ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 року

Справа № 910/4282/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:

Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Пполянського А.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги

Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на постанову

від 05.06.2014

Київського апеляційного господарського суду

у справі Господарського суду міста Києва № 910/4282/14

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

до

Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про

стягнення суми переплати у розмірі 309653,10 грн.,

за участю представників: позивача -

Косинський В.М.

відповідача -

Скора Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2014 у справі №910/4282/14 (суддя Отрош І.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі-позивач) до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі-відповідач) про стягнення суми переплати за теплоенергію у розмірі 309653,10 грн.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 05.06.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Тищенко А.І., суддів Михальської Ю.Б., Отрюха Б.В.) рішення місцевого господарського суду у справі скасував, прийнявши нове рішення про задоволення позову, яким стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно сплачені грошові кошти у сумі 309653,10 грн.

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 144 Конституції України, абз.6 ч.1 ст. 16, п.3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", абз.12 п. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки ні Київська міська рада, ані її виконавчий орган не можуть встановлювати тарифи, а, отже, і пільги на постачання теплової енергії, апеляційний господарський суд безпідставно застосував до спірних правовідносин рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1044/1044 "Про невідкладні заходи щодо встановлення пільг на комунальні послуги закладам фізичної культури та спорту (дитячої-юнацьким школам)", яким на структурний підрозділ підприємства позивача - Спортивно-оздоровчого комплексу "Водник" було поширено тарифи на оплату теплозабезпечення, гарячого та холодного водопостачання і водовідведення як для бюджетних установ.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.02.2010 між Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот" (Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (абонент) та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (Публічне акціонерне товариство "Київенерго") (енергопостачальна організація) в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" укладено договір № 250143 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором (п.1.1. договору); при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п.2.1 договору); енергопостачальна організація зобов'язується при зміні тарифів (додаток № 3 до договору) повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх зміну (п.2.2.3 договору); енергопостачальна організація несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію абоненту, а також за виконання Правил, нормативних чи галузевих актів щодо взаєморозрахунків за енергоносії та чинного законодавства України (п.6.1.3, 6.1.4 договору); цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 05.12.2010 (п.8.1 договору).

Згідно з п.1 додатку №3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплоенергію проводяться за тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА від 30.06.2009 №758.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за згодою сторін строк дії договору продовжено до 03.12.2012.

На виконання умов договору позивачеві за період з березня 2011 року по жовтень 2012 року відповідачем відпущено теплової енергії в обсязі 1622,09 Гкал, за яку абонент розрахувався грошовими коштами в загальній сумі 1479442,30 грн за рахунками-фактурами, виставленими відповідачем на підставі щомісячних актів приймання-передачі, при цьому під час нарахування вартості спожитої позивачем теплової енергії відповідачем застосовувався загальний тариф на теплову енергію, розрахований для категорії "інші споживачі".

Позивач вважає безпідставним застосування до нього такого тарифу, який у цей період був встановлений НКРЕ для інших споживачів, а не пільгового тарифу для бюджетних установ, право на застосування якого була встановлена Київською міськрадою і КМДА, що призвело до переплати ним за спожиту теплову енергію у зазначений період суми 323880,30 грн, стягнення якої (з урахуванням зменшення даної суми позивачем до 309653,10 грн) як безпідставно отриманої відповідачем є предметом даного позову, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. 1212 ЦК України.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ту обставину, що на виконання вимог абз.3 п. 4 Указу Президента України "Про пріоритети розвитку фізичної культури і спорту в Україні" від 21.07.2008 №640/2008, яким Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям було надане завдання опрацювати питання про встановлення в установленому порядку пільгових тарифів на комунальні послуги та енергопостачання для фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, Київською міською радою було прийнято рішення від 25.12.2008 №1044/1044 "Про невідкладні заходи щодо встановлення пільг на комунальні послуги закладам фізичної культури та спорту (дитячої-юнацьким школам)", відповідно до якого закладам фізичної культури і спорту, фізкультурно-оздоровчим і спортивним спорудам, лікувально-фізкультурним закладам комунальної та державної форм власності, базам олімпійської та паралімпійської підготовки та організаціям колективної і приватної форми власності, у зазначеній сфері, які забезпечують безкоштовну підготовку київських дітей, встановити тарифи на сплату теплозабезпечення, гарячого та холодного водопостачання і водовідведення на рівні бюджетних установ.

07.10.2010 до зазначеного рішення Київської міської ради від 25.12.2008 було прийнято доповнення, відповідно до якого до переліку закладів фізичної культури і спорту, що отримують пільги на сплату комунальних послуг було включено, зокрема, Спортивно-оздоровчий комплекс "Водник" - структурний підрозділ підприємства позивача.

30.12.2010 Київською міською державною адміністрацією видано розпорядження №1238 "Про визначення закладів фізичної культури та спорту додатковою категорією споживачів", відповідно до якого додатковою категорією споживачів комунальних послуг з централізованого опалення та постачання холодної та гарячої води і водовідведення холодної та гарячої води і теплової енергії були визначені заклади фізичної культури та спорту, зокрема і Спортивно-оздоровчий комплекс "Водник". Пунктом 2 вказаного розпорядження КМДА встановлено, що при розрахунках з підприємствами, установами, організаціями застосовуються тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, тарифи на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води і тарифи на теплову енергію для бюджетних установ.

Надалі, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 01.12.2011 №2252 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)", на підставі статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 20 Закону України "Про теплопостачання" та статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", з метою приведення у відповідність до чинного законодавства України, визнано таким, що втратило чинність, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.12.2010 № 1238 "Про визначення закладів фізичної культури та спорту додатковою категорією споживачів".

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач не є бюджетною установою у розумінні ст. 2 Бюджетного кодексу України, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для застосовування тарифу "для потреб бюджетних установ" при нарахуванні вартості спожитої позивачем теплової енергії в період з березня 2011 року по жовтень 2012 року, коли вже діяли тарифи, що затверджувались НКРЕ. Крім того, місцевим господарським судом також зазначено про безпідставність посилання позивача на рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1044/1044 "Про невідкладні заходи щодо встановлення пільг на комунальні послуги закладам фізичної культури та спорту (дитячої-юнацьким школам)", оскільки з 22.07.2010 з набранням чинності Законом України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є відповідач у цій справі, а, отже, ні Київська міська рада, ані її виконавчий орган не можуть встановлювати тарифи та пільги (в тому числі, пільгові категорії споживачів) на постачання теплової енергії.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що рішенням від 25.12.2008 №1044/1044 Київська міська рада тільки поширила тарифи за теплопостачання, які у спірний період були затверджені НКРЕ для бюджетних установ, на заклади і установи спортивно-оздоровчого спрямування, з метою підтримання розвитку фізичної культури і спорту в Україні, втім не встановлювала такі тарифи самостійно, а, отже, враховуючи, що вказане рішення органу місцевого самоврядування є чинним, зазначив про необхідність його застосування у регулюванні спірних правовідносин сторін. В обґрунтування наявності підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції також послався на встановлені господарськими судами при вирішенні справи №1/257 обставин щодо необхідності поширення на структурний підрозділ позивача - Спортивно-оздоровчий комплекс "Водник" саме пільгових тарифів "для потреб бюджетних установ" при нарахуванні вартості спожитої позивачем теплової енергії.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договору №250143 від 01.02.2010 відповідач за період з березня 2011 року по жовтень 2012 року поставив позивачеві теплоенергію в обсязі 1622,09 Гкал, застосувавши тарифи, які у цей період були встановлені НКРЕ для категорії "інші споживачі", що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками без будь-яких зауважень і заперечень ні щодо обсягу поставленого тепла, ані щодо його вартості.

Оплата спожитої у цей період теплової енергії здійснена позивачем платіжними дорученнями на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур саме за тарифами, затвердженими НКРЕ для категорії "інші споживачі".

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Втім, оскільки між сторонами у справі було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані останнім саме як оплату за надану теплову енергію у гарячій воді, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, відтак вони не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 22.01.2013 у справі № 3-69г12).

Крім того, колегія суддів зазначає про безпідставність доводів позивача щодо поширення на спірні правовідносини рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1044/1044 "Про невідкладні заходи щодо встановлення пільг на комунальні послуги закладам фізичної культури та спорту (дитячої-юнацьким школам)" зі змінами та доповненнями від 07.10.2010 №45/4857, як підстави автоматичного застосування до нього пільгового тарифу при розрахунку за теплову енергію, адже, відповідно до п. 28 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції Закону, що діяла на час прийняття зазначених рішень) Київська міськрада була наділена компетенцією на прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, згідно з п.п.2 п. а) ч. 1 ст. 28 цього Закону було віднесене до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, втім, з 22.07.2010 з набранням чинності Законом України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" функції з затвердження тарифів на теплопостачання, зокрема, для суб'єктів природних монополій, яким є відповідач, покладені на НКРЕ (ст. ст. 6, 19 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", ст. ст. 16, 20 Закону України "Про теплопостачання"), в зв'язку з чим розпорядженням КМДА № 2252 від 01.12.2011 було визнано таким, що втратило чинність, розпорядження КМДА №1238 від 30.12.2010 "Про визначення закладів фізичної культури та спорту додатковою категорією споживачів".

Таким чином, суд першої інстанцій дійшов правомірного висновку, що за відсутності права на встановлення тарифів на тепло, які у спірний період вже затверджувались НКРЕ і застосовувались до укладеного між сторонами договору, не можливо вважати, що раніше надані органами місцевого самоврядування пільги для тих тарифів, які ними встановлювались, автоматично поширюються на нові тарифи, затверджені НКРЕ.

Також відхиляються посилання позивача на обставини, встановлені при вирішенні господарського спору у справі №1/257, як на підставу застосовувати для нього тарифи, які затверджені НКРЕ для бюджетних установ, адже поширення пільг, передбачених для бюджетних установ в межах вже обумовлених та встановлених правовідносин між сторонами, в період дії тарифів, які встановлювалось КМДА, повинно було бути відображено, перш за все, в укладеному договорі, втім, враховуючи, що спір з приводу наявності права у структурного підрозділу позивача - Спортивно-оздоровчого комплексу "Водник" на використання пільгових тарифів як для бюджетних установ в межах справи №1/257, постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 у якій таке право було визнано за позивачем, вирішувався в господарських судах на момент чинності розпорядження КМДА №1238 від 30.12.2010, яке згодом 01.12.2011 було скасовано розпорядженням КМДА № 2252, а також те, що встановлене у цій справі для позивача право так і не було реалізоване ним шляхом внесення відповідних змін до договору, висновок господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи фактичні її обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак судом апеляційної інстанції допущені помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог не відповідає цим обставинам, відтак, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду про відмову у позові.

Керуючись статтями 111^{5, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/4282/14 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2014 у справі №910/4282/14 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 3096,53 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

А.Г. Полянський