ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2014 року Справа № 915/1221/13

за позовом: Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері /вул. Шевченка, 69-а, м. Миколаїв, 54001/ в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації /вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001/

третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" /вул. Леніна, 10, м. Очаків, Миколаївська обл., 57500/

третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна інспекція сільського господарства у Миколаївській області /вул. 1-а Слобідська, 117, м. Миколаїв, 54055/

до відповідача-1: Березанської районної державної адміністрації /вул. Леніна, 33, смт. Березанка, Миколаївська обл., 57400/

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вино Каса" /проспект Шевченка, 31, м. Одеса, 65058/

провизнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 06.09.2007 № 958; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.09.2007; визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 26.01.2009 № 78; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.2009; визнання недійсним державного акту від 13.02.2009 серія ЯЗ № 140828; зобов'язання повернути земельну ділянку

Господарський суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

Бездоля Д.О. - головуючий

Семенчук Н.О.

Коваль С.М.

Представники :

від прокуратури: Бескровна І.І.;

від позивача: Скуратовська Я.О.;

від третьої особи-1: Бєломитцев Є.І.;

від третьої особи-2: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Балагула Т.Л.

СУТЬ СПОРУ: прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі позивача з позовом до відповідачів-1, 2 про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 06.09.2007 № 958 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.09.2007, укладеного між відповідачами;

- визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 26.01.2009 № 78 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.2009, укладеного між відповідачами;

- визнання недійсним державного акту від 13.02.2009 серія ЯЗ № 140828 на право власності на земельну ділянку;

- зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку, площею 0,99 га, розташовану в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 16 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0331), державі в особі позивача.

Заявлений позов прокурор обґрунтовує тим, що оренда та продаж спірної земельної ділянки були здійснені відповідачем-1 за відсутності повноважень, без вилучення у постійного землекористувача - третьої особи-1, без позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації та погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, з порушенням порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, без врахування розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, що є порушенням ст.ст. 20, 59, 84, 116, 122, 149 ЗК України, ст.ст. 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст.ст. 85, 90 ВК України, ст.ст. 31, 32, 57 ЛК України та ст.ст. 8, 9 Закону України «Про планування і забудову територій».

Позивач і третя особа-1 позов прокурора повністю підтримали. Третя особа-2 пояснень по суті справи суду не подала.

Відповідач-1 проти задоволення позову прокурора заперечив, пояснюючи наступним:

- спірні розпорядження відповідача-1 направлялись прокурору та позивачу, останньому без супровідних листів;

- спірна земельна ділянка не знаходиться в межах прибережної захисної смуги;

- на спірній земельній ділянці планується будівництво туристичного готелю для відвідування усіма жителями територіальної громади з метою відпочинку і оздоровлення;

- спірні розпорядження прийняті відповідачем-1 в межах повноважень.

Відповідач-2 проти задоволення позову прокурора також заперечив, мотивуючи наступним:

- прокурором та позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом;

- відповідач-2 отримував висновок державної експертизи землевпорядної документації та погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, проте вони у нього не збереглися;

- спірна земельна ділянка не знаходиться в межах прибережної захисної смуги;

- на спірній земельній ділянці планується будівництво туристичного готелю для відвідування усіма жителями територіальної громади з метою відпочинку і оздоровлення;

- скасування спірних розпоряджень відповідача-1 не є згідно з ст. 140 ЗК України підставою для припинення права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку;

- у рішеннях «Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

27.09.2013 Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» звернулось до господарського суду з позовом до відповідачів-1, 2 з самостійними вимогами на предмет спору.

Ухвалою суду у складі судді Бездолі Д.О. від 30.10.2013 даний позов ДП «Очаківське лісомисливське господарство» був залишений без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, вказане підприємство залучене до участі у справі на стороні позивача як третя особа без самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 12.05.2014 справа була прийнята до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Бездоля Д.О., судді - Семенчук Н.О., Коваль С.М., розгляд справи розпочатий заново та призначений на 03.06.2014 о 15 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 03.06.2014 розгляд справи був відкладений на 06.06.2014 о 11 год. 00 хв. у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів по справі.

Судом встановлено, що усі учасники судового процесу належним чином повідомлені судом про час та місце судового засідання 06.06.2014.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, суд -

ВСТАНОВИВ:

Станом на 06.09.2007 спірна земельна ділянка державної форми власності з категорією - землі лісогосподарського призначення, площею 0,99 га, розташована в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал 5, № 16, за межами населеного пункту, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4820983900:09:000:0331, належала на праві постійного користування третій особі -1, що підтверджується матеріалами проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (оригінал досліджений в судовому засіданні), актами на право користування землею від 15.11.1964 (а.с. 59-62, т.1), наказом об'єднання «Миколаївліс» від 04.04.1989 № 11 (а.с. 63-64, т.1), матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісового фонду (а.с. 65-67, 221-222, т.1), листами ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 10.10.2013 № 5198/200-13, від 29.10.2013 № 5820/200-13 (а.с. 238, т.1, а.с. 85, т.2), листом відділу Держземагенства у Березанському районі Миколаївської області від 31.01.2014 № 01-32-15 (а.с. 86, т.2) та іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

06.09.2007 відповідач-1 прийняв спірне розпорядження № 958 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду", яким:

- затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу-2 загальною площею 0,99 га, в тому числі: 0,8427 га відкритих заболочених земель, з них 0,8427 га боліт низинних, та 0,1473 га відкритих земель без рослинного покриву, в тому числі 0,1473 га пісків, за рахунок земель третьої особи-1 в оренду, строком на 49 років, для комерційного використання під розміщення готельного комплексу за межами населеного пункту, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- надав відповідачу-2 в оренду, строком на 49 років, земельну ділянку площею 0,99 га, в тому числі: 0,8427 га відкритих заболочених земель, з них 0,8427 га боліт низинних, та 0,1473 га пісків, за рахунок земель третьої особи-1 для комерційного використання під розміщення готельного комплексу за межами населеного пункту, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

07.09.2007 між відповідачами був укладений спірний договір оренди земельної ділянки № 2409, за яким відповідач-1 передав відповідачу-2 в строкове (49 років) платне володіння та користування спірну земельну ділянку, загальною площею 0,99 га, в тому числі: 0,8427 га відкритих заболочених земель, з них 0,8427 га боліт низинних, та 0,1473 га пісків, за рахунок земель третьої особи-1, - для комерційного використання під розміщення готельного комплексу, яка знаходиться за межами населеного пункту, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (акт приймання-передачі земельної ділянки - а.с. 138, т.1).

Відповідно до п.п. 14, 15, 33 вказаного договору оренди:

- земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання;

- цільове призначення земельної ділянки - під розміщення готельного комплексу;

- дія договору припиняється, в т.ч., у разі придбання відповідачем-2 земельної ділянки у власність.

Договір зареєстровано у Березанському районному окрузі Миколаївської МРФ ДП "Центр ДЗК" 10.09.2007 за № 040700700058.

26.01.2009 відповідач-1 прийняв спірне розпорядження № 78 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення", яким вирішив продати відповідачу-2 орендовану ним земельну ділянку комерційного використання під розміщення готельного комплексу, загальною площею 0,99 га, розташовану за адресою: зона відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 16, із земель третьої особи-1, за межами населеного пункту, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

26.01.2009 між відповідачами був укладений спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8 за реєстровим № 107.

За даним договором відповідач-1 продав відповідачу-2 спірну земельну ділянку, ціна продажу - 140778 грн., цільове призначення - земельна ділянка надана для комерційного використання під розміщення та обслуговування готельного комплексу.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу, 13.02.2009 відповідач-2 отримав спірний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 140828, згідно з яким цільове призначення (використання) спірної земельної ділянки - комерційне використання.

На спірній земельній ділянці відсутнє нерухоме майно, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 18.09.2013 № 18 (а.с. 139, т.1), заявою відповідача-2 до ММБТІ про знесення (а.с. 40, т.1), поясненнями присутніх у судових засіданнях учасників судового процесу (в т.ч. відповідача-2).

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позов прокурора підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 92 ЗК України, в редакції станом на час прийняття/укладення спірних актів/правочинів, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, зазначеними нормами права передбачено, що земельна ділянка державної форми власності перед продажем та передачею в оренду суб'єкту господарювання, що не належить до державної та комунальної власності, має бути попередньо вилучена у постійного землекористувача шляхом прийняття власником рішення про припинення права користування цією земельною ділянкою.

Господарським судом встановлено, що станом на 06.09.2007 спірна земельна ділянка знаходилась у постійному користуванні третьої особи-1.

Листом від 07.08.2007 № 501 (а.с. 83, т.1) третя особа-1 погодила відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2.

В той же час, господарським судом встановлено, що спірними розпорядженнями відповідач-1 не припинив право постійного користування третьої особи-1 на спірну земельну ділянку. Також, відповідачами не подано суду інших актів відповідача-1 про припинення права постійного користування третьої особи-1 на спірну земельну ділянку, а у листі від 30.09.2013 № 1462-01-2-30-13 (а.с. 239, т.1) відповідач-1 вказав, що інформація щодо вилучення земельних ділянок у 2007-2009 роках у відповідача-1 відсутня.

За цих обставин, господарський суд вважає, що спірні розпорядження відповідача-1 та зміст спірних договорів, а також спірний державний акт, суперечать ст. 92, ч. 5 ст. 116, ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України, що є підставою для визнання судом їх незаконними/недійсними відповідно та задоволення позову прокурора.

Відповідно до ст. 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», в редакції станом на 06-07.09.2007, обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Згідно з ч. 6 ст. 123 ЗК України, в редакції станом на 06-07.09.2007, проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення відповідачу-2 спірної земельної ділянки не отримав позитивного висновку обов'язкової державної експертизи, що підтверджується листом ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 11.06.2013 № 2753/2000-13 (а.с. 19, т.1), відсутністю даного висновку в оглянутому судом оригіналі проекту землеустрою, поясненнями прокурора та позивача, а також іншими доказами (а.с. 243, т.1).

На підтвердження іншого відповідачами не подано суду жодного належного та допустимого доказу.

За цих обставин, господарський суд вважає, що спірне розпорядження відповідача-1 від 06.09.2007 № 958 та відповідно зміст спірного договору оренди земельної ділянки суперечать ст. 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та ч. 6 ст. 123 ЗК України, що є окремою підставою для задоволення позову прокурора.

Згідно з ст. 1 ЛК України, в редакції станом на час прийняття/укладення спірних актів/правочинів, земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 31 ЛК України, в редакції станом на час прийняття/укладення спірних актів/правочинів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 32 ЛК України, в редакції станом на час прийняття/укладення спірних актів/правочинів, районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Отже, у вказаних нормах права законодавець чітко розділив повноваження позивача та відповідача-1 у спірних правовідносинах в сфері розпорядження землями лісогосподарського призначення, а саме:

- позивач передає у власність для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, та припиняє право користування ними;

- відповідач-1 передає у власність для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняє право користування ними.

Господарським судом встановлено, що спірна земельна ділянка державної форми власності з категорією - землі лісогосподарського призначення, площею 0,99 га, розташована в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал 5, № 16, за межами населеного пункту.

За цих обставин, господарський суд вважає, що спірне розпорядження відповідача-1 від 26.01.2009 № 78, зміст спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки та спірний державний акт на право власності на земельну ділянку суперечать п. 5 ч. 1 ст. 31, п. 3 ч. 1 ст. 32 ЛК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України, в редакції станом на 26.01.2009, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України, в редакції станом на 26.01.2009, обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідачі-1, 2 стверджують, що відповідач-1 передав відповідачу-2 у власність спірну земельну ділянку для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд зобов'язував відповідача-2 подати суду докази, що будівництво готельного комплексу пов'язане саме з обслуговуванням жителів територіальної громади району. Проте, відповідач-2, окрім власних письмових пояснень, не подав суду жодного доказу на підтвердження вказаної обставини.

Відповідач-1 також не подав суду жодного належного та допустимого доказу, що при прийнятті спірного розпорядження від 26.01.2009 № 78 та укладенні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки він керувався саме потребами жителів територіальної громади району.

Господарським судом досліджений оригінал проекту відведення спірної земельної ділянки. Даний проект також не містить жодного документу зазначеного спеціального використання спірної земельної ділянки.

В той же час, судом встановлено, що спірне розпорядження відповідача-1 від 26.01.2009 № 78, зміст спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки та спірний державний акт на право власності на земельну ділянку визначають єдину мету використання спірної земельної ділянки - комерційне використання під розміщення та обслуговування готельного комплексу.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на час виникнення спірних відносин, планування територій на регіональному рівні полягає у розробленні та затвердженні схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації відповідно до закону. У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи реалізації державної політики та враховуються державні інтереси під час планування цих територій, їх історичні, економічні, екологічні, географічні і демографічні особливості, етнічні та культурні традиції.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій» планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про планування і забудову територій» схеми планування територій на місцевому рівні визначають: потреби у зміні меж населених пунктів, потреби в територіях, передбачених для містобудівних потреб; зонування територій для забудови та іншого використання; планувальну структуру території; інші питання, визначені державними будівельними нормами.

Отже, господарський суд вважає, що до об'єктів, які пов'язані з обслуговуванням жителів територіальних громад, належать такі, що мають призначення щодо забезпечення соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів району, однаковим задоволенням потреб жителів відповідної територіальної громади, для чого органами місцевого самоврядування здійснюється стратегічне планування та прогнозування соціально-економічного розвитку даної території, що супроводжується в тому числі складанням інвестиційного паспорту з відображенням соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів відповідної територіальної громади, необхідність інвестицій та можливі інвестиційні ризики з урахуванням характерних властивостей даної території. Відтак за наслідком будівництва відповідних об'єктів забезпечується необхідний рівень соціально-економічної стабільності, сприяння розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, покращенню її життєвих стандартів.

Даний висновок суду повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 23.01.2013 у справі № 5002-9/3329-2011 (а.с. 106-111, т.2).

Натомість, у спірному випадку, згідно з листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 15.10.2013 № 990-01-20 (а.с. 259, т.1) схема планування території Березанського району розроблена у 1984 році, затверджена розпорядженням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 05.03.1985 № 91-р. Оновлена схема планування території району не розроблялась та не подавалась на проведення державної експертизи містобудівної документації.

За цих обставин, господарський суд вважає, що спірне розпорядження відповідача-1 від 26.01.2009 № 78, зміст спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки та спірний державний акт на право власності на земельну ділянку суперечать ч.ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України та прийняте/укладений/виданий відповідачем-1 з перевищенням встановлених законом повноважень.

Відповідно до ст. 20 ЗК України, в редакції станом на час прийняття/укладення спірних актів/правочинів, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Господарським судом встановлено, що відповідач-1 з перевищенням повноважень, визначених ч. 3 ст. 122 ЗК України, п. 3 ч. 1 ст. 32 ЛК України, прийняв спірне розпорядження від 26.01.2009 № 78, уклав з відповідачем-2 спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки та видав спірний державний акт на право власності на земельну ділянку, а отже, відповідно, не мав у спірних правовідносинах повноважень визначати/змінювати категорію/цільове призначення спірної земельної ділянки.

Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 20 ЗК України, в редакції станом на час прийняття/укладення спірних актів/правочинів, зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Листом від 11.06.2013 № 890 (а.с. 18, т.1) Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило, що висновок про погодження відведення відповідачу-2 спірної земельної ділянки не видавався. На підтвердження іншого відповідачами не подано суду жодного належного та допустимого доказу.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Дана обставина є окремою підставою для задоволення позову прокурора.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Господарським судом встановлено, що у спірних правовідносинах від імені держави функції щодо розпорядження спірною земельною ділянкою здійснює позивач.

Господарським судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави в особі позивача не з його волі. При цьому, господарський суд вважає, що відповідач-2 міг знати про норми ЛК та ЗК України, які у встановленому порядку були опубліковані та є доступними для широкого загалу, що передбачають повноваження у земельних відносинах як позивача, так і відповідача-1.

За встановлених обставин, господарський суд вважає, що вимога прокурора до відповідача-2 про повернення державі в особі позивача спірної земельної ділянки є правомірною, а отже такою, що підлягає задоволенню господарським судом.

Господарський суд приймає до уваги заперечення відповідачів-1, 2 проти позову щодо не доведення прокурором та позивачем обставини розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України, в редакції на час прийняття спірних розпоряджень, розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж лиманів встановлюються за проектами землеустрою, які прокурором та позивачем суду не подані.

Господарський суд вважає, що відповідачі-1, 2 не довели суду належними та допустимими доказами пропущення прокурором та позивачем строку позовної давності за даним позовом.

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З цього приводу, пленум Вищого господарського суду України у п. 4.1. постанови від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснив, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідачами не подано суду жодного належного та допустимого доказу про те, що позивач дійсно знав або міг знати про існування спірних розпоряджень та/або договорів. Так, відповідачами подано суду лише власні письмові пояснення та лист відповідача-1 (а.с. 90, т.1) адвокату відповідача-2 про те, що спірні розпорядження направлялись позивачу. Проте, жодного листа безпосередньо відповідача-1 позивачу з вказанням про направлення спірних актів та правочинів, опису вкладення у цінний лист та інших доказів направлення цих документів позивачу відповідачами суду не подано.

В той же час, позивач повністю заперечує факт про те, що йому до проведення прокурорської перевірки було відомо про прийняття відповідачем-1 спірних розпоряджень та укладення відповідачами спірних договорів, на підтвердження чого подав суду довідки від 26.09.2013 № 2807/3/05-47/3-13 та від 28.02.2014 № 2807/13/05-47/3-13 (а.с. 148, т. 1, а.с. 113, т.2).

Поряд з цим, у листах відповідача-1 прокурору про направлення розпоряджень щодо земельних питань за 2007, 2009 роки також не вказано, що спірні розпорядження увійшли до переліку наданих.

За цих підстав, заява відповідача-2 про застосування позовної давності не підлягає задоволенню господарським судом.

Господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача-2 проти позову прокурора, що скасування спірних розпоряджень відповідача-1 не є згідно з ст. 140 ЗК України підставою для припинення права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку, оскільки норма даної статті застосовується до земельних відносин, в яких особа-власник у встановленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку.

Господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача-2 проти позову прокурора з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, оскільки звернення прокурора до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про відчуження земель, належних Українському народу, тобто державі, на користь однієї юридичної особи, та повернення у власність держави земельної ділянки, яка вибула з її володіння незаконно. Отже, вирішуючи дану справу, суд оцінює справедливу рівновагу інтересів усієї держави Україна та однієї юридичної особи - відповідача-2.

Таким чином, обставини згаданих відповідачем-2 справ та цієї справи істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" не може бути безумовним прецедентом при розгляді цієї справи.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 06.09.2007 № 958 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду".

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 07.09.2007 № 2409, укладений між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вино-Каса".

4. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 26.01.2009 № 78 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення".

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.2009 № 107, укладений між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вино-Каса".

6. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 13.02.2009 серія ЯЗ № 140828, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020900700010.

7. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Вино Каса" (проспект Шевченка, 31, м. Одеса, 65058, код 33138415) повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв 54001, код 00022579) земельну ділянку, площею 0,99 га, розташовану в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал 5, № 16, в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4820983900:09:000:0331.

8. Стягнути з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (вул. Леніна, 33, смт. Березанка, Миколаївська обл., 57400, код 04056693) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 4588 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вино Каса" (проспект Шевченка, 31, м. Одеса, 65058, код 33138415) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 6357 (шість тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 90 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 13.06.2014.

Головуючий суддя Д.О.Бездоля

Судді Н.О.Семенчук

С.М.Коваль