ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 915/388/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», проспект Перемоги, 14, м. Київ, 01135

в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54020

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія", вул. Заводська, 23/26, м. Миколаїв, 54020

про спонукання внесення змін до договору про встановлення сервітуту № А9-А від 10.07.2013 року шляхом підписання додаткової угоди № 3

за участю представників сторін:

від позивача Панченко Сергій Володимирович, довіреність № 174 від 17.02.2014 року;

від відповідача Торлопова Вікторія Олександрівна, довіреність № 508 від 07.04.2014 року.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" про спонукання внесення змін до договору про встановлення сервітуту № А9-А від 10.07.2013 року шляхом підписання додаткової угоди № 3 в редакції Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.03.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 14.04.2014 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.04.2104 року було внесено виправлення в резолютивну частину ухвали господарського суду Миколаївської області від 26.03.2014 року, а саме призначено розгляд справи на 15.04.14 року.

В судовому засіданні 15.04.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. Позивачем також подано суду письмові пояснення (арк. справи 25-26). В обґрунтування заявлених позовних вимог з урахуванням наданих пояснень до позовної заяви позивачем зазначено наступне.

10.07.2013 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" було укладено договір про встановлення сервітуту № А9-А.

Відповідно до п. 1 та п. 2 Преамбули Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" користується: - причалом № 11 (інв. № 1031038) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 33, № 36 (інв. № 1031083, 1031084) та підкрановими коліями (інв. № 1031067).

Миколаївська філія державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) має вищевказані об'єкти на окремому балансі.

Пунктом 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 08.08.2013 року встановлено плату за сервітут за місяць.

Відповідно до п. 13.1 Договору всі спори, що виникають з даного договору або пов'язані з його виконанням, сторони регулюють шляхом переговорів між сторонами.

Крім того, відповідно до п. 15.2. договору будь-які інші зміни і доповнення до даного договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому вигляді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.

Так, супровідним листом від 08.01.2014 року № 18/06-16 позивачем було направлено відповідачу на розгляд та підписання проект Додаткової угоди № 3 від 08.01.2014 року до договору, в якому було запропоновано внести зміни до договору.

Відповідач не повернув підписаний проект Додаткової угоди № 3 до договору.

Листом від 29.01.2014 року вих. № 18/06-220 позивач повторно звернувся до відповідача з пропозицією повернути підписаний примірник додаткової угоди № 3 або надати обґрунтовану відповідь стосовно зазначеного питання.

Однак, відповідач до цього часу не повернув підписаний проект Додаткової угоди № 3 до договору.

Крім того, відповідачем не було надано власних пропозицій до змісту Додаткової угоди № 3, що унеможливлює досягнення згоди між сторонами.

Отже, Сторони не змогли самостійно досягти згоди щодо внесення змін до Договору та запропонована Позивачем Додаткова угода № 3 до Договору не була підписана Відповідачем.

Представник позивача також зазначив, що відповідно до п. 5.7 Договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за Договором виключно у разі: - підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні; - змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійні, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні, з подальшим укладанням Додаткової угоди до даного Договору.

Так, відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 року № 719-VII з 01.01.2014 року місячна мінімальна заробітна плата в Україні встановлена в розмірі 1 218 грн. Оскільки єдиний соціальний внесок розраховується на підставі розміру мінімальної заробітної плати, то відповідно зміни розміру мінімальної заробітної плати безпосередньо вплинули на розмір єдиного соціального внеску.

Відповідно до даних, опублікованих в "Урядовому кур'єрі" № 25 від 08.02.2014 року, індекс інфляції в Україні за січень 2014 р. становить 100,2 %, за лютий 2014 року - 100,6% («Урядовий кур'єр» № 45 від 12.03.2014 року). Отже, відбулись зміни у розмірі індексу інфляції.

Таким чином, станом на день направлення Додаткової угоди № 3 на підписання Відповідачеві були наявні вищезазначені обставини, передбачені п. 5.7 Договору.

Пункт 7.1.10 Договору підлягає виключенню, оскільки суперечить пункту 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 08.01.2014 року, в якому передбачений порядок плати за сервітут за місяць.

Враховуючи вищевикладене, із посиланням на приписи ст. 11 ГПК України, ст. 651, 654 ЦК України, ст. 188 ГК України позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.04.2014 року проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві (арк. справи 32-36) та просив суд в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

10.07.2013 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" було укладено договір про встановлення сервітуту № А9-А.

При укладенні Договору сторони погодили вартість плати за користування сервітутом (причалом та причальною інфраструктурою) в розмірі 126 791, 14 грн. на місяць. При цьому, оплата встановлена за фактичне користування майном. В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій розмір плати встановлено в сумі 130 816, 34 грн. на місяць.

В подальшому позивач направив відповідачу проект Додаткової угоди № 3 до Договору, в якій запропонував не лише змінити розмір оплати за користування майном до 153 678, 09 грн. на місяць, а й змінити порядок нарахування плати.

Жодних підстав для внесення змін до договору позивачем не наведено.

Крім того, представник відповідача зазначив, що жодних підстав для зміни розміру плати, передбачених п. 5.7 Договору, не відбулось. Крім того, даним пунктом встановлюється право Володільця змінювати тарифи за користування сервітутом, тобто грошове відображення вартості плати за користування сервітутом, а не порядок її визначення, як це було здійснено Позивачем у запропонованій ним для підписання Додатковій угоді № 3. Представником відповідача також зазначено, що позивач мав би скласти калькуляцію собівартості послуг (сервітуту) та направити її разом з проектом Додаткової угоди.

Використання позивачем об'єкту сервітуту має не постійних характер, а періодичний, відтак є цілком обґрунтованим те, що плата має справлятись за фактичне використання майна.

Відповідач зазначив, що Позивачем не надано жодних доказів щодо наявності підстав, в силу яких у Відповідача виникає обов'язок внести зміни до Договору на запропонованих умовах, зокрема, не доведено факту істотного порушення договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України); не доведено факту істотної зміни обставин та наявності виняткового випадку (ст. 652 ЦК України), не доведено наявності положень Договору, які передбачають можливість внесення змін до Договору за відсутністю згоди іншої сторони.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.07.2013 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - володілець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" (далі - користувач) було укладено договір про встановлення сервітуту № А9-А (далі - договір) (арк. справи 10-13).

08.08.2013 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 10.07.2013 року № А9-А (арк. справи 14-15).

Вказані Договір про встановлення сервітуту № А9-А від 10.07.2013 року та Додаткова угода № 1 від 08.08.2013 року підписані сторонами та скріплені печатками.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Договором № А9-А від 10.07.13 року сторони встановили сервітут щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 (територія Миколаївського морського порту). Сервітут встановлено для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.

Відповідно до п. 4.2 Договору з урахуванням Додаткової угоди № 1 сервітут є оплатним.

Пунктом 5.1 Договору з урахуванням Додаткової угоди № 1 сторонами узгоджено плату за користування сервітутом та порядок розрахунків.

Так, відповідно до п. 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 08.08.2013 року плата за сервітут за місяць складає:

- причалом № 11 (інв. № 1031038) - 126 791, 14 грн. без ПДВ;

- залізничними коліями № 33, № 36 (інв. № 1031083, 1031084) - 2 545, 01 грн. без ПДВ;

- підкрановими коліями (інв. № 1031067) - 1 480, 19 грн. без ПДВ.

ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.

У разі якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

У разі якщо протягом місяця фактичне користування об'єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об'єктом справляється у повному обсязі за місяць.

Відповідно до п. 7.1.10 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 08.08.2013 року сторони погодили вносити плату за весь час фактичного користування причалом № 11.

Відповідно до п. 5.7 Договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні;

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні, з подальшим укладанням Додаткової угоди до даного Договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв'язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Судом також встановлено наступне.

08.01.2014 року позивач звернувся до відповідача із супровідним листом вих. № 18/06-16, відповідно до якого відповідачу було надіслано три примірника Додаткової угоди № 3 до Договору № А9-А від 10.07.2013 року для підписання (арк. справи 17).

Крім того, позивач повторно звертався до відповідача з листом вих. № 18/06-220 від 29.01.2014 року, у якому позивач просив відповідача прискорити розгляд направлених документів та повернути підписаний примірник додаткової угоди або надати обґрунтовану відповідь стосовно зазначеного питання (арк. справи 18).

Додаткова угода та супровідні листи отримані відповідачем нарочно, про що свідчать відповідні відмітки на супровідних листах та не заперечується представником відповідача.

Відповідно до вказаної Додаткової угоди № 3 від 08.01.2014 року (арк. справи 16) позивач пропонував внести до Договору наступні зміни:

Пункт 5.1. договору викласти в наступній редакції.

"5.1. Плата за сервітут за місяць складає:

- причалом № 11 (інв. № 1031038) - 149 613, 55 грн. без ПДВ;

- залізничними коліями № 33, № 36 (інв. № 1031083, 1031084) - 2 565, 62 грн. без ПДВ;

- підкрановими коліями (інв. № 1031067) - 1 498, 92 грн. без ПДВ.

ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.

Пункт 5.2 Договору викласти в наступній редакції:

"5.2. Плата за сервітут за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут (п.5.1 даного Договору) поділена на кількість днів місяця, в якому був укладений (розірваний) Договір та помножена на кількість днів дії договору в такому місяці".

Пункт 7.1.10. Договору виключити.

Пунктом 5 Додаткової угоди № 3 позивач пропонував відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України застосувати умови даної Додаткової угоди до правовідносин, що виникли між сторонами з 01.01.2014 року.

Таким чином, умовами Додаткової угоди № 3 позивач запропонував відповідачу внести зміни до умов Договору в частині:

1) збільшення розміру оплати за користування майном;

2) зміни порядку оплати (позивачем пропонується нараховувати оплату за користування майном не за час фактичного користування майном, а щомісяця);

3) поширити положення даної запропонованої Додаткової угоди на правовідносини, що виникли між сторонами до укладення та підписання Додаткової угоди.

Предметом спору у даній справі є вимога про спонукання внесення змін до договору про встановлення сервітуту № А9-А від 10.07.2013 року шляхом підписання додаткової угоди № 3 в редакції позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що Договором з урахуванням внесених змін Додатковою угодою № 1 сторонами були узгоджені всі істотні умови, зокрема, предмет договору (користування причалами та причальною інфраструктурою - Розділ 1 Договору), ціна договору та порядок оплати за користування майном (Розділ 5 Договору), права та обов'язки сторін (Розділи 6-9 Договору), відповідальність сторін (Розділ 11 Договору), строк дії договору (порядок набрання чинності, дія та умови припинення Договору - Розділ 14 Договору).

Отже, в силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз положень законодавства дозволяє дійти висновку, що ч. 2 ст. 651 ЦК України визначає дві підстави для зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін: 1) істотне порушення договору другою стороною; 2) інші випадки, встановлені договором або законом.

Ознаками істотного порушення договору відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України є те, що: 1) його наслідком має бути завдання шкоди другій стороні договору; 2) друга сторона договору має значною мірою позбавитись того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотне порушення договору є підставою для його зміни лише тоді, коли воно вже відбулося. Отже, визначаючи істотність порушення договору, суд має виходити з того, що як підставу для зміни договору на вимогу однієї сторони закон передбачає не тільки факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язково наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Факт порушення договору і його істотний характер має бути доведений стороною, яка посилається на істотність порушення.

Позивач як на підставу позову посилається на ст. 651 ЦК України та п. 5.7 Договору, яким передбачено випадки виникнення у позивача права на зміну тарифу за користування сервітутом.

В порушення приписів ст. 33, 34 ГПК України позивачем не подано суду жодних доказів істотного порушення умов договору другою стороною та, як наслідок, завдання шкоди.

Що стосується посилань позивача на наявність підстав, передбачених умовами договору, для внесення змін до нього, то слід зазначити наступне.

Пунктом п. 5.7 Договору сторони погодили, що Володілець (Порт) залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за Договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні;

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійні, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні, з подальшим укладанням Додаткової угоди до даного Договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним Договором змінюється Володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв'язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Системний аналіз положень вищевказаного пункту Договору надає підстави стверджувати, що позивач залишає за собою право саме на зміну тарифу, який визначається, виходячи з розміру зміни собівартості послуг, а не зміну порядку розрахунків.

В спірному випадку, умовами Додаткової угоди № 3 позивач намагається не лише внести зміни до Договору в частині розміру оплати, а й змінити порядок оплати (не за фактичне користування майном, а щомісячно). Підстав для такої зміни умов договору суду не наведено, доказів на їх підтвердження не подано. Позивачем також жодним чином не обґрунтовано внесення до договору змін щодо поширення його умов на правовідносини, що виникли до підписання Додаткової угоди (п. 5), адже за приписами ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, тобто необхідною є згода та волевиявлення обох сторін.

В порушення приписів ст. 33, 34 ГПК України та п. 5.7 Договору позивачем не подано суду обґрунтованого розрахунку собівартості послуг (сервітуту), який мав би бути направлений відповідачу для вирішення питання про внесення змін до договору.

Судом також враховано, що на момент направлення позивачем для підписання Додаткової угоди № 3 (08.01.2014 року), розмір мінімальної заробітної плати у порівнянні з груднем 2013 року підвищено не було. Так, 08.01.2014 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1 218 грн. (ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 № 719-УІІ). Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-УІ рівень мінімальної заробітної плати у грудні 2013 р. становив 1 218 грн.

Крім того, Договір був укладений сторонами 10.07.2013 року, тобто в момент дії Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", що дає можливість стверджувати суду про врахування встановлених Законом розмірів мінімальної заробітної плати при укладенні договору та погодженні тарифів за користування майном. Крім того, розрахунок суми єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" здійснюється на підставі розміру мінімальної заробітної плати.

Щодо рівня інфляції, то згідно даних, опублікованих в офіційному виданні центральних органів виконавчої влади України - "Урядовому кур'єрі", індекс інфляції в Україні за грудень 2013 року становив 100, 5%, а за січень 2014 року - 100, 2 %. Отже, відбулось не підвищення, а зниження рівня інфляції.

Інших доводів та доказів на їх підтвердження, які б доводили наявність підстав для внесення змін до договору в судовому порядку позивачем не наведено.

При вирішенні спору судом також враховано, що положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як спонукання відповідача до внесення змін до договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки внесення змін до договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Натомість, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами у справі наявності правових підстав, передбачених законом, зокрема ст. 651 ЦК України, для внесення змін до договору про встановлення сервітуту (не подано доказів істотного порушення умов договору другою стороною та завдання шкоди), як і не подано доказів наявності правових підстав, передбачених п. 5.7 Договору.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними. В позові слід відмовити.

Судовий збір відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 16, 202, 401-402, 509, 525, 526, 626-628, 651, 654 ЦК України, ст. 20, 188, 193 ГК України ст. 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

відмовити в позові Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (код ЄДРПОУ 38728444) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна інвестиційна компанія" (код ЄДРПОУ 36487633) про спонукання внесення змін до договору про встановлення сервітуту № А9-А від 10.07.2013 року шляхом підписання додаткової угоди № 3 в редакції Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Судовий збір в розмірі 1 218 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн.) покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.04.2014 року.

Суддя Е.М.Олейняш