ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 р.

м.Одеса

Справа № 814/693/14

Категорія: 8.3.3

Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

за участі: представник позивача - Цюпа В.П. (діє на підставі довіреності),

представник відповідача - Гава О.О. (діє на підставі довіреності),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Злагода» до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Злагода» (далі - позивач, або ПП «Злагода») звернулось до суду з адміністративним позовом до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, або Баштанська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №№ 0000902200, 0000912200 від 26.12.2013 року, №№ 0000642200, 0000672200 від 10.10.2013 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року вказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги поданої апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 04.09.2013 року по 12.09.2013 року посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Злагода» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 19.09.2013 року № 18/22-31417341.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000912200 від 26.12.2013 року, яким ПП «Злагода» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 691835,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 172959,00 грн.; № 0000902200 від 26.12.2013 року, яким ПП «Злагода» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 130820,00 грн.; № 0000642200 від 10.10.2013 року, яким до ПП «Злагода» застосовано суму штрафних санкцій 340,00 грн. за платежем екологічний податок; № 0000672200 від 10.10.2013 року, яким до ПП «Злагода» застосовано суму штрафних санкцій 510,00 грн.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення винесено податковим органом неправомірно, безпідставно та в порушення положень чинного податкового законодавства України, з урахуванням наступного.

Як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, що, також, відображено відповідачем в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань, спірними податковими повідомленнями - рішеннями, став встановлений, на думку податкового органу, факт порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 48.5.1 п. 48.5, п. 48.7 ст. 48, п. 123.2 ст. 123, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 209.2, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України, п.п. 2.1, 2.2, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.7, 2.8, 2.9 Методичних рекомендацій щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 21.12.2007 року № 929, а саме: віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість по придбанню товарно-матеріальних цінностей (запасні частини до сільгосптехніки, корми, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіння та ін.), які не використані в господарській діяльності.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними доводами податкового органу та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків відповідача з огляду на викладене.

Так, як вірно наголошено судом першої інстанції, під час проведення спірної перевірки відповідачем встановлено, що ПП «Злагода» є платником фіксованого сільськогосподарського податку, за перевіряємий період мав право нараховувати та сплачувати зазначений податок, оскільки питома вага від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва в загальній сумі волового доходу в 2011 році склала 98,0%, в 2012 році - 99,94%.

В акті перевірки на стор. 12 відповідачем зазначено, що позивачем виготовлено сільськогосподарську продукцію власного виробництва на суму 5407,5 тис. грн., що становить 99,94% від вартості всіх поставлених товарів.

Також, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, з метою виробництва сільськогосподарської продукції, позивачем в перевіряємий період придбавались товарно-матеріальні цінності, а саме: добрива, хімпрепарати, запчастини, паливно-мастильні матеріали та інші товарно-матеріальні цінності.

Факт придбання товарно-матеріальних цінностей та наявність у позивача документів, що підтверджують придбання ТМЦ відповідачем не оспорюється.

На підтвердження факту використання придбаних товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності позивачем надано: меморіальні ордери, розшифровки до них, акти про використану електроенергію, акти списання запасних частин, відомості витрат кормів, подорожні листи, облікові листи тракториста машиніста, акти використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, акти використання насіння і садивного матеріалу, акти списання малоцінних та швидкозношуваних предметів, акти здачі-прийняття робіт, відомості на виплату заробітної плати.

Факт здійснення використання придбаних ТМЦ на виробництво сільськогосподарської продукції, окрім вказаних первинних документів, підтверджує і статистична звітність, а саме: форми статистичної звітності 37сх, 29сх, 21сх, 24сх, 50сх, баланс Ф1, Ф2, в яких, також, визначено суми витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.

Розбіжностей між даними зазначеними в бухгалтерському обліку підприємства та даними актів списання, що надані перевіряючим, останніми не виявлено.

Ні в акті перевірки, ні в запереченнях на позовну заяву та в поданій апеляційній скарзі, відповідач не зазначив, що ним було встановлено використання позивачем придбаних ТМЦ в операціях не пов'язаних з господарською діяльністю останнього.

Враховуючи вищевикладене, оскільки факт використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується наданими останнім первинно-бухгалтерськими документами, доказів використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей в операціях не пов'язаних з господарською діяльністю позивача відповідачем не надано, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності висновків податкового органу щодо віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість по придбанню товарно-матеріальних цінностей, які не використані в господарській діяльності.

Також, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, що, в тому числі, відображено відповідачем в поданій апеляційній скарзі, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, спірними податковими повідомленнями - рішеннями, став висновок податкового органу щодо безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковій накладній виписаній ФОП ОСОБА_4

При цьому, як зазначено в апеляційній скарзі відповідача, що, також, відображено в акті спірної перевірки, вказані висновки були здійснені податковим органом лише виходячи зі змісту акту Мелітопольської ОДПІ Запорізької області від 30.01.2013 року № 72/1720/НОМЕР_5, не беручи до уваги первинну документацію позивача.

Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на акт перевірки, складений органом державної податкової служби відносно контрагента позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентом, які на думку перевіряючих не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відносно позивача.

Колегія суддів наголошує, що, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, відповідач не заперечує, що первинні документи, в тому числі податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за перевіряємий період на підставі господарських операцій з ФОП ОСОБА_4, належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій. Тобто, під час проведення спірної перевірки до наявної у позивача первинної документації по операціям з ФОП ОСОБА_4 у податкового органу не виникло жодних претензій, як і до правильності її оформлення, так і до відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається зі змісту акту перевірки (витяг наведений у акті від 19.09.2013 року № 18/22-31417341), який був використаний відповідачем при проведенні спірної перевірки та фактично став підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, під час проведення зазначеної перевірки відносини, що виникли між позивачем та його контрагентом не досліджувались перевіряючими. Висновки вказаного акту, які в подальшому і стали підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, ґрунтуються виключно на тому, що в ланцюгах постачальників ФОП ОСОБА_4 маються підприємства з ознаками фіктивності.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками податкового органу та вважає їх безпідставними, оскільки Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій для ПП «Злагода» та відсутність у позивача, як покупця товару/послуг, права на податковий кредит з ПДВ, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати податковий кредит по господарських операціях з цим контрагентом.

Крім того, колегія суддів вважає, також, за необхідне зазначити, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагент такого підприємства мав договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагента такої інформації.

Окрім викладене, для того, щоб стверджувати про відсутність поставок в ланцюгу, податкова інспекція, в першу чергу, повинна була встановити тотожність товару, який переміщувався за цим ланцюгом, але акт перевірки таких даних не містять.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач та його контрагент на момент укладання та виконання спірного договору були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтво платника податку на додану вартість, що не заперечується апелянтом, а також відображено в акті спірної перевірки.

Щодо посилань апелянта, в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, на відсутність у контрагента позивача основних фондів, складських приміщень, трудових резервів, що, на думку останнього, унеможливлює здійснення ним будь-якої господарської діяльності, колегія суддів зазначає, що позивач за законом не зобов'язаний був отримувати у контрагента документи з метою доведення ким саме здійснювалась поставка придбаного товару за укладеним договором або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. Представник відповідача, також, не зміг надати пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом.

Крім того, колегія суддів наголошує, що на підтвердження належності виконання контрагентом позивача - ФОП ОСОБА_4 спірного договору з поставки товару, за яким позивач відніс спірні суми до складу податкового кредиту, було надано до суду: виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрована, як фізична особа-підприємець; довідку про взяття на облік ФОП ОСОБА_4, як платника податку; свідоцтво про реєстрацію ФОП ОСОБА_4 платником податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, посилання апелянта на той факт, що у ФОП ОСОБА_4 для здійснення відповідних господарських операцій із позивачем були відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, колегією суддів не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.

Таким чином, оскільки висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 ґрунтується лише на висновках акту перевірки, складений органом державної податкової служби відносно контрагента позивача, які, в свою чергу, ґрунтуються виключно на тому, що в ланцюгах постачальників ФОП ОСОБА_4 маються підприємства з ознаками фіктивності, без дослідження господарських відносин позивача з його контрагентом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень з зазначених підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000642200 від 10.10.2013 року, яким до ПП «Злагода» застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 340,00 грн. за порушення приписів п.п. 250.2, 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, що, також, відображено відповідачем в поданій апеляційній скарзі, вказана штрафна санкція застосована до позивача у зв'язку з неповідомленням податкового органу про те, що позивач не планує у 2013 році розміщення відходів життєдіяльності худоби.

Так, за результатами перевірки відповідачем встановлено, що ПП «Злагода» протягом перевіряємого періоду займалось розведенням ВРХ та свиней, в процесі життєдіяльності яких утворюються відходи (гній). Відповідно до даних статистичної звітності форми №24-сг «Стан тваринництва» позивач мав на початок 2012 року - 566 голів ВРХ та 50 свиней, станом на 01.06.2013 року - 520 ВРХ, 20 свиней, станом на 01.07.2013 року - 530 голів ВРХ.

Саме у зв'язку з розміщенням відходів життєдіяльності худоби (гною) відповідач вважає, що ПП «Злагода» є платником екологічного податку, а тому повинно звітувати до податкового органу.

Пунктом 250.2 статті 250 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку, крім тих які визначені пунктом 240.2 та підпунктами 240.2-1.1 і 240.2-1.3 пункту 240.2-1 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації.

Згідно вимог п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України, якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний контролюючий орган за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

Тобто, вказаними пунктами Податкового кодексу України передбачено, що тільки платники екологічного податку зобов'язані подавити декларацію, сплачувати екологічний податок, а випадку не планування розміщення відходів повідомляти про це контролюючий орган.

Відповідно до п.п. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року, а також за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів, для забезпечення екологічної безпеки, а також безпеки життя та здоров'я громадян.

Згідно вимог статті 240 Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання); утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Відповідно до п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

З наведеного вбачається, що платником екологічного податку є суб'єкт господарювання, який здійснює постійне (остаточне) розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ПП «Злагода» не є платником екологічного податку стосовно відходів, які утворились в результаті вирощування тварин (гній), а тому не повинно повідомляти податковий орган проте, що не планує у 2013 році розміщення відходів життєдіяльності худоби.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000672200 від 10.10.2013 року, яким, на підставі ст. 121 Податкового кодексу України, до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн., за порушення п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме: не ведення обліку доходів витрат та інших показників пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Отже, відповідальність на підставі ст. 121 Податкового кодексу України встановлюється за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» ПП «Злагода» відноситься до малого бізнесу. Суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 розділу III Податкового кодексу України, мають право на застосування спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат. Узагальнення інформації про господарські операції малі підприємства можуть здійснюватися за простою і спрощеною формою бухгалтерського обліку. Ведення головної книги чи шахматного балансу за цією формою обліку непередбачено.

За твердженням позивача підприємство застосовує меморіально-ордерну форму обліку. Бухгалтерські проводки оформлюються меморіальними ордерами. Для аналітичного обліку використовують розшифровки до меморіальних ордерів. Облік наявності грошових коштів ведеться у спеціальній касовій книзі.

В акті перевірки зазначено про дослідження відповідачем під час перевірки журналів ордерів, банківських виписок, меморіальних ордерів, розшифровок до меморіальних ордерів, форм статистичної звітності № 24-сг «Стан тваринництва», № 29-сг «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду», № 37-сг «Сівба та збирання врожаю сільгоспкультур, проведення інших польових робіт», № 21-заг «Реалізація сільгосппродукції», № 2-тр «Звіт про роботу транспорту», форма № 1 «Баланс», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», рахунків №№ 23, 60, 68, 92, 301, 311.

Про наявність у позивача касової книги та відсутність порушення порядку ведення касових операцій зазначено в п. 3.7.2 акту перевірки.

В додатках до акта відповідачем здійснено посилання на первинні документи, бухгалтерську та статистичну звітність, інші документи з питань обчислення і сплати податків, які використанні ДПІ при проведенні перевірки.

Про наявність у позивача первинних документів, також, свідчать його листи до ДПІ №№ 55, 56, 57, 58, згідно яких ним до ДПІ було надано первинні документи, що підтверджують використання в господарській діяльності позивача придбаних ТМЦ, а також копії первинних документів та звітності наданих позивачем до матеріалів справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем безпідставно застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн., на підставі ст. 121 Податкового кодексу України, за порушення п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, спірним податковим повідомленням - рішенням № 0000672200 від 10.10.2013 року.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт посилається лише на ті висновки, які викладено в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Натомість, вказаним висновкам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку. Більш того, колегія суддів наголошує, що в поданій апеляційній скарзі відсутні жодні обґрунтування неправильності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомленням - рішенням № 0000672200 від 10.10.2013 року. Тобто, відповідач фактично оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині визнання протиправною та скасування №№ 0000902200, 0000912200 від 26.12.2013 року, № 0000642200 від 10.10.2013 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Злагода» до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний колегією суддів 04 липня 2014 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/