Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 р. Справа № 805/3504/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

суддів Наумової К.Г., Стирана В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив :

19 березня 2014 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст України) та Державна виконавча служба України (далі - ДВС України), в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність ДКС України в частині невиконання своїх обов'язків зі списання коштів з відповідної бюджетної програми на банківський рахунок позивача;

- зобов'язати ДКС України виконати рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others)», за результатами розгляду заяви позивача шляхом списання коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України на вказаний позивачем банківський рахунок, реквізити якого були надані позивачем ДВС України у виконавчому провадженні № 41656734.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

12 грудня 2013 року Європейський суд з прав людини у справі «Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others)» за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 за № 66650/11 ухвалив рішення, яким державу-відповідача зобов'язав виконати постанову Краматорського міського суду Донецької області від 28 травня 2009 року в адміністративній справі № 2а-1292/2009, а також виплатити позивачу відповідну грошову сатисфакцію через тривале невиконання вказаної судової постанови.

Вказаним рішенням Європейського суду з прав людини встановлений загальний строк його виконання - впродовж трьох місяців.

Виконавче провадження № 41656734 з примусового виконання згаданого рішення Європейського суду з прав людини відкрито 23 січня 2014 року.

Безпосереднє виконання цього рішення покладене на ДКС України і має здійснюватися шляхом списання коштів з відповідної бюджетної програми на вказаний позивачем банківський рахунок.

Проте на час звернення позивача до суду із вказаним позовом належна йому сума коштів не виплачена, що, за висновком позивача, свідчить про протиправну бездіяльність ДКС України, яка всупереч вимогам ч.4 ст.8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не виконала свої функціональні обов'язки зі списання коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Протягом тривалого часу ніяких заходів щодо усунення негативних наслідків своєї бездіяльності, відновлення прав позивача та застосування заходів з виконання рішення Європейського суду з прав людини ДКС України добровільно не приймає, а тому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с.4-5).

В попередньому судовому засіданні 10 та 17 квітня 2014 року представник позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсязі з підстав, наведених в адміністративному позові, просив задовольнити позов.

В попередньому судовому засіданні 17 квітня 2014 року представник ДКС України позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах ДКС України діяла у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені бюджетним законодавством України. Зазначив, що платіжне доручення, необхідне для перерахування коштів на рахунок позивача, від Мін'юсту України не надходило, а тому підстав для здійснення відповідних виплат ДКС України не мало. З урахуванням наведеного представник ДКС України просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 17 квітня 2014 року змінений процесуальний статус Міністерства юстиції України та Державної виконавчої служби України - вказані суб'єкти владних повноважень залучені до у часті у справі у якості відповідачів (а.с.70-71).

В попередньому судовому засіданні 10 та 17 квітня 2014 року представник ДВС України позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах ДВС України діяла в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законами України «Про виконавче провадження» та «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», просив залишити позовні вимоги без задоволення.

В попередньому судовому засіданні 10 та 17 квітня 2014 року представник Мін'юсту України проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки Мінюст України виконав обов'язки, покладені на нього Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зазначив, що направлення платіжного доручення до ДКС України для виплати коштів позивачу буде здійснено після виділення відповідних бюджетних призначень у серпні 2014 року відповідно до Графіку підготовки платіжних документів за рішеннями Європейського суду з прав людини на 2014 рік. Ці обставини обумовлені тим, що у зв'язку з не покриттям виплат коштами, виділеними у 2013 році, на теперішній час проводиться робота щодо підготовки платіжних документів за рішеннями Європейського суду з прав людини, які надійшли впродовж 2013 року.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджено розписками про отримання судової повістки та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.72-79).

Позивач в судове засідання не з'явився. 07 травня 2014 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, вказавши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та наполягає на їх задоволенні (а.с.83).

У зв'язку з неявкою позивача та його представника 14 травня 2014 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду представники відповідачів надали заяву, в якій не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.91).

З урахуванням наведеного на підставі положень ч.ч.1, 4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України розгляд справи здійснено в письмовому провадженні на підставі наявних у справі доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Державна казначейська служба України (ідентифікаційний код 37567646) утворена на підставі Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 та зареєстрована у якості юридичної особи, про що 16 лютого 2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 070 102 0000 042750.

Міністерство юстиції України (ідентифікаційний код 00015622) зареєстроване у якості юридичної особи 30 грудня 1997 року, про що 05 грудня 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 070 120 0000 024285.

Державна виконавча служба України (ідентифікаційний код 37471975) утворена на підставі Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 та зареєстрована у якості юридичної особи, про що 08 лютого 2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 074 102 0000 038918.

Вказані обставини встановлені на підставі даних ресурсу «Пошук відомостей в ЄДР» державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» http://www.irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html.

12 грудня 2013 року Європейським судом з прав людини ухвалене рішення у справі «Макара та інші проти України» (Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others).

У вказаній справі заявники скаржилися до Європейського суду з прав людини на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їх користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг.

Розглянувши справу, Європейський суд з прав людини одноголосно вирішив об'єднати заяви, наведені у Додатку 1; оголосив прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 1, за п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та за ст.1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їх користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах оголосив неприйнятними; постановив, що було порушення п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції; постановив, що було порушення ст.13 Конвенції; постановив що:(а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю за заявами, наведеними у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових витрат, які мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b), зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; вирішив об'єднати заяви, наведені у Додатку 2, та оголосити їх неприйнятними (а.с.7-11, 13).

Заява від 13 жовтня 2011 року за № 66650/11, подана ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо невиконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 травня 2009 року, включена до Додатку 1 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» під № 148 (зворотній бік а.с.11-12).

Отже, Європейський суд з прав людини оголосив скаргу ОСОБА_1 прийнятною за п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та за ст.1 Першого проколу до Конвенції; постановив, що у справі позивача мало місце порушення п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції; що було порушення ст.13 Конвенції; що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача, які залишаються невиконаними, та сплатити йому 2000 (дві тисячі) євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових витрат, які мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

30 грудня 2013 року Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини підготовлена службова записка за № 12.0.1-17/13886, адресована Державній виконавчій службі України, в якій повідомлялося про ухвалення 12 грудня 2013 року Європейським судом з прав людини остаточного рішення у справі «Макара та інші проти України».

Разом із службовою запискою ДВС України були надіслані рішення Європейського суду з прав людини англійською мовою, автентичний переклад рішення українською мовою, копія повідомлення Європейського суду з прав людини про рішення, перелік прізвищ, імен та по батькові та адрес заявників, копії рішень національних судів, копії рішень комісій по трудових спорах (а.с.45-46, 57-58).

Службова записка від 30 грудня 2013 року № 12.0.1-17/13886 разом із доданими до неї документами отримана ДВС України 15 січня 2014 року та зареєстрована за вхідним номером 14-0-26-140, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції та реєстраційно-контрольна картка (а.с.45, 47, 57, 59). Ця обставина також підтверджується письмовими поясненнями представника ДВС України (а.с.44, 56).

Зі змісту реєстраційно-контрольної картки вбачається, що службова записка Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 30 грудня 2013 року № 12.0.1-17/13886 разом з доданими до неї документами отримана головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжовим М.В. 20 січня 2014 року (а.с.47, 59).

23 січня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжовим М.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 41656734 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року за № 40934/06. Сторонами виконавчого провадження є: Держава - боржник та ОСОБА_1 - стягувач.

Згідно з п.2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 23 січня 2014 року боржника зобов'язано добровільно виконати рішення Європейського суду з прав людини у строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (а.с.14, 48, 60).

30 січня 2014 року разом із супровідним листом за № 14-0-26-140/5-11 відділ примусового виконання рішень ДВС України надіслав копії постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України, ОСОБА_1, а також Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (а.с.44, 49, 61).

14 березня 2014 року ДКС України за бюджетною програмою 3601170 «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України», КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» на підставі Реєстру бюджетних зобов'язань від 12 березня 2014 року № 59, Реєстру бюджетних фінансових зобов'язань від 12 березня 2014 року № 53 та підтвердних документів зареєстровано в обліку бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання Мін'юсту України щодо виплати сатисфакції ОСОБА_1

Після опрацювання ДКС України повернула документи, що підтверджують факт взяття на облік бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання, відповідно до п.2.6. Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 березня 2012 року № 309, розпоряднику бюджетних коштів з відміткою «зареєстровано та взято на облік».

Станом на 16 квітня 2014 року платіжні доручення на перерахування коштів на користь ОСОБА_1 Мін'юстом України до ДКС України не надані, про що зазначено в письмових поясненнях ДКС України від 16 квітня 2014 року № 5-12/4084-9661 (а.с.52-53, 80-81).

20 березня 2014 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжов М.В. надіслав на адресу Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини вимогу державного виконавця за № 1188/11.

У вказаній вимозі йшлося про те, що в провадженні відділу примусового виконання рішень ДВС України на примусовому виконанні перебуває рішення Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» від 12 грудня 2013 року № 40934/06, у зв'язку з чим необхідно виконати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 28 травня 2009 року у справі № 2а-1292/2009, відповідно до якого на користь ОСОБА_1 підлягає виплаті заборгованість в розмірі 4 911,00 грн.

З урахуванням наведеного держаний виконавець вимагав від Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України в десятиденний строк відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідком розгляду справ проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 року № 408, провести дії, спрямовані на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» від 12 грудня 2013 року № 40934/06; оскільки рішення національного суду боржником самостійно не виконано - сплатити ОСОБА_1 вищевказану заборгованість по виконанню рішення національного суду, яка досі є непогашеною. Про виконання даної вимоги Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України мав повідомити відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

До відома вимога від 20 березня 2014 року № 1188-5/11 була також надіслана на адресу ОСОБА_1 та Департаменту взаємодії з органами влади (а.с.30, 50-51, 62-63).

За інформацією ДВС України, станом на 16 квітня 2014 року відомості про виконання вимоги від 20 березня 2014 року № 1188-5/11 від Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України до відділу примусового виконання рішень ДВС України не надходили (а.с.44).

Станом на 14 травня 2014 року в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень стосовно виконавчого провадження ВП № 41656734 містилася інформація про відкриття виконавчого провадження. Відомості про вчинення будь-яких інших виконавчих дій в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відображені не були (https://trade.informjust.ua/vpdoc/doc.aspx?Type=vp).

На час судового розгляду платіжні документи, необхідні для виконання рішення Європейського суду з прав людини в частині виплати належних позивачу грошових коштів до ДКС України не надходили.

Направлення платіжних доручень до ДКС України щодо виплати коштів за рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» здійснюватиметься після виділення відповідних кошторисних призначень у серпні 2014 року відповідно до Графіку підготовки платіжних документів за рішеннями Європейського суду з прав людини у 2014 році. Оскільки рішення Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» держава мала виконати до 12 березня 2014 року до остаточного розрахунку з позивачем на належні йому суми виплат нараховується простий відсоток граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме впродовж періоду несплати, до якої мають бути додані три відсоткові пункти. На теперішній час Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України проводиться робота щодо підготовки платіжних доручень за рішеннями Європейського суду з прав людини, які надійшли впродовж 2013 року, про що зазначено у службовій записці Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Мін'юсту України від 30 квітня 2014 року № 9.1-48/488/17 (а.с.88).

Як свідчить Графік підготовки платіжних документів за рішеннями Європейського суду з прав людини у 2014 році, розміщений на офіційному веб-сайті Мін'юсту України, підготовка платіжних документів на підставі рішення у справі «Макара та інші проти України» запланована на серпень 2014 року. Виконанню згаданого рішення передує виконання 29 інших рішень Європейського суду з прав людини, а саме впродовж квітня 2014 року - рішення у справах «Алпатов та інші проти України» № 7321/05, «Варава та інші проти України» № 12405/06, «Робота та інші проти України» № 7158/04, «Фея МПП та інші проти України» № 27617/06, «Роженко та інші проти України» № 2644/04, «Терновик та інші проти України» № 19430/06, «Штабовенко та інші проти України» № 22722/07, «Арсененко проти України» № 6128/04, «Кононова та інші проти України» № 11770/03, впродовж травня 2014 року - рішення у справах «Цибулько та інші проти України» № 65656/11, «Москаленко проти України» № 1270/12, «Хворостяной проти України» № 54552/09, впродовж червня 2014 року - «Нечепоренко проти України» № 73631/10, «Вінник та інші проти України» № 13977/05, «Рудніченко проти України» № 2775/07, «Чемерега проти України» № 40077/06, «Гриценко проти України» № 49773/07, «Бурла проти України» № 17129/11, «Мамченко проти України» № 38848/05, «Кисельов проти України» № 629/07, «Білий та Біла проти України» № 41578/09, «Жужнева проти України» № 31790/05, «Нікіфорова проти України» № 29883/03, «Міхальчук проти України» № 18620/06, впродовж липня 2014 року - рішення у справах «Малахова проти України» № 35995/09, «Андріянова проти України» № 10319/04, «Волкогонови проти України» № 40525/05 (а.с.89-90).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

За приписами ч.ч.1-2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідачі є органами державної влади, які у спірних правовідносинах здійснюють надані ним владні управлінні функції щодо забезпечення виконання рішення Європейського суду з прав людини. Як наслідок, їх поведінка має бути перевірена на відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За приписами ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції, в тому числі право на справедливий суд (ст.6), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13), захист власності (ст.1 Першого протоколу).

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини, що передбачено ст.19 Конвенції.

Згідно з положеннями ст.41 Конвенції, якщо Європейський суд з прав людини визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Європейський суд з прав людини, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Відповідно до п.1 ст.46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, що передбачено ст.9 Конституції України.

Конвенція та Перший протокол підписані від імені України 09 листопада 1995 року та ратифіковані Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Отже, Конвенція та протоколи до неї, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а Україна повністю визнає на своїй території дію ст.46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

В рамках спірних правовідносин судового захисту потребує право ОСОБА_1 на своєчасне та повне виконання рішення Європейського суду з прав людини, постановленого на його користь.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, право на суд, захищене ст.6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням п.1 ст.1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (рішення у справі «Зубко та інші проти України»).

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України»).

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст.6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України»).

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, регулює Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477).

В Законі № 3477 під термін «рішення» вживається, крім іншого, у такому значенні - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України. Стягувачем є особа, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено рішення. Під терміном «відшкодування» розуміється, зокрема, сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до ст.41 Конвенції. Виконання рішення, крім іншого, полягає у виплаті стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру. Орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, що передбачено ст.1 цього Закону.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31 травня 2006 року № 784 функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень, покладені на Мін'юст України.

Ст.2 Закону № 3477 передбачає, що рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції. Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно з положеннями ст.3 Закону № 3477 виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Пп.3 п.2 Прикінцевих положень Закону № 3477 Кабінет Міністрів України зобов'язано щорічно передбачати в проекті Державного бюджету України окремою бюджетною програмою кошти на виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Платежі, пов'язані з виконанням рішень Європейського суду з прав людини, здійснюються за програмою «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України», виконавцем якої є Мін'юст України.

Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 року № 408 (далі - Порядок № 408).

Звернення Рішення до виконання в частині виплати відшкодування унормовано положеннями ст.7 Закону № 3477.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.7 Закону № 3477 протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у п. «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження, що передбачено абз.4 ч.1 ст.7 Закону № 3477.

Наявні у справі письмові докази свідчать про те, що Мін'юст України як Орган представництва та ДВС України своєчасно та в повному обсязі виконали обов'язки, покладені на них ст.7 Закону № 3477.

Загальні засади виплати відшкодування визначені ст.8 Закону № 3477.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону № 3477 виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення, що встановлено ч.2 ст.8 Закону № 3477.

Тримісячний строк на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» сплинув 12 березня 2014 року, однак відшкодування позивачу виплачене не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону № 3477 протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у п. «б» ч.1 ст.7 цього Закону.

Виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини відкрито 23 січня 2014 року, проте документи, передбачені ч.2 ст.8, п. «б» ч.1 ст.7 Закону № 3477 надіслані Органом представництва до ДКС України 12 березня 2014 року, тобто поза межами місячного строку від дні відкриття виконавчого провадження.

За правилами ч.4 ст.8 Закону № 3477 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у ч.3 цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Як зазначалося вище, виконання рішень Європейського суду з прав людини здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України», відповідальним виконавцем якої і головним розпорядником є Мін'юст України, що передбачено п.1, п.п.1-2 п.2 Порядку № 408.

Згідно з п.3 Порядку № 408 підставою для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, є: рішення закордонного юрисдикційного органу; повідомлення про проведення засідання Комітету міністрів Ради Європи, на яке виноситься питання щодо виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини; повідомлення про проведення засідання органу Ради Європи для вжиття заходів до виконання рішень Європейського суду з прав людини; постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у разі порушення строку, установленого державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" , для добровільного виконання рішення закордонного юрисдикційного органу; вимога державного виконавця у разі стягнення пені, неустойки та штрафу або додаткової сплати інших коштів, передбачених рішенням юрисдикційного органу.

Суми платежів та вид валюти визначаються відповідно до рішення закордонного юрисдикційного органу, що встановлено п.4 Порядку № 408.

Відповідно до вимог п.5 Порядку № 408 для здійснення платежів, зазначених у пп.1, 2 і 4 п.2 головний розпорядник подає до Казначейства, уповноваженого банку платіжний документ, який повинен містити такі відомості: найменування справи, за якою закордонним юрисдикційним органом прийнято рішення проти України; найменування стягувача (стягувачів); банківський реквізит стягувача (стягувачів) (за наявності).

До платіжного документа для здійснення платежів, зазначених у пп.1 і 2 п.2, додаються: постанова про відкриття виконавчого провадження; рішення закордонного юрисдикційного органу в офіційному перекладі; повідомлення стягувача (стягувачів) про банківський реквізит, на який необхідно зарахувати стягнуті кошти (за наявності); постанова державного виконавця - у разі стягнення виконавчого збору; вимога державного виконавця - у разі стягнення пені, неустойки та штрафу або у разі додаткової сплати інших коштів, передбачених рішенням юрисдикційного органу.

До платіжного документа для здійснення платежів, зазначених у пп.4 п.2, додаються: рішення закордонного юрисдикційного органу в офіційному перекладі; повідомлення про реквізити банківського рахунка, на який необхідно зарахувати кошти (за наявності).

Системний аналіз положень ч.2 ст.8, п. «б» ч.1 ст.7 Закону № 3477 та п.5 Порядку № 408 зумовлює висновок, що Мін'юст України як орган представництва, виконавець відповідної бюджетної програми та головний розпорядник за цією програмою, мав надати ДКС України не лише документи, передбачені ч.2 ст.8, п. «б» ч.1 ст.7 Закону № 3477, але і належним чином оформлений платіжний документ. За відсутності платіжного документа ДКС України була позбавлена можливості виконати вимоги ч.4 ст.8 Закону № 3477 в частині списання на вказаний стягувачем банківський рахунок коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України.

Такий висновок підтверджується також положеннями п.6 Порядку № 408, відповідно до якого операції, пов'язані з використанням бюджетних коштів, здійснюються відповідно до Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого в установленому законодавством порядку.

В свою чергу, згідно з п.11.3 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 1407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 січня 2013 року за № 130/2262, органи Казначейства здійснюють платежі на підставі платіжних доручень за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у разі наявності в обліку відповідного бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання у межах залишків на рахунках для обліку відкритих асигнувань.

Судом встановлено, що 14 березня 2014 року ДКС України за бюджетною програмою 3601170 «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України», КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» на підставі Реєстру бюджетних зобов'язань від 12 березня 2014 року № 59, Реєстру бюджетних фінансових зобов'язань від 12 березня 2014 року № 53 та підтвердних документів зареєстровано в обліку бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання Мін'юсту України щодо виплати сатисфакції ОСОБА_1

Після опрацювання ДКС України повернула документи, що підтверджують факт взяття на облік бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання, відповідно до п.2.6. Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 березня 2012 року № 309, розпоряднику бюджетних коштів з відміткою «зареєстровано та взято на облік».

Однак списання коштів на рахунок позивача ДКС України не здійснила, оскільки як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час судового розгляду, не отримала платіжний документ на перерахування коштів.

ОСОБА_1 заявлена вимога про визнання неправомірною бездіяльності ДКС України в частині невиконання своїх обов'язків зі списання коштів з відповідної бюджетної програми на банківський рахунок позивача.

За висновком суду, така позовна вимога до ДКС України не підлягає задоволенню. Так, поведінка ДКС України могла б бути визнана протиправною бездіяльністю лише за умови, що отримавши всі необхідні для списання коштів на користь ОСОБА_1 документи, передбачені ч.2 ст.8, п. «б» ч.1 ст.7 Закону № 3477 та п.5 Порядку № 408, ДКС України не вчинила ці дії в десятиденний строк від дня отримання згаданих документів. Оскільки платіжний документ Орган представництва до ДКС України не надав, правові та фактичні підстави для визнання протиправною бездіяльності ДКС України відсутні.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ДКС України виконати рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others)», за результатами розгляду заяви позивача шляхом списання коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України на вказаний ним банківський рахунок, реквізити якого були надані ДВС України у виконавчому провадженні № 41656734, задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у цій частині позовних вимог, суд виходить з того, що обов'язковість рішень Європейського суду з прав людини передбачена ст.46 Конвенції та ст.2 Закону № 3477.

Обов'язок ДКС України виконати рішення Європейського суду з прав людини встановлений ч.4 ст.8 Закону № 3477, а тому додаткового підтвердження судовим рішенням не потребує.

Згідно з ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод чи інтересів сторони чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на своєчасне та повне виконання рішення Європейського суду з прав людини справі «Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others)», має бути покладання на Мін'юст України, як на орган представництва, виконавця відповідної бюджетної програми та головного розпорядника коштів за нею, обов'язку подати до ДКС України платіжний документ, передбачений п.5 Порядку № 408, на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others)» в частині заяви ОСОБА_1 за № 66650/11.

Доводи Мін'юсту України щодо перебування на виконанні низки інших рішень Європейського суду з прав людини, а також щодо недостатнього бюджетного фінансування суд вважає безпідставними, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення у справі «Сук проти України», рішення у справі «Бурдов проти Російської Федерації»).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 73,08 грн. Відповідно до положень ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» з урахуванням часткового задоволення позовних вимог на користь позивача з Державного бюджету України підлягають присудженню судові витрати в сумі 36,54 грн.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Зобов'язати Міністерство юстиції України подати Державній казначейській службі України платіжний документ, оформлений відповідно до вимог п.5 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 року № 408, для списання грошових коштів на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2013 року у справі «Case of Makara and others v. Ukraine (Application no. 40934/06 and 249 others)» в частині заяви № 66650/11.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки.

5. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Кравченко Т.О.

Судді Наумова К.Г.

Стиран В.В.