ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

В.В.,

суддів:

М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Східної регіональної митниці (далі - Митниця) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсаційних виплат,

в с т а н о в и л а:

У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: скасувати наказ ДМСУ від 25 квітня 2008 року № 665-к в частині звільнення його з посади провідного інспектора оперативно-контрольного відділу служби координації та контролю діяльності підпорядкованих митниць Митниці; зобов'язати ДМСУ працевлаштувати його на роботу з урахуванням кваліфікації та займаної посади і зарахувати до стажу державної служби час вимушеного прогулу починаючи з 29 квітня 2008 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за невідбуту щорічну основну відпустку за 2008-2009 роки.

Обґрунтовуючи свої вимоги, він послався на незаконність звільнення, оскільки воно було проведено без дотримання вимог трудового законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року, в задоволенні позову відмовив виходячи із того, що звільнення позивача відбулося у зв'язку з ліквідацією Митниці та проведено з дотриманням норм КЗпП.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 жовтня 2013 року судові рішення у справі залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1. звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП. На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2010 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.

У рішенні Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2013 року, наданому на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, касаційний суд виходив із того, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Західної регіональної митниці і Львівська митниця стала її правонаступником. Отже, звільнення позивача проведено з порушенням пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про їх обґрунтованість.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на Митниці на посаді провідного інспектора. Наказом ДМСУ від 29 січня 2008 року № 61 «Про ліквідацію митних органів» з метою оптимізації діяльності й структури митних органів з 1 травня 2008 року ліквідовано Митницю, а наказом ДМСУ від 29 січня 2008 року № 64 «Про створення нових митниць і зміну зон діяльності деяких митниць» створено Східну митницю.

Наказом ДМСУ від 25 квітня 2008 року № 665-к на виконання наказу ДМСУ від 29 січня 2008 року № 61 позивача звільнено із займаної посади з 30 квітня 2008 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.

За змістом наведеної норми закону трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам, у тому числі, чи прийняті вони з метою, з якою це повноваження надано.

Як встановлено судами наказом Голови Державної митної служби № 61 від 29 січня 2008 року з метою оптимізації діяльності й структури митних органів з 1 травня 2008 року Східну регіональну митницю ліквідовано. Відповідно до наказу Голови Державної митної служби № 64 від 29 січня 2008 року створена Східна митниця.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказував на те, що за наявності зазначених наказів на, його думку, відбулася не ліквідація, а реорганізація Східної регіональної митниці у Східну митницю. В той же час підстава звільнення позивача безпосередньо пов'язана і випливає з правового акта про ліквідацію, а отже його законності.

У зв'язку з цим суди при розгляді цієї справи повинні були перевірити обґрунтованість дій суб'єкта владних повноважень щодо прийнятих ним рішень у поєднанні з метою видання наказів щодо наданих на це повноважень чи дійсно мало місце ліквідація органу, чи його реорганізація пов'язана зі зміною в організації виробництва і праці, функцій цього органу, скорочення чисельності або штату працівників.

Під час перевірки касаційним судом прийнятих рішень щодо ОСОБА_1 зазначених вимог дотримано не було, що дає підстави для скасування рішення суду касаційної інстанції, оскільки воно прийнято без урахування норм права, що підлягали застосуванню при прийнятті рішення.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.В. Кривенко

: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов