ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Трейд ЛТД»звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в особі Кримської республіканської дирекції, в якому просило визнати за ним згідно пункту 13 договору застави № 9959 від 24.09.2002 року наявність права на передачу відповідачу у власність предмета застави - гербіцидів вартістю 785919,06 грн., зобов'язати відповідача виконати в натурі Доповідач Гоголь Т.Г.

обов'язок, передбачений пунктом 13 договору застави № 9959 від 24.09.2002 року, а саме прийняти у власність предмет застави - гербіциди вартістю 785919,06 грн.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 2 березня 2006 року ( суддя Яковлєв С.В.) відмовив в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в особі Кримської республіканської дирекції виконати в натурі обов'язок, передбачений пунктом 13 договори застави № 9959 від 24.09.2002 року, а саме прийняти у власність предмет застави - гербіциди вартістю 785919,06 грн. В цій частині господарський суд зазначив, що у позивача, в силу пункту 13 договору застави не виникло права передати відповідачу закладене майно, оскільки матеріалами справи підтверджується вибір відповідачем способу реалізації предмета застави; дії відповідача відповідають вимогам статей 589, 590 Цивільного кодексу України та Закону України “Про заставу”. В іншій частині позовних вимог –господарський суд провадження у справі припинив, з посиланням на те, що позивачем заявлені вимоги щодо визнання за ним наявності права на передачу відповідачу у власність предмета застави, тобто позивач просить встановити певний факт. Проте такі спори не підлягають розгляду в господарському суді, що є підставою для припинення провадження у справі в цій частині за пунктом 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України .

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 20 квітня 2006 року ( судді Гонтарь В.І., Сотула В.В., Горошко Н.П.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 березня 2006 року скасував, позовні вимоги задовольнив, визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Трейд-ЛТД” право на передачу Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції у власність предмета застави за договором застави №9959 від 24 вересня 2002 року; зобов’язав Акціонерний поштово-пенсійний банку "Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції прийняти у власність від товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Трейд-ЛТД” предмет застави за договором №9959 від 24 вересня 2002 року. Постанову вмотивовано тим, що згідно договору застави №9959 звернення стягнення на заставлене майно є обов'язковою стадією реалізації прав заставодержателя; договором застави передбачено звернення стягнення на заставне майно, а також шляхом його передачі у власність заставодержателя, що не суперечить Цивільному кодексу України; що передача предмета застави у власність заставодержателя (відповідача) є самостійним способом звернення стягнення на заставлене майно в процесі забезпечення виконання кредитного договору.

Акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль” в особі Кримської республіканської дирекції звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
20.04.2006 року, залишивши без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2006 року. Скаржник посилається на те, що прийняттям рішення про передачу заставних товарів в обороті у власність банку, апеляційний господарський суд не врахував сутності кредитних відносин та позбавив Банк можливості прийня ти виконання зобов'язання Позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Трейд-ЛТД” в тій формі, яка перед бачена нормами цивільного законодавства (повернення наданих в користування грошо вих коштів). Змушення Севастопольським апеляційним господарським судом Банку до прийняття заставленого майна у власність, на думку скаржника, суперечить вимогам законодавства в сфері банківської діяльності.

Відзиву на касаційну скаргу позивач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування норм матеріального права судом першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Трейд-ЛТД” та Акціонерним поштово-пенсійним банком “Аваль” в особі Кримської республіканської дирекції, 20.09.2002 року був укладений кредитний договір № 193-2002, згідно з яким останнім був виданий кредит в сумі 500 тис. грн. на строк до 19.09.2003 року. У забезпечення виконання зобов'язань з повернення позивачем кредиту, виданого згідно з вказаним кредитним договором, сторони 24.09.2002 року уклали договір застави товарів в обороті - гербіцидів “Тренд-90” (7875 л), “Ларен” (386 кг), “Гранстра” (50 кг), які належали позивачу. Згідно з пунктом 12 договору застави, відповідач набував право стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання терміну зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано в повному обсязі, а також у разі невчасної сплати відсотків за договором і зберігає силу до повного виконання всіх зобов'язань боржником за кредитним договором, у тому числі, і відносно всіх внесених змін та доповнень до договору. Пунктом 13 вказаного договору застави сторони передбачили, що після набуття права стягнення предмета застави відповідач самостійно вибирає спосіб реалізації заставленого майна, або позивач передає заставлене майно у власність позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. В ході розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 193-2002 від 20.09.2002 року , не повернув кредит у встановлений договором термін та неповністю сплатив відсотки за користування кредитом, у зв’язку з чим кредитна заборгованість позивача станом на 06.02.2006 року склала 467400 дол. США (2360370 грн. по курсу НБУ), по відсотках за грудень 2005 року - 5493,55 дол. США (27742,43 грн.), по відсотках за січень 2006 року - 4827,67 дол. США ( 24379,73 грн.)

Позивач листом 13.12.2005 року повідомив відповідача про передачу йому предмета застави на суму 915457,86 грн., з посиланням на пункт 13 договору застави від 24.09.2002 року. Оскільки відповідач листом від 20.12.2005 року відмовився від прийняття предмета застави, Товариство з обмеженою відповідальністю “Агро-Трейд-ЛТД” звернулося до господарського суду з вимогою зобов’язати Акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль” в особі Кримської республіканської дирекції прийняти у власність гербіциди вартістю 785919,06 грн., що складають предмет застави .

Згідно з вимогами статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а при відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Стаття 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватися ,між іншим, заставою .

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторам ( стаття 1 Закону України ”Про заставу”).

Статтею 589 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, визначені на момент фактичного задоволення.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання ( стаття 3 Закону України ”Про заставу”)

Відповідно до статті 20 Закону України “Про заставу” заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному об'ємі, включаючи відсотки і неустойку у випадках, передбачених договором . Виходячи з аналізу законодавства, що регулює відносини пов’язані з забезпеченням виконання зобов’язань, а саме з заставою, можна дійти висновку, що застава , як інститут цивільного права виступає тільки способом забезпечення виконання зобов’язання, укладення договору застави має функцію захисту інтересів кредитора (заставодержателя) в випадку порушення його прав за основним зобов'язанням, звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов’язком заставодержателя.

З огляду на зазначене, господарський суд Автономної Республіки Крим дійшов правомірного висновку, що відповідач набув право звернути стягнення на предмет застави. При цьому згідно пункту 13 договору застави відповідач мав право самостійно вибрати спосіб реалізації предмета застави. Виконуючи своє право права відповідач вибрав спосіб реалізації предмета застави, давши згоду позивачу на родаж гербіцидів через торгову біржу за вказаною останнім ціною з подальшим перерахуванням виручених коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.

Зважаючи на те, що договір застави є способом забезпечення виконання позивачем зобов'язань, передбачених кредитним договором № 193-2002, а саме зобов'язань з повернення одержаних від відповідача коштів і сплати відсотків за користування кредитом, відмова відповідача від прийняття предмета застави, а саме гербіцидів в натурі відповідає вимогам статей 589, 590 Цивільного кодексу України та Закону України ”Про заставу”, оскільки, позивач повинен перерахувати відповідачу кошти, а не вимагати від останнього прийняття предмета застави у власність.

Зважаючи на наведене, господарський суд Автономної Республіки Крим вірно застосував приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини до встановлених обставин справи, тому судове рішення підлягає залишенню без змін, а прийнята у справі Севастопольським апеляційним господарським судом постанова - скасуванню.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 1115 , 1117 , 1119, 11110 , 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2006 року у справі № 2-22/4643 –2006 скасувати.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2006 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” в особі Кримської республіканської дирекції задовольнити.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Судді Т .Гоголь

Л.Продаєвич