ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _{79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10}

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року № 813/1036/14

Львівський окружний адміністративний суд

головуючої - судді Потабенко В.А.

за участю секретаря судового засідання Чернявської О.Д.,

представника позивача - Луньо Б.М., згідно довіреності,

представника відповідача - Батькова В.В., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроль" до Державної екологічної інспекції у Львівській області про скасування пунктів припису, -

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю "Агроль" (надалі - ТзОВ "Агроль") звернулось до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області (надалі - ДЕІ у Львівській області) про скасування пунктів 5, 6, 10 припису № 754-02 від 16.08.2013 року, виданого за результатами перевірки дотримання ТзОВ "Агроль" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних та земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, оформленої актом № 1453/02/1733.

В обґрунтування позовних вимог, з урахування пояснень, поданих до суду 17.03.2014 року та 03.06.2014 року, посилається на ст. 19, 21, 23 Кодексу України "Про надра", відповідно до яких, на думку позивача, ним не порушено вимог щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) під час провадження господарської діяльності, оскільки підприємство використовує воду не на виробничі, а на господарсько-побутові потреби і не самовільно, а на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Щодо отримання дозволу на розміщення та ліміту на утворення відходів у вигляді брухту чорних металів та відпрацьованих мастил, то такі відходи на підприємстві не утворюються. Курячий послід з підстилкою передається спеціалізованому підприємству на підставі укладеного договору, який був представлений під час проведення перевірки. Також позивач вважає, що йому не потрібно виготовляти дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, так як на підприємстві відсутні стаціонарні джерела викидів. З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем протиправно вимагається вчинити дії, спрямовані на отримання відповідних дозволів, позивач змушений звернутись до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити. Додатково пояснив суду, що в даний час підприємство замовило та провело інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні від 19.02.2014 року, суть якого зводиться до наступного. Проведеною перевіркою встановлено, що на підприємстві утворюються відходи у вигляді брухту чорних металів, відпрацьованих мастил, курячого посліду, на які у позивача відсутні ліміти на утворення та розміщення відходів, дозволи на розміщення відходів. Таким чином, ДЕІ у Львівській області зобов'язало ТзОВ "Агроль" отримати такі дозволи відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Закону України "Про відходи". Крім того, відповідач вказує на безпідставність застосування до спірних правовідносин ст. 23 Кодексу України "Про надра", оскільки позивачем вода використовується не тільки для власних господарсько-побутових потреб, а й для виробничих потреб (напування курей, вирощування яких є основним видом діяльності підприємства), що, в свою чергу, зобов'язує позивача отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами), в тому числі, і з власних свердловин, незалежно від наявності дозволу на спеціальне водокористування. Що ж стосується пункту припису щодо одержання на основі інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря, то підприємство зобов'язане отримати такий дозвіл, оскільки здійснює викиди в атмосферне повітря шляхом використання двох вентиляторів в курниках, які видувають повітря назовні, та електрозварки. За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів.

В судовому засіданні встановлено, що ДЕІ у Львівській області в період з 05.08.2013 року по 12.08.2012 року проведено перевірку дотримання ТзОВ "Агроль" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних та земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, про що складено відповідний акт № 1453/02/1733. Даний акт підписано інспектором з охорони праці із зазначенням того, що зауваження будуть викладені на окремому аркуші.

В акті перевірки зазначено, що видобування води ТзОВ "Агроль" за період з 01.04.2013 року по 05.08.2013 року здійснювалося з власної свердловини № 1. Згідно звіту форми 2-ТП за перше півріччя 2013 року підприємство використало на сільськогосподарське водопостачання 0,950 мі без спеціального дозвільного документа (дозволу на користування надрами (підземні води), що є порушенням ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України "Про надра".

Крім того, в акті перевірки вказано, що в ході виробничої та господарської діяльності на підприємстві утворюються такі відходи, як відпрацьовані люмінесцентні лампи, відпрацьовані мастила, брухт та відходи чорних металів, тверді побутові відходи, птиця свійська здохла, курячий послід з підстилкою, тара картонна. Водночас, паспорти на відходи представлено лише на відпрацьовані люмінесцентні лампи, тверді побутові відходи, птицю свійську здохлу, тару картонну. Аналогічно, представлено дозволи на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів лише на відпрацьовані люмінесцентні лампи, тверді побутові відходи, птицю свійську здохлу, тару картонну, що є порушенням ст.ст. 32, 33 Закону України "Про відходи".

Крім того, перевіркою встановлено, що на підприємстві проводяться роботи по електричному зварюванню, а в курниках наявні два вентилятори для видуву повітря з приміщення та вентиляційні отвори на даху в кількості 8 одиниць. Під час проведення перевірки на представлено інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, що необхідні для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, сам дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами викиду. За твердженням відповідача ТзОВ "Агроль" порушено ст.ст. 7, 10, 11, 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", постанову КМ України № 302 від 13.03.2002 року.

За наслідками вказаної перевірки державним інспектором Зіник Н.Д. складено припис щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства № 754-02 від 16.08.2013 року, пунктом 5 якого ТзОВ "Агроль" зобов'язано на основі інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря; пунктом 6 зобов'язано отримати дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів, які не зазначені у дозволі; пунктом 10 зобов'язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Позивач не згідний з вказаними пунктами припису, а тому звернувся до суду.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо права ДЕІ у Львівській області на проведення зазначеної перевірки суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затв. Указом Президента України від 13.04.2011 року № 454/2011, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України.

Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

В п.п. "в" п. 2 ч. 4 Положення, Держекоінспекція України відповідно до покладених завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів щодо, зокрема, наявності та дотримання умов виданих дозволів, установлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, лімітів забору і використання води та скидання забруднюючих речовин, права державної власності на води, виконання заходів з економного використання водних ресурсів, використання вод (водних об'єктів) відповідно до цілей та умов їх надання; законодавства про охорону атмосферного повітря щодо, зокрема, наявності та додержання дозволів на викиди забруднюючих речовин; законодавства про поводження з відходами щодо, зокрема, дотримання вимог виданих дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, дотримання вимог виданих лімітів на утворення та розміщення відходів, ведення первинного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, подання відповідної статистичної звітності в установленому порядку та паспортизації таких відходів; законодавства щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов.

Крім того, відповідно до ст.ст. 11, 61 Кодексу України "Про надра", у редакції Закону України від 16.10.2012 року № 5456-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні", що набрав чинності 18.11.2012 року та згідно конституційних принципів, не має зворотної дії в часі, тобто, розповсюджується лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності таким законом, державний контроль за використанням і охороною надр у межах своєї компетенції здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Також, згідно ст. 3 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 року № 2707-XII, з наступними змінами та доповненнями, державне управління в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до закону здійснює, крім іншого, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, ст. 23² Закону України "Про відходи" від 05.03.1998 року № 187/98-ВР, з наступними змінами та доповненнями, в редакції від 16.10.2012 року, що діяла на момент проведення перевірки, визначено компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері поводження з відходами, до якої належить здійснення державного нагляду (контролю) за виконанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, іншими органами, органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами щодо дотримання вимог виданих лімітів на утворення та розміщення відходів, ведення первинного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, подання відповідної статистичної звітності в установленому порядку та паспортизації таких відходів.

Таким чином, відповідачем проведено перевірку та винесено припис на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо обов'язку позивача отримати дозвіл на спеціальне користування надрами, то суд виходив з наступного.

У відповідності до ст. 14 Кодексу України "Про надра", надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин.

До корисних копалин, згідно з постановою КМ України від 12.12.1994 року № 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення", відносяться також і підземні води: (мінеральні (лікувальні, лікувально-столові, природні столові), питні (для централізованого водопостачання, для нецентралізованого водопостачання), промислові, теплоенергетичні.

В ст. 16 Кодексу України "Про надра" визначено порядок одержання спеціальних дозволів на користування надрами в разі використання таких, обмеження щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр.

Надра, відповідно до ст. 21 Кодексу України "Про надра", у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до п. 3, 5 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затв. постановою КМ України від 30.05.2011 року № 615, на кожний вид користування надрами в межах конкретної ділянки надається окремий дозвіл. Дозволи надаються на такі види користування надрами, як, зокрема, видобування корисних копалин.

Контроль та нагляд за дотриманням умов дозволу, у відповідності до Порядку, здійснюють у межах своїх повноважень орган з питань надання дозволу, Держекоінспекція, Держгірпромнагляд, Міненерговугілля, МОЗ, ДПС, а також органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Кодексу України "Про надра", землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Тобто, для отримання права на видобування для своїх потреб підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, землевласники і землекористувачі повинні дотримуватися трьох умов в їх сукупності:

- видобувати воду для власних господарсько-побутових потреб;

- бути власником чи користувачем зазначеної земельної ділянки;

- не перевищувати видобування 300 кубічних метрів води на добу.

Сторонами не заперечується факт дотримання ТзОВ "Агроль" умови видобування ним води як власником земельної ділянки в с. Жорниська комплекс Ямельня-1 Яворівського району Львівської області, а також умови дотримання ним об'єму видобування води на добу, що становить менше законодавчо визначених 300 м³ води на добу. Зазначені умови водокористування повністю відповідають вимогам ст. 23 Кодексу України "Про надра".

Натомість, між сторонами існує спір щодо цільового призначення видобутої води.

З матеріалів справи вбачається, що основними видами діяльності ТзОВ "Агроль" є вирощування курей.

Представник позивача зазначає, що ТзОВ "Агроль" видобуває воду для задоволення власних господарсько-побутових потреб, що робить можливим застосування до такого підприємства положень ст. 23 Кодексу України "Про надра".

Водночас, в копії дозволу на спеціальне водокористування від 10.07.2003 року № Укр.-1293-09/льв з терміном дії до 10.07.2006 року, що був продовжений до 20.07.2009 року, в копії дозволу на спеціальне водокористування від 17.07.2009 року № Укр.-1293-09/льв з терміном дії до 17.09.2012 року та в копії дозволу на спеціальне водокористування від 07.09.2012 року № Укр.-1293-12/Льв з терміном дії до 07.09.2015 року в графі "Характеристика водоспоживання" зазначена мета водокористування - господарсько-побутові та виробничі потреби господарства. На стр. 3 дозволів визначено умову водокористування, згідно якої для виробничих потреб ТзОВ "Агроль" повинно використовувати 9,9 тис/мі води на рік, 27.25 м^3/добу, для господарсько-побутових - 0,29 тис/мі води на рік, 0,8 м³/добу.

Вищевказані дозволи були видані на клопотання позивача, яке, серед іншого, містить покликання на мету водокористування - виробничі потреби господарства. Також в розрахунку нормативного водоспоживання та водовідведення птахофабрики в с. Жорниська позивачем самостійно зазначалось, що вода буде використовуватись на виробничі потреби, а саме на забезпечення питних потреб курей.

Як вже було зазначено вище, позивач є сільськогосподарським підприємством, тобто, використання видобутої підземної прісної води для напування курей, вирощування яких є основним видом діяльності ТзОВ "Агроль", є невід'ємною частиною технологічного процесу з розведення курей.

Таким чином спростовано твердження представника позивача про те, що підприємство використовує підземні води лише для господарсько-побутових потреб.

Як вже було зазначено вище, ст. 23 Кодексу України "Про надра" вказує на можливість користування надрами без спецдозволу для видобутку підземних вод для власних господарсько-побутових потреб землевласника (землекористувача). При цьому норма закону не обмежує кола таких землекористувачів, якими можуть бути як населення (фізичні особи), так і юридичні особи (підприємства, установи та організації).

Судом взято до уваги покликання представника позивача на ГОСТ 17.1.1.04-80 Класифікація підземних вод за цілями водокористування, що затверджений постановою Державного комітету СССР по стандартах від 31.03.1980 року за № 1452, згідно якого класифікація цілей користування підземними водами здійснюється на: господарсько-питні та комунально-побутові потреби населення, лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарства (без зрошення та обводнення), зрошення та обводнення, промислові потреби (без теплоенергетики), потреби теплоенергетики, територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод, скидання стічних вод, інші потреби. Зазначений ГОСТ містить розділ "промислові потреби (без теплоенергетики)", який, з поміж іншого, включає в себе: господарсько-питні та комунально-побутові потреби промислових підприємств (і гасіння пожеж) з використанням як води питної так і води технічної. Дійсно, підприємство може мати свої власні господарсько-питні та комунально-побутові потреби, які водночас є промисловими (виробничими) потребами і не є потребами населення.

Однак, використання підземних вод для виробничих потреб (напування курей) робить неможливим застосування до позивача умов звільнення від одержання спеціального дозволу на користування надрами, передбачених ст. 23 Кодексу України "Про надра".

Також слід зазначити, що відповідач, подаючи звіти про використання води за 2012-2013 роки у графі "Фактично використано води" самостійно зазначив, що використовував воду для сільськогосподарських потреб - "сільськогосподарське водопостачання".

А, отже, ТзОВ "Агроль" було зобов'язане одержати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Дана позиція суду підтверджується також листом Департаменту агропромислового розвитку Львівської ОДА від 01.08.2013 року, згідно якого сільськогосподарські підприємства через високу вартість та трудомісткість робіт щодо отримання спецдозволу на користування надрами не в стані оформити такий; пропозиціями Кабінету Міністрів України та Мінаграрної політики України внести до ч. 1 ст. 23 Кодексу України "Про надра" в частині включення до осіб, яким не потрібний спецдозвіл на користування надрами сільськогосподарських підприємств та до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів щодо нерозповсюдження такої на сільськогосподарські підприємства.

Враховуючи все вищенаведене, ДЕІ у Львівській області правомірно вважало, що ТзОВ "Агроль" допущено порушення норм ст. ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України "Про надра" в частині обов'язку отримати спецдозвіл на користування надрами.

Що стосується вимоги ДЕІ у Львівській області до ТзОВ "Агроль" на основі інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частина 5 вищевказаної статті визначає, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Згідно постанови КМ України від 13.03.2002 року № 302, якою затверджено Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Відповідно до п. 4 вищевказаного Порядку, для отримання дозволу суб'єкт господарювання, крім іншого, проводить інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання.

Аналогічно, п. 4.2 Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затв. наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 10.05.2002 року № 177 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.05.2002 року за № 445/6733, визначає порядок узяття на державний облік об'єктів, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря.

Так, об'єкти проводять інвентаризацію видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря. За результатами інвентаризації встановлюють необхідність взяття їх на державний облік за критеріями, наведеними в розділі 2 цієї Інструкції.

Згідно п. 1.3 вказаної Інструкції, дані про види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, готуються на підставі матеріалів інвентаризації викидів забруднюючих речовин.

З аналізу наведених норм вбачається, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами видається лише після проведення інвентаризації стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що припис щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства № 754-02 від 16.08.2013 року містить в собі пункт 2, згідно якого позивача зобов'язано підготувати документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними об'єктами, та пункт 4, згідно якого позивача зобов'язано провести інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Вказані пункти позивачем не оскаржуються, а, отже, ТзОВ "Агроль" погоджується з такими.

В судовому засіданні представник позивача пояснив суду, і це підтвердив також представник відповідача, що підприємством було самостійно замовлено та проведено інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання.

Враховуючи все вищевикладене, визнання ТзОВ "Агроль" необхідності проведення і проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря спростовує його твердження про відсутність необхідності в одержанні дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря.

Зважаючи на той факт, що проведення інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря є важливим кроком для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря, заперечення позивача щодо отримання такого дозволу, на думку суду, є абсолютно безпідставними та необґрунтованими.

Щодо отримання дозволу на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів, які не зазначені у дозволі суд зазначає наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що на підприємстві утворюються такі відходи, як макулатура паперова та картонна (тара картонна), птиця свійська здохла, тверді побутові відходи, відпрацьовані люмінесцентні лампи, відпрацьоване мастило, брухт і відходи чорних металів, курячий послід з підстилкою.

Водночас, на такі відходи як макулатура паперова та картонна (тара картонна), птиця свійська здохла, тверді побутові відходи та відпрацьовані люмінесцентні лампи у підприємства наявні ліміти на утворення та розміщення відходів на 2013 рік та дозволи на розміщення відходів у 2013 році, дійсні до 31.12.2013 року. Також ТзОВ "Агроль" має паспорти відходів підприємства на вищезазначені відходи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" не вважаються відходами відходи тваринного походження - відходи, що становлять продукти метаболізму, що використовуються для виробництва біогазу або органічних добрив.

З наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу № 2013-06 від 12.03.32013 року, ТзОВ "Терранова-Агро" придбає у ТзОВ "Агроль" курячий послід з підстилкою в кількості 1000 тонн +/- 15% на рік. Зважаючи на той фак, що ТзОВ "Терранова-Агро" є платником фіксованого сільськогосподарського податку, така використовує курячий послід в якості органічних добрив.

Також ТзОВ "Агроль" уклало договір-купівлі-продажу б/н від 01.09.2011 року з ФГ "Елегант", згідно якого останнє придбає курячий послід для переробки в органічні добрива.

Таким чином, з урахуванням наявності вищевказаних договорів, курячий послід, що утворюється на ТзОВ "Агроль", не може вважатись відходами в розумінні ст. 1 Закону України "Про відходи".

Як вже зазначалось вище, в акті перевірки та в акті обстеження, складеному в межах перевірки 05.08.2013 року відображено, що на ТзОВ "Агроль" утворюються такі відходи як брухт чорних металів та відпрацьоване мастило. Однак, позивач заперечує проти факту такого утворення. Однак, судом такі заперечення до уваги не беруться, оскільки з наявного в матеріалах справи протоколу погодження договірної ціни, що є додатком №1 до договору № 140 від 21.03.2013 року, укладеного між ТзОВ "Агроль" та ПП "Ріал", вбачається, що сторони досягнули згоди про вартість послуг в сфері забезпечення екологічної безпеки шляхом збирання, перевезення та зберігання для подальшої утилізації окремих видів небезпечних відходів, які утворились у замовника (ТзОВ "Агроль") в процесі здійснення ним господарської діяльності. Факт виконання послуг по збиранню, перевезенню та зберіганню для подальшої утилізації таких видів небезпечних відходів, як лампи люмінесцентні в кількості 50 шт. та відпрацьовані мастила в кількості 20 кг., підтверджено актом надання послуг № 63 від 01.04.2013 року, підписаним обома сторонами договору.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Стаття 17 Закону України "Про відходи" встановлює обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, відповідно до яких останні, крім іншого, зобов'язані запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах; передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари.

Відповідно до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затв. постановою Кабінетів Міністрів України від 03.08.1998 року №1218, ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо; або на утилізацію чи розміщення на своїй території; ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях (п.2). Ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику (п.3). Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику (п.4). Ліміт на утворення відходів не може перевищувати нормативно допустимих обсягів утворення відходів (п.5). Норматив утворення відходів визначається технологічним регламентом на підставі питомих показників утворення відходів (п.6). Відповідальність за правильність визначення нормативів утворення відходів, визначення лімітів утворення та розміщення відходів, несвоєчасне затвердження або незатвердження лімітів утворення та розміщення відходів несе власник відходів (п.20). Контроль за правильністю визначення лімітів на утворення та розміщення відходів, їх дотриманням здійснює Держекоінспекція та її територіальні органи (п.21).

Згідно п. "а" ст. 32 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Статтею 34 Закону України "Про відходи" у встановлено, що усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров'я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку. Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Зважаючи на вищевикладене, ТзОВ "Агроль" зобов'язано отримати дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів у вигляді відпрацьованих мастил.

Доводи, наведені позивачем у позові висновків суду не спростовують. А наявність договору № 140 від 21.03.2013 року, укладеного між ТзОВ "Агроль" та ПП "Ріал" на передачу для утилізації відпрацьованих мастил не звільняє позивача від необхідності отримати дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відходів у вигляді відпрацьованих мастил.

Що стосується твердження представника ТзОВ "Агроль" про неутворення на підприємстві відходів у вигляді брухту чорних металів, то суд вважає такі твердження безпідставними і нічим не обґрунтованими, оскільки.

З наявної в матеріалах справи довідки позивача № 14/08-04 від 12 серпня 2013 року вбачається, що встановлений перевіркою на території ТзОВ "Агроль" брухт чорних металів таким не являється, а становить деталі та агрегати, які частково втратили свої споживчі властивості і в подальшому після реставрації позивач використовуватиме їх за прямим призначенням. Однак, доказів цього суду не представлено, не доведено факту, що саме це за деталі та агрегати, не доведено, що такі деталі та агрегати перебувають на балансі підприємства, є основними засобами та можуть бути використані (або вже використані) за прямим (яким саме?) призначенням.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на підприємстві відходи у вигляді брухту чорних металів утворюються, а, отже, ТзОВ "Агроль" зобов'язане отримати дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення таких відходів.

Судом не береться до уваги факт скасування рішенням Яворівського районного суду Львівської області постанови про накладення на ТзОВ "Агроль" адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 47 КУпАП, оскільки підставами для скасування такої були виключно процедурні питання.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч.1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши правомірність оскаржуваних позивачем пунктів 5, 6, 10 припису щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства № 754-02 від 16.08.2013 року, суд прийшов до переконання, що він ДЕІ у Львівській області винесений з врахуванням законодавства, чинного на момент проведення перевірки діяльності ТзОВ "Агроль", на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ході судового розгляду справи встановлено обов'язок позивача, видобуваючи прісну воду із власних підземних водозаборів для провадження сільськогосподарської діяльності, отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами); утворюючи відходи - отримати дозвіл на розміщення та ліміт на утворення та розміщення відповідних відходів; провадити господарську діяльність, що має наслідком викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами попередньо провести інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання та отримати відповідний дозвіл на викиди.

Звідси, порушення суб'єктом владних повноважень вимог ст. 19 Конституції України відсутнє.

Тому, у задоволенні позовних вимог ТзОВ "Агроль" слід відмовити.

Згідно ст. 94 КАС України судові витрати у цій справі позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 10.06.2014 року.

Суддя Потабенко В.А.