобов'язання вчинити дії, стягнення невиплаченої допомоги, відшкодування моральної шкоди - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник