ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року м. Київ К/9991/20283/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:

Штульман І.В. (доповідач),

суддів:

Заїки М.М., Пасічник С.С., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я (далі - МОЗ) України про скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, -

в с т а н о в и в :

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до МОЗ України, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо направлення його на лікування за кордон з відшкодуванням грошових коштів на лікування за заявою від 15 липня 2010 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон від 23 листопада 2010 року в частині відмови йому у відшкодуванні витрачених коштів на лікування у закордонних клініках;

- зобов'язати включити його до черги осіб, яким відшкодовується сума витрачених коштів на лікування у закордонних клініках та відшкодувати 263562 гривні витрат на лікування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність МОЗ України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_4 про лікування за кордоном з відшкодуванням грошових коштів на лікування за його заявою від 15 липня 2010 року. Зобов'язано відповідача повторно розглянути питання про відшкодування позивачеві коштів, витрачених на лікування у зарубіжних клініках у розмірі 263562 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року і прийняти нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності подання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її подання в закладах охорони здоров'я України. Державні органи зобов'язані сприяти виїзду громадян України за кордон і перебуванню там в період лікування. Порядок направлення громадян України за кордон для лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 36 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 року № 991 (далі - Положення), питання направлення громадян на лікування за кордон порушують обласні, центральні районні (міські) лікарні, які надсилають до МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій детальний витяг з історії хвороби, надрукований у двох примірниках, обгрунтування доцільності лікування за кордоном, а також довідки про склад сім'ї хворого. Зазначені органи охорони здоров'я у разі визнання ними необхідності такого лікування надсилають ці документи МОЗ України або видають їх хворому (чи за його дорученням - іншій особі) для подання цьому Міністерству (пункт 1). Рішення про доцільність лікування за кордоном приймається Комісією з питань направлення на лікування за кордон на підставі висновку головного спеціаліста відповідного профілю МОЗ (абзац 1 пункту 2).

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що 15 липня 2010 року позивач надав до МОЗ України заяву про доцільність лікування за кордоном, долучивши до неї: лист-направлення Управління охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації від 12 липня 2010 року № 688/05-2 про його направлення на лікування за кордон; виписку з амбулаторної карти № 429 від 12 липня 2010 року № 524/04-8; висновок про необхідність направлення хворого на лікування за кордон від 9 липня 2010 року за підписом Щепотіна І.Б., - головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Онкологія»; довідку про склад сім'ї від 5 липня 2010 року № 1789, видану виконавчим комітетом Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області; довідку про дохід за період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, видану 6 липня 2010 року начальником Ужгородської МДПІ у Закарпатській області; запрошення з клініки з зазначенням вартості лікування.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого вірно погодився апеляційний суд, правильно зобов'язав відповідача розглянути питання про відшкодування ОСОБА_4 коштів, витрачених на лікування у зарубіжних клініках, оскільки подані 15 липня 2010 року позивачем документи відповідною комісією МОЗ України не розглянуто, рішення не прийнято і ніяких повідомлень з приводу поданої ним заяви відповідачем не надсилалось, чим допущено протиправну бездіяльність.

Не дочекавшись прийняття відповідачем рішення за його заявою, позивач ОСОБА_4 розпочав лікування за власні кошти і 22 жовтня 2010 року він подав заяву про доповнення документації до заяви від 15 липня 2010 року, долучивши до неї ряд документів на підтвердження вартості його лікування.

Відповідно до виписки з протоколу Комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон від 23 листопада 2010 року № 6 позивачеві відмовлено у відшкодуванні витрачених ним коштів на лікування в зарубіжних клініках у зв'язку з тим, що механізм відшкодування коштів без попереднього позитивного рішення Комісії щодо направлення хворого на лікування за кордон постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок направлення громадян України на лікування за кордон» від 8 грудня 1995 року № 991 не визначено.

Оскільки з аналізу Положення вбачається, що порядок відшкодування коштів на лікування в закордонних клініках без попереднього прийняття рішення про направлення хворого на лікування за кордон не передбачено, то суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині скасування рішення Комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон від 23 листопада 2010 року № 6.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання МОЗ України включити ОСОБА_4 до черги осіб, яким відшкодовується сума витрачених коштів на лікування у закордонних клініках, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в їх задоволенні, оскільки матеріали справи не містять належних доказів існування такої черги та обов'язку відповідача у її веденні.

Згідно частини 3 статті 220^{1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.}

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись статтями 220, 220^{1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -}

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України про скасування рішення - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий : Штульман І.В.

Судді : Заїка М.М.

Пасічник С.С.