ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 року. м. Київ К/800/25483/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Пасічник С.С. ,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, в якому просила визнати неправомірними дії командування Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо невиплати їй компенсації за неотримане речове майно на суму 14 671,65 грн. та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України виплатити компенсацію за неотримане речове майно на суму 14 671,65 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2013р. позов задоволено. Визнано противними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу компенсації за неотримане речове майно. Зобов`язано відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 14671,65 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014р. постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на порушення норм матеріального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за речове майно, оскільки на час звернення до суду із даним позовом вона проходила військову службу та на неї розповсюджувались норми ст. 9-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1444 (далі - Положення).

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги Закону № 2011-ХІІ та Положення не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки приписи вказаних нормативно-правових актів розповсюджується на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі в Збройних Силах України, а не на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Колегія суддів погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Оскільки постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.1994р. № 766 «Про формений одяг працівників міліції» та від 27.08.1997р. № 925 «Про форму одягу осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» на момент виникнення спірних відносин втратили чинність, а постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001р. № 1515 «Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції» правовідносини щодо грошової компенсації за формений одяг для службовців органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України не врегульовано, то відповідно до положень ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ порядок виплати зазначеної грошової компенсації визначається Положенням про речове забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.06.2013р. (справа 21-156а13).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються норми Закону № 2011-ХІІ та Положення.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні, що позивач звернулась до відповідача з приводу отримання компенсації за неотримане речове майно та отримала відмову в листопаді 2013 року, при цьому зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивач виключена 03.12.2013р.

За правилами ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, на час звернення позивача до командування військової частини для отримання грошової компенсації замість речового майна та до суду з адміністративним позовом на позивача розповсюджувались норми ст. 9-1 Закону № 2011-XII, за якою продовольче та речове забезпечення військовослужбовців, що здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення ч.2 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 22.10.2013р. (справа 21-286а13).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому були відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.

Таким чином, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014р. підлягає скасуванню, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2013р. залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014р. скасувати, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2013р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя - доповідач Кочан В.М.

судді Винокуров К.С.

Пасічник С.С.