УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 210/6144/13-ц Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22ц/774/1720/К/13 суддя Вікторович Н.Ю.
Категорія - 54 (І) Суддя-доповідач - Грищенко Н.М.
УХВАЛА
Іменем України
14 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого судді: Грищенко Н.М.
суддів: Братіщевої Л.А., Турік В.П.
при секретарі: Бевзі М.О.
за участі: позивача ОСОБА_2, представника відповідача Криворізького національного університету - Луценка В’ячеслава Вікторовича,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 25 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Криворізького національного університету про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та поновлення трудової книжки, -
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з позовом до Криворізького національного університету про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та поновлення трудової книжки, в якому просила поновити її на роботі, сплатити вимушений прогул з 14 березня 2013 року по дату поновлення та компенсувати їй моральні страждання в сумі 100000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 30 липня 2013 року вона отримала поштою наказ № 77-к від 23 липня 2013 року про її звільнення з 13 березня 2013 року по п.4 ст.40 КзПП України за прогули протягом 132 днів без поважних причин з 14 березня 2013 року по 23 липня 2013 року. Вважає, що звільнення є незаконним, а підстави не відповідаючими дійсності. Так, причини її неявки на роботу були відомі адміністрації, доказом цього є наявність заяви на ім'я ректора від 13 березня 2013 року. Позивач була звільнена останнім днем фактичного виконання трудових обов'язків, але наказ був виданий пізнішою датою (майже через 4,5 місяці), що є прямим порушенням ст.47 КзПП. Належним чином оформлена трудова книжка до сьогодні їй не видана, хоча 29 квітня 2013 року вона звернулась до прокуратури з заявою про дане правопорушення. Сума середнього заробітку за вимушений прогул складає - 152,70 грн. за день. Також зазначає, що їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює в 100 000 гривень, оскільки втратила нормальні життєві зв'язки, з нею при звільненні не провели потрібних розрахунків та не повернули трудову книжку, вона не змогла влаштуватись на роботу влітку.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 25 червня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначила, що суд першої інстанції побудував оскаржуване рішення на припущеннях. Так, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що трудову книжку ОСОБА_2 отримано та посилається на журнал обліку видачі трудових книжок. Проте, діючим законодавством такого журналу не передбачено. Вважає, що її дії не можуть вважатись прогулом, оскільки у відповідності до п. 24 Постанови № 9 Пленуму ВС України від 06.11.1992 року не може бути кваліфіковано як прогул відмова працівника від виконання роботи, його незгода продовжувати роботу за нових умов у зв'язку зі змінами істотних умов праці. Вважає хибним висновок суду щодо не наведення нею достатніх доказів поважності причин її не виходу на роботу. Оскільки згідно п. 2.2.4 Ліцензійних умов кількість дисциплін на викладача не може бути більшою ніж 5 на рік, в той час як їй було запропоновано викладати 6 дисциплін на семестр. Також зазначає, що про свою незгоду із запропонованими умовами праці вона доводила до відома адміністрацію навчального закладу. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що судом першої інстанції , при ухваленні оскаржуваного рішення, не прийнято до уваги порушення керівництвом університету відповідного законодавства при її звільненні за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а саме: та, що вона була звільнена наказом № 77-К від 23.07.2013 року (а.с.2 т.1) з 13.03.2013 року, тобто майже через 4,5 місяці.
В письмових запереченнях відповідач, посилаючись на законність оскаржуваного рішення та ухвалення його з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 25 червня 2014 року без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи на підставі наказу від 13 липня 2012 року №44 ОСОБА_2 було звільнено з ДВНЗ «КНУ» на виконання частини 2 пункту 2 статті 22 Закону України «Про запобігання і протидії корупції» (а.с.16 т.1).
Наказом № 96-к від 19 листопада 2012 року ОСОБА_2 було поновлено на посаді доцента кафедри інноваційного менеджменту та управління бізнес-процесами з 19 листопада 2012 року на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2012 року (а.с.25 т.1).
У зв'язку із поновленням позивача на роботі 26 листопада 2012 року було проведення засідання кафедри інноваційного менеджменту (протокол № 5) та управління бізнес-процесами та перерозподілено навчальне навантаження по кафедрі інноваційного менеджменту та ОСОБА_2 надали можливість викладати дисципліни соціально-психологічного та соціального-економічного напрямків (а.с.27 т.1).
12 лютого 2013 року відбулось засідання кафедри (протокол № 7) з приводу заяви ОСОБА_2 про перегляд питання по її навантаженню та було вирішено, що навчальне навантаження близьке до її фахового спрямування (а.с.28).
На звернення позивача до керівництва Університету та Інституту щодо її навантаження , їй своєчасно надавалися вмотивовані відповіді (а.с.99-101 т.2). Наказом № 77-К від 23.07.2013 року (а.с.2 т.1) ОСОБА_2 була звільнена з 13.03.2013 року по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули протягом 132 днів без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що після поновлення ОСОБА_2 на роботі, вона пропрацювала з листопада 2012 року по березень 2013 року.
Як пояснила позивач в суді апеляційної інстанції вона з 13.03.2013 року не вийшла на роботу у зв'язку з тим, що повинна була викладати дисципліни не за її фахом.
Свою незгоду продовжувати роботу за нових умов у зв'язку, як вона вважає, зі змінами істотних умов праці, вона висловила в заяві, яку надала на ім'я ректора Криворізького національного університету 13.03.2013 року (а.с.2-зворот, а.с.35). З 14.03.2013 року ОСОБА_2 до роботи не приступила.
Як встановлено у судовому засіданні судом першої інстанції, при поновленні на роботі ОСОБА_2 їй було надано роботу, яка відповідала її освіті та фаху. Знайшов підтвердження факт, що навантаження викладачів не є постійним та може змінюватися із року в рік в залежності від обставин.
Всі численні звернення позивача розглядалися керівництвом кафедрою, керівництвом економічного інституту та ректоратом університету, позивачу надавалися належні відповіді.
Позивач ходила на роботу, проводила заняття зі студентами за новими предметами та отримувала заробітну плату, яка не була нижчою за попередню заробітну плату до моменту звільнення, що спростовує факт її незгоди з новим навантаженням.
Таким чином, доводи ОСОБА_2, викладені в апеляційній скарзі, щодо зміни істотних умов праці при поновлення її на роботі, не можуть бути прийняті колегією суду до уваги.
В період з 14 березня 2013 року по 23 липня 2013 року було складено акти адміністрацією КНУ про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці (а.с.36-110).
На адресу позивача ДВНЗ «КНУ» направлялись листи з проханням надати пояснення з приводу неявки на роботу (а.с.111-114) та надсилались запити у медичні заклади стосовно неї, з відповідей на які вбачається, що ОСОБА_2 за медичною допомогою не зверталась (а.с.115-119).
В результаті чого, 23 липня 2013 року, після отримання Криворізьким національним університетом відповіді від Товариства з обмеженою відповідальністю «Медико-діагнозтичного центру «Сєвєр» від 06.06.2013 року (а.с.118), було видано наказ № 77-к та позивачка була звільнена з посади доцента кафедри інноваційного менеджменту та правління бізнес-процесами 13 березня 2013 року за прогули без поважних причин (а.с.121 т.1). Тобто університетом було вжито заходів щодо встановлення причин відсутності позивача на робочому місці. Так, 18.03.2013 року та 24.04.2013 року ОСОБА_2 надсилались листи за місцем її проживання, в яких їй пропонувалось з'явитись до університету та надати пояснення з приводу невиходу на роботу з 14.03.2013 року. Крім того, комісія університету виїжджала до місця проживання ОСОБА_2 з метою надання останньою пояснень щодо відсутності на роботі, проте була отримана відмова щодо надання письмових пояснень.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з усіма змінами та доповненнями) прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Колегія суддів не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, щодо порушення відповідного законодавства про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а саме: та, що вона була звільнена наказом № 77-К від 23.07.2013 року (а.с.2 т.1) з 13.03.2013 року, тобто майже через 4,5 місяці.
Так, Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням та повинно здійснюватись з дотриманням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
У відповідності до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дні його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Тобто ст. 148 КЗпП України передбачено обчислення місячного строку для застосування стягнення з дня виявлення факту (дії, бездіяльності), а саме проступку. Виявлення проступку означає не тільки виявлення факту (дії), але і встановлення працівника, який порушив трудові обов'язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв'язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника.
Аналогічне тлумачення ст. 148 КЗпП України лежить і в основі позиції Верховного Суду України, який вважає за можливе місячний строк обчислювати з дня закінчення службового розслідування, проведення якого передбачено відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну службу» щодо державних службовців протягом строку до двох місяців.
У відповідності до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Відсутність таких пояснення не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо власник зможе довести те, що пояснення від працівника він зажадав, але працівник їх не надав. Як правило, таким доказом є акт, складений за підписом кількох осіб на підтвердження відмови працівника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни.
Як вбачається з матеріалів справи позивач відмовилась надати письмові пояснення свого невиходу на роботу, натомість з боку відповідача було вжито всіх заходів щодо з'ясування причин невиходу на роботу (а.с.109,110).
У випадку самовільного залишення робочого місця, звільнення відбувається із зазначенням останнього дня роботи, як дня звільнення, хоча наказ про звільнення може бути видано значно пізніше. Так, в даному випадку університет 23.07.2013 року отримав останню відповідь з медичного закладу та, відповідно, звільнив позивача цією датою.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В порушення вказаної норми, ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин її невиходу на роботу.
Що стосується, твердження позивача, що їй при звільненні не надали трудову книжку, то вони спростовуються журналом обліку видачі трудових книжок, згідно якого позивач працюючи в університеті 11 липня 2012 року отримала трудову книжку на руки та не повернула її.
Як вбачається із витягів із книги видачі (тимчасово) трудових книжок співробітникам інституту ОСОБА_2 11 липня 2012 року отримала трудову книжку, однак до теперішнього часу її не повернула (а.с.114).
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо ненадання позивачем достатніх доказів поважності причин неявки на роботу, чим не виконала вимоги ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, та відповідно, дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо неотримання ОСОБА_2 трудової книжки, колегією суду не приймаються до уваги, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема - журналом обліку видачі трудових книжок, згідно якого позивач працюючи в університеті 11 липня 2012 року отримала трудову книжку на руки та не повернула її та, відповідно її твердження про повернення трудової книжки, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції положення п. 24 Постанови № 9 Пленуму ВС України від 06.11.1992 року, а також посилання ОСОБА_2 щодо доведення до відома адміністрації навчального закладу її незгоди із запропонованими умовами праці колегією суду не приймаються до уваги, оскільки на чисельні звернення позивача до керівництва щодо її навантаження останнім надавались вмотивовані відповіді та проводилось корегування навантаження. До того ж, матеріалами справи встановлено, що запропонована позивачу робота відповідала її освіті та фаху.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суду не приймаються до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки рішення суду та незгодою з висновками суду по оцінці доказів.
Виходячи з встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін..
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 25 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :
