ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ) про призначення пенсії,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ, в якому просив: визнати неправомірними дії останнього щодо відмови йому у призначенні пенсії за вислугу років; зобов'язати відповідача призначити йому пенсію відповідно до пункту «в» статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) починаючи з 24 квітня 2011 року; стягнути з ГУ ПФУ 1000 грн моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначив, що 28 грудня 2004 року він був звільнений з військової служби відповідно до Закону України від 15 червня 2004 року № 1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон № 1763-IV) і тому йому з 24 квітня 2011 року - дати досягнення ним 45 років - згідно з пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-XII може бути призначена відповідна пенсія.

Міжгірський районний суд Закарпатської області постановою від 8 червня 2011 року позов задовольнив частково: визнав протиправною відмову відповідача у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та зобов'язав ГУ ПФУ призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1763-IV та пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII починаючи з 24 квітня 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про протиправність відмови ГУ ПФУ щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у зв'язку з недосягненням останнім 45-річного віку на час звільнення зі Збройних Сил України (далі - ЗСУ), оскільки досягнення зазначеного віку не пов'язане з моментом звільнення.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 лютого 2014 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, і згідно з пунктом 11 статті 1 цього Закону військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, пенсія обчислюється при досягненні 45-річного віку і за наявності 15 років вислуги.

Пунктом «в» статті 12 Закону № 2262-XII [у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон № 3591-IV), чинній на час досягнення позивачем 45-річного віку та виникнення спірних відносин] передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності в них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.

Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що умовами для призначення пенсій за вислугу років особам, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ, є наявність вислуги 15 років та досягнення 45-річного віку при звільненні, а саме - на момент звільнення.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та пункту «в» статті 12 Закону № 2262-XII у подібних правовідносинах, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 лютого 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року, а постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 8 червня 2011 року залишити в силі. На обґрунтування заяви додав копії судових рішень Вищого адміністративного суду України [постанову від 11 грудня 2012 року та ухвалу від 25 квітня 2013 року (№№ К/9991/32927/12, К/9991/68083/12 відповідно)], які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування одних і тих самих норм матеріального права.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

ОСОБА_1 перебував на військовій службі в ЗСУ на офіцерських посадах і станом на 1 січня 2005 року досяг вислуги - 15 років 9 місяців і 13 днів.

Наказом Начальника Генерального Штабу ЗСУ від 28 грудня 2004 року № 380 відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 63 (у зв'язку зі скороченням штатів) зазначеного Положення у зв'язку з реформуванням ЗСУ.

Наказом командира військової частини А0332 від 31 грудня 2004 року № 35 позивач з 31 грудня 2004 року виключений зі списків особового складу частини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилося 45 років, після чого він подав заяву про призначення пенсії.

Комісія відповідача рішенням від 27 квітня 2011 року (протокол № 7) відмовила ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, керуючись статтею 12 Закону № 2262-XII, а саме у зв'язку з тим, що на день звільнення позивач не досяг 45-річного віку.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, позиція суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, щодо часу виникнення правовідносин між сторонами та їх законодавчого регулювання ґрунтується на неправильному застосуванні ним норм матеріального права.

Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Згідно з пунктом 11 статті 1 цього Закону (у редакції на час звільнення позивача зі служби та на час звернення за призначенням пенсії) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ після 1 січня 2004 року.

Законом № 3591-IV (набрав чинності з 29 квітня 2006 року) внесено зміни до Закону № 2262-XII. Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема доповнено пунктом «в». У редакції, чинній і на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії, згаданою нормою передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV.

Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Вирішуючи питання про застосування зазначених норм закону у часі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Також у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення ОСОБА_1, то зазначена норма зберігає юридичну силу як для позивача, так і для відповідача.

Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 лютого 2012 року (справа № 21-322а11).

Оскільки суд касаційної інстанції неправильно визначив час виникнення спірних відносин і у зв'язку з цим помилився у застосуванні норм матеріального права, які їх регулюють, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.

Заява ОСОБА_1 щодо скасування Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України і постанови Львівського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області задоволенню не підлягає. Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді:

М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко

М.Б. Гусак О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.О. Терлецький