П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2014 року

місто Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Барбари В.П.,

суддів:

Балюка М.І.,

Берднік І.С.,

Гуля В.С.,

Жайворонок Т.Є.,

Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року у справі № 5011-48/950-2012 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Управління КМДА) до Шевченківської районної у місті Києві ради (далі - Шевченківська рада), управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (далі - Управління з питань комунального майна), ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок» та універсальної товарної біржі «Національні ресурси», про визнання недійсними рішення та договору, визнання права власності, витребування майна у комунальну власність,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Управління КМДА звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківської ради, Управління з питань комунального майна, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсними рішення та договору, визнання права власності, витребування майна у комунальну власність.

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора міста Києва зазначив, що включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, і продаж з аукціону нежитлового приміщення площею 164,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно), на користь ОСОБА_7 було здійснено з порушенням норм Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини».

Відповідачі (ОСОБА_7 та ОСОБА_8) проти позову заперечували, зазначаючи, що спірне майно не було об'єктом культурної спадщини національного значення, а тому на нього не поширюється дія Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини».

Рішенням господарського суду міста Києва від 30 травня 2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1 додатку № 1 до рішення Шевченківської ради від 27 грудня 2005 року № 644 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району міста Києва» в частині включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах. Крім того, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного майна від 27 липня 2006 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна та ОСОБА_7 Провадження у справі в частині вимог заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Управління КМДА до ОСОБА_8 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року рішення господарського суду міста Києва від 30 травня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2012 року залишено без змін.

Обґрунтовуючи постанову, суд касаційної інстанції визнав, що спірне майно було включено до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення, внаслідок чого, на думку Вищого господарського суду України, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» воно визнано пам'яткою культурної спадщини, і на час виникнення спірних правовідносин на це майно поширювалася дія Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини».

Відповідно до статті 111¹⁹ ГПК України ОСОБА_7 подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року у справі № 5011-48/950-2012 на підставі неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а саме статей 1, 4, частини першої статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статті 1, частини другої статті 2 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», пункту 2 частини п'ятої статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2013 року у справі № 910/3461/13, в якій висловлено позицію про те, що дія положень Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» поширюється на об'єкти культурної спадщини, занесені до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення та до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр). За відсутністю правового статусу пам'ятки немає підстав для визнання недійсним рішення ради в частині включення таких приміщень до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, та для задоволення похідної вимоги про визнання недійсним договору їх купівлі-продажу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21 січня 1986 року № 49 «Про затвердження переліку пам'ятників архітектури місцевого значення» будинок № 1 по вул. Ярославів Вал включено до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення відповідно до частини третьої статті 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13 липня 1978 року

№ 3600-ІХ (далі - Закон УРСР № 3600), чинного на час прийняття рішення.

Рішенням Шевченківської ради від 27 грудня 2005 року № 644 «Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району міста Києва» (далі - Рішення № 644) затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Згідно з розпорядженням Шевченківської ради від 24 лютого 2006 року № 43 площі та адреси нежилих приміщень, зазначені у додатку до Рішення № 644 було уточнено, зокрема приватизації підлягало приміщення АДРЕСА_1, площею 164,7 кв. м.

27 липня 2006 року проведено аукціон з продажу нежилих приміщень. Укладено договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом та зареєстрований за № 2783, за яким Управління з питань комунального майна продало, а ОСОБА_7 купив нежиле приміщення площею 164,7 кв. м АДРЕСА_1, та став його власником.

За договором дарування нежилих приміщень від 13 листопада 2008 року ОСОБА_7 - дарувальник передав безоплатно у власність обдарованої - ОСОБА_8 спірні нежилі приміщення.

Згідно з посвідченням від 13 листопада 2008 року № 3537, виданим комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», спірне майно є приватною власністю ОСОБА_8

Статтею 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ (далі - Закон № 1805) визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 1805 передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР № 3600, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, прийнятою на виконання Закону № 1805, затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.

16 грудня 2004 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 2245-ІV (далі - Закон № 2245), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР № 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 2245 Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» від 1 лютого 2005 року № 2391-ІV (далі - Закон № 2391) заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов'язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Упродовж шестимісячного строку, визначеного Законами № 2245 і № 2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже нежиле приміщення площею 164,7 кв. м. АДРЕСА_1 не набуло статусу пам'ятки.

Законом України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року № 574 затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого нежиле приміщення площею 164,7 кв. м. АДРЕСА_1 не внесено, а пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон № 2391.

Таким чином, на час прийняття рішення Шевченківської ради не існувало законодавчої заборони щодо його включення до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Крім того, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Шевченківської районної у місті Києві ради, управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, про визнання недійсними рішення Шевченківської ради та договору купівлі-продажу, визнання права власності, витребування майна у комунальну власність, заступник прокурора міста Києва не врахував вимоги статті 16 ЦК України і обрав неправильний спосіб захисту прав та інтересів, який не забезпечує захисту права власності на майно власника.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року у справі № 5011-48/950-2012 прийнята внаслідок неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права і підлягає скасуванню із направленням справи на новий касаційний розгляд.

З огляду на викладене подана ОСОБА_7 заява про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 111²³ - 111²⁵ , 111²⁸ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року у справі № 5011-48/950-2012 задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року у справі № 5011-48/950-2012 скасувати і передати на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111¹⁶ Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий

В.П. Барбара

Судді:

М.І. Балюк

І.С. Берднік

В.С. Гуль

Т.Є. Жайворонок

І.Б. Шицький