ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2014 р.

Справа № 922/2862/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ", м. Харків

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків

про та зустрічний позов до про

визнання недійсним пункту договору, зобов"язання виконати роботи Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ", м. Харків стягнення грошових коштів в сумі 445908,19 грн.

за участю представників сторін:

Представник позивача ( за первісним позовом ) - Нечумна І.В., дов. від 11.09.2013р.;

Представник відповідача (за первісним позовом) - Любич В.О., дов. від 18.04.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати недійсним положення п. 17.3.1. Договору підряду капітального будівництва №233 від 01.07.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ", м. Харків та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків, в частині встановлення гарантійного строку один календарний рік.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" виконати за власний рахунок наступні роботи по відновленню покрівлі першого пасажирського терміналу Міжнародного аеропорту Харків, за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1 (з придбанням необхідних матеріалів за рахунок ТОВ "Стальконструкція" ):

- установка каркасу покрівлі;

- укладка утеплювача мінеральної вати);

- укладка металопрофілю;

- встановлення ПВХ-мембрани;

-"заливка" стиків-швів мембрани;

- установка воронок, фартухів, флюгарків.

Також господарським судом розглядається зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків до Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ", м. Харків про стягнення з ТОВ "Нью Системс АМ" заборгованість за виконані будівельні роботи в сумі 382379,33 грн., пеню в розмірі 1644,23 грн., інфляційні витрати в сумі 45918,98 грн., 3% річних в сумі 15965,65 грн.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2014р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, в порядку ст. 69 ГПК України, до 26.09.2014р.

У судових засіданнях 09.09.2014р., 11.09.2014р., 18.09.2014р., 19.09.2014р. оголошувалась перерва, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

09.09.2014р., через канцелярію суду, представником відповідача за первісним позовом подано клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи (вх. №30974), з метою визначення експертом недоліків у виконаних відповідачем (за первісним позовом) роботах за договором генерального підряду №233 від 01.07.20119р. на об'єкті будівництва - першому пасажирському терміналі в міжнародному аеропорті Харків, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1, про наявність яких зазначено у позові ТОВ "Нью Системс АМ".

Дане клопотання відповідача за первісним позовом було підтримано позивачем за первісним позовом (вх. № 30906), в якому зазначив про необхідність визначення зв'язку з неякісно виконаними відповідачем роботами за спірним договором та наслідками - неможливістю експлуатувати покрівлю першого пасажирського терміналу аеровокзалу позивача за первісним позовом.

Дослідивши подані сторонами клопотання про призначення по даній справі судової будівельно-технічної експертизи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам було роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012р. господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, 18.09.2014р., через канцелярію суду представником позивача за первісним позовом подано клопотання (вх. № 32529), в якому суд повідомлено, що на даному етапі неможливо встановити повний перелік робіт по відновленню покрівлі першого пасажирського терміналу Міжнародного аеропорту Харків та неможливість надати документи, які б підтверджували неякісність виконаних відповідачем - ТОВ "Стальконструкція" робіт щодо покрівлі зазначеної будівлі. В зв'язку з чим, позивач за первісним позовом відмовився від позовних вимог в частині позову щодо зобов'язання відповідача виконати за власний рахунок роботи по відновленню покрівлі першого пасажирського терміналу Міжнародного аеропорту Харків за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1.

Враховуючи подане позивачем клопотання, суд вважає що є недоцільним призначення по даній справі судової будівельно-технічної експертизи, в зв'язку з чим відмовляє в задоволенні зазначених клопотань представників позивача та відповідача за первісним позовом.

Також суд зазначає, згідно частини 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що заява позивача про відмову в частині позовних вимог не суперечить вимогам чинного законодавства, суд приймає її та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

У призначеному судовому засіданні 24.09.2014р. представник позивача за первісним позовом позов підтримав в частині визнання недійсним положення п. 17.3.1. Договору підряду капітального будівництва №233 від 01.07.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нью Системс АМ", м. Харків та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків, в частині встановлення гарантійного строку один календарний рік. Також представником позивача за первісним позовом, через канцелярію суду, надані додаткові докази по справі (вх. №№ 32645, 32630, 33315), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти задоволення первісного позову, просив задовольнити зустрічний позов. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 31565, 33316, 32628, 32629), які судом долучені до матеріалів справи. Також відповідачем за первісним позовом надано заяву (вх. № 32650), в якій просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимоги позивача (за первісним позовом) щодо визнання недійсним положень п. 17.3.1. договору підряду капітального будівництва №233 від 01.07.2009р. в частині встановлення гарантійного строку 1 календарний рік.

У судовому засіданні 24.09.2014р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

01 липня 2009 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Системc АМ» (замовником) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» (генпідрядником) було укладено договір генерального підряду №233 (договір), відповідно до умов якого відповідач (генпідрядник) прийняв на себе зобов'язання на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України на свій ризик виконати та здати позивачеві (замовнику) в установлений договором строк всі роботи з будівництва об'єкту, а позивач (замовник) прийняв на себе зобов'язання надати генпідряднику (відповідачу) ,будівельний майданчик, прийняти від генпідрядника (відповідача) належним чином та у відповідності до умов цього договору, проектної документації та вимог чинного законодавства України збудований та введений в експлуатацію об'єкт та оплатити виконані належним чином та у відповідності до умов цього договору роботи у строк та в порядку, передбаченими в цьому договорі.

Відповідно до п. 17.3.1 та 17.4 договору гарантійний строк експлуатації за договором починається з моменту виконання всіх умов, викладених у п. 3.4.3 договору і триває 1(один) календарний рік. Протягом дії гарантійного строку експлуатації генпідрядник зобов'язаний негайно усувати всі недоліки та дефекти робіт за першою вимогою замовника.

Пунктом 17.10 договору сторони погодили, що після закінчення гарантійного строку експлуатації генпідрядник гарантує досягнення об'єктом визначених у проектній документації показників і можливість експлуатації об'єкта згідно з договором протягом гарантійного строку. Гарантійний строк об'єкту становить 15 (п'ятнадцять) календарних років з дати закінчення гарантійного строку експлуатації.

Згідно з пунктом 17.5 договору замовник протягом виконання робіт за договором формує гарантійний фонд шляхом та на умовах, викладених в договорі. Повернення коштів гарантійного фонду замовник здійснює на умовах. Викладених в п. 3.4 Договору.

Відповідно до пункту 17.6 договору замовник має право використовувати кошти гарантійного фонду протягом дії гарантійного строку експлуатації для усунення недоліків та дефектів робіт генпідрядника у разі, якщо генпідрядник не усуває такі недоліки за власний рахунок протягом встановленого замовником строку. У разі використання замовником коштів гарантійного фонду, він поінформує генпідрядника про обсяг витрат та надасть відповідні документальні підтвердження. Розмір гарантійного фонду, а також відповідно ціни договору та суми, що залишається до виплати генпідряднику за договором, зменшується на суму коштів, які були витрачені замовником на усунення недоліків виконаних за договором робіт.

Згідно з пунктом 17.7 Договору - у разі повного використання гарантійного фонду замовником, генпідрядник зобов'язаний усувати усі недоліки, які будуть виявлені під час гарантійного строку експлуатації, за власний кошт протягом строку, який встановить замовник. У разі, якщо генпідрядник не виконує цього зобов'язання, замовник має право самостійно ліквідувати такі недоліки, а генпідрядник зобов'язаний відшкодувати всі відповідні витрати замовника.

Пунктом 17.12 договору сторони погодили, що якщо в межах гарантійного строку будуть виявлені недоліки (дефекти), то генпідрядник повинен ліквідувати їх за власний рахунок.

Як свідчать матеріали справи, об'єкт будівництва, перший пасажирський термінал, був побудований відповідачем і зданий в експлуатацію 26.08.2010 року, що підтверджується сертифікатом відповідності № Ж000189, виданим інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області.

Проте, як зазначив позивач, в ході експлуатації були виявлені недоліки будівництва, які унеможливлювали нормальну експлуатацію першого пасажирського терміналу. Зокрема, внаслідок дефектів будівництва і матеріалів, покрівля першого пасажирського терміналу зазнала пошкоджень і стала непридатною для нормальної експлуатації.

Листами № 1.20-1025 від 27.07.2011р., № 1.20-1067 від 02.08.2011р. позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогою усунути недоліки будівництва і відновити цілісність покрівлі першого пасажирського терміналу.

Листом № 494 від 10.10.2013р. відповідач у відповідь на претензії позивача наполягав на тому, що гарантійний строк за договором встановлено у 1 рік (згідно пункту 17.3.1. Договору) і вже закінчився, а відтак, обов'язок усунути недоліки будівництва у відповідача відсутні.

Таким чином, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом позивач вважає, що встановлений пунктом 17.3.1. Договору гарантійний строк 1 (один) календарний рік не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає визнанню недійсним і не може застосовуватися до правовідносин сторін.

Вимоги за зустрічним позовом ТОВ "Стальконструкція" до ТОВ "Нью Системс АМ" обґрунтовані наступним.

Пунктом 2.1. ст. 2 договору генерального підряду №233 від 01.07.2009р., генеральний підрядник зобов'язується на умовах договору та згідно вимог чинного законодавства, за завданням замовника, на свій ризик, виконати та здати замовникові в установлений договором строк всі роботи з будівництва об'єкту - привокзальна площа та перший пасажирський термінал аеровокзалу за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1.

Відповідно до пп. 13.4.5 п.13.4 ст.13 договору, перерахування замовником на рахунок генерального підрядника решти коштів гарантійного фонду здійснюється протягом 30 календарних днів після закінчення одного календарного року з моменту приймання об'єкту будівництва в експлуатацію, та отримання замовником від генерального підрядника відповідного рахунку-фактури.

Відповідно до п.16.6. договору, передача-прийняття виконаних робіт та підписання актів виконаних робіт можливі за умови їх повного та остаточного завершення генпідрядником на належному рівні якості, наявності пакету виконавчої документації та відсутності недоліків у відповідності до стандартів та вимог договору та чинного законодавства.

Позивачем (за первісним позовом) були виконані роботи за даним договором на загальну суму 178189702,00 грн., що підтверджується підписаними без будь-яких зауважень актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3.

Згідно із п.7 Акту готовності об'єкту до експлуатації, на об'єкті всі роботи передбачені проектною документацією виконанні згідно з держаними будівельними нормами.

Оригінали рахунків-фактур на оплату були направлені на адресу відповідача та отримані відповідачем 15.02.2013р.

Однак, як зазначив позивач (за зустрічним позовом), виконані ним роботи були оплачені відповідачем частково. Неоплаченими залишаються роботи на суму 382379,33 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору генерального підряду №233 від 01.07.2009р. щодо вчасної оплати за виконані роботи, позивач (за зустрічним позовом), звертаючись до господарського суду з зустрічним позовом, просить суд стягнути з ТОВ "Нью Системс АМ" на свою користь заборгованість за виконані будівельні роботи в сумі 382379,33 грн., пеню в сумі 1644,23 грн., інфляційні витрати в сумі 45918,98 грн., 3% річних в сумі 15965,65 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 215 ЦК України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

На спірному договорі міститься відбитки печаток позивача та відповідача за первісним позовом.

Судом перевірено повноваження представників сторін спірного договору (з урахуванням усіх умов договору) на його підписання: від імені позивача за первісним позовом (замовника за спірним пунктом договору) - директором Васильченко В.В. та фінансовим директором Ратай О.В., які діяли на підставі Статуту та Рішення Засідання Наглядової Ради, зі сторони відповідача за первісним позовом (генерального підрядника) - генеральним директором Євелем С.М., який діяв на підставі Статуту та Ліцензії серії АВ № 408909 від 09.09.2008р.

У відповідності до статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Чинність правочину означає визнання за ним якостей юридичного факту, який породжує правовий результат, настання якого бажали суб'єкти правочину.

З аналізу ст. 203 ЦК України вбачається, що дійсність правочину визначається встановленою законодавцем системою умов, а саме: законністю змісту, можливістю фізичних та юридичних осіб до участі у правочині, відповідність волі та волевиявлення, дотримання форми правочину.

Законність змісту правочину означає його відповідність вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 839 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 884 ЦК України підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом.

В пункті 17.3.1 договору підряду сторони договору погодили, що гарантійний строк експлуатації за договором починається з моменту виконання всіх умов, викладених у п.3.4.3 договору і триває 1(один) календарний рік. Якщо гарантійний строк виробника матеріалів, конструкцій чи гарантійний строк виробника матеріалів, конструкцій чи обладнання триває довше одного року, то Генпідрядник переуступає замовнику право вимоги за такими гарантійними зобов'язаннями виробника, що входить до ціни договору. Пунктом 3.4.3 договором встановлено, що здійснення платежів, зазначених 3.4.2 (щодо перерахування генпідряднику 50% суми гарантійного фонду після спливу 50 календарних днів з моменту завершення всіх робіт, необхідних для початку експлуатації об'єкта, та після виконання генпідрядником вимог), встановлених в п.п. 3.4.3 договору - це за умови виконання генпідрядником наступних умов: проведення інструктажу персоналу замовника за експлуатації мереж, електричних та інженерних систем; передачі генпідрядником і прийняття замовником виконавчої документації, планів, схем, інструкцій з експлуатації обладнання та технічних описів, паспортів, сертифікатів у відповідності до умов законодавства, місцевого ДАБН та інших документів, передбачених цим договором; прийняття об'єкту до експлуатацію; усунення на об'єкт повного обсягу недоліків та дефектів виконаних робіт; підписання сторонами остаточного акту прийняття робіт за договором).

Пунктом 17.10 договору підряду визначено, що, після закінчення строку гарантійного строку експлуатації генпідрядник гарантує досягнення об'єктом визначених в проектній документації показників і можливість експлуатації об'єкта згідно з договором протягом гарантійного строку. Гарантійний строк об'єкту становить 15 календарних років з дати закінчення гарантійного строку експлуатації.

Згідно з пунктом 17.5 договору замовник протягом виконання робіт за договором формує гарантійний фонд шляхом та на умовах, викладених в договорі. Повернення коштів гарантійного фонду замовник здійснює на умовах. Викладених в п. 3.4 договору.

Відповідно до пункту 17.6 договору замовник має право використовувати кошти гарантійного фонду протягом дії гарантійного строку експлуатації для усунення недоліків та дефектів робіт генпідрядника у разі, якщо генпідрядник не усуває такі недоліки за власний рахунок протягом встановленого замовником строку. У разі використання замовником коштів гарантійного фонду, він поінформує генпідрядника про обсяг витрат та надасть відповідні документальні підтвердження. Розмір гарантійного фонду, а також відповідно ціни договору та суми, що залишається до виплати генпідряднику за договором, зменшується на суму коштів, які були витрачені Замовником на усунення недоліків виконаних за договором робіт.

Згідно з пунктом 17.7 договору - у разі повного використання гарантійного фонду замовником, генпідрядник зобов'язаний усувати усі недоліки, які будуть виявлені під час гарантійного строку експлуатації, за власний кошт протягом строку, який встановить замовник. У разі, якщо генпідрядник не виконує цього зобов'язання, замовник має право самостійно ліквідувати такі недоліки, а генпідрядник зобов'язаний відшкодувати всі відповідні витрати замовника.

Пунктом 17.12 Договору сторони погодили, що якщо в межах гарантійного строку будуть виявлені недоліки (дефекти), то генпідрядник повинен ліквідувати їх за власний рахунок.

З аналізу зазначених пунктів договору підряду вбачається, що сторонами договору було встановлено всього 16 календарних років гарантійного строку об'єкту: гарантійний строк експлуатації - 1 календарний рік (п. 17.3.1 договору підряду) та ще 15 календарних років гарантійного строку об'єкту (п. 17.10 договору підряду), що, в свою чергу, не тільки не суперечить вимогам ч.1 ст. 884 ЦК України щодо встановлення десятирічного гарантійного строку виконаних робіт за договором будівельного підряду, а ще й за погодженням сторін збільшений на 6 років, а, отже, не обмежую відповідальність виконавця робіт та права позивача за первісним позовом.

Водночас, слід зазначити, що закон (ч.1. ст. 884 ЦК України) містить вимогу лише про загальний гарантійний строк виконаних робіт за договором будівельного підряду, який становить десять років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом, але не забороняє сторонам договору поділяти цей строк на частини, пов'язуючи з їх спливом самостійні правові наслідки.

При цьому умовами договору сторони погодили право позивача за первісним позовом (замовника) утримувати протягом першого року гарантійного строку кошти гарантійного фонду, які замовник має право використовувати для самостійного усунення недоліків у випадку, якщо генпідрядник не усуває їх за власний рахунок у визначений замовником строк.

Судом встановлено, що пунктами 17.5 та 17.6 договору сторони погодили право позивача (замовника), протягом визначеного в оспорюваному пункті 17.3.1 договору 1-річного строку, названого сторонами гарантійним строком експлуатації, утримувати кошти гарантійного фонду та використовувати їх у разі необхідності для усунення недоліків та дефектів робіт.

Таке право замовника відповідає положенням пункту 37 загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005р. N 668, яким передбачено, що сторони на власний розсуд можуть погодити у договорі право замовника під час проведення розрахунків за виконані роботи утримувати частину коштів. Зазначені кошти використовуються для забезпечення виконання договірних зобов'язань підрядника. У договорі підряду сторони визначають порядок використання та повернення підряднику утриманих коштів. За згодою сторін частина цих коштів може бути повернена після закінчення робіт та їх прийняття замовником, друга частина - після закінчення гарантійного строку якості робіт (експлуатації об'єкта будівництва) чи протягом цього строку (у разі відсутності недоліків).

Таким чином, саме право замовника утримувати під час проведення розрахунків за виконані роботи кошти гарантійного фонду є диспозитивним, не передбачене жодною імперативною нормою чинного законодавства та здійснюється виключно у випадку погодження сторонами відповідної умови у договорі.

Право утримання коштів гарантійного фонду за своєю правовою природою є додатковою гарантією забезпечення виконання договірних зобов'язань підрядника.

Суд доходить висновку, що оспорюваний позивачем пункт 17.3.1 договору встановлює строк користування позивачем додатковими гарантіями (правом утримання коштів гарантійного фонду) порівняно з імперативно передбаченим законодавством комплексом прав замовника та за своїм змістом не порушує прав та законних інтересів позивача.

Отже, суд вважає неспроможними висновки позивача за первісним позовом, щодо встановлення сторонами договору гарантійного строку 1 календарний рік.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що оспорюваний позивачем пункт 17.3.1 договору відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує права позивача, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

Стосовно посилань відповідача за первісним позовом щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ст. 268 ЦК України встановлено, що позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;

Пункт 3 частини першої статті 268 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3390-VI від 19.05.2011р.

Пункт 4 частини першої статті 268 виключено на підставі Закону № 4176-VI від 20.12.2011р.

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Частину першу статті 268 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 1713-IV від 12.05.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012р.

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набув чинності 15.01.2012р., були внесені зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, виключені частину третю та четверту статті 258 та пункт 4 частини першої статті 268.

Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Пункт 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р., передбачає, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Враховуючи, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набув чинності 15.01.2012р., суд не має права застосувати позовну давність, оскільки її строк ще не сплинув (до 15.01.2015р.).

Дана правова позиція повністю погоджується з п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р..

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом, не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами Договору та чинного законодавства, а тому відмовляє у їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Вищого господарського суду України від 12.11.2009р. по справі № 30/13-08, від 01.06.2011р. по справі № 12-17-28/13 -08 -297, від 20.07.2011р. по справі №22/76, від 30.10.2013р. по справі №914/915/13-г, від 02.04.2014р. по справі № 7/652.

Вирішуючи зустрічний позов, суд зазначає наступне.

Судом визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

До відносин за договорами будівельного підряду застосовуються положення параграфів 1 та 3 глави 61 Цивільного кодексу та погоджені сторонами положення відповідних договорів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Частиною 5 статті 884 ЦК України встановлено, що договором будівельного підряду може бути встановлено право замовника сплатити передбачену договором частину ціни робіт, визначеної у кошторисі, після закінчення гарантійного строку.

З аналізу зазначеної правової норми передбачено, що її вимоги не є імперативними, а можуть бути встановлені стонами договору за їх погодженням в якості забезпечення їх гарантії.

Згідно п.п.3.4.1 п.3.4 ст. 3 договору, з вартості виконаних і прийнятих (за актами виконаних робіт) генеральним підрядником робіт, генеральний підрядник у вигляді забезпечення виконання підрядником належним чином своїх зобов'язань за договором, утримує 5 % вартості фактично виконаних робіт з урахуванням ПДВ.

Умовами договору (п. 3.3.2) передбачено, що при розрахунку суми оплати суми оплати за розрахунковий місяць за фактично виконанні у звітному місяці роботи замовник утримує грошові кошти у розмірі, зокрема, для формування гарантійного фонду у розмірі 5% вартості фактично виконаних у звітному місяці робіт , до моменту формування гарантійного фонду у розмірі, що передбачено договором.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, замовник (відповідач за зустрічним позовом) здійснив повний розрахунок щодо основної вартості виконаних генпідрядником (позивачем за зустрічним позовом) робіт без урахування гарантійного фонду, а також перерахував генпідряднику у повному обсязі перші 50% суми гарантійного фонду.

Відповідно до пункту 3.4.5 договору перерахування замовником на рахунок генпідрядника решти коштів гарантійного фонду у розмірі 50% (п'ятдесят відсотків) гарантійного фонду здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту закінчення гарантійного строку експлуатації, вказаного у статті 17 договору, та отримання замовником від генерального підрядника відповідного рахунку-фактури.

Строк, зі спливом якого сторони пов'язують виникнення у замовника (відповідача за зустрічним позовом) обов'язку щодо перерахування генпідряднику (позивачу за зустрічним позовом) другої половини коштів гарантійного фонду, названий сторонами гарантійним строком експлуатації, погоджений сторонами у пункті 17.3.1 договору: такий строк починається з моменту виконання усіх умов, викладених у пункті 3.4.3 договору і триває 1 (один) календарний рік.

Пунктом 3.4.3 договору сторони передбачили наступні умови, які має виконати генпідрядник для здійснення замовником платежів з перерахування коштів гарантійного фонду: проведення інструктажу персоналу замовника з експлуатації мереж, електричних та інженерних систем; передачі генпідрядником і прийняття замовником виконавчої документації, планів, схем, інструкцій з експлуатації обладнання та технічних описів, паспортів, сертифікатів у відповідності до умов законодавства, місцевого ДАБІ та інших документів, передбачених цим договором; прийняття об'єкта в експлуатацію; усунення на об'єкті повного обсягу недоліків та дефектів виконаних робіт; підписання сторонами остаточного акту прийняття робіт за договором.

Відповідно до статті 861 ЦК України підрядник зобов'язаний передати замовникові разом з результатом роботи інформацію щодо експлуатації або іншого використання предмета договору підряду, якщо це передбачено договором або якщо без такої інформації використання результату роботи для цілей, визначених договором, є неможливим.

Пунктом 16.6 договору сторони передбачили, що передача-прийняття виконаних робіт та підписання актів виконаних робіт можливі за умови їх повного та остаточного завершення генпідрядником на належному рівні якості, наявності пакету виконавчої документації та відсутності недоліків у відповідності до стандартів та вимог договору та чинного законодавства.

Відповідно до статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з частиною 4 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

За приписами статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Отже, укладений між сторонами договір підряду, підписані на його підставі акти приймання-передачі виконаних робіт без розбіжностей та зауважень, є належними підставами для виникнення у позивача (відповідача за зустрічним позовом) грошових зобов'язань зі сплати у повному обсязі сум, визначених договором та узгоджених актами приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 37 загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005р. N 668, передбачено можливість для сторін договору будівельного підряду передбачити право замовника під час проведення розрахунків за виконані роботи утримувати частину коштів для забезпечення виконання договірних зобов'язань підрядника. При цьому порядок використання та повернення підряднику утриманих коштів визначається відповідними умовами договору. За згодою сторін частина цих коштів може бути повернена після закінчення робіт та їх прийняття замовником, друга частина - після закінчення гарантійного строку якості робіт (експлуатації об'єкта будівництва) чи протягом цього строку (у разі відсутності недоліків).

Позивачем за зустрічним позовом виконані роботи на загальну суму 178189702,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в та довідкою про вартість виконаних будівельних витрат за формою КБ-3.

Відповідач за зустрічним позовом частково виконав зобов'язання з оплати гарантійного фонду у розмірі 5% вартості фактично виконаних у звітному місяці робіт.

Натомість, як зазначає позивач за зустрічним позовом та не спростовано відповідачем за зустрічним позовом у судових засіданнях, неоплачена сума гарантійного становить 382379,33 грн.

З матеріалів справи вбачається, що об'єкт будівництва за договором підряду був прийнятий до експлуатації на підставі сертифікату відповідності № ХК 000189 від 26.08.2010р. та акту готовності об'єкту до експлуатації, що, в свою чергу, підтверджує виконання робіт по реконструкції привокзальної площі зі збудованим пасажирським терміналом за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1, у відповідності із стандартами та будівельними нормами.

Згідно із ст. 859 ЦК України, якщо договором або законом передбачено надання підрядником замовникові гарантії якості роботи, підрядник зобов'язаний передати замовникові результат роботи, який має відповідати вимогам ст. 857 цього Кодексу протягом усього гарантійного строку.

Гарантія якості роботи поширюється на все, що становить результат роботи, якщо інше не встановлено договором підряду.

Відповідно до ст. 860 ЦК України перебіг гарантійного строку починається з моменту, коли виконана робота була прийнята або мала бути прийнята замовником, якщо інше не встановлено договором підряду.

До обчислення гарантійного строку за договором підряду застосовуються положення ст. 676 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом

З урахуванням положень пункту 17.3.1 договору, гарантійний строк експлуатації щодо робіт, виконаних за договором, закінчився 01.12.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунок-фактуру на оплату коштів гарантійного фонду у розмірі 382379,33 грн. разом з відповідною вимогою про погашення існуючої заборгованості було направлено відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) цінним листом №6118400834744, який було отримано останнім 15.02.2013р.

З огляду на те, що оригінал рахунку-фактури на оплату був отриманий відповідачем 15.02.2013р., та враховуючи зміст положень пп.13.4.5 п.13.4 ст.13 договору, зобов'язання позивача (відповідача за зустрічним позовом) оплатити решту суми гарантійного фонду повинно було бути виконано протягом 30 календарних днів з моменту отримання зазначеного рахунку-фактури, тобто не пізніше 17.03.2013р.

Також на підставі наданих відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) банківських виписок та платіжних доручень ТОВ "Стальконструкція" судом встановлено, що позивач (відповідач за зустрічним позовом) здійснив частковий розрахунок за виконані роботи, сплативши відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) грошові кошти у розмірі 172428053,32 грн.

На момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази подальшого погашення заборгованості у добровільному порядку.

Таким чином, позивач (відповідач за зустрічним позовом) порушив свої зобов'язання за договором щодо проведення повного та своєчасного розрахунку із відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) за виконані останнім роботи.

На підставі вищевикладених обставин суд доходить висновку про те, що заявлена відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) вимога щодо стягнення з позивача (відповідача за зустрічним позовом) суми заборгованості зі сплати коштів Гарантійного фонду у розмірі 382 379,33 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі в межах заявлених вимог.

За приписами статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, що передбачено ст. 525 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк термін.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач (відповідач за зустрічним позовом) порушив умови укладеного з відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) Договору та вимоги статті 526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За таких обставин суд вважає вимогу відповідача (позивача за зустрічним позовом) про стягнення з позивача (відповідача за зустрічним позовом) 382379,33 грн. заборгованості за виконані роботи обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в межах заявлених вимог.

Також, відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) пред'явлено до стягнення пеню за несвоєчасну сплату позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) заборгованості щодо повернення залишкових коштів гарантійного фонду.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання названо сплату боржником неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 22.11.1996р. № 543/96 - ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 цього ж закону встановлено, що розмір пені, погоджений сторонами у договорі, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 19.6.1 договору сторони погодили, що у випадку, якщо замовник безпідставно прострочив виконання свого грошового зобов'язання, встановленого цим договором, то замовник сплачує генпідрядникові пеню у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу, а у випадку розірвання цього Договору - від суми заборгованості - за кожен календарний тиждень (7 днів) прострочення, але в будь-якому випадку не більше 10% від суми простроченого платежу.

З наданого відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) розрахунку ціни позову вбачається, що фактично відповідач (позивач за зустрічним позовом) просить суд стягнути з позивача (відповідача за зустрічним позовом) пеню у розмірі 1644,23 грн., нараховану відповідно до п. 19.6.1 договору у розмірі 0,01 % від суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення за період з 07.08.2013р. по 18.09.2013р.

Перевіривши наданий відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) розрахунок, з урахуванням положень ст. 549 ЦК України, судом встановлено, що розмір пені, яка підлягає стягненню з позивача (відповідача за зустрічним позовом), не суперечить положенням чинного законодавства, визначений відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Також відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) пред'явлено до стягнення з позивача (відповідача за зустрічним позовом) 3% річних в сумі 15965,65 грн. та індекс інфляції у розмірі 45918,98 грн., які нараховані за період з 18.03.2013р. по 07.08.2014р.

В силу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) розрахунок 3% річних та індексу інфляції, суд доходить висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція», викладені в зустрічному позові, обґрунтовані, доведені, в зв'язку з чим зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір за первісним та зустрічним позовом покладається на позивача (відповідача за зустрічним позовом).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 3, 6, 11, 16, 203, 204, 207, 215, 256, 257, 258, 261, 267, 268, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 610-612, 625-629, 837, 839, 854, 859, 860, 861, 875, 882, 884, Цивільного кодексу України, статтями 20, 173, 174, 175, 179, 193, 207, 230 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 54, 65, 82-85 господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Системс АМ» (61115, м. Харків, проспект Косіора, 81, код ЄДРПОУ 35133822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» (61106, Україна, м. Харків, просп. Московський, буд. 283, код ЄДРПОУ 21191412) заборгованість за виконані будівельні роботи у сумі 382379,33 грн., пеню у сумі 1644,23 грн., інфляційні втрати у сумі 45918,98 грн., 3% річних у сумі 15965,65 грн., судовий збір у розмірі 8918,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.09.2014 р.

Суддя

Р.М. Аюпова

справа № 922/2862/14