Номер справи місцевого суду: 523/9271/13-ц

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2014 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Погорєлової С.О., Цюри Т.В.,

при секретарі - Колмакові В.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоп-Південь» про визнання договору удаваним та стягнення боргу, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним,

в с т а н о в и л а:

19.06.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу. У позовній заяві посилався на те, що на прохання останніх на потреби сім"ї у квітні 2008 року позичив їм 300000 доларів США із строком повернення через місяць, однак у встановлений строк гроші повернуті не були, тому вони попросили відстрочити його повернення до грудня 2011 року, підтвердив про його наявність 10.02.2011 року шляхом вчинення запису на оригіналі розписки, однак і в такий строк зобов'язання не виконали.

У травні 2012 року він позичив відповідачам 175000 доларів США зі строком повернення 06.06.2012 року. В підтвердження боргових зобов'язань ОСОБА_3 видав йому відповідну розписку, а його дружина ОСОБА_4 на розписці зробила запис про свою згоду з умовами отримання та повернення грошей.

У жовтні 2012 року він додатково позичив відповідачам 110000 доларів США зі строком повернення до 12.11.2012 року. В підтвердження даних боргових зобов'язань ОСОБА_3 12.10.2012 року видав відповідну розписку, а його дружина зробила на оригіналі розписки запис про її згоду на отримання грошей на спільні потреби. Оскільки кошти не повернуто по жодному із боргових зобов'язань, то він вимушений звернутися до суду.

13.08.2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та просив визнати удаваним договір відступлення права вимоги від 16.03.2012 року, за яким він передав останньому право вимоги передачі у власність нежилого приміщення, розташованого в багатоквартирному будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 за інвестиційним договором від 04.11.2008 року. У позовній заяві він посилався на те, що зазначений договір є неукладеним, оскільки грошові кошти або оригінал боргових розписок ОСОБА_3 від ОСОБА_2 не отримував, а отже останній використовує їх для стягнення подвійного розміру коштів, а також є удаваним, та фактично між сторонами діє первісне грошове зобов'язання на підставі боргової розписки від 23.04.2008р., оскільки настання правових наслідків за договором відступлення права вимоги від 16.03.2012р. не виникло та не виникне доти, доки ОСОБА_2 не виконає істотні умови договору, та не передасть або оригінал боргової розписки або кошти, в розмірі передбаченому у п.2.1 договору.

Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно отримані 37 538 доларів США, які він фактично переплатив, погашаючи борг. Підтвердженням факту розрахунку по розпискам є записи в блокноті, здійснені ОСОБА_6, які підтверджують повернення боргу частинами протягом 2008 - 2013року.

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про визнання удаваним договору поставки кондиціонерів ОСОБА_2 на загальну суму 1 027 000 грн. з застосуванням наслідків удаваного правочину. У позовній заяві посилалася на те, що 21.09.2012 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір поставки кондиціонерів, складений акт прийому передачі обладнання та виданий касовий ордер, однак обладнання вона не передавала, грошей не отримувала, не вказувала ці кошти в книзі обліку доходів, а договір насправді був укладений з метою зменшення обсягу виплати грошових коштів по договору позики ОСОБА_3 на прохання останнього.

ОСОБА_5 звернувся до суду з окремими вимогами до ОСОБА_2 про визнання договору відповідального зберігання між ФОП ОСОБА_5 і ОСОБА_2 від 21.09.2012р. № 2109/12-2 удаваним правочином. В обґрунтування позову посилався на те, що 21.09.2012 року між ними був укладений договір відповідального зберігання кондиціонерів, отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_6, однак насправді він був укладений з метою зменшення обсягу грошових коштів по договору позики ОСОБА_3 для приховування новації по договору позики.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29.01.2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано удаваним договір відступлення права вимоги від 16.03.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 219711,58 грн., судовий збір у розмірі 3116 грн.

Задоволено позов фізичної особи підприємця ОСОБА_6 Визнано договір поставки обладнання, укладений 21.09.2012 року №2109/12-1 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_2 недійсним. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 229,40 грн.

Задоволено позов фізичної особи підприємця ОСОБА_5 Визнано договір відповідального зберігання, укладений 21.09.2012 року №2109/12-2 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 і ОСОБА_2, недійсним. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 229,40 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та задовольнити його позовні вимоги.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, та його представник доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

ОСОБА_3 вважав скаргу необґрунтованою, рішення суду першої інстанції правильним, підтвердив, що отримував від ОСОБА_2 гроші на потреби сім'ї, про що складав розписки, однак по ним розрахувався, підтвердженням чого служать записи на аркушах з блокноту ОСОБА_6 Договір уступки права вимоги є удаваним, оскільки фактично приховував договір застави, і був написаний під психологічним тиском кредитора, який наполягав на виконанні боргового зобов'язання.

Представник ОСОБА_3 ОСОБА_7 підтримав викладене довірителем, вважав рішення суду законним та правильним.

ОСОБА_4 позов ОСОБА_2 не визнала, пояснив, що дійсно кошти вони брали в борг на потреби сім'і для будівництва будинку, однак повернули його навіть переплатив кошти, про що свідчать записи в блокноті ОСОБА_6, який вона вела, обліковуючи рух коштів.

ОСОБА_6 пояснила, що є сестрою ОСОБА_4, на прохання ОСОБА_3 уклала договір поставки кондиціонерів із ОСОБА_2 з метою зменшити суму боргу за розписками, однак насправді такі не передавалися, кошти за них не сплачувалися, тому і не були обліковані в книзі обліку доходів. Підтвердила факт ведення блокноту, в якому були різні записи як особисті, так і робочі, в тому числі про розрахунки із ОСОБА_2 за вказівкою ОСОБА_3, якому вона допомагала у здійсненні їх діяльності, блокнот не зберігся.

ОСОБА_5 пояснив, що на прохання ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_2 договір зберігання кондиціонерів, начебто поставлених ОСОБА_6, однак насправді обладнання на зберігання не передавалося, складені акти на підтвердження угоди не відповідають дійсності, тому вважав правильним рішення суду першої інстанції.

Третя особа ТОВ «Екоп-Південь», будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, в жодне судове засідання не з'явився, судові повістки направлялися у порядку, встановленому законом, в останнє засідання повістка повернулася із позначкою «за закінченням терміну зберігання», що вказує на небажання її отримати, тому справу розглянуто за відсутності третьої особи.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановленням нового з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що позичені гроші були повернуті ОСОБА_3 протягом 2008 - 2013 років навіть в більшому розмірі, чим передбачено розписками, тому прийшов до висновку про стягнення надлишку коштів як отриманих внаслідок безпідставного збагачення.

З такими висновками суду погодитися неможливо, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором.

Якщо в договорі не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Судом встановлено, що 23 квітня 2008 року ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_2 гроші в розмірі 300000 доларів США із строком повернення 23.05.2008 року, 6 травня 2012 року - 175000 доларів США до 06.06.2012 року, гарантуючи повернення коштів належним йому майном, та 17 жовтня 2012 року отримав у борг 110000 доларів США до 12.11.2012 року, гарантуючи повернення коштів також належним майном, про що складені розписки (а.с.4,5,6).

На кожній із розписок ОСОБА_4 дружина ОСОБА_3 посвідчила власним підписом про те, що борг є боргом сім'ї, та вона ознайомлена із умовами його повернення.

Крім того, 10.02.2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили про наявність не виконаного боргу в сумі 300000 доларів США, зобов'язавшись повернути його до грудня 2011 року, про що вчинили запис на розписці від 23.05.2008 року.

На час вирішення спору оригінали боргових розписок знаходяться у позивача ОСОБА_2

26.07.2008 року ОСОБА_2 змінив прізвище на ОСОБА_2 (а.с.8).

У своїх висновках суд першої інстанції констатував, що факт повернення коштів ОСОБА_2 вбачається з розписок про передачу йому 612488 доларів США, проте як такі розписки про повернення боргу в матеріалах справи відсутні, на підтвердження повернення коштів ОСОБА_3 надані аркуші з блокноту ОСОБА_6, на яких є записи про отримання Феліксом коштів протягом 2008 - 2013 років, переважно в доларах США на загальну суму 612488 доларів США, проте жодна оцінка їм як доказам з точки зору допустимості та належності судом першої інстанції не надана.

При цьому як свідчать матеріали справи, сам блокнот в суді першої інстанції не досліджувався, предметом огляду були лише його деякі аркуші (а.с. 44-54).

Отже, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення суду - вимогам ст.214 ЦПК України, оскільки не містить оцінки доводів ОСОБА_2 про те, що оригінали боргових розписок знаходяться у нього і жодних відміток про сплату боргу не містять, а записи ОСОБА_6 не можуть бути належним та допустимим доказом повернення боргу.

Водночас із записів на аркушах, наданих ОСОБА_3 на підтвердження повернення боргу, видно, що поряд із цифрами про суми коштів такі містять слова: «видано», «лицевой счет ОСОБА_10», «минуя кассу», «по кассе А.Г.», «% за ноябрь», «за декабрь», «расчет з ОСОБА_10 за январь», «виплачено по привлеченным средствам», а самі записи про передачу коштів не містять відомостей про те, на підтвердження яких зобов'язань, ким та кому видавалися кошти, і за датами запису жодне з них не співпадає із датами встановленого часу повернення боргу за розписками, які є предметом спору, а також із іншими фактичними обставинами у справі, зокрема щодо складання інших договорів. Крім того, зміст таких записів не є характерним для відносин позики між фізичними особами, оскільки не передбачають існування каси у взаєморозрахунках, а відтак і повернення коштів через касу або поза нею.

В свою чергу, порівняння суми, отриманої ОСОБА_2 за записами, вказує на її виплату в розмірі більшому, аніж передбачено борговими розписками на 37538 доларів США, що в силу її значності не дає підстав припустити, що таке є помилкою.

Записи свідчать про те, що гроші протягом 2008 - 2013 року надавалася частинами і їх видача тривала до 26.04.2013 року, що не узгоджується із поясненнями ОСОБА_3 про повне виконання боргових зобов'язань 26.07.2012 року та є незрозумілим з точки зору продовження виплат за умов повернення боргу.

Більш того, жодною із боргових розписок, складених ОСОБА_3, не передбачено повернення боргу частинами, на наявність такої домовленості сторони не посилалися навіть під час обґрунтування власних вимог та заперечень, та відповідної оцінки таким обставинам судом першої інстанції також надано не було.

Власноручним записом ОСОБА_3, ОСОБА_4 на розписці від 23.05.2008 року підтвердили про наявність непогашеного боргу в розмірі 300000 доларів США станом на 10.02.2011 року, який вони зобов'язалися повернути до грудня 2011 року (а.с.4).

Водночас, за записами на аркушах з блокноту станом на 10.02.2011 року - час підтвердження невиплаченого боргу в сумі 300000 доларів США, сума виплати склала майже суму боргу за розпискою - 287794 долари США, проте такі обставини жодним чином не були обумовлені ані в розписці, як це передбачено законом, ані іншим чином, що не узгоджується із доводами про записи як свідчення повернення боргу за борговими розписками.

Безумовним доказом повернення боргу є наявність розписки у боржника, проте така є наявною у кредитора ОСОБА_2

Боржнику належить право затримати виконання зобов'язання у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку (ч.4ст.545 ЦК), а невиконання цього покладає всі негативні наслідки на боржника.

Незважаючи на неотримання розписки про повернення боргу як за первісною розпискою 2008 року, так і в подальшому, ОСОБА_3 не лише не припинив виконання, а навіть отримував нові кошти за новими розписками, в кінцевому підсумку переплатив, повертаючи борг, що виглядає нелогічним з огляду на прості зрозумілі зобов'язання позики.

Отже, судом першої інстанції не надано жодного висновку з приводу вищенаведених розбіжностей, і не з'ясування цих обставин призвело до неправильного висновку про повернення боргу ОСОБА_2, тому рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову про стягнення боргу і відмову в задоволенні вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, зважаючи на ненадання ОСОБА_3 належних та допустимих доказів його повернення.

Відповідно до ст.60 ЦПК рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні ОСОБА_2, не заперечуючи деякі з фактів отримання коштів від ОСОБА_6 як представника ТОВ «Контраст», пояснював це комерційними відносинами із товариством, належним ОСОБА_3, при цьому факт вчинення записів на наданих аркушах підтверджений ОСОБА_6, яка займалася обліком на прохання ОСОБА_3, із яким вони працюють в одному приміщенні. Більш того, ОСОБА_6 не заперечувала, що записи «Возврат долга ОСОБА_10» були здійснені нею пізніше з метою упорядкування, тобто на час отримання коштів повний зміст записів ОСОБА_2 був невідомий і не був таким, як під час розгляду справи.

Оригінал блокноту не був представлений стороною, а відокремлені листи не дають підстав встановити цілісність, послідовність записів з метою з'ясування їх відповідності фактичним подіям, що мали місце між сторонами.

Наявність оригіналів розписок у кредитора відповідно до ст. 545 ЦК свідчить про невиконання боргу боржником, і змістовних пояснень з приводу того, чому на протязі тривалого часу жодна із розписок за умов повернення боргу не була витребувана у кредитора ОСОБА_3 не надано, так само як не надано доводів з приводу того, чому за умов недобросовісної поведінки кредитора відносини не були припинені, а навпаки були триваючими.

Доводи ОСОБА_3 про те, що всі суперечності пояснюються вчиненням дій під психологічним тиском і погрозами є неспроможними, оскільки доказів про таке не надано, більш того, за умов повернення боргу, як тиск, так і побоювання з його приводу були б вкрай незрозумілими, і у будь - якому випадку могли бути підставою для звернення до правоохоронних органів, однак таких звернень не було.

Аналіз змісту записів «видано», «лицевой счет ОСОБА_10», «минуя кассу», «по кассе А.Г.», «% за ноябрь», «за декабрь», «расчет з ОСОБА_10 за январь», «виплачено по привлеченным средствам» не дає підстав дійти однозначного висновку про те, що такі кошти були сплатою боргу, отриманого на потреби сім'ї.

Більш того, видача коштів частинами не передбачалася угодою сторін, принаймні про наявність такої домовленості доказів не надано, відомості про сплату процентів вочевидь також не узгоджуються із умовами надання коштів за розписками, записи не місять таких фактичних даних, які б збігалися за часом чи сумами за спірними розписками, що, в кінцевому підсумку, не дає підстав ідентифікувати їх з жодним із виниклих боргових зобов'язань, невиконання яких є предметом спору.

Зважаючи на такі обставини, вимоги ОСОБА_2 про стягнення коштів є обґрунтованими.

Загальна сума боргу за розписками складає 585000 доларів США, тому стягненню підлягає 6821100 гривень, які є еквівалентом за курсом НБУ зазначеної суми на час вирішення спору (585000х11,66=6821100). При цьому сума боргу підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, оскільки борги виникли під час перебування сторін у шлюбі, і ОСОБА_4 визнала та підтвердила про отримання коштів на потреби сім'ї, про що, окрім записів на розписках, підтвердила в судовому засіданні, що відповідає правилам ст.65 СК України.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 зайво сплачених коштів - переплати боргу, проте такі висновки не відповідають обставинам справи, тому за підставами зайвої сплати боргу вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, іншими обставинами і підставами вимоги позову не обґрунтовувалися.

Також не можна погодитися із висновком суду про визнання договору відступлення права вимоги удаваним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що договір відступлення права вимоги має ознаки удаваного правочину, та фактично між сторонами діє первісне грошове зобов'язання на підставі боргової розписки від 23.04.2008р., оскільки настання правових наслідків за договором відступлення права вимоги від 16.03.2012р. не виникло та не виникне доти, доки відповідач не виконає істотну умову договору, та не передасть або оригінал боргової розписки, або кошти, в розмірі передбаченому у п.2.1 договору.

Також у висновках суд зазначив, що у розумінні ч.2 ст.604 ЦК України це нове зобов'язання між сторонами, яке не породжує права та обов'язки з наведених підстав, та укладаючи цей договір, сторони діяли свідомо для досягнення особливої користі у ОСОБА_3 - це передача майна, у ОСОБА_2 - це отримання цього майна та при укладенні договору дії сторін були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, оскільки ОСОБА_3 її уклав з метою погашення грошового зобов'язання перед відповідачем за борговою розпискою, а ОСОБА_2 з метою приховання виникнення первісного зобов'язання по борговій розписці від 23.04.2008 року.

Проте такі висновки суду є вкрай суперечливими, та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Всупереч зазначеним нормам та принципам визнання угод недійсними, суд першої інстанції фактично не встановив, який правочин було приховано сторонами шляхом укладання договору відступлення права вимоги.

Так, висновок про те, що договір відступлення права вимоги направлений на приховання договору позики суперечать законам логіки, та не відповідає змісту поняття удаваного правочину як такого, що приховує іншу угоду, адже навіщо приховувати те, що оформлено і є предметом спору.

Відповідно до ч.2ст.604 ЦК зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Таким чином, новація не є зобов'язанням, а є способом припинення зобов'язання між сторонами, тому сама по собі не може бути ознакою удаваності угоди.

Визнання правочину недійсним з підстав удаваності вимагає встановлення, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, та наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Однак спільності волі обох сторін на досягнення іншого результату при укладанні угоди судом першої інстанції фактично не встановлено.

Висновок суду про те, що відсутність розписки про виконання п.2.1 договору про відступлення права вимоги про передачу коштів вказує про його невідповідність вимогам ч.3ст.545 ЦК, свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, оскільки відступлення права вимоги не є виконанням грошового зобов'язання.

Таким чином, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, тому у зазначеній частині рішення суду також не може залишатися в силі, підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, зважаючи на такі обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

16 березня 2012 року ОСОБА_3 відступив ОСОБА_2 право вимоги отримання у власність нежитлового приміщення за інвестиційним договором від 4 листопада 2008 року, за що ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_3 узгоджену сторонами суму перед підписанням угоди в розмірі 202418 доларів США, що складає 1619344 гривень (п.2.1), підписанням цієї угоди учасник підтвердив отримання зазначеної суми в повному обсязі перед її підписанням та відсутність претензій (п.2.3), гарантував правонаступнику передачу всіх оригіналів документів для виконання обов'язків за договором до його підписання (п.3.2). Крім того, до підписання угоди учасник договору мав отримати згоду другого з подружжя (п.3.1).

Із зазначеного договору вбачається, що за отримання права вимоги приміщення у власність ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_3 кошти, а останній передав оригінали документів на підтвердження дійсності права вимоги, та на договорі відступлення є письмова згода ОСОБА_4, ОСОБА_9 - дружин сторін на передачу вимоги.

Таким чином, аналіз суттєвих умов договору та його зміст вказує на відсутність таких вад, які б дали підстави вбачати в ньому ознаки удаваності.

При цьому доводи про те, що відсутність у ОСОБА_2 розписки про отримання ОСОБА_3 коштів, передбачених п.2.1. договору, є доказом їх несплати та ознакою удаваності договору, спростовуються безпосередньо п.2.3 договору про те, що саме його підписанням сторони підтвердили факт отримання коштів, а тому додаткових письмових доказів, зокрема розписки, таке не вимагає.

Зважаючи на викладене, правових підстав вважати договір безгрошовим не має через недоведеність таких обставин стороною, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Договір укладений без участі ТОВ «Екоп - Південь», хоча заміна сторони передбачає наявність згоди на це забудовника, однак не дотримання цього правила якщо і може свідчити про певні вади договору і бути іншою підставою для оспорення, проте само по собі не є ознакою його удаваності, оскільки правове значення для встановлення недійсності угоди з такої підстави має встановлення волі сторін укладанням угоди лише приховати інший правочин, а за поясненнями сторін кожний очікував від відступлення права настання наслідків, що з неї випливають.

Суд в силу принципу диспозитивності вправі визнати недійсним договір лише з підстав, визначених позивачем, у цій справі інших підстав, окрім удаваності угоди, позивачем ОСОБА_3 не заявлялося.

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_3 про удаваність угоди, колегія суддів також враховує те, що сам позивач остаточно не визначився, яку саме угоду приховував договір відступлення, що має істотне значення для вирішення справи.

Так, у позовній заяві, обґрунтовуючи удаваність договору, він посилався на те, що насправді направлений він був на погашення договору позики і за своєю суттю є новацією боргу (а.с.57), а в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що приховував договір застави, яким забезпечував виконання договорів позики, і по виконанні позики предполагав повернення йому оригіналів документів.

При цьому договір уступки права вимоги укладений 16.03.2012 року, тоді як боргові розписки датовані 23.04.2008 року, 06.05.2012 року та 12.11.2012 року, тому навіть з певною часткою вірогідності з'ясувати те, яких саме боргових зобов'язань він стосувався як удавана угода, і що приховував неможливо, оскільки ані за датою, ані за змістом його неможливо ідентифікувати як такий, що відноситься до жодної з розписок.

Так, станом на час його укладання борг за розпискою від 23.05.2008 року за поясненнями ОСОБА_3 був виплачений, а нові зобов'язання ще не виникли, тому з огляду і на такі обставини доводи позивача не відповідають іншим фактичним обставинам у справі.

Сам договір відступлення права вимоги не містить жодного нагадування про існування між сторонами інших зобов'язальних відносин.

Для визнання угоди удаваною необхідним є встановлення волі сторін, направленої на приховання іншої угоди, проте об'єктивного підтвердження того, що воля ОСОБА_2 була направлена на приховання іншої угоди не має, а наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Більш того, не спростування факту виконання п.2.1. договору унеможливлює вбачати в ньому інші наміри ОСОБА_2, окрім бажання отримати саме ті наслідки, які ним безпосередньо передбачені.

З огляду на зміст договору не є він і новацією боргу.

За таких обставин правових підстав для визнання договору відступлення права вимоги удаваним не має, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Помилковим є і висновок суду про визнання удаваними договорів, укладених ОСОБА_2 із ОСОБА_6 та ОСОБА_5 стосовно поставки та зберігання кондиціонерів.

З договору поставки №2109/12-1 від 21.09.2012 року видно, що ФОП ОСОБА_6 зобов'язувалася поставити, а покупець ОСОБА_2 прийняти та оплатити на умовах договору обладнання, а саме кондиціонери, на суму 1027000 грн. згідно додатку 1, на підтвердження факту укладання договору того ж дня виписано прибутковий касовий ордер №3 про прийняття вказаної суми та акт прийому - передавання обладнання.

Сам договір передбачає, що факт наявності акту прийому - передачі обладнання та касового ордеру є свідченням його укладання. І відповідний акт, і касовий ордер представлений стороною, а укладання договору страхування обладнання не передбачено цим договором.

За договором відповідального зберігання №2109/12-2 від 21.09.2012 року ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 домовилися про прийняття на відповідальне зберігання обладнання (кондиціонери), згідно переліку, викладеному в додатку 1. Того ж дня складено акт прийому - передавання обладнання на відповідальне зберігання обладнання, укладання договору страхування обладнання не передбачено цим договором.

На підтвердження виконання договору наданий акт прийому - передачі обладнання, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Задовольняючи вимоги про визнання угод удаваними, суд першої інстанції виходив з одночасності їх складання, відсутності доказів про поставку і передачу обладнання на зберігання, що підтверджується наявними письмовими доказами та поясненнями очевидців подій - відповідача та третіх осіб.

Всупереч вимогам ст.215 ЦПК судом першої інстанції не наведено мотивів та доказів, з яких встановлено факт не передачі обладнання за умов підтвердження письмовими доказами, та з яких підстав перевага надана доводам одних осіб - сторін у спорі порівняно із іншою стороною, яка заперечувала такі обставини.

При цьому ОСОБА_6 підтвердила факт родинних відносин із ОСОБА_4, а ОСОБА_5 - дружніх стосунків, що вказує на їх небезсторонність щодо результатів вирішення справи і не лише тому, що вони є самостійними позивачами у спорі.

Конкретних письмових доказів, які надали суду можливість дійти висновків про удаваність угод в рішенні суду не зазначено, тому висновки суду не можна вважати обґрунтованими.

Зобов'язання позики виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

З жодного з оспорюваних договорів поставки та зберігання не вбачається, що вони або за часом складання, або за змістом, або за вартістю предмета договору пов'язані або узгоджуються із будь - яким з трьох договорів позики, укладених із ОСОБА_2, тому об'єктивних підстав встановити те, на приховання якого зобов'язання вони укладені неможливо.

Водночас визначення того, який правочин сторони приховали укладанням спірних правочинів має істотне значення для визнання угоди удаваною.

Первісні зобов'язання виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, останній з яких не був стороною у оспорюваних договорах поставки та зберігання, в свою чергу, ані ОСОБА_6, ані ОСОБА_5 не були учасниками позикових відносин, тому відсутня ознака направленості волі сторін на виникнення між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 спільного наміру приховати правочин із іншим суб'єктним складом, в якому стороною є ОСОБА_3

Доводи, наведені сторонами про фактичну відсутність обладнання, не передачу майна, відсутність відомостей про нього в книзі обліку доходів можуть свідчити про інші вади угоди у разі їх доведеності, та бути самостійною підставою визнання угоди недійсною, однак не є ознакою удаваності угоди, тому у задоволенні їх позову про визнання угод недійсними з підстав удаваності слід відмовити.

Керуючись ст.ст.304,п.2ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2014 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 6821100 гривень.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16 березня 2012 року, стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання договору поставки обладнання від 21вересня 2012 року недійсним відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору зберігання обладнання від 21 вересня 2012 року недійсним відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді: