РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

30 липня 2014 року Справа № 918/284/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився

відповідача - Цибульський П.П. дов. в справі, Бодрягов В.С. дов. в справі

прокуратури - Чоп Ю.В. прокурор Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законіву воєнній сфері

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

на рішення господарського суду Рівненської області від 15.04.14 р.

у справі № 918/284/14 (суддя - Торчинюк В.Г.)

за позовом Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є: Державне агентство резерву України

до відповідача Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів"

про стягнення в сумі 182 297 грн. 00 коп.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду області від 15.04.2014 року по справі №918/284/14 в позові Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого представляти відповідні функції в спірних відносинах органом якого є: Державне агентство резерву України до Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 182 297 грн. 00 коп. відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що пунктом 2 додаткової угоди № 2 було визначено графік та останню дату розрахунку за поставлений трактор 31 грудня 2003 року. Таким чином, при невиконанні стороною ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" умов розрахунку за договором у вказаний період у позивача з 01 січня 2004 року виникло право вимоги виконання такого зобов'язання стороною відповідача. Проте, з 01 січня 2004 року жодної вимоги зі сторони позивача на адресу відповідача направлено не було.

У вищезазначеному договорі, визначено термін виконання зобов'язання 31 грудня 2003 року, відлік позовної давності почався з 01 січня 2004 року і продовжувався до 01 січня 2007 року.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на обставини справи та враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності вбачається, що вимоги Прокурора та Державного агентства резерву України безпідставні та необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області та прийняти нове рішення, яким позов Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволити та стягнути з державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів на користь Державного резерву України заборгованість у розмірі 182 297 грн.00 коп.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що жодної вимоги зі сторони позивача на адресу відповідача не надходило. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи міститься претензія №2/5323 від 29.07.2004 р. з вимогою сплатити заборгованість та неустойку. Доказ направлення та вручення вказаної претензії відповідачу відсутній через тривалий проміжок часу з моменту направлення останньої. Однак, претензія визнана відповідачем, що підтверджується частковою сплатою заборгованості перед Державним агентством України на суму 37 400, 00 грн.

Скаржник вважає, що строки позовної давності прокурором та позивачем не пропущені, оскільки 12.12.2013 р. відповідач листом повідомив Рівненську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №696-р від 22.04.2013 р. "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" державне підприємство "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" передано зі сфери управління Державного агентства резерву України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України. Крім того, протягом всього часу існування заборгованості боржник неодноразово вчиняв дії, що свідчать про визнання боргу останнім.

Також, апелянт зазначає, що відповідно до ч.6 п.1 ст.268 Цивільного кодексу України, строк позовної давності не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Окрім того, відзначає, що підставою виникнення заборгованості стало незабезпечення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.12.1999 року ха № 1315-рс та має гриф "Таємно".

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.06.2014 року зобов'язувало Державне агенство резерву України надати належним чином завірену копію договору, на підставі якого виникли правовідносини між первісним боржником ВАТ "Харківський тракторний завод ім. Орджонікідзе" та кредитором Державним комітетом України з державного матеріального резерву, а у разі неможливості подання останнього письмові пояснення; письмові докази на підтвердження того факту, що інформація, яка міститься у вказаному договорі, має гриф "Таємно".

Згідно положень Закону України "Про державну таємницю" державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" визначено, що у вирішенні питань стосовно визначення підвідомчості і підсудності справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про державний матеріальний резерв, господарським судам слід враховувати викладене в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

Якщо в матеріалах справи містяться відомості, що є державною таємницею, зокрема, зведені дані про номенклатуру і рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву тощо (пункт 6 статті 11 Закону та абзац другий пункту 2 частини першої статті 8 Закону України "Про державну таємницю"), господарський суд, до якого помилково подано відповідну позовну заяву, на підставі частини четвертої статті 16 і частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передає матеріали справи до господарського суду міста Києва. Такі докази суду не надано, лише довідку за вих.№ 28174/0/4-14 від 28.07.2014 року позивача, про те, що для повного та всебічного розгляду справи Держрезерв України повідомляє, що Розпорядження Кабінету Міністрів україни від 01.12.1999 року № 1315-рс має гриф "Таємно" та знаходиться в режимно-секретному секторі Державного агенства резерву України.

Виходячи із викладеного та положень ч. 5 ст. 16 ГПК України, Закону України "Про державну таємницю" суд не вбачає матеріали справи такими, що містять державну таємницю, а тому відсутні підстави для передачі справи до іншого господарського суду.

Відповідач - ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" надав відзив та доповнення до нього, яким проти апеляційної скарги заперечили, вважають, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просять його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задововлення. Свої заперечення обгрунтовують тим, що27.08.03 первісний боржник поставив відповідачу трактор ХТЗ-16131 на виконання п.5 додаткової угоди №2 до довогору. В період з 2004 по 2008 роки відповідач здійснив часткову оплату заборгованості на суму 37400,00грн. Останній платіж на суму 2000,00 грн. був здійснений 07.05.2008 року. Після 07.05.2008 року відповідач заборгованість перед позивачем не погасив. Залишок боргу становить 182297,00 грн.Отже, право на позов у позивача виникло 01.01.2004 року. Загальна позовна давність встановлюється травалістю у три роки. Сторони не встановлювали інший строк позовної давності. Позивач не звертався до суду про визнання поважними причин пропущення позовної давності. Прокурор не набув статусу позивача у даній справі, а відтак строк позовної давності обчислюється з 01.04.2004 року і продовжувався до 01.01.2007 року. Після 01.01.2004 року позивач ні претензій, ні вимог на адресу відповідача щодо погашення заборгованості не направляв. Вчинені відповідачем дії щодо визнання боргу мали місце після сплину строку позовної давності. 24.03.2014 року відповідач подав до суду відзив у якому просив суд відмовити позивачу в позові у зв"язку з пропуском строку позовної давності. Окрім того, відзначає, що господарські зобов"язання позивача та відповідача у даній справі виникли з господарського договору про перевід боргу № 68/187П додаткових угод №№1,2 відповідно до ч.1 ст.174 ГК України, а відтак на вказані вимоги позивача не поширюється дія 268 ЦК України. Позивач належними та допуститми доказами не довів, що з боку відповідача мало місце визнання боргу після сплину строку позовної давності. Копія листа відповідача № 1012 від 14.12.2010 року не є належними та допустимим доказом у справі щодо визнанння боргу відповідачем.

В зв"язку з чим, представниками відповідача у судовому засіданні - 30.07.2014 року подано письмове клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо підпису директора на вказаному листі. Окрім того, в підтвердження того, що такий лист не направлявся на адресу позивача надали суду витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача за період з 07.12 по 27.12 2010 року про відсутність роеєстрації вказаного листа за № 1012. В судовому засіданні судом оглянуто оригінал вказаного журналу.

Прокурор щодо поданого клопотання заперечив, відзначив, що оригінал листа за № 1012 від 14.12.2010 року, який направлявся підприємством на адресу позивача при огляду його під час розгляду справи № 918/345/14 за позовом Заступника прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері ів інтересах держави в особі Державного агенства резерву України до Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 3363456,58 грн.судом першої інстанції був втрачений.

Представник Державного агенства резерву України в судове засідання не з"явився, причини неявки суду не повідомив. Щодо виконання вимог ухвали суду від 11.06.2014 року направив письмові посянення та додатки до нього. Зокрема, в поясненні відзначає, що суд залишив поза увагою клопотання позивача № 49/юр від 14.04.2014 року про необхідність направлення справи для розгляду до господарського суду м.Києва у відповідності до ст.16 ГПК України, оскільки матеріали містять державну таємницю.Щодо платіжних доручень про здійснення оплати відповідачем за поставлений за договором № 68/187П від 26.08.2003 року трактор, то в підтвердження оплати за договором № 68/187П від 26.08.2003 року надано виписки на 19 арк. Стосовно акту приймання-передачі інформації та документації відповідно до п.5 договору № 68/187П від 26.08.2003 року то даним пунктом передбачено, що сторонами такого акту є саме ВАТ "Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе" та ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів". Ні в п.5, ні в самому договорі № 68/187П немає жодних застережень чи посилань, що акт приймання-передачі складається за участю позивача або надсилається до нього. Щодо надання оригіналу договору про перевід боргу та доодаткових угод до нього, то надано належним чином завірені копії.

Окрім того, відповідачем нададо суду лист - відповідь № 85-230 від 04.07.2014 року ПВТ "Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе" ( м.Харків) яким зазначено, що з моменту проводення операції щодо передачі трактора по договору № 68/187П від 26.08.2003 року відповідачу пройшло 11 років на АТ "ХТЗ" відсутня документація та інформація. Тобто, цим спростовуються заперечення відповідача щодо отримання трактора по вказаному договору та його виконання , так і сам відповідач у своєму відзиві підтверджує факт поставки трактора та часткове виконання договірних зобов"язань щодо оплати (а.с.101).

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Судова колегія, заслухавши клопотання відповідача про проведення почеркознавчої експертиз та заперечення прокурора, ввжає, що подане клопотання до задоволення не підлягає в зв"язку з його необгрунтованістю, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Така правова позиція визначена п.2 Постанови Пеленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 №4 зі змінами та доповненнями.

Суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, не вбачає підстав для проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки в справі є інші докази, які підтверджують, що між сторонами виникли правовідносини на підставі законодавства про державний матеріальний резерв на які строки позовної давності не поширюються.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом Положення "Про державне агентство резерву України", затвердженого Указом Президента України № 463/2011, Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву. Цим же Указом визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 7 серпня 2001 року № 603 "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву".

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012, № 11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" визначено, що поставка матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб, то з урахуванням приписів частини третьої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 2 статті 8 та абзацу другого пункту 2 статті 11 Закону укладення господарських договорів щодо поставки продукції до державного матеріального резерву та відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, якщо це не завдає їм збитків.

Судом встановлено, що Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.04.2013 року № 696-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" та Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.10.2013 року № 621 ДП «Радивилівський комбінат хлібопродуктів» передано Міністерству аграрної політики та продовольства України., про що зазначено і в витягу з ЄДР за № 18364110 від 19.03.2014 року ( а.с.15-а.с.21, а.с.124).

Як вбачається з матеріалів справи, 26 серпня 2003 року між ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе", назване в подальшому (Первісний боржник) та Державним підприємством "Радивилівський КХП", назване в подальшому "Новий боржник" з другої сторони, Державний комітет України з державного матеріального резерву, названий у подальшому "Кредитор" з третьої сторонни, було укладено договір про перевід боргу № 68/187П (а.с. 10-11).

Відповідно до п.1. сума основного боргу Первісного боржника перед Кредитором становить 10 049 050,00 грн. відповідно до розпорядження КМУ від 01 грудня 1999 року № 1315-рс, що підтверджується Актом звірки (а.с.10).

Пунктом 2 договору передбачено, що розмір боргу, що переводиться з Первісного боржника на Нового боржника, визначається у Додатковій угоді № 1, яка укладається в письмовій формі, підписується уповноваженими особами Сторін та є невід'ємною частиною даного договору (а.с.10).

Згідно пункту 3 договору, новий Боржник після підписання даного договору стає безпосереднім боржником перед Кредитором в сумі переведеного боргу і зобов'язаний погасити борг в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, на умовах і в строки, визначені у Додатковій угоді № 2.

У відповідності до пункту 4 договору, Первісний боржник зобов'язаний відшкодувати Новому боржнику борг, який переводиться за даним Договором, незалежно від виконання зобов'язань Новим боржником щодо погашення боргу Кредитору, в порядку та строки зазначені в Додаткових угодах до цього договору.

Також, 26 серпня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" та Державним підприємством "Радивилівський КХП" а також між Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено додаткову угоду № 1 (а.с.12).

Відповідно до додаткової угоди первісний боржник у відповідності до умов договору про перевід боргу № 68/187П від 26 серпня 2003 року частково переводить свій борг перед Кредитором на Нового боржника в сумі 219 697, 00 грн. (пункт 3 додаткової угоди № 1).

Пунктом 5 додаткової угоди передбачено, що Первісний боржник зобов'язаний в строк до 20 вересня 2003 року поставити в місце зазначене в письмовому повідомленні Нового боржника один трактор марки ХТЗ-16131 за ціною 219 697,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 36 616,17 грн.), вартість якого становить 219 697,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 36 616,17 грн.).

26 серпня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" та Державним підприємством "Радивилівський КХП" а також між Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено додаткову угоду № 2 (а.с.13).

Пунктом 1 додаткової угоди №2 зазначено, що згідно додаткової угоди № 1 до договору про перевід боргу № 68/187П від 26 серпня 2003 року, заборгованість переведена в ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на Державне підприємство "Радивилівський КХП" складає 219 697,00 грн.

Відповідно до п.2 додаткової угоди №2, новий боржник стає безпосереднім боржником перед Кредитором на суму 219 697,00 грн. і зобов'язаний погасити борг в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, згідно з Графіком розрахунків: до 31 грудня 2003 року 219 697 грн. 00 коп.

Отже за відповідачем рахувався борг в сумі 219 697 грн. 00 коп. згідно договору про перевід боргу № 68/187П від 26 серпня 2003 року.

Вищезазначений трактор, про який йдеться в пункті 5 додаткової угоди № 1 , а саме марки ХТЗ-16131, поставлено ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів", що підтверджується рахунком-фактурою № 702343 від 27 серпня 2003 року та податковою накладною від 27 серпня 2003 року (а.с. 22-23).

За період з 2004 року по 2008 рік відповідач здійснив часткову оплату заборгованості в розмірі 37 400 грн. 00 коп., що підтверджується реєстром платіжних доручень, копіями виписок з рахунку, листами позивача, які направлялися на адресу позивача від 25.12.2009 року № 1149, від 26.12.2013 року за № 781/10/1-13 та від 22 січня 2014 року з актами звірок ( а.с.158-а.с.182).

Окрім того, вказана заборгованість неодноразово підтверджувалась актами звірки заборгованості, від 01.12.2009 року, від 28 грудня 2012 року (а.с. 25) та від 12 грудня 2013 року (а.с. 26), які скріплені печатками та підписами позивача та відповідача.

Відтак заборгованість ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" перед Державним агентством резерву України становить 182 297 грн. 00 коп. (а.с.24).

Відповідно до п.6 Прикінцевих положень ЦК України правила Цивільного кодексу України, що набрав чинності 01.01.2004 року про позовну давність застосовується до позовів, строк пред"явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи 26 серпня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" та Державним підприємством "Радивилівський КХП" а також між Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено додаткову угоду № 2 (а.с.13).

Відповідно до п.2 додаткової угоди №2, новий боржник стає безпосереднім боржником перед Кредитором на суму 219 697,00 грн. і зобов'язаний погасити борг в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, згідно з Графіком розрахунків: до 31 грудня 2003 року 219 697 грн. 00 коп.

Таким чином, при невиконанні стороною ДП "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" умов розрахунку за договором у вказаний період у позивача з 01 січня 2004 року виникло право вимоги виконання такого зобов'язання стороною відповідача.

Відповідно до статті 264 ЦК України та 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

Пунктом 4.4.1. Постанови № 10 від 29.05.2013 року у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;письмове прохання відстрочити сплату боргу;підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 12.05.2004, № 1713-IV частину першу статті 268 Цивільного кодексу України щодо вимог, на які позовна давність не поширюється було доповнено пунктом 6 такого змісту: " позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв", який вступив в дію з 02.07. 2004 року.

Як передбачено ст.268 ЦК України строк позовної давності не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов"язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Статтею 268 ЦК України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Отже, посилання відповідача на пропуск позовної давності та його закінчення не може братися до уваги оскільки суперечить та порушує положення ст.268 та Прикінцевих положень ЦК України.

Як вже було вказано вище, станом на день укладання договору про перевід боргу ДП "Радивиліський КХП" належало до сфери управління Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Підставою виникнення заборгованості за договором № 68/187П від 26.08.2003 року є незабезпечення збереження матеріальних цінностей з боку ВАТ "Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе".

Згідно приписів п. 6 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Відповідно до статтей 520, 521, 513 ЦК України щодо заміна боржника у зобов'язанні та форми правочину щодо такої зміни, із змісту яких випливає, що заміна боржника у зобов"язанні не змінює суті самого зобов'язання.

Виходячи з умов договору про перевід боргу № 68/187П від 26.08.20003 року та додаткових угод № 1 від 26.08.2003 року ,№ 2 від 26.08.2003 року ВАТ "Харківський тракторний завод ім.Орджонікідзе"(Первісний боржник)) було замінено новим боржником ДП "Радивиліський КХП", яке прийняло на себе зобов'язання сплатити кредитору 219697,00 грн. Крім того, як вже було вказано вище відповідачем було частково сплачено позивачу за вказаним договором 37400,00 грн.

Договір про перевід боргу № 68/187П від 26.08.20003 року є чинним, не визнано недійсним, протилежного сторонами не доведено.

Суд вважає за необхідне вказати про часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в період з 26.06.2004 року по 07.05.2008 року в сумі 37400,00 грн., погодження відповідача з наявністю заборгованості та його прохання розстрочити оплату, про що викладено в листі від 14.12.2010 року № 1012, підписання сторонами, 01.12.2009року, 28.12.2012 року, 12.12.2013 року актів звірки (а.с. 158-а.с.182). Вказані дії відповідача свідчать про визнання боргу у зазначені періоди і спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо спливу строку позовної давності.

Суд відхиляє доводи відповідача про неіснування, ненаправлення ним позивачу листа від 14.12.2010 року № 1012, оскільки на адресу позивача надійшло два ідентичні листи від відповідача з однаковими вхдіними номерами, датами, змістом, печаткою з різницею щодо відсутності підпису керівника на листі щодо знаходиться на аркуші справи 27 та його реєстрацією позивачем. Однак лист, який міститься в матеріалах справи на 107 аркуші справи підписано керівником відповідача та скріплено печаткою підприємства та зареєстрований позивачем за ВХ№ 16868/0/1-10 від 20.12.2010 року (а.с. 107). Тому, суд визнає такий лист одним із доказів в розумінні приписів ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України у підтвердження погодження відповідача в грудні 2010 року із наявністю заборгованості за трактор в сумі 182297,00 грн. та прохання розстрочити сплату боргу.Суд не примає до уваги в якості доказу витяг з журналу вихідної кореспонденції відповідача за період з 07.12 по 27.12.2010 року, який ведеться з 16.01.2001 року по 06.12.2012 року, оскільки відповідач не мотивував причини неподачі його суду першої інстанції в якості своїх заперечень щодо неіснування, ненаправлення ним позивачу листа від 14.12.2010 року за Вих. № 1012.

Окрім того, як підвердження направлення відповідачем та отримання вказаного листа позивачем Державним агенством резерву України надано інформацію з Автоматизованої сиситеми діловодства "ДОК ПРОФ СТПЕ 2.0" про реєстрацію листа ДП "Радивилівський КХП" ВХ№ 16868/0/1-10 від 20.12.2010 року. Відповідно до Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994 N 80/94-ВР автоматизована система це система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв'язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення.

Згідно ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих Позивачем доказів вбачається, що Відповідачем не було сплачено позивачу 182297,00 грн.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності зі ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами ст.4 ГПК України, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 21.01.2014р. по справі №918/284/14 підлягає скасуванню як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки Державне агентство резерву України та Прокуратура у відповідності до Закону України "Про судовий збір" звільнені від сплати судового збору (п. 11, 12-1 ст. 5), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України". Також п.4.4 ч.4 вказаної Постанови ВГСУ визначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Коли ж приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанції, який прийняв нове рішення. Пунктом 4.5. даної Постанови зазначено, що випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Таким чином, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір при задоволенні позову та задоволенні апеляційної скарги покладаються на Відповідача і стягується в доход державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 99,101,103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Західного рагіону Україн з наглядуза додержанням законів у воєнній сфері задовлити. рішення господарського суду Рівненської області від 15.04.14 року у справі № 918/284/14 скасувати та прийняти нове:

"Стягнути з Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів"(35500, Рівненська обл., м.Радивилів, вул.Волковенка,11, код ЄДРПОУ 00955791) на користь Державного агенства резерву України (01601,м.Київ, вул.Пушкінська,28, код ЄДРПОУ 37472392) 182 297 ( сто вісімдесят дві тисячі двісті дев"яносто сім) грн.00 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Радивилівський комбінат хліборпродуктів"(35500, Рівненська обл., м.Радивилів, вул.Волковенка,11, код ЄДРПОУ 00955791) в дохід державного бюджету України 3645 ( три тисячі шістсот сорок п"ять) грн.94 коп. судового збору."

2. Стягнути з Державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів" (35500, Рівненська обл., м.Радивилів, вул.Волковенка,11, код ЄДРПОУ 00955791) в дохід Державного бюджету україни 1822 ( одна тисяча вісімсот двадцять дві) грн.97 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

3. Видачу наказів доручити господарському суду Рівненської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6.Справу повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.