Справа № 454/2403/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2013 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Веремчук О. А. ,

при секретарі Баран О.Я. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про зміну формулювань причин звільнення та спонукання до вчення дій , -

,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 подала позов до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про зміну формулювань причин звільнення та спонукання до вчення дій з наступних підстав : 01.02.2012 року між позивачкою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено трудовий договір , який зареєстрований в Сокальськомму РЦЗ 01.02.2012 року за № 13641200056. Згідно умов цього трудового договору вона зобов»язувалася виконувати трудові обов»язки продавця продовольчих товарів з наступним режимом роботи робочого часу: п»ятиденний робочий тиждень, час роботи з 9-00 до 13-00 та з 15-00 до 19 год. Однак роботодавець зобов»язувався виплачувати заробітну плату в розмірі не менше законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та надавати щорічну оплачувану відпустку тривалістю 24 календарних днів. Робоче місце було у магазині «Волинські ковбаси» за адресою АДРЕСА_1. 09.06.2013 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй чергової щорічної відпустки , але дану заяву ОСОБА_2 , грубо порушуючи законодавство про працю , відмовився приймати, мотивуючи це тим , що надання їй відпустки можливе лише у випадку написання нею заяви про звільнення , що позивачка і зробила. Дозвіл на відпустку від ОСОБА_2 позивачка отримала в усній формі і без виплати належних їй коштів. Зрозумівши , що відповідач грубо порушує її права як працівника , позивачка 20 червня 2013 року надіслала відповідачу заяву про відкликання заяви про звільнення. Після цього на адресу позивачки почали надходити погрози про її звільнення «по статті» і вона від ОСОБА_2 отримала пряму заборону виходити на своє попереднє місце роботи . Таким чином позивачка з незалежних від неї причин знаходиться у вимушеному прогулі. Зважаючи на грубі порушення законодавства про працю зі сторони відповідача, позивачка звернулася із скаргою на протиправні дії відповідача до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області . Інспекцією проведено відповідну перевірку її звернення , за результатами якої встановлено порушення зі сторони ФОП ОСОБА_2 в тому числі порушення вимог ст.ст. 30 ч.2, 31, 24 ч.1, 59 ч.2, 83 ч.4, 107, 115 ч.ч.1,2 КЗпП України. Однак відповідач звільнив її наказом від 24.07.2013 року за № 23 за ч.4 ст. 40 КЗпП УКраїни. При цьому позивачці не виплачено заробітну плату та компенсаційні виплати. В зв»язку із цим просить суд змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зазначене у трудовій книжці фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з п.4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України. Також просить суд зобов»язати відповідача здійснити на її користь всі необхідні нарахування та виплати , виходячи з висновків Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовну заяву та в її обґрунтування зіслалися на обставини викладені в позові . Додатково пояснила , що вона отримувала від відповідача на свою адресу погрози про її звільнення «по статті» і вона від відповідача ОСОБА_2 отримала пряму заборону виходити на своє попереднє місце роботи . Таким чином позивачка з незалежних від неї причин знаходиться у вимушеному прогулі.

Відповідач фізична особа - підприємець ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання з»явилися , проти позову заперечили та пояснили , що відповідачем було проведено звільнення позивача згідно норм чинного законодавства України, та пояснили позивачка подала заяву від 19.06.2013 року на його ім»я, щодо звільнення її з посади продавця за згодою двох сторін . Після цього він надіслав лист - повідомлення від 26.06.2013 року позивачці , що її заява про звільнення прийнята до уваги та згідно п.1 ст. 36 КЗпП України . В зв»язку з цим повідомив позивачку про необхідність з»явитися у центр зайнятості в каб.8 або за адресою АДРЕСА_1 для розірвання трудового договору. Однак позивачка 21.06.2013 року надіслала йому наступну заяву, якою вже просила вважати недійсною її заяву про звільнення. Тому фактично трудові відносини не були розірвані, однак фактично позивачка з 10 червня 2013 року без поважних причин не виходила на роботу . В зв»язку із цим він змушений був розірвати з позивачкою трудові відносини вже за ініціативою працедавця. В табелях використання робочого часу за червень- липень 2013 року у графі напроти прізвища ОСОБА_1 починаючи з 10.06.2013 року по 23.07.2013 року проставлено значок прогул. Ним були складені 5 актів про прогули позивачки. Він не чинив на позивачку будь-який тиск та не забороняв їй виходити на роботу, а навпаки бажав, щоб вона вийшла на роботу через відсутність продавця в магазині. Стосовно другого пункту позовних вимог , то йому не зрозуміло як суд зобов»яже його нарахувати та виплатити позивачці невизначені нею суми по не вказаних нею нарахуваннях та виплатах , враховуючи той факт, що позов він не визнає повністю. Він пропонував позивачці дійти порозуміння та змінити формулювання її причини звільнення , однак позивачка бажає , щоб він виплатив їй дуже велику суму компенсації. Просять в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін та ознайомившись з матеріалами справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про зміну формулювань причин звільнення та спонукання до вчення дій - задоволити частково з наступних підстав:

Згідно ст. 232 КЗпП України вбачається, що безпосередньо в районних ( міських ) судах розглядаються трудові спори з заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору , зміни дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

Згідно ст. 233 КЗпП України вбачається, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня , коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно трудового договору від 01.02.2012 року, який зареєєстрований в Сокальськомму РЦЗ 01.02.2012 року за № 13641200056 від 01.02.2012 року між позивачкою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 вбачається, що було укладено трудовий договір , який зареєєстрований в Сокальськомму РЦЗ 01.02.2012 року за № 13641200056. Згідно умов цього трудового договору вона зобов»язувалася виконувати трудові обов»язки продавця продовольчих товарів з наступним режимом роботи робочого часу: п»ятиденний робочий тиждень, час роботи з 9-00 до 13-00 та з 15-00 до 19 год. Однак роботодавець зобов»язувався виплачувати заробітну плату в розмірі не менше законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та надавати щорічну оплачувану відпустку тривалістю 24 календарних днів

Згідно наказу та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 № 23 від 24.07.2013 року вбачається, що позивачку звільнено з посади продавця продовольчих товарів з 09.06.2013 року у зв»язку з прогулами без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпП України , враховуючи , що останнім робочим днем є 09.06.2013 року .

Згідно листа Територіальної державної інспекції праці у Львівській області від 25.07.2013 року вбачається, що було проведено перевірку звернення ОСОБА_1 щодо дотримання стану додержання законодавства про працю та за результатами перевірки було скеровано протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 41 КУпАП , який було скеровано в суд.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про зміну формулювань причин звільнення та спонукання до вчення дій слід задоволити частково , зокрема слід змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зазначене у трудовій книжці фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з п.4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, оскільки

В судовому засіданні встановлено, що позивачка подала заяву від 19.06.2013 року на ім»я відповідача , щодо звільнення її з посади продавця за згодою двох сторін . Після цього відповідач надіслав лист - повідомлення від 26.06.2013 року позивачці , що її заява про звільнення прийнята до уваги згідно п.1 ст. 36 КЗпП України . В зв»язку з цим відповідач повідомив позивачку про необхідність з»явитися у центр зайнятості в каб.8 або за адресою АДРЕСА_1 для розірвання трудового договору. Тобто фактично відповідач письмово висловив згоду на звільнення позивачки згідно п.1 ст. 36 КЗпП і повинен був винести відповідний наказ, але цього не зробив . Після цього позивачка 21.06.2013 року надіслала відповідачу наступну заяву, якою вже просила вважати недійсною її заяву про звільнення.

Також в судовому засіданні встановлено, що в табелях використання робочого часу за червень- липень 2013 року у графі напроти прізвища ОСОБА_1 починаючи з 10.06.2013 року по 23.07.2013 року проставлено значок прогул. Однак згідно наказу та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 № 23 від 24.07.2013 року вбачається, що позивачку звільнено з посади продавця продовольчих товарів з 09.06.2013 року у зв»язку з прогулами без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпП України , враховуючи , що останнім робочим днем є 09.06.2013 року.

Даний наказ щодо дня звільнення також не відповідає даним табелів використання робочого часу за червень- липень 2013 року , тобто щодо дати звільнення.

В інших позовних вимогах ОСОБА_1 щодо зобов»язання відповідача здійснити на її користь всі необхідні нарахування та виплати , виходячи з висновків Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області слід відмовити з наступних підстав : в судовому засіданні судом встановлено, що позивач не уточнила другий пункт своїх позовних вимог та не змогла суду пояснити, які саме просить суд зобов»язати відповідача здійснити необхідні нарахування та виплати на її користь , виходячи з висновків Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області . Також позивач просить суд не стягнути в її користь певні нарахування та виплати, а лише зобов»язати відповідача здійснити необхідні нарахування та виплати на її користь. Відповідач позову не визнає, а тому може не нарахувати та не виплатити необхідні нарахування та виплати на її користь , що також зробить неможливим виконання даного рішення суду. Суд при розгляді справи не вправі виходити за межі позовних вимог та повинен в рішенні чітко зазначити суть задоволених вимог, щоб в подальшому не було перешкод при його виконанні. Це не позбавляє позивачку права на звернення до суду з окремим позовом до відповідача про стягнення конкретно визначених нею сум нарахувань та виплат на її користь , виходячи з висновків Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України та ст.ст. 30, 31, 40 п.4 ,83 ч.4, 59 ч.2,107, 115 ч.1-2 , 232, 233 Кодексу законів про працю України, ст. 30 ч.2 Закону України «Про оплату праці» суд,-

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про зміну формулювань причин звільнення та спонукання до вчення дій - задоволити частково .

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зазначене у трудовій книжці фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з п.4 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України.

В інших позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: О. А. Веремчук