ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2014 року № 826/1137/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши у письмовому провадження адміністративну справу

за позовом

Заступника прокурора Києво-Святошинського району

до

Києво-Святошинської районної державної адміністрації

треті особи , що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління Держземагентсва у Києво-Святошинському районі Київської області,

про

визнання недійсними, протиправними та скасування розпоряджень від 28 травня 2010 року № 2988, від 26 червня 2010 року № 3118 та від 11 серпня 2010 року №№ 3496, 3497, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Києво-Святошинського району (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - відповідач) з урахуванням збільшених позовних вимог, просив визнати недійсними, протиправними та скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 13 травня 2010 року №2954, від 14 травня 2010 року №№ 2955, 2956, від 21 травня 2010 року №2980, 28 травня 2010 року №2988, від 04 червня 2010 року №3009, від 18 червня 2010 року №№3085, 3087, 3088, 3089, від 24 червня 2010 року №3118, від 29 червня 2010 року №3176, від 06 липня 2010 року №3200, від 16 липня 2010 року №3305, від 19 липня 2010 року №3314, від 23 липня 2010 року №№3368-3371, від 09 серпня 2010 року №3462, від 10 серпня 2010 року №3469, 3470, 3496, від 11 серпня 2010 року №3497, від 16 серпня 2010 року №3523, від 17 серпня 2010 року №3539, від 29 вересня 2010 року №4053, від 30 вересня 2010 року №4069, від 01 жовтня 2010 року №№4081, 4082, 4083 та від 07 жовтня 2010 року №4124, якими надані дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва, змінено використання даних земельних ділянок та надано дозволи на виготовлення державного акту на право власності на землю для ведення індивідуального садівництва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2011 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року у задоволенні адміністративного позову Заступнику прокурора Києво-Святошинського району відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2013 року №К/800/26202/13 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року адміністративну справу №2а-18253/10/2670 (суддя Кузьменко В.А.) прийнято до провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року (суддя Кузьменко В.А.) роз'єднано позовні вимоги в адміністративній справі у два самостійні провадження, в одному з яких третьою особою є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРА ПАРАДІЗ», а в іншому треті особи - фізичні особи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року (суддя Арсірій Р.О.) роз'єднані позовні вимоги в часині третіх осіб - фізичних осіб.

Ухвалою суду від 04 лютого 2014р. справу в частині третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 прийнято до розгляду суддею Погрібніченко І.М.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані розпорядження є протиправними та не ґрунтуються на вимогах чинного земельного законодавства України, оскільки чинним на момент видання земельним законодавством України не було передбачено можливості зміни виду користування земельної ділянки в межах певної категорії земель сільськогосподарського призначення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача, - Києво-Святошинської районної державної адміністрації проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючи на те, що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень діяв на підставі та в межах повноважень, а також у спосіб, визначений чинним на той час законодавством. На думку відповідача, у випадку зміни виду використання не змінюється цільове призначення земельної ділянки та не змінюються її межі, а тому розроблення проекту відведення земельної ділянки законом не вимагається. Представник також зазначив, що оскаржувані розпорядження про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, було видано на підставі висновків відповідних органів, що також свідчить про їх відповідність чинному законодавству.

Третя особа 2 - ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Треті особи 1, 3 - ОСОБА_1, ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, будь-яких пояснень щодо позовних вимог до суду не подали.

Представник Управління Держземагентсва у Києво-Святошинському районі Київської області у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання третіх осіб 1, 3 та заяви представника третьої особи 4 про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийнято наступні розпорядження:

- від 28 травня 2010 року № 2988 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки площею 0,2000 га гр. України ОСОБА_3 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Музичанської сільської ради»;

- від 24 червня 2010 року № 3118 «Про затвердження технічної документації щодо зміни використання земельної ділянки загальною площею 0,2000 гр. України ОСОБА_3 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Музичанської сільської ради»;

- від 11 серпня 2010 року № 3496 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 з «ведення особистого селянського господарства» на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Боярської міської ради»;

- від 11 серпня 2010 року № 3497 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з «ведення особистого селянського господарства» на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Боярської міської ради».

Прокуратурою Києво-Святошинського району Київської області проведено перевірку щодо законності вказаних розпоряджень, за результатами якої встановлено порушення відповідачем вимог чинного на момент їх видання земельного законодавства України.

05 липня 2010 року та 16 серпня 2010 року Прокуратурою Києво-Святошинського району Київської області принесено протести за №№ 4475вих, 4480вих, 5894, 5895 на розпорядження від 28 травня 2010 року № 2988, від 24 червня 2010 року № 3118, від 11 серпня 2010 року № 3496 та № 3497, якими від відповідача вимагалося їх скасувати.

Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, за результатами розгляду вказаних актів реагування, листами від 14 липня 2010 року та від 30 серпня 2010 року за №№ 07-21-2677, 07-21-3500 повідомлено Заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області про їх відхилення.

У зв'язку з відхиленням відповідачем протестів, прокурор як спеціальний суб'єкт, якому делеговані владні повноваження у вигляді прокурорського нагляду як самостійного виду державної діяльності для забезпечення виконання закону та його верховенства в усіх сферах життєдіяльності суспільства, звернувся з позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами Заступника прокурора Києво-Святошинського району, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), земельні відносини регулюються Конституцією України, зазначеним Кодексом, а також прийнятими у відповідно до них нормативно-правовими актами. Громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 року № 586-XIV (Закон № 586-XIV) виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Частиною 2 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону № 586-XIV встановлено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. До повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля відносяться, зокрема, розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 586-XIV на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно до ч. 1 ст. 41 вказаного Закону голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Таким чином, враховуючи вкладені вище норми законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, до відання районних державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Як вбачається з оскаржуваних розпоряджень, відповідачем ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 надано дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки «з ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Музичанської та Боярської сільської ради» та затверджено ОСОБА_3 технічну документацію щодо зміни використання земельної ділянки загальною площею 0,2000 гр. України з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Музичанської сільської ради.

З приводу встановлених під час розгляду справи обставин, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини першої статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пункт «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України передбачає, що громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до положень статей 33 та 35 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства; громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Аналіз вказаних вище норм також свідчить, що землі для ведення особистого селянського господарства та землі для садівництва належать до однієї категорії земель - сільськогосподарського призначення.

Зазначене також підтверджується Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему від 24 квітня 1998 року №14-1-7/1205, пункт 2 якого визначає, що землі сільськогосподарського призначення класифікуються: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду; для ведення сільського господарства; для ведення підсобного сільського господарства; для ведення селянського (фермерського) господарства; для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності; для іншого сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року № 858-IV цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою до форми бланків зазначених державних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою», введена графа «цільове призначення».

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Таким чином, аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що зміна цільового призначення земельної ділянки передбачає зміну категорії земель, зміна ж використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не має наслідком зміну цільового призначення.

Окрім цього, суд також зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Вказане свідчить, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива.

А тому, виходячи з принципу Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель суд вважає, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

При цьому, механізм щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи встановлений Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 502 (далі - Порядок № 502) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

До заяви (клопотання) додаються:

а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;

б) для громадянина - власника земельної ділянки - копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи - власника земельної ділянки - копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

в) документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та земельних сервітутів на використання земельної ділянки;

г) обгрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

Згідно п. 3 Порядку № 502Сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення:

- складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина;

- перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.

Види документації із землеустрою: а) загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; б) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; в) проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; г) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; ґ) проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; е) проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; є) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; ж) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; з) робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (далі - робочі проекти землеустрою); и) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); і) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; ї) спеціальні тематичні карти і атласи стану земель та їх використання.

Механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (далі - проект відведення земельної ділянки) визначає Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 (далі - Порядок № 677) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 Порядку № 677 проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли:

- земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення;

- земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення;

- земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Таким чином, враховуючи, що зміна використання земельної ділянки здійснювалася без зміни цільового використання, розроблення проекту відведення земельної ділянки Законом не вимагалося.

При цьому, як вбачається з оскаржуваних Розпоряджень, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в заявах про надання їм дозволу на розробку технічної документації із землеустрою просили змінити використання земельних ділянок з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва», що перебувають в них у приватній власності згідно державних актів на право власності.

Водночас, суд зазначає, що на підставі Розпоряджень про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки, відповідачем було затверджено технічну документацію на зміну використання земельної ділянки лише ОСОБА_3, про що було винесено відповідне Розпорядження від 24 червня 2010 року за № 2988. Вказаним розпорядженням передбачалося виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку для введення індивідуального садівництва в адміністративних межах Музичанської сільської ради.

Враховуючи викладене, затверджена спірним розпорядженням 24 червня 2010 року за № 2988 технічна документація із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельної ділянки з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» фактично є технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка передбачена в підпункті «і» частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій».

Щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідачем рішення не приймалося.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Окрім цього, відповідно до позиції викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі №7-рп/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому суд Конституційний Суд України постановив, що: "…в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Отже, враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що підставою для прийняття спірних розпоряджень стала реалізація законних прав власників земельних ділянок використовувати їх на власний розсуд та відповідно до цільового призначення.

При цьому, належних та допустимих доказів порушення відповідачем порядку встановлення та зміни цільового призначення земель під час розгляду справи не встановлено, а тому, за вказаних вище обставин, оскаржувані Розпорядження від 28 травня 2010 року № 2988, від 26 червня 2010 року № 3118 та від 11 серпня 2010 року №№ 3496, 3497, є правомірними, у зв'язку із чим у суду відсутні підстави для їх скасування.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного Заступника прокурора Києво-Святошинського району відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя

І.М. Погрібніченко