ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Теплова Ю.П. -за дов. від 09.01.07; Лісовін О.В. за дов. від 15.01.07

від відповідача : не з'явилися, повідомлені належно про час і місце засідання суду

від ОСОБА_1: ОСОБА_2- за дов. від 15.01.07

Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова у липні 2006 року заявлений позов до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 898,3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за Державою в особі позивача. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначав про те, що будівництво даного нежитлового приміщення, здійснювалось за рахунок державних коштів. При цьому, на думку заявника,

Доповідач: Добролюбова Т.В.

спірне майно не мало власника, оскільки не заінвентаризовано та не зареєстровано у державних органах, а відтак, відповідно до приписів пункту 12 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державна податкова служба має право проводити роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією безхазяйного майна. Позивач просив врахувати, що упродовж 10 років він наглядав за спірним приміщенням, провів інвентаризацію та виготовив технічний паспорт. Посилаючись на приписи статей 328, 344 Цивільного кодексу України податкова служба вважала, що набула приміщення у власність на підставах, не заборонених законом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.07.06, ухваленим суддею Хотенець П.В., позовні вимоги задоволені повністю. Визнано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 898,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Державою в особі Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова. Вмотивовуючи рішення суд послався на приписи статті 328 Цивільного кодексу України, якими встановлено підстави набуття права власності та на приписи статті 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», якими на державні податкові органи покладено функції з контролю та забезпечення надходжень з вирученого від реалізації безхазяйного, конфіскованого майна належного Державі.

ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення у справі скасувати, як ухвалене з порушенням приписів процесуального та матеріального права. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції приписів пункту 1 статті 316 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому заявник зазначає, що є власником нежитлового приміщення загальною площею 876,6 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.1998, зареєстрованому у реєстрі за НОМЕР_1, та зареєстрованому в КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” 30.06.1998 за НОМЕР_2. Крім цього, заявник залучив до справи листи КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” від 20.10.06 НОМЕР_3 та від 10.11.06 НОМЕР_4 про те, що спірне нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є одним і тим самим приміщенням. На думку скаржника, прийняте у справі рішення зачіпає його права і обов'язки, а відтак, відповідно до приписів пункту 3 статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України, рішення підлягає скасуванню, оскільки прийнятий у справі судовий акт стосується прав і обов'язків особи - скаржника, яка не була залучена до участі у справі.

Від Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому податкова інспекція просить рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. При цьому інспекція зазначає, що адреса за якою знаходиться спірне нежитлове приміщення, а саме: АДРЕСА_1, була присвоєна зазначеному громадському будинку згідно з нормами чинного законодавства при побудові у 1976 році, а отже довід ОСОБА_1 про належність їй на праві приватної власності спірного майна вважає необґрунтованим.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників позивача і касатора, переглянувши матеріали справи та касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом спору є вимога позивача визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 898,3 кв. м, яке розташоване АДРЕСА_1. Відповідно до приписів статті 107 Господарського процесуального кодексу України, право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов'язків. При цьому, приписами статей 111⁹, 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України зумовлено, що касаційна інстанція має право скасувати рішення у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Зі змісту наведених приписів законодавства вбачається, що обов'язковою умовою задоволення касаційної скарги особи, яку не було залучено до участі у справі шляхом скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення прийнятим рішенням прав та обов'язків такої особи. Рішенням господарського суду Харківської області від 14.07.06 визнано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 898,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Державою в особі Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова. При цьому судом встановлено, що вказане приміщення площею 898,3 кв.м на праві власності не зареєстровано і не заінвентаризовано у державних органах, а отже фактично не має власника. Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” на замовлення ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова проведено інвентаризацію приміщення і виготовлено технічний паспорт. Однак, колегія суддів зазначає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку. Суд визначивши право власності на спірне майно за ДПІ у Дзержинському районі, не прийняв до уваги той факт, що власником спірного майна вважає себе ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.1998, зареєстрованому у реєстрі за НОМЕР_1, та зареєстрованому в КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” 30.06.1998 за НОМЕР_2. Проте, ОСОБА_1 не була залучена до участі у справі, викладені доводи про належність їй на праві власності спірного нежитлового приміщення не були предметом судового дослідження під час розгляду даного господарського спору, не витребувані та не оцінені відповідні докази у справі. Таким чином, колегія суддів визнає, що прийняте у справі рішення стосується безпосередньо прав і обов'язків - ОСОБА_1, як особи чиї права, можуть бути порушені визнанням за ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова права власності на спірне приміщення. Крім цього, колегія суддів зазначає, що рішення у справі повинно ґрунтуватись на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, місцевий господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Однак, суд першої інстанції, зазначивши в описовій частині рішення про наявність заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог не навів зміст цих заперечень, адже викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4² Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зазначивши у рішенні, що будівництво спірного об'єкту здійснено за державні кошти, як інфраструктура міста, суд не визначив, чому відповідачем у цьому спорі є Харківська міська рада. Обґрунтовуючи судове рішення місцевий суд виходив з того, що позивач на законних підставах володіє приміщенням площею 898,3 кв.м. Проте сама підстава судом не встановлена. Окрім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуте рішення цим вимогам не відповідає. Оскільки

передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111⁷, пунктом 3 статті 111⁹, статтями 111¹⁰, 111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2006 у справі №40/277-06 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Л.Продаєвич